Декаданс Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть



Дата конвертації02.06.2016
Розмір445 b.


Декаданс


Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть.

  • Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть.

  • Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

  • Дослідники вважають декаданс в літературі перехідним етапом між романтизмом початку 19 століття і модернізмом початку 20 ст.

  • Декаденти – покоління, “що співає і плаче”, плаче від “прози життя”.



  • Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорсткі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв «присмеркової доби», коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій зміст.



Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої «філософії життя», яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники декадансу були близькі до символістів.

  • Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої «філософії життя», яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники декадансу були близькі до символістів.



  • Нас приучают умирать,

  • По-взрослому, неторопливо,

  • Интеллигентно,

  • Молча,

  • Мило,

  • Сходить на нет и угасать.

  • Мы привыкаем подрезать

  • И прочь бросать

  • Святые крылья

  • Засыпав раны

  • Прахом,

  • Пылью

  • Чтоб ближних кровью не смущать.

  • (с) Sun



Небо укуталось косматыми облаками, Море сменило аквамариновый шёлк на дамасскую сталь, Я наполняю пространство бессмысленных фраз словами, Иссушая души, по лицам слезами стекает печаль.

  • Небо укуталось косматыми облаками, Море сменило аквамариновый шёлк на дамасскую сталь, Я наполняю пространство бессмысленных фраз словами, Иссушая души, по лицам слезами стекает печаль.



Однак марно було б шукати чистого декадансу, значно продуктивніше вбачати його елементи у творчості конкретного письменника:

  • Однак марно було б шукати чистого декадансу, значно продуктивніше вбачати його елементи у творчості конкретного письменника:

    • естетизація потворного у Шарля Бодлера,
    • естетизм у Оскара Вайльда,
    • підкреслений індивідуалізм у А. Стріндберга,
    • аморалізм у М. Арцибашева Володимира Винниченка та ін.


  • Накладання смислового значення декадансу на артистизм призвело до непорозуміння між І. Франком та В. Щуратом, котрий у статті «Літературні портрети. Іван Франко» відзначив високий естетичний рівень збірки «Зів'яле листя», але поет, вихований на принципах позитивізму, сприйняв таку оцінку як звинувачення у декадансі.



Водночас слід обережно виводити філософські джерела декаденсу з «філософії життя», як, приміром, із теорії Ф.-В. Ніцше, котрий у своєму запереченні закостенілої офіційної моралі та здеградованого християнства апелював до сильної, здорової людини, розглядав своє вчення як протест проти загального занепаду культури та людства.

  • Водночас слід обережно виводити філософські джерела декаденсу з «філософії життя», як, приміром, із теорії Ф.-В. Ніцше, котрий у своєму запереченні закостенілої офіційної моралі та здеградованого християнства апелював до сильної, здорової людини, розглядав своє вчення як протест проти загального занепаду культури та людства.

  • На жаль, декаданс, керуючись такими ж настановами, мимоволі сам переймався хворобливими симптомами «кінця віку», що не могло не позначитися на творчості самих митців.



Історія

  • У 19 столітті європейська і особливо французька література була названа декадансом спочатку вороже налаштованими критиками, а потім цей термін був використаний і самими авторами.

  • Даний термін стосувався авторів кінця 19 століття, які були пов'язані з течіями символізму і естетизму. Деякі з цих авторів перебували під впливом традиції готичного роману та поезії і прози Едгара Аллана По.



Історія

  • Ідея декадансу сходить до 18 століття, до Монтеск'є, а далі, після Дезіре Нісарда - французького письменника і критика (фр. Désiré Nisard) - вона була підхоплена критиками як термін для образи Віктора Гюго та романтизму в цілому.

  • Більш пізнє покоління письменників-романтиків, як наприклад Теофіль Готьє і Шарль Бодлер, використовували це слово як знак пошани, як символ заперечення того, що вони вважали «банальним прогресом».

  • У 1880-х роках група французьких письменників називала себе декадентами.

  • У Британії головною фігурою декадансу був Оскар Уайльд. Як літературний рух декаданс - це перехідний етап між романтизмом і модернізмом.



П'єр Жуль Теофі́ль Готьє́ (1811-1872) — французький поет, прозаїк, літературний критик, лібретист та художник, значна постать у французькій літературі середини XIX століття.

  • П'єр Жуль Теофі́ль Готьє́ (1811-1872) — французький поет, прозаїк, літературний критик, лібретист та художник, значна постать у французькій літературі середини XIX століття.

  • Спочатку Готьє був прихильником романтизму, але потім еволюціонував разом із французькою літературою до декадансу, символізму й модернізму.

  • Він був одним із засновників літературного товариства Парнас, яке проголошувало принципи мистецтва для мистецтва. Зокрема, Готьє належить відомий вислів «Усе корисне бридке».



Ідеї декаданса

  • Кинута ворожою цій течії критикою як зневажлива, негативна, ця назва була підхоплена його представниками і перетворена в гасло.

  • Поряд з декадентством для позначення цієї загальноєвро-пейської течії в поезії і мистецтві вживаються також терміни: «модернізм», «неоромантизм», «символізм».

  • Але поряд з декадентством, найбільш уживаний термін «символізм». Деякі вважають, що ці терміни однаково позначають одне й те саме явище. Проте їх слід все ж розмежовувати.



Ідеї декаданса

  • Характерними рисами декадентства зазвичай вважаються:

  • суб'єктивізм,

  • індивідуалізм,

  • аморалізм,

  • відхід від громадськості і т. ін.,

  • що проявляється в мистецтві:

  • відповідною тематикою,

  • відривом від реальності,

  • поетикою мистецтва для мистецтва,

  • естетизмом,

  • падінням цінності змісту,

  • переважанням форми, технічних хитрувань, зовнішніх ефектів, стилізації і т. д.

  • Прикладом у давнину можна назвати епоху падіння Римської імперії



Відкриття нових обріїв в культурі

  • Декаданс як мистецьке явище був складним і насиченим протиріччями. Він так і не склався в єдину течію. Як точно помітив один критик, мистецтво декадансу ніяк не є мистецтвом енергії чи юності.

  • Однак занепадницькі настрої, естетизм, аморалізм, стилізації і туга по так званим «золотим епохам» в минулому не виключали створення високохудожніх і талановитих творів.

  • Невдоволення буржуазною дійсністю, «банальним прогресом», культом наживи дикого капіталізму вело до відкриття нових обріїв в культурі, в її формальних чи змістовних складових.



Головні представники декадансу

  • Декаданс зачепив як літераторів, так і художників.

  • До кола декадентів в живопису Західної Європи і Росії відносять:

  • Арнольда Бекліна (1827-1901)

  • Макса Клінгера

  • частково Михайла Врубеля

  • частково Борисова-Мусатова

  • Обрі Бердслі

  • Гюстава Моро

  • Франса фон Штука

  • Едварда Мунка

  • Письменниками декадентами були:

  • Оскар Уайльд (1854-1900, Британія)

  • Поль Верлен (1844-1896,Франція)

  • Шарль Бодлер (1821-1867,Франція)

  • Моріс Метерлінк (1862-1949, Бельгія)

  • Жоріс-Карл Гюйсманс (1848-1907,Франція)

  • Марія Кореллі (1855-1924, Британія)

  • Сологуб Федір Кузьмич(1863-1927, Росія)

  • Мережковський Дмитро Сергійович(1865-1941,Росія)

  • Зінаїда Гіппіус (1869-1945, Росія)

  • Бальмонт Костянтин Дмитрович(1867-1942, Росія)

  • Добролюбов Олександр Михайлович (1876-1945 ?, Росія)

  • Станіслав Пшибишевський (1868-1927,Польща)



Таланти епохи декадансу. Живопис

  • Макс Клінгер (німецький художник, графік і скульптор) зробив спробу підняти рівень своїх гравюр до високого рівня сучасної йому музики в нотних виданнях. І ці спроби були досить вдалими.



Таланти епохи декадансу. Живопис

  • Обрі Бердслі (1872-1898) - англійский художник, графік, декоратор, ілюстратор, поет). Його надзвичайний індивідуалізм художньої манери і здатність до віртуозних стилізацій зробили графічні твори художника шедеврами. Але їх штучний характер лише підкреслює відірваність від натури.



Таланти епохи декадансу. Живопис

  • Картини і графічні твори Михайла Врубеля (1856-1910) вже наприкінці життя художника визнали зразковими.



Таланти епохи декадансу

  • Твори декадента Оскара Уайльда високо поціновував Бернард Шоу(1856-1950), який не був декадентом і не мав особистої приязні до Уайльда.



Автори-декаденти

  • Найбільш яскравими представниками декадентства на Заході являлись Ш.Бодлер, Мария Кореллі, П.Верлен, Метерлінк, Гюісманс, Станіслав Пшибишевський и др.

  • В групу російських декадентів так званого «старшого покоління» в 1880-х — 1890-х рр. входили такі поети і белетристыи, як К. Бальмонт, А. Добролюбов, Коневський, Ф. Сологуб, Мережковський, Зінаїда Гіппіус, а також «ранній» В.Брюсов.

  • В Росії корені декадансу слід шукати в умовах реакції 1880-х і початку 1890-х рр. Письменники-декаденти були особливо популярні після революції 1905 року.

  • Прикладом декадансу в новейшій історії Россії може служити телебачення, так звана «чорнуха» в 1990-і роки.



Автори-декаденти



Автори-декаденти



Автори-декаденти



Автори-декаденти





Авторы-декаденты



Д.Мережковський про поезію декаданса

  • «Мысль изреченная есть ложь». В поэзии то, что не сказано и мерцает сквозь красоту символа, действует сильнее на сердце, чем то, что выражено словами. Символизм делает самый стиль, самое художественное вещество поэзии одухотворенным, прозрачным, насквозь просвечивающим, как тонкие стенки алебастровой амфоры, в которой зажжено пламя…

  • Сновидения, которые преследуют человечество, иногда повторяются из века в век, от поколения к поколению сопутствуют ему. Идею таких символических характеров никакими словами нельзя передать, ибо слова только определяют, ограничивают мысль, а символы выражают безграничную сторону мысли.

  • Вместе с тем мы не можем довольствоваться грубоватой фотографической точностью экспериментальных снимков. Мы требуем и предчувствуем, по намекам Флобера, Мопассана, Тургенева, Ибсена, новые, еще не открытые миры впечатлительности. Эта жадность к неиспытанному, погоня за неуловимыми оттенками, за темным и бессознательным в нашей чувствительности — характерная черта грядущей идеальной поэзии. Еще Бодлер и Эдгар По говорили, что прекрасное должно несколько удивлять, казаться неожиданным и редким. Французские критики более или менее удачно назвали эту черту — импрессионизмом.

  • Таковы три главных элемента нового искусства: мистическое содержание, символы и расширение художественной впечатлительности…



Автори-декаденти



  • Зінаїда Гіппіус



  • Одинокий свет одной свечи, В комнате моей, где одиноко. Из окна мне слышно как в ночи, Дождь шумит, сливаясь с водостока. Я в раздумье – где конец пути, Что так трудно для меня дается, Сколько предстоит еще пройти? С кем еще расстаться мне придется?



Казки в стилі декаданс







Декаданс у фотороботах Володимира Клавіхо-Телепньова

  • «Декаданс ... не стиль, навіть не течія, а настрій і тема, які в рівній мірі вливають і на мистецтво, і на філософську, наукову, релігійну, громадську думку» Омрі Ронен

  • Ах, ця беззахисна жіноча спина ... Майже прозора шкіра, гладка, як шовк ... і нитка перлів перекинулася через плече ... Гербарій ... Трепетно ​​зафіксована відсутність руху. Навіщо? Вдала спроба створити таємницю ...

  • Обличчя не видно, голосу не чутно ... Так, шепіт тільки вгадується ... А це, між іншим, малюнок ... Всього лише фотографія ... А так багато значень їй надається. І справа не в сюжеті знімка (у Володимира Клавіхо завжди сюжет), справа, зрозуміло, у виконанні. А воно, ой, яке таємниче!



  • Грати в декаданс - захоплююче заняття. Наводити тінь на свідомо беззахисні моделі, будь то чоловіки, жінки, діти, дерева, і навіть клішні омара - все стає нестерпно вишуканим, аж до позбавлення чуттєвості. Тієї самої чуттєвості, заради якої з тендітних дам акуратно знімають покриви, зосереджують погляд на бездоганному чоловічому торсі, а у нерозумного омара розкривають панцир.





  • Цілі начебто відрізняються, а насправді - єдині. Насолода. У роботах Клавіхо - насолода абсолютно відокремлена від людини. Якщо і мається на увазі задоволення споглядання, то тільки в якійсь дивній інтерпретації - тривожній. Не затишок. Дискомфорт, майстерно створений. Бездоганний. Навіть посміхаючись, моделі залишаються неупередженими. Вони нічого не дають, крім можливості оцінки.



  • Дивний світ, без занурення. Без мети і завдання. Майстерність в абсолюті. Можна не турбуватися за своє серце - пульс не зміниться. Можна не турбуватися за розум - він не вбере зайвого. Тільки от настрій… Трохи зміниться, і, можливо, на долю секунди відчується брак повітря і захочеться відчинити вікно. Так буває, коли дивишся дуже страшне кіно - відволікаєшся на бездушний предмет (стіл, стілець, вазу), щоб відчути реальність. Живе як неживе, але моторошно красиве. Може, в цьому сенс?



  • Дивина сприйняття посилюється дзеркалами. Фотографія на амальгамі. І відчуття таке, наче за якимось неймовірним випадком, за чиєюсь волею потрапила в квартиру давно померлої актриси, яка блищала в позаминулому столітті. Тиша, пил часів, старі мережива, засохлий грим, пожовклі рукавички і ... сигарета, що димить у витонченому мундштуці ... Заглядаєш в дзеркало - проникаєш в чуже життя, в якому нічого не змінити, тільки підглянути, і швидше - бігти! Збиваючи різьблений стілець і розсипаючи пудру ... Повернутися в реальність, негайно!



  • Клавіхо проявляє в людях те, що вони хотіли б приховати, але зло таке привабливе, і іноді його до нестерпності (як спрага) хочеться показати ... А що? Потім усе можна виправдати просто «портретом». Але яка спокуса побачити себе у власному відображенні, пограти з душею, замінити спокусою чесноти, і все це в півтонах, в півтонах ... І виразу очей під вуаллю не розгледіти, і до руху руки не причепитися ... Бездоганний візерунок потаємного ... Візерунок, витканий з рухів тіла, атласу, застиглого вітру, засохлих гілок дерева, і хвиль морських, які налетіли на скелі, та так і застигли, в очікуванні загибелі ... назавжди





Фотосесіяя «In My Tribe», яка показує декілька течій: goth, punk, mod і rave









Руки летают над прозрачными клавишами, исполняя самый величественный момент Шопеновского «Реквиема». Играю для нее. Она сидит напротив в полуразрушенном горящем зале – между нами прозрачный рояль, обрывки газет. Между нами связь – невидимая, но настолько мощная, что кажется, будто проведешь перед собой рукой – зацепишься за туго натянутую струну. Она – я. Я – почти она. Я игра ей мелодию воплощенной надежды и скорби, она улыбается. Я слышу сквозь музыку – если ей и погибать, то только в таком окружении. Медленно, как эшеровский узор, проступают на стенах здания полотна Магритта…Бело-голубая сила вокруг нее…Империя света - у ее ног, все великолепие сфер и трубок, черных котелков и женских пупков…Изломанные тела, бьющиеся сердца на хирургическом столе, блеск хромированной стали, старые гравюры…Но ведь погибнут там, вместе с ней…в огне... погибнут. Реквием. Я играю. Я – увеличительное стекло. Прощальный аккорд – обугленная крышка рояля не сломает мне пальцы. 19 этаж. Дом над морем…не устоит на песке. Внизу – сосновые леса в тумане. Он оседает на меня тонкой влажной вуалью. Море вздыхает еле слышно, гонит на берег прозрачно-серые и угольные волны. Мысли путаются. Я здесь, но зачем? Почему стою на ветру, на пустом балконе, будто жду чего-то? Почему так тихо во мне, не забьется, не стукнет, не трепыхнется? Первое чувство – ты здесь не одна. Знакомое – будто идешь по пустой улице и видишь вдруг кого-то, кто за тобой наблюдает. Будто бабочка за стеклом в рамке шевельнула крылом. Будто тень боковым зрением поймана. Я – вектор в пустоту. Я грею это чувство в ладонях, я вижу источник: огромная, непропорциональная лодка на волнах. Темное старое дерево, похожа на черный альт, сброшенный с пирса. Так тоскливо и сыро, но спокойно – у берега. Мысли оседают, колеблются, шурша, опадают как листья. Кидаю и по одной вниз, в серые сосны. Я – грань. Сквозь меня – время. Я – сети. Я оставлю. (из инета)

  • Руки летают над прозрачными клавишами, исполняя самый величественный момент Шопеновского «Реквиема». Играю для нее. Она сидит напротив в полуразрушенном горящем зале – между нами прозрачный рояль, обрывки газет. Между нами связь – невидимая, но настолько мощная, что кажется, будто проведешь перед собой рукой – зацепишься за туго натянутую струну. Она – я. Я – почти она. Я игра ей мелодию воплощенной надежды и скорби, она улыбается. Я слышу сквозь музыку – если ей и погибать, то только в таком окружении. Медленно, как эшеровский узор, проступают на стенах здания полотна Магритта…Бело-голубая сила вокруг нее…Империя света - у ее ног, все великолепие сфер и трубок, черных котелков и женских пупков…Изломанные тела, бьющиеся сердца на хирургическом столе, блеск хромированной стали, старые гравюры…Но ведь погибнут там, вместе с ней…в огне... погибнут. Реквием. Я играю. Я – увеличительное стекло. Прощальный аккорд – обугленная крышка рояля не сломает мне пальцы. 19 этаж. Дом над морем…не устоит на песке. Внизу – сосновые леса в тумане. Он оседает на меня тонкой влажной вуалью. Море вздыхает еле слышно, гонит на берег прозрачно-серые и угольные волны. Мысли путаются. Я здесь, но зачем? Почему стою на ветру, на пустом балконе, будто жду чего-то? Почему так тихо во мне, не забьется, не стукнет, не трепыхнется? Первое чувство – ты здесь не одна. Знакомое – будто идешь по пустой улице и видишь вдруг кого-то, кто за тобой наблюдает. Будто бабочка за стеклом в рамке шевельнула крылом. Будто тень боковым зрением поймана. Я – вектор в пустоту. Я грею это чувство в ладонях, я вижу источник: огромная, непропорциональная лодка на волнах. Темное старое дерево, похожа на черный альт, сброшенный с пирса. Так тоскливо и сыро, но спокойно – у берега. Мысли оседают, колеблются, шурша, опадают как листья. Кидаю и по одной вниз, в серые сосны. Я – грань. Сквозь меня – время. Я – сети. Я оставлю. (из инета)



  • Автор презентації –

  • вчитель-методист світової літератури

  • Золотоніської ЗОШ №3

  • Сизько Галина Леонідівна




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка