Біографія Джованні Боккаччо



Дата конвертації11.06.2016
Розмір445 b.



Біографія Джованні Боккаччо

  • Про народження Джованні Боккаччо достеменно нічого не відомо. За однією із версій, він побачив світу 1313 року в Парижі, а матір’ю його була французька аристократка, яка невдовзі після народження Джованні померла. З інших джерел відомо, що Боккаччо народився у Флоренції або поблизу в містечку Чертальдо. Батько його був флорентійським купцем. Дитинство Боккаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству.

  • У 1327 р. був направлений до Неаполя вивчати торгівельну справу. Але купця з юнака не вийшло. Потім навчався у Неаполітанському університеті, де вивчав канонічне право. Саме у цей період Боккаччо пережив палке кохання до Марії Аквіно, яку назвав Ф’ямметтою і прославив у своїй творчості.



У 1340 році Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки, брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік (Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряли очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він мав запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби.

  • У 1340 році Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки, брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік (Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряли очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він мав запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби.



У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомольного життя. 1363 рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдником у своєму помісті Чертальдо поблизу Флоренції, розмаїття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році – до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році – до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. У 1370-1371 роках перебуває в Неаполі й планує піти в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.

  • У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомольного життя. 1363 рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдником у своєму помісті Чертальдо поблизу Флоренції, розмаїття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році – до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році – до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. У 1370-1371 роках перебуває в Неаполі й планує піти в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.



Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою з проблем античної культурі, яку висвітлив з гуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічими лекціями, присвяченими “Божественній комедії”. Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті в Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року. На його могилі написано: “Він займався благодатною поезією”.

  • Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою з проблем античної культурі, яку висвітлив з гуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічими лекціями, присвяченими “Божественній комедії”. Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті в Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року. На його могилі написано: “Він займався благодатною поезією”.



Сенс назви “Декамерон”

  • Назва книги «Декамерон» походить від грецьких слів грец. δέκα - «десять» і ἡμέρα - «день», буквально перекладається як «десятиденник». Вона створена автором за грецьким зразком - на кшталт титулу одного з трактатів святого Амвросія Медіоланського - Hexaemeron («Шестиднів»). У “Шестидніві” зазвичай розповідалося про створення світу Богом за 6 днів. «Декамерон» теж книга про створення світу. Але твориться мир у «Декамероні» не Богом, а людським суспільством, – і не за шість, а за десять днів.



Збірка має таку повну назву: “Зачинається

  • Збірка має таку повну назву: “Зачинається

  • книга, іменована Декамерон, прозвана Принц

  • Галеотто, в якій міститься сто оповідок, що

  • розказали за десять днів семеро дам і троє

  • кавалерів”.



Жанр новели

  • Новела (іт. novella – новина) – невеликий за обсягом прозовий

  • твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом.

  • Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх

  • засобів.

  • Ознаки новели:

  • -напружений сюжет;

  • -чітка композиція;

  • -сюжетна однолінійність;

  • -мінімум персонажів;

  • -несподівана розв’язка .



Композиція твору

  • Збірка Боккаччо становить єдине ідейне і художнє мозаїчне полотно: кожна новела відображає певний фрагмент життя, а увесь «Декамерон» — гуманістичне бачення світу й людини. Цілісність твору забезпечувала чітка композиція: десять розділів (днів), кожен з яких уміщує по десять оповідок. Боккаччо застосував прийом обрамлення, запозичений європейцями зі східних літератур. Усі сто новел обрамлені ліричними «Переднім словом» та «Одавторською післямовою», в яких автор розмірковує про вміння співчувати чужому горю і розповідає про своє кохання. За його словами, книга призначена для закоханих, зокрема жінок. Письменник вирішив дотепним словом розрадити і втішити слабку стать.



Десяти новелам кожного розділу передує інтродукція, в якій також виразно звучить голос автора. В інтродукціях Боккаччо переважно описує ідилічні ранкові пейзажі кожного нового дня, розваги товариства тощо.

  • Десяти новелам кожного розділу передує інтродукція, в якій також виразно звучить голос автора. В інтродукціях Боккаччо переважно описує ідилічні ранкові пейзажі кожного нового дня, розваги товариства тощо.

  • Суттєво відрізняється від інших інтродукція до першого дня, у якій детально описується «чумна моровиця», що спіткала Флоренцію. У місті панують відчай і жах. Страх перед хворобою нівелює моральні цінності, традиційні родинні і дружні стосунки. Одна частина городян переховується від смерті, усамітнившись у домівках, інша, навпаки, займається пиятикою і мародерством.

  • Трагічний колорит чумного міста відчутно контрастує з життєрадісним настроєм усієї збірки.

  • Опис чуми має символічне трактування: гине старий світ з його середньовічними аскетичними устоями.



Сюжет твору

  • Схема цього твору зустрічається у Боккаччо і раніше, в «Аметі» і «Філоколо». Структура твору двояка - використовується «рамкова композиція» зі вставними новелами. Події, описані у книзі, відбуваються в XIV столітті, під час епідемії чуми 1348 року. Група з 3 відважних юнаків і 7 дам, що зустрілася в церкві Санта Марія Новела, від'їжджає з охопленої заразою Флоренції на заміську віллу в 2 милях від міста, щоб там врятуватися від хвороби.



За містом вони проводять час, розповідаючи одне одному різні цікаві історії. Багато з них - не оригінальні твори Боккаччо, а перероблені їм фольклорні, легендарні і класичні мотиви - наприклад, з «Метаморфоз» Апулея, анекдоти, які становили значну частину міського фольклору, і релігійно-повчальні «настанови», якими уснащалі проповіді прославлені служителі церкви, французькі фабліо і східні казки, усні розповіді сучасних йому флорентійців. Боккаччо також черпав сюжети з італійського збірки XIII століття «Cento novelle antiche». Індійська збірка казок «Панчатантра» вплинула на структуру і низку новел, а «Historia gentis Langobardorum» Павла Диякона - на спосіб опису чуми.

  • За містом вони проводять час, розповідаючи одне одному різні цікаві історії. Багато з них - не оригінальні твори Боккаччо, а перероблені їм фольклорні, легендарні і класичні мотиви - наприклад, з «Метаморфоз» Апулея, анекдоти, які становили значну частину міського фольклору, і релігійно-повчальні «настанови», якими уснащалі проповіді прославлені служителі церкви, французькі фабліо і східні казки, усні розповіді сучасних йому флорентійців. Боккаччо також черпав сюжети з італійського збірки XIII століття «Cento novelle antiche». Індійська збірка казок «Панчатантра» вплинула на структуру і низку новел, а «Historia gentis Langobardorum» Павла Диякона - на спосіб опису чуми.



Кожен день починається заставкою до десяти новел, що оповідає про те, як проводить час ця невелика група молодих людей, освічених, вірних правилам благородства і вихованості. В обрамленні новел «Декамерона» можна побачити утопічну ідилію, першу ренесансну утопію: культура виявляється піднесеним і цементуючим початком цієї ідеальної спільноти.

  • Кожен день починається заставкою до десяти новел, що оповідає про те, як проводить час ця невелика група молодих людей, освічених, вірних правилам благородства і вихованості. В обрамленні новел «Декамерона» можна побачити утопічну ідилію, першу ренесансну утопію: культура виявляється піднесеним і цементуючим початком цієї ідеальної спільноти.



Розповідь починається вранці в середу, події тривають 10 днів, і в кожен день розказано по 10 історій. Кожен день обирається «король» або «королева», що встановлюють порядок дня і призначають тему оповідань. Цієї теми мають дотримуватися всі оповідачі, за винятком Діонео, який одержує привілеї розповідати свою історію останнім і на будь-яку тему. У п'ятницю та суботу оповідачі не обираються і новели не розповідаються. Після того, як всі 10 новел в один день розказані, автор їх «обрамляє» - показує читачеві оповідачів, зображує, як вони обмінюються враженнями щодо новел.

  • Розповідь починається вранці в середу, події тривають 10 днів, і в кожен день розказано по 10 історій. Кожен день обирається «король» або «королева», що встановлюють порядок дня і призначають тему оповідань. Цієї теми мають дотримуватися всі оповідачі, за винятком Діонео, який одержує привілеї розповідати свою історію останнім і на будь-яку тему. У п'ятницю та суботу оповідачі не обираються і новели не розповідаються. Після того, як всі 10 новел в один день розказані, автор їх «обрамляє» - показує читачеві оповідачів, зображує, як вони обмінюються враженнями щодо новел.



В кінці кожного дня одна з дам виконує віршовану баладу. Ці балади - кращі зразки лірики Боккаччо, у них «по більшій частині оспівуються радості простої і чистої любові або страждання люблячих, яким що-небудь заважає з'єднатися». Оскільки у вихідні дні історії не розповідаються, всього події займають 2 тижні, і після закінчення дійства, знову-таки в середу, молоді люди повертаються до Флоренції.

  • В кінці кожного дня одна з дам виконує віршовану баладу. Ці балади - кращі зразки лірики Боккаччо, у них «по більшій частині оспівуються радості простої і чистої любові або страждання люблячих, яким що-небудь заважає з'єднатися». Оскільки у вихідні дні історії не розповідаються, всього події займають 2 тижні, і після закінчення дійства, знову-таки в середу, молоді люди повертаються до Флоренції.



Тематика новел

  • Перша група – коротенькі оповідання, де

  • йдеться про дотепні, короткі, швидкі

  • вислови, які допомагають героям вийти із

  • скрутного становища. Їх розповідають 1,2,3,4 і 5

  • днів.

  • Друга група – сатиричні та антиклерикальні

  • новели. У деяких з них автор іронізує над

  • розбіжністю між неправедним життям священників

  • та їх проповідями.

  • Третя група – найбільша у творі. Це новели

  • любовної тематики. Боккаччо по-новому, у дусі

  • ідеалів Відродження зобразив жінку. Вона постає

  • багатогранною і вартою поваги та розуміння.



Герої “Декамерона”

  • Дами (вік від 18 до 28 років):

  • Пампінея (італ. Pampinea, «квітуча») — родичка одного із юнаків.

  • Ф’ямметта (італ. Fiammetta, «вогник») — кохана автора, справжнє ім’я Марія д’Аквіно, позашлюбна донька Роберта Анжуйського.

  • Філомена (грец. Filomena, «закохана у спів») — псевдонім дами, у яку Боккаччо був закоханий до Ф’ямметти. Їй присвячена його поема «Філострато».

  • Емілія (лат. Emilia, «лагідна»). Це ім’я використовувалось Боккаччо у деяких творах («Амето», «Любовне побачення»). Особливо вирізняється своєю красою.

  • Лауретта (італ. Lauretta, «боязка»). Нагадує образ Лаури — коханої Петрарки. Особливо гарна у танці і співах.

  • Неїфіла (Нейфіла) (грец. Neifile, «любляча юнка») — у неї закоханий один із юнаків, скоріше всього Памфіло. Вирізняється смиренністю.

  • Еліза (італ. Elissa, друге ім’я Дідони Вергілія). Вирізняється своєю глузливістю.

  • .



Юнаки (вік від 25 лет):

  • Юнаки (вік від 25 лет):

  • Панфіло (грец. Panfilo , «увесь кохання») — характер серйозний, розсудливий. Ім’я зрадливого коханця, яке зустрічається в еклогах Боккаччо і в його «Ф’ямметті».

  • Філострато (грец. Filostrato, «переможений коханням») — характер меланхолійний. Закоханий у Філомену. Його ім’я зустрічається у назві юнацької поеми Боккаччо, присвяченій трагічному коханню Троїла до Крісеїди.

  • Діонео (Діоней) (італ. Dioneo, «послідовник Венери»), має чуттєво-веселий характер, добивається собі права розповідати історію останнім і відхилятися від теми дня.



Ідея твору: утвердження життя над

  • Ідея твору: утвердження життя над

  • загрозами смерті, усвідомлення цінності

  • людини та її життя.



Боккаччо – зачинатель нової європейської прози

  • У своїй книзі Боккаччо зв'язав воєдино традиції французької куртуазною літератури і тосканської народної прози та фольклору, завдяки чому зробив крок до розвитку італійської прози.

  • «Декамерон» набув великої популярності в Італії, де творчість Боккаччо знайшла чимало продовжувачів (Франко Саккетті, Мазуччо та ін.) Завдяки зусиллям П'єтро Бембо на початку XVI століття книга стала еталоном прозового volgare - подібно до того, як «Божественна комедія» стала еталоном віршованого італійського. Вже в XIV ст. він був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети «Декамерона» широко запозичала література інших країн Європи, нерідко переробляючи їх в дусі національних традицій. У числі авторів, які використали сюжети Боккаччо,– Шекспір, Шарль Перро, Кітс і т. д.

  • На російську мову книга цілком була переведена в 1896 році Олександром Веселовським, на українську – в 1980-х роках Миколою Лукашем.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка