Безперервне удосконалення уже відомих прийомів і методів розпізнання збудників; безперервне удосконалення уже відомих прийомів і методів розпізнання збудників



Дата конвертації17.06.2016
Розмір445 b.



безперервне удосконалення уже відомих прийомів і методів розпізнання збудників;

  • безперервне удосконалення уже відомих прийомів і методів розпізнання збудників;

  • пошук нових, ефективніших, у тому числі швидких (експресних) методів діагностики.



зміною патогенезу і клінічної картини інфекційних хвороб;

  • зміною патогенезу і клінічної картини інфекційних хвороб;

  • тенденцією до збільшення кількості як стертих, так і тяжких, а також атипових форм інфекційних хвороб із затяжним перебігом;

  • збільшенням кількості змішаних захворювань, спричинених одночасно декількома видами бактерій, вірусів, найпростіших чи грибів;

  • виявленням нових, раніше невідомих інфекційних хвороб, таких як ВІЛ-інфекція/СНІД, синдром хронічної втоми, пріонові хвороби.



основа для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

  • основа для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

  • дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідки;

  • дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.



Клінічні:

  • Клінічні:

  • анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

  • об’єктивне обстеження органів і систем хворого.

  • Параклінічні:

  • методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.



Потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу.

  • Потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу.

  • Анамнез хвороби:

  • необхідно збирати детально й активно,

  • не можна обмежуватись лише розповіддю хворого, треба додатково розпитувати його,

  • потрібно з’ясувати особливості початку хвороби, що допомагає в її розпізнанні,

  • дізнатись, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з’являлись основні її ознаки,

  • обов’язково з’ясовують, яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.



дозволяє встановити можливе джерело збудника, шлях зараження та ймовірну сприйнятливість людини, яка захворіла.

  • дозволяє встановити можливе джерело збудника, шлях зараження та ймовірну сприйнятливість людини, яка захворіла.

  • Необхідно з’ясувати можливі контакти з хворими з подібними клінічними ознаками;

  • Вияснити можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, наявність щурів і мишей тощо).

  • Отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збудник хвороби (при кишкових інфекціях).

  • З’ясувати умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий.

  • Важливе значення для діагностики мають: професія хворого, його вік, стан здоров’я до захворювання, пора року, географічні та кліматичні умови.

  • Необхідно запитати хворого, на які інфекційні хвороби він хворів у минулому та які отримував профілактичні щеплення.

  • Ретельно зібраний анамнез дає можливість виключити чи підтвердити ймовірність виникнення тієї чи іншої інфекційної хвороби.



огляд (оцінка загального стану хворого, кольору та еластичності шкіри, визначення тургору м’яких тканин, температури тіла);

  • огляд (оцінка загального стану хворого, кольору та еластичності шкіри, визначення тургору м’яких тканин, температури тіла);

  • пальпація;

  • перкусія;

  • аускультація.



Навідні симптоми.

  • Навідні симптоми.

  • Опірні або факультативні симптоми (симптоми, характерні або які можуть зустрічатися при певній інфекційній хворобі, дають можливість обмежити коло підозрюваних захворювань).

  • Вирішальні симптоми (симптоми, властиві конкретній хворобі, патогномонічні, наприклад плями Копліка-Філатова при кору.)



Гарячка.

  • Гарячка.

  • Висипка (розеола, пляма, еритема, геморагія, папула, горбик, вузол, міхур, пухир, пухирець, пустула).

  • Пронос.

  • Респіраторний синдром.

  • Жовтяниця.

  • Менінгеальні явища.

  • Лімфаденопатія та ін.



субфебрильна 37,7-37,9 °С, помірна 38,0-38,9 °С, висока 39,0-40,9 °С, надвисока 41 °С і більше.

  • субфебрильна 37,7-37,9 °С, помірна 38,0-38,9 °С, висока 39,0-40,9 °С, надвисока 41 °С і більше.

  • За тривалістю:

  • гостра (до 2-х тиж.), підгостра (від 2 до 6 тиж.), хронічна (понад 6 тиж.).

  • Залежно від характеру температурної кривої:

  • постійна (febris continua) – коливання між ранковою і вечірньою температурами в межах 1°С (черевний тиф, чума);

  • ремітивна або послаблена (febris remittens) – коливання між ранковою і вечірньою температурами не перевищують 1-2 °С (паратиф А, гарячка Ку);

  • інтермітивна або переміжна (febris intermittens) – коливання між ранковою і вечірньою температурами перевищують 2-3 °С (малярія);

  • септична (febris septica) – добові коливання перевищують 3 °С;

  • хвилеподібна (febris undulans) – за хвилею високої температури йде хвиля нижчої.





Розеола – цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше – неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім знову з’являється.

  • Розеола – цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше – неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім знову з’являється.

  • Пляма – елемент висипки, подібний до розеоли за кольором і механізмом утворення, але більших розмірів – від 5 до 20 мм.

  • Множинні розеоли діаметром до 1 мм утворюють точкову висипку; якщо діаметр елементів 5-10 мм – то це дрібноплямиста висипка, якщо більші – крупноплямиста.

  • Розеольозна висипка може виникати при черевному тифі та паратифах А і В; точкова – при скарлатині; дрібноплямиста – при краснусі; крупноплямиста – при кору.

  • Еритема – ділянка гіперемійованої шкіри діаметром понад 20 мм з нерівними краями. Утворюється внаслідок злиття крупноплямистої висипки чи самостійно. Еритема відзначається при бешисі.













Пігментація – нагромадження пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров’яного пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення різної інтенсивності.

  • Пігментація – нагромадження пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров’яного пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення різної інтенсивності.

  • Лусочка – з’являється внаслідок відторгнення клітин рогового шару епідермісу. Лущення може бути висівкоподібне (розміри лусочок до 1 мм), пластинчасте (1-5 мм) або листоподібне (понад 5 мм). Лусочки мають блідо-жовтий або блідо-сірий колір. З’являється лущення в період видужання від кору, скарлатини, псевдотуберкульозу тощо.

  • Кірка – утворюється при висиханні ексудату пухирців, пустул або виділень з виразок. Розрізняють кірки серозні, гнійні та геморагічні. Утворюються вони при вітрянці, герпесі.

  • Виразка – глибокий дефект шкіри, що часом поширюється і на підлеглі тканини. Загоюється завжди з утворенням рубця. Виразка може розвиватися при туляремії, сибірці.

  • Рубець – утворюється внаслідок розростання сполучної тканини на місці дефекту шкіри. Свіжі рубці рожево-червоні, блискучі, старі – депігментовані або гіперпігментовані.







Наліт на мигдаликах при дифтерії

  • Наліт на мигдаликах при дифтерії













          • мікроскопічні
          • вірусологічні
          • бактеріологічні
          • паразитологічні
          • алергологічні
          • біологічні
          • імуноферментні (серологічні)
          • ПЛР та ін.


Вибір матеріалу для дослідження : кров, кістковий мозок, мазки чи змиви зі слизових оболонок порожнини рота і носа, сеча, виділення з уретри, випорожнення, спинномозкова рідина, слина, харкотиння, гній з карбункулів чи фурункулів тощо.

  • Вибір матеріалу для дослідження : кров, кістковий мозок, мазки чи змиви зі слизових оболонок порожнини рота і носа, сеча, виділення з уретри, випорожнення, спинномозкова рідина, слина, харкотиння, гній з карбункулів чи фурункулів тощо.

  • Терміни забору материала (гострий період, специфічна симптоматика, патогенетична стадія).

  • Терміни отримання відповіді (експрес-діагностика, мікроскопія, посів крові на гемокультуру, виділення дифтерійної палочки та ін., серологічні дослідження, ПЛР).



Дає змогу виявити збудника безпосередньо в матеріалі від хворого, користуючись світловим мікроскопом, часом можна досить точно визначити його вид.

  • Дає змогу виявити збудника безпосередньо в матеріалі від хворого, користуючись світловим мікроскопом, часом можна досить точно визначити його вид.

  • Матеріалом для дослідження можуть бути кров, кістковий мозок, мазки чи змиви зі слизових оболонок порожнини рота і носа, сеча, виділення з уретри, випорожнення, спинномозкова рідина, слина, харкотиння, гній з карбункулів чи фурункулів тощо.

  • У бактеріологічну лабораторію матеріал подають разом з письмовим направленням, де вказують прізвище, ім’я, по батькові пацієнта, ймовірний діагноз, дату захворювання, назву матеріалу, дату і час забору матеріалу, дату і час відправлення його в лабораторію. Цю інформацію завіряє підписом медичний працівник, який проводив забір матеріалу.



Залежно від клінічних проявів хвороби, досліджують випорожнення хворого, блювотиння, промивні води шлунка, жовч, сечу, кров, спинномозкову рідину, виділення з ран, мазки зі слизових оболонок, а також матеріал, отриманий під час операції чи секції (шматочки печінки, селезінки, кишки, мезентеріального лімфовузла, червоподібного відростка, вміст кишок), залишки продуктів харчування, що були ймовірними факторами передачі збудника.

  • Залежно від клінічних проявів хвороби, досліджують випорожнення хворого, блювотиння, промивні води шлунка, жовч, сечу, кров, спинномозкову рідину, виділення з ран, мазки зі слизових оболонок, а також матеріал, отриманий під час операції чи секції (шматочки печінки, селезінки, кишки, мезентеріального лімфовузла, червоподібного відростка, вміст кишок), залишки продуктів харчування, що були ймовірними факторами передачі збудника.

  • Бактеріологічне дослідження проводять також для контролю ефективності лікування хворого, виявлення реконвалесцентного бактеріоносійства, джерела збудника хвороби в епідемічному осередку, обстеження осіб, які належать до декретованих груп.



Матеріал потрібно забирати до початку етіотропного лікування.

  • Матеріал потрібно забирати до початку етіотропного лікування.

  • Посуд, в який забирається матеріал, повинен бути стерильний і не містити щонайменшої кількості дезінфекційних речовин.

  • Матеріал відразу засівають на живильне середовище або поміщають у спеціальну консервувальну суміш.

  • Персонал під час забору матеріалу повинен користуватися засобами індивідуального захисту.



для дослідження необхідно брати відразу після дефекації. Забір проводять із пелюшки, судна, горщика, спеціального лотка чи іншого посуду, які ретельно продезінфіковано фізичним методом.

  • для дослідження необхідно брати відразу після дефекації. Забір проводять із пелюшки, судна, горщика, спеціального лотка чи іншого посуду, які ретельно продезінфіковано фізичним методом.

  • У пробу доцільно брати матеріал без патологічних домішок. Забір проводять стерильним дерев’яним шпателем чи скляною паличкою. Якщо немає дефекації, матеріал забирають безпосередньо з прямої кишки ватним або ватно-марлевим тампоном, закріпленим на дерев’яній паличці чи дротяній петлі.

  • Застереження! Для дослідження відбирають пробу калу, що не містить домішок крові та гною, бо вони згубно діють на патогенні мікроорганізми і зменшують частоту їх висіву.

  • Випорожнення, що поміщають у рідину-консервант, не повинні перевищувати 1/3 її об’єму.



(50-100 мл) збирають у стерильні банки з додержанням відповідних вимог й відразу відправляють у лабораторію. Для бактеріологічного дослідження використовують перші порції вод, отриманих при промиванні без використання дезінфекційних засобів. Блювотиння нейтралізують 10 % розчином натрію гідрокарбонату.

  • (50-100 мл) збирають у стерильні банки з додержанням відповідних вимог й відразу відправляють у лабораторію. Для бактеріологічного дослідження використовують перші порції вод, отриманих при промиванні без використання дезінфекційних засобів. Блювотиння нейтралізують 10 % розчином натрію гідрокарбонату.



досліджують для виявлення бактеріоносіїв, а також з діагностичною метою за наявності відповідних клінічних показань.

  • досліджують для виявлення бактеріоносіїв, а також з діагностичною метою за наявності відповідних клінічних показань.

  • Беруть матеріал при дуоденальному зондуванні. В окремі стерильні пробірки збирають дуоденальний вміст, міхурову жовч і печінкову жовч (жовчних протоків). Слід звертати увагу на зовнішній вигляд отриманого матеріалу і перевіряти його рН за допомогою індикаторних папірців.

  • Застереження! Кисла реакція порції жовчі, білуватий відтінок рідини, наявність пластівців, що свідчать про домішок шлункового соку, роблять матеріал непридатним для дослідження на наявність ентеробактерій.



підлягає бактеріологічному дослідженню при захворюваннях, що супроводжуються бактеріємією чи ураженням нирок і сечовивідних шляхів.

  • підлягає бактеріологічному дослідженню при захворюваннях, що супроводжуються бактеріємією чи ураженням нирок і сечовивідних шляхів.

  • Після миття з милом зовнішніх статевих органів і ополіскування стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду чи кип’яченою водою ділянку зовнішнього отвору уретри висушують стерильним марлевим тампоном або серветкою, випускають першу порцію сечі, а середню (10-20 мл) збирають у стерильну баночку (флакон). У жінок сечу краще забирати за допомогою катетера.

  • Кров

  • для бактеріологічного дослідження беруть стерильним шприцом у кількості 5-10 мл і відразу вносять у флакон із середовищем.

  • Забір проводять при захворюваннях, що супроводжуються бактеріємією або клінічними ознаками генералізації інфекції. Чим раніше здійснюється посів, тим більша ймовірність отримати позитивний результат.

  • Для підвищення частоти виділення гемокультури доцільно проводити повторні посіви крові протягом усього періоду гарячки.



досліджують при явищах менінгіту та енцефаліту. Отримують її за допомогою люмбальної пункції, яку здійснює досвідчений лікар.

  • досліджують при явищах менінгіту та енцефаліту. Отримують її за допомогою люмбальної пункції, яку здійснює досвідчений лікар.

  • 3-5 мл ліквору вносять у стерильну пробірку і відразу направляють у лабораторію. Транспортувати необхідно в термосі при температурі 37 °С, щоб уникнути охолодження матеріалу.

  • Після проведення люмбальної пункції хворий повинен без подушки лежати протягом 2 год, не вставати з ліжка до наступного дня. Медична сестра уважно стежить за станом хворого, тому що після люмбальної пункції можуть виникнути ускладнення (колапс, кровотеча, біль голови).



Вирощувати та ідентифікувати віруси значно важче, ніж бактерії. Насамперед це пов’язано з тим, що віруси розмножуються лише всередині живих клітин. Тому такі дослідження проводять у спеціальних вірусологічних лабораторіях, використовуючи замість живильних середовищ культури різних клітин: курячі ембріони, клітини тканин людини чи тварин тощо.

  • Вирощувати та ідентифікувати віруси значно важче, ніж бактерії. Насамперед це пов’язано з тим, що віруси розмножуються лише всередині живих клітин. Тому такі дослідження проводять у спеціальних вірусологічних лабораторіях, використовуючи замість живильних середовищ культури різних клітин: курячі ембріони, клітини тканин людини чи тварин тощо.

  • Біологічний метод

  • полягає у відтворенні інфекційної хвороби на тваринах. Для цього матеріалом від хворого найчастіше заражають білих мишей, гвінейських (морських) свинок. Оскільки хвороби людини повністю дуже рідко відтворюються на

  • експериментальних тваринах, вивчають

  • специфічні зміни в певних органах,

  • що спричинені дією мікроба, вірусу чи

  • токсину. Застосовують цей метод

  • здебільшого для підтвердження

  • діагнозу ботулізму, лептоспірозу, сказу тощо.



заснований на специфічній взаємодії антигену з антитілом.

  • заснований на специфічній взаємодії антигену з антитілом.

  • Виявлення в організмі хворих специфічних антигенів рівноцінне виділенню самого збудника.

  • Матеріал для дослідження — сироватка крові, копрофільтрат, кров, сеча, слина.

  • Кров для дослідження беруть з вени в об’ємі 3-5 мл у сухі стерильні пробірки. Сироватку крові після відстоювання чи центрифугування переносять в іншу пробірку і зберігають при температурі +4 °С. У сироватці визначають вид і рівень антитіл.

  • Застереження! Для запобігання руйнуванню еритроцитів (гемоліз) насмоктувати кров шприцом недоцільно. Краще ввести у вену голку з достатнім просвітом і збирати в пробірку кров, яка сама витікає під тиском.

  • Переконливі дані можна отримати переважно при дослідженні парних сироваток, взятих у перші дні хвороби і через деякий час (7-10 днів і більше). Діагностичне значення має чотириразове і більше підвищення титру антитіл у другій пробі і наступних.



ґрунтується на виявленні підвищеної чутливості (алергії, гіперсенсибілізації) при введенні в організм специфічних алергенів.

  • ґрунтується на виявленні підвищеної чутливості (алергії, гіперсенсибілізації) при введенні в організм специфічних алергенів.

  • Алергени здебільшого вводять внутрішньошкірно чи наносять на шкіру, рідше – на слизову оболонку ока.

  • Для постановки внутрішньошкірної проби використовують туберкуліновий чи інсуліновий шприц. Тонкою голкою зрізом доверху вводять 0,1 мл алергену в шкіру внутрішньої поверхні передпліччя. Вводити препарат починають після того, як зріз голки повністю ввійде в шкіру. Якщо маніпуляція виконана правильно, на місці введення алергену утворюється невеликий білуватий щільний пухирчик, що нагадує лимонну кірку. Він зникає через 10-15 хв. При захворюванні (наявності специфічної алергії) через 24-72 год на місці введення алергену виникає реакція у вигляді інфільтрації з гіперемією. Алергічні реакції стаюНайчастіше їх застосовують для діагностики туберкульозу (реакція Манту), бруцельозу (реакція Бюрне), туляремії, токсоплазмозу, орнітозу. ть позитивними з 8-10-го дня захворювання.



полягає у виявленні в досліджуваному матеріалі генетичного матеріалу збудника – нуклеїнових кислот: ДНК чи РНК. Найчастіше застосовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яка дає змогу не лише констатувати присутність збудника в мізерній кількості (декілька клітин), але й встановити його концентрацію.

  • полягає у виявленні в досліджуваному матеріалі генетичного матеріалу збудника – нуклеїнових кислот: ДНК чи РНК. Найчастіше застосовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яка дає змогу не лише констатувати присутність збудника в мізерній кількості (декілька клітин), але й встановити його концентрацію.



  • загальний аналіз крові

  • аналіз сечі

  • копрограма

  • біохімічний аналіз (вміст білірубіну, активність амінотрансфераз у сироватці крові та ін.)

  • коагулограма (протромбіновий індекс, фібриноген та ін.).



Рентгенологічний

  • Рентгенологічний

  • Комп’ютерна томографія

  • Ядерно-магнітний резонанс

  • Радіологічний,

  • Ендоскопічний

  • Ультразвуковий

  • Дистанційна термографія



Ізоляція хворого (носія) – в домашніх умовах або госпіталізація.

  • Ізоляція хворого (носія) – в домашніх умовах або госпіталізація.

  • Клінічні покази до госпіталізації:

  • тяжкість стану;

  • наявність тяжких супутніх захворювань (несприятливий преморбідний фон);

  • вік (маленькі діти, особи похилого віку)

  • Госпіталізація суворо за нозологією.

  • Суворе дотримування протиепідемічного режиму.



Дієта і режим.

  • Дієта і режим.

  • Етіотропна терапія – антибіотики, противірусні, хіміотерапевтичні засоби.

  • Специфічна терапія – сироватки чи імуноглобуліни, лікувальні вакцини (вбиті).

  • Патогенетичне лікування

  • дезінтоксикація (нейтралізація чи зменшення концентрації та виведення різних токсичних речовин);

  • дегідратація;

  • регідратація;

  • корекція виявлених порушень з боку систем і органів;

  • імунокорекція;

  • вітамінотерапія.

  • Симптоматичні засоби.



засіб повинен діяти на збудника інфекційної хвороби;

  • засіб повинен діяти на збудника інфекційної хвороби;

  • він повинен проникати в органи чи тканини, де є збудник;

  • його призначають в оптимальній дозі;

  • препарат не повинен виявляти шкідливої дії на організм хворого.



Перш ніж призначити будь-який препарат, треба розпитати хворого, чи не лікувався він ним раніше і як переносив, чи хворіє він на алергічні захворювання. Повторне лікування препаратом, на яке в минулому була побічна реакція, забороняється.

  • Перш ніж призначити будь-який препарат, треба розпитати хворого, чи не лікувався він ним раніше і як переносив, чи хворіє він на алергічні захворювання. Повторне лікування препаратом, на яке в минулому була побічна реакція, забороняється.

  • Перед застосуванням будь-якого антибактерійного препарату парентерально (незалежно від того, чи раніше хворий приймав його, чи ні) необхідно виконати проби на чутливість організму до нього.



помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • розвести антибіотик ізотонічним розчином натрію хлориду з розрахунку 1 мл розчинника на 0,1 г (100 000 ОД) антибіотика

  • набрати у шприц 0,9 мл розчинника (ізотонічний розчин натрію хлориду)

  • добрати в шприц 0,1 мл отриманого розчину антибіотика

  • протерти ватною кулькою, змоченою в спирті, нижню третину долонної поверхні передпліччя

  • нанести одну краплю розведеного антибіотика на шкіру .

  • Читання проби: якщо через 30 хв на місці нанесення розчину буде почервоніння, припухлість і свербіння шкіри, реакцію треба вважати позитивною. Антибіотик вводити не можна. Якщо проба негативна, то через 30 хв приступайте до скарифікаційної проби.



помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • розвести антибіотик ізотонічним розчином натрію хлориду

  • набрати у шприц 0,9 мл розчинника (ізотонічний розчин натрію хлориду)

  • добрати у шприц 0,1 мл отриманого розчину антибіотика

  • протерти ватною кулькою, змоченою в спирті, нижню третину долонної поверхні передпліччя

  • зробити на шкірі крізь краплі голкою чи одноразовим ланцетом для прик-тесту два надрізи, але не до крові

  • нанести дві краплі розведеного антибіотика

  • через 5-10 хв стерильним ватним тампоном промокнути надлишок рідини

  • Читання проби: відзначте 15-30 хв і прочитайте пробу. Якщо на місці нанесення розчину буде почервоніння, припухлість і свербіння шкіри – реакція позитивна, антибіотик вводити не можна. Якщо проба негативна через 30 хв, приступайте до внутрішньошкірної проби.



помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • помити руки двічі під проточною водою з милом, висушити рушником і обробити спиртом

  • розвести антибіотик ізотонічним розчином натрію хлориду

  • набрати у шприц 0,9 мл розчинника (ізотонічний розчин натрію хлориду)

  • добрати у шприц 0,1 мл отриманого розчину антибіотика

  • протерти ватною кулькою, змоченою в спирті, нижню третину долонної поверхні передпліччя

  • ввести 0,1 мл розчину антибіотика внутрішньошкірно

  • відзначити час і читати пробу через 20 хв, 1 год, 2 год, далі – через кожні 2 год від початку проведення проби, остаточна оцінка результатів через 24 год

  • Читання проби: якщо на місці введення розчину буде почервоніння, припухлість і свербіння шкіри – реакція позитивна. Антибіотик вводити не можна! Отримані результати занести в історію хвороби. Нагляд за особою, якій проведено тестування, повинен тривати не менше ніж 30 хв.



  • алергічні реакції (почервоніння і набряку слизових оболонок, висипки на шкірі, рідше перебігають з ураженням серця, легень, печінки, анафілактичний шок тощо);

  • ендотоксинові реакції;

  • дисбактеріоз.



Зненацька з’являються блідість і синюха чи почервоніння шкіри, набряк губ, повік, відчуття стиснення грудей, свербіння,

  • Зненацька з’являються блідість і синюха чи почервоніння шкіри, набряк губ, повік, відчуття стиснення грудей, свербіння,

  • падає артеріальний тиск,

  • хворий починає часто дихати,

  • можуть приєднатись нудота, блювання, пронос.

  • Якщо не надати термінову допомогу, то хворий втрачає свідомість, зупиняються дихання і діяльність серця. При перших ознаках анафілактичного шоку медична сестра зобов’язана вжити негайних лікувальних заходів, не чекаючи приходу лікаря, тому що доля хворого вирішується за лічені хвилини.



припинити введення препарату, що спричинив шок

  • припинити введення препарату, що спричинив шок

  • накласти джгут на кінцівку вище місця введення препарату на 25 хв (кожні 10 хв джгут слід послабляти на 1-2 хв) і холод на це місце на 15 хв

  • якщо алерген потрапив в око або ніс, промити їх проточною водою, закапати судинозвужувальні краплі та 1 % розчин гідрокортизону. У випадку попадання алергену в шлунок – промити останній, якщо дозволяє стан хворого, ввести ентеросорбент (полісорб, поліфепан, ентеросгель, активоване вугілля), у подальшому призначити послаблюючі, очисні клізми

  • обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну з 4,5 мл ізотонічного розчину хлориду натрію

  • підшкірно ввести 0,1-0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну, за необхідності повторити введення через 20-40 хв під контролем рівня артеріального тиску

  • підняти головний кінець тіла і забезпечити доступ свіжого повітря, по можливості подати кисень через носовий катетер

  • налагодити крапельне внутрішньовенне введення 60-90 мг преднізолону разом з антигістамінними засобами

  • ·при появі ядухи внутрішньовенно ввести 10 мл 2 % розчину еуфіліну, почати штучне дихання



Доглядати за хворими і стежити за їх станом, температурою тіла, фізіологічними відправленнями та сном.

  • Доглядати за хворими і стежити за їх станом, температурою тіла, фізіологічними відправленнями та сном.

  • Своєчасно і чітко виконувати призначення лікуючого та чергового лікарів.

  • Проводити маніпуляції та процедури.

  • Готувати хворих до інструментальних методів обстеження

  • Виконувати забір, зберігання, доставку матеріалу для лабораторних досліджень.

  • Контролювати дотримання хворими призначеної дієти й режиму, сприяти цьому; про порушення доповідати старшій медичній сестрі або лікареві.

  • Негайно повідомляти лікаря про погіршання стану хворого.

  • Надавати невідкладну допомогу хворому до прибуття лікаря, володіти прийомами реанімації, вміти надати допомогу при кровотечі, колапсі, отруєнні, анафілактичному шоці, алергічних станах.





чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров’я;

  • чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров’я;

  • обов’язки та відповідальність сестри медичного стаціонару;

  • організацію роботи стаціонару;

  • основи загальномедичних і клінічних дисциплін;

  • правила догляду за хворими;

  • тактику при виявленні хворого, підозрілого на особливо небезпечні інфекції;





Клінічне одужання.

  • Клінічне одужання.

  • Епідеміологічне благополуччя.

  • Лабораторний контроль (бактеріологічний, вірусологічний, паразитологічний).

  • Диспансерне спостереження в КІЗі.

  • Морфологічне і функціональне одужання звичайно настають пізніше.



1. Яке значення має діагностика інфекційних хвороб?

  • 1. Яке значення має діагностика інфекційних хвороб?

  • 2. Які є методи діагностики інфекційних хвороб?

  • 3. Як збирати скарги хворого, анамнез захворювання?

  • 4. Що таке епідеміологічний анамнез?

  • 5. Намалюйте основні типи температурних кривих.

  • 6. Назвіть основні елементи висипки.

  • 7. Що може залишитись після висипки?

  • 8. Які є методи специфічної діагностики інфекційних хвороб?








База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка