1. Спеціальна педагогіка, її об’єкт, предмет і завдання. Основні категорії спеціальної педагогіки



Дата конвертації28.06.2016
Розмір445 b.



1. Спеціальна педагогіка, її об’єкт, предмет і завдання. Основні категорії спеціальної педагогіки.

  • Спеціальна педагогіка – це теорія та практика спеціальної (особливої) освіти) з відхиленнями у психічному чи фізичному розвиткові, для яких освіта у звичайних педагогічних умовах та за допомогою загальнопедагогічних методів і засобів є ускладненим чи взагалі неможливим.

  • Суб’єкт спеціальної педагогіки – особа, що має вади психофізичного розвитку, які перешкоджають їй засвоєнню освітніх програм без створення спеціальних умов для отримання освіти.

  • Об’єкт спеціальної педагогіки – спеціальна освіта осіб із особливими освітніми потребами як соціокультурний та педагогічний феномен.



Предмет спеціальної педагогіки

  • теорія та практика спеціальної освіти, а саме, вивчення особливостей розвитку та освіти людини з обмеженими можливостями, особливості її становлення та соціалізації як особистості, знаходження найкращих шляхів, засобів, умов для корекції та компенсації діяльності порушених органів, функцій та систем, освіту такої людини з метою її максимальної соціальної адаптації та інтеграції у суспільство.



Завдання спеціальної педагогіки:

  • -вивчення педагогічних закономірностей розвитку особистості в умовах обмежених можливостей життєдіяльності;

  • - визначити корекційні та компенсаторні можливості людини відповідно до наявного порушення психофізичного розвитку її індивідуальних особливостей;

  • - обґрунтування та розробка класифікацію осіб з особливими освітніми потребами;

  • - вивчення закономірностей спеціальної освіти, існуючих педагогічних систем освіти осіб з особливими потребами прогнозування виникнення та розвитку нових педагогічних систем;

  • - розробка наукових основ змісту спеціальної освіти, принципів, методів, організаційних умов спеціальної освіти;



Завдання спеціальної педагогіки:

  • - розробка та реалізація освітніх корекційно-педагогічних, компенсаторних, реабілітаційних, попереджувальних та розвивальних програм освіти осіб з особливими потребами.

  • - вивчення та здійснення соціального та середовищного адаптування, абілітації та реабілітації, інтеграції осіб з обмеженими можливостями різних вікових груп.

  • - розробка та апробація програм профорієнтування профконсультування, професійної підготовки соціально-трудової адаптації осіб з обмеженою працездатністю.

  • - вивчає та розроблює та реалізує педагогічні засоби і механізми профілактики порушень розвитку

  • - розроблює та реалізує механізми інтеграції в освіті та соціокультурному середовищі, здійснює психолого-педагогічну підготовку батьків, що мають дітей з обмеженими можливостями.



Спеціальна педагогіка та спеціальна освіта.

  • Спеціальна освіта – дошкільна, загальна та професійна освіта, для отримання якої особам з порушеннями психофізичного розвитку створюються спеціальні умови.

  • 1) олігофренопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей;

  • 2) тифлопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;

  • 3) сурдопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху

  • 4) логопедагогіка – здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови;

  • 5) дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес;



Корекція і компенсація

  • Компенсація (від лат. compensatio –відшкодування, врівноваження) – у загальнобіологічному розумінні означає одну з форм пристосування організму до умов існування при випадінні або порушенні якоїсь його матеріальної структури або функції внаслідок перенесеного захворювання, травми, ушкодження.

  • Корекцією (від лат. correctio – поліпшення, виправлення) у спеціальній педагогіці в широкому плані називають сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих на виправлення недоліків розвитку дитини.



Реабілітація та абілітація.

  • реабілітація – це застосування цілого комплексу заходів медичного, соціального, освітнього та професійного характеру з метою підготовки чи перепідготовки індивідуума до найвищого рівня його функціональних здібностей.

  • абілітація (від лат. habilis – бути здатним до чого-небудь) по відношенню до раннього віку мова може йти не про відновлення здатностей до чого-небудь, втраченої внаслідок травми, хвороби тощо, а про первинне їх формування.



2. Підрозділи спеціальної педагогіки: Олігофренопедагогіка

  • Предмет олігофренопедагогіки: теоретичні основи, методи навчання і виховання дітей і підлітків з порушенням інтелекту

  • Завдання олігофренопедагогіки:

  • Розкриття значення виховання в корекційному розвитку розумово відсталої дитини

  • Вивчення закономірностей психічного розвитку розумово відсталих

  • Розробка змісту методів, прийомів, засобів навчання і виховання людей, що страждають порушенням інтелекту й організація їх життя в спеціальних закладах



Форми розумової відсталості

  • Легка (IQ в межах 50-69)

    • Помірну (IQ в межах 35-49),
      • Важку (IQ в межах 20-34),
        • Глибоку (IQ нижче 20).


тифлопедагогіка

  • завдання:

    • створення позитивного іміджу незрячої людини в суспільстві.
    • видання та розповсюдження літератури просвітницького характеру.
    • розширення мережі вищих навчальних закладів, що надають тифлопедагогічну освіту.
    • надання тифлопедагогічних і тифлотехнічних послуг широким верствам населення.
    • робота з батьками, родичами та друзями незрячих.
    • організація процесу навчання та виховання незрячих відповідно до норм, проголошених «Конвенцією з прав людини ООН».
    • впровадження процесу навчання та виховання незрячих тифлокоректною мовою, уникаючи негативно забарвленої лексики.


  • завдання:

  • врахування психологічних особливостей незрячих під час роботи з ними.

  • ознайомлення незрячого не тільки з існуючими в Україні законодавчими нормами щодо людей із порушеннями зору та тифлотехнічними засобами, а й з найкращими зразками світової практики;

  • спрямованість навчально-виховного процесу на подолання незрячими комплексу неповноцінності з одночасною акцентуалізацією на саморозвиток та досягнення якнайповнішої самореалізації;

  • виховання самостійної позитивно спрямованої особистості, котра здатна сама, своїми вміннями і талантом вибороти гідне «місце під сонцем», обстоюючи власні права й не забуваючи про обов'язки перед родиною та суспільством.



Сурдопедагогіка

  • (від лат. surdus – глухий) – розділ спеціальної педагогіки про розвиток, виховання та навчання дітей і дорослих з вадами слуху.

  • Предмет процеси розвитку, виховання та навчання дітей і дорослих з вадами слуху.

  • Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту.



До основних завдань сурдопедагогіки відносяться:

  • 1.Розробка методів діагностики порушень слуху, в тому числі – раннього виявлення.

  • 2.Вивчення особливостей психічного розвитку дітей в умовах слухової депривації.

  • 3.Дослідження закономірностей компенсації вад слуху.

  • 4.Розробка теоретичних основ розвиваючої та корекційної роботи з глухими і слабочуючими дітьми.

  • 5.Удосконалення методів корекційно-розвивальної роботи з дітьми з вадами слуху, в тому числі - формування мовлення, розвитку слухового сприйняття, навчання вимові.

  • 6.Визначення задач, принципів, змісту і методів навчання та виховання дітей з вадами слуху на різних ступенях освіти.

  • 7.Організація допомоги батькам у вихованні дітей з вадами слуху.

  • 8.Сприяння повноцінній інтеграції осіб з вадами слуху в суспільство.



Методи сурдопедагогіки

  • 1.Спостереження.

  • 2.Бесіда, опитування, анкетування.

  • 3.Педагогічний експеримент.

  • 4.Аналіз документації.

  • 5.Вивчення педагогічного досвіду.

  • 6.Вивчення дитячих робіт.

  • 7.Вивчення літературних джерел.



Туговухість –

  • таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів.

  • За Л.В.Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц):

  • І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ;

  • Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.

  • ІІ – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ;

  • Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м.

  • ІІІ – втрата слуху вище 70 дБ;

  • Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть у самого вуха.



Глухота –

  • такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.

  • Л.В.Нейман відзначає 4 групи глухих:

  • 1 група – діти, які сприймають звуки найнижчої частоти, 125-250 Гц.

  • 2 група – діти, які сприймають звуки до 500 Гц.

  • 3 група – діти, які сприймають звуки до 1000 Гц.

  • 4 група – діти, які сприймають звуки до 2000 Гц і вище.



Класифікація туговухості в шкільному віці



Розділи психолого-педагогічного обстеження

  • - спостереження за діяльністю дитини (грою, малюванням);

  • - обстеження розумового розвитку;

  • - перевірка стану слуху;

  • - перевірка стану мовлення;

  • - спостереження за поведінкою, виявлення особистісних особливостей.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка