Анестезіологія інгаляційний наркоз



Дата конвертації27.12.2016
Розмір445 b.


Анестезіологія


Загальне знеболювання (наркоз; від грецького inarcao – ціпеніти)

  • Стан глибокого штучного сну (заціпеніння), який характеризується тимчасовою втратою притомності, больової чутливості та деяких рефлекторних реакцій що здійснюються за допомогою різних наркотичних речовин.



Теорії механізму виникнення загального знеболювання.

  • 1. Адсорбційна теорія, згідно якої наркотичні речовини адсорбуються на поверхні нервових клітин і змінюють їх фізико-хімічні властивості (порушуються ферментативні обмінні процеси та ін.).

  • 2. Теорія порушення окисно-відновних процесівнаркотична дія виникає внаслідок порушення окисно-відновних процесів у мозковій тканині.

  • 3. Ліпідна теорія побудована на тому, що наркотичні речовини розчиняються жирами і жироподібними речовинами мозкової тканини і гальмують її діяльність.

  • 4. Неврогенна теоріянаркотичний ефект пов’язаний із гальмівною дією на кору головного мозку і її підкірки.

  • 5. Мембранна теорія – ґрунтується на дії наркозу на субклітинному молекулярному рівні. Наркотичні речовини викликають деполяризацію клітинних мембран, погіршують проникність іонів Na+, K+ і Ca2+, тим самим порушують генерацію збудження і потенціал дії.



Види наркозу

  • Залежно від шляхів введення речовин- інгаляційний і неінгаляційний наркоз.

  • Залежно від методики проведення :

  • 1) мононаркоз, коли використовується одна речовина (ефір, фторотан, пентран тощо);

  • 2) змішаний наркоз, коли застосовують суміш препаратів, близьких за своєю дією;

  • 3) комбінований наркоз, при якому використовують не тільки суміш речовин а і шляхи введення (в/в, інгаляційний та ін.).



Комбінований наркоз складається:

  • 1. Із ввідного наркозу, який застосовують для швидкого введення хворого в стан сну, без фази збудження (тіопентал-натрію, каліпсол, ардуан та ін.).

  • 2. Введення міорелаксантів, для усунення рухової активності.

  • 3. Головного (підтримуючого) наркозу, який проводять на всьому етапі операції (фторотан, флюотан, етран, трилен, тощо).

  • 4. Додаткового наркозу, який використовують для поглиблення головного (кетамін, пропофол, етомідат, оксибутірат натрію та ін.).

  • 5. Базисного наркозу, при якому на початку або одночасно з головним, застосовують інший вид знеболювання (інгаляційний наркоз + неролептаналгезія).

  • Раціональне поєднання лікарських засобів при застосуванні багатокомпонентної анестезії, дає можливість швидко викликати загальне знеболювання, зменшити їх дози, й максимально знизити їх негативний вплив на основні життєвоважливі функції організму, при достатній глибині наркозу.



Інгаляційний наркоз (леткі і газоподібні наркотичні засоби)

  • А. Леткі наркотичні речовини.

  • Ефір (Aether pronarcosi) – прозора летюча рідина зі своєрідним запахом і пекучим смаком.

  • Хлороформ (Chloroforneium) – прозора летка рідина, що розкладається під дією світла.

  • Фторотан (Phthorothanum), флюотан, наркотан – прозора рідина з приємним запахом.

  • Етран (Etran), пенфлуран – за своєю дією подібний до фторотану.

  • Пентран (Pentran), метоксилфлурон, інгалан – прозора рідина з характерним фруктовим запахом.

  • Трихлоретилен (Trichlorethylenum), трилен – наркотична прозора летка рідина із своєрідним запахом.



Газоподібні наркотичні засоби.

  • Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) – звеселяючий газ без запаху.

  • Циклопропан (Cyclopropanum) - вогненебезпечний газ.



Міорелаксанти

  • Препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м’язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:

  • а) недеполяризаційні (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.). Ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м’язову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин;

  • б) деполяризаційні препарати – викликають розслаблення мускулатури за рахунок деполяризації клітинних мембран, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м’яз (дитилін);

  • в) препарати змішаної дії – можуть викликати антидеполяризаційну і деполяризаційну дію. Найбільш широко застосовують імбретил.

  • За механізмом дії міорелаксантів розрізняють: короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м’язову релаксацію.



Протипоказання до інгаляційного наркозу

  • Абсолютними протипоказаннями є:

  • Відсутність кисню, непереносимість препаратів, несправна апаратура.

  • Захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації.

  • Захворювання органів дихання з вираженою легеневою недостатністю – гострої пневмонії.

  • Захворювання печінки з вираженою її функціональ-ною недостатністю.

  • Захворювання нирок із порушенням функції.

  • Тяжкий ступінь анемії.

  • Захворювання із вираженим підвищеним внутрішньочерепним тиском (пухлин, кіст тощо).

  • Відносними протипоказаннями є вищеперераховані захворювання, але з менш вираженими функціональ-

  • ними порушеннями.



Підготовка хворого до наркозу

  • Перед операцією кожному хворому слід: перевірити стан ротової порожнини (наявні в ній вставні протези видаляють); виміряти температуру і вагу тіла; оглянути очі (визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло); перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів); виявити рухомість нижньої щелепи, шиї; порахувати пульс і виміряти артеріальний тиск; зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний) ; визначити групу крові, резус-фактор; відмити шлунок; вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу.

  • 3. Напередодні операції, вечором здійснюють профілактичну премедикацію, суть якої полягає у призначені хворому одного із снодійних препаратів (фенобарбітал – 0,1 або ноксірон – 0,2 та ін.); транквілізаторів (триоксазин – 0,3-0,6 або хлордіазепоксид – 0,01-0,015, діазепам, седуксен, сібазон та ін.) та антигіста-міних препаратів (димедрол, піпольфен, супрастин, діазолін і ін.). Особливо збудливим хворим це призначення здійснюють вранці (ранкова премедикація) за 2 год до операції.

  • Провести безпосередню премедикацію, суть якої полягає у введенні за 40 хв до оперативного втручання 0,1%-розчину атропіну сульфату з розрахунку 0,01 мг/кг, наркотичного аналгетика (1% розчину – 1 мл промедолу або 2% розчину – 1 мл омнопону тощо) і антигістамінних препаратів ( димедролу, супрастину, діазоліну і інш.).



Методи інгаляційного наркозу

  • Масковий інгаляційний наркоз - проводять краплинним способом.

  • Ендотрахеальний наркоз - здійснюють за допомогою трубок, які вводять у дихальні шляхи



Розрізняють 4 стадії наркозу:

  • 1. Стадія аналгезії - характеризується поступово наростаючим розлитим гальмуванням кори.

  • 2. Стадія збудження - виникає через 5-6 хв від початку наркозу (бунт підкорки).

  • 3. Стадія хірургічного сну: 1 рівень – поверхневий наркоз (рівень руху очних яблук); 2. рівеньнаркоз середньої глибини (рівень зникнення рогівкового рефлексу); 3. рівеньглибокий наркоз (рівень розширення зіниць); 4.рівень надзвичайно глибокий наркоз.

  • 4. Стадія пробудження - виходу з наркозу.



Наркозний апарат



Інструменти для наркозу



Введення



Інтубація трахеї



Ускладнення інгаляційного наркозу.

  • 1.Гіпоксія (порушення прохідності дихальних шляхів.

  • 2. Пригнічення дихального центру внаслідок передозування наркотичних речовин.

  • Неполадки в апаратурі.

  • Механічна закупорка дихальних шляхів (регургітація та аспіраціїя).

  • Зупинка серця.



Трійний прийом Сафара



Закритий масаж серця і штучна вентиляція легень.



Обов’язки сестри-анестезистки.

  • 1) виконання медикаментозної підготовки за призначенням лікаря-анестезіолога;

  • 2) підготовка анестезіологічної апаратури до наркозу, а також інструментів, медикаментів, наркотичних засобів, кисню тощо;

  • 3) дезінфекція і миття інструментів і апаратів після наркозу;

  • 4) контроль за своєчасною доставкою хворого для наркозу і вкладанням його на операційний стіл;

  • 5) постійна допомога лікарю-анестезіологу протягом всього періоду наркозу – аж до повного пробудження хворого;

  • 6) реєстрація під час операції в наркозній карті пульсу, дихання, артеріального тиску та інших показників;

  • 7) спостереження за транспортуванням оперованого хворого з операційної в післяопераційну палату і подальше спостереження за ним за вказівкою лікаря-анестезіолога. Сестра-анестезистка не має права відлучатися з операційної без дозволу лікаря-анестезіолога;

  • 8) ведення обліку витрачених на знеболювання препаратів, своєчасне виписування і отримання їх з аптеки;

  • 9) знання основ анестезіології, вміння у випадку необхідності провести масковий наркоз та кероване дихання.



Догляд за хворими після знеболювання.

  • У перші години і дні після наркозу і операції контроль за станом хворого здійснюють лікар-анестезіолог, сестра-анестезистка та оперуючий хірург !!!

  • Про всі зміни стану хворого сестра-анестезистка повинна доповідати лікарю-анестезіологу. Вона ні на хвилину не повинна залишати хворого протягом перших двох годин після операції !!!

  • Слід пам’ятати, що після наркозу, який проводили з міорелаксантами тривалої дії, може настати пізня зупинка дихання внаслідок рекураризації – повного розслаблення мускулатури. У цих випадках слід терміново розпочати штучну вентиляцію легень, налагодити вдихання кисню, ввести прозерин (антидот міорелаксантів).



Дякую

  • за увагу!




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка