Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин



Дата конвертації02.06.2016
Розмір445 b.


Останнім часом, від різних суб’єктів господарювання з різних регіонів України, надходять скарги, що органи ДПІ виносять податкові рішення-повідомлення, якими визнають господарські угоди нікчемними, та вимагають компенсації податкових зобов’язань, що виникають внаслідок недійсності правочину. Частіше за все, такими наслідками є – сплата державі суми повернутого ПДВ за зовнішньоекономічними контрактами.       Та чи може Податкова інспекція визнавати угоди нікчемною власним рішенням?

  • Останнім часом, від різних суб’єктів господарювання з різних регіонів України, надходять скарги, що органи ДПІ виносять податкові рішення-повідомлення, якими визнають господарські угоди нікчемними, та вимагають компенсації податкових зобов’язань, що виникають внаслідок недійсності правочину. Частіше за все, такими наслідками є – сплата державі суми повернутого ПДВ за зовнішньоекономічними контрактами.       Та чи може Податкова інспекція визнавати угоди нікчемною власним рішенням?




    78.1. Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

  •     78.1. Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

  •  

  • 78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

  • 78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні

  • 78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.  

  • 78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.



   Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства

  •    Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства

  • Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

  • За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

  • Акт (довідка) документальної перевірки повинен бути складений на паперовому носії державною мовою і мати наскрізну нумерацію сторінок.

  • Титульний аркуш акта (довідки) документальної перевірки друкується на номерному бланку органу державної податкової служби для складання актів документальних перевірок.



  Висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:

  •   Висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:

  • 6.1. Зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

  • 6.2. Виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

  • До підписання акта (довідки) документальної перевірки враховуються пояснення (у разі їх надання), надані посадовими особами платника податків або його законними представниками під час перевірки.

  • При виникненні спірних питань та заперечень щодо встановлених порушень під час здійснення перевірки такі питання та заперечення виносяться на розгляд постійних комісій при відповідних органах державної податкової служби.





      Та чи може Податкова інспекція визнавати угоди нікчемною власним рішенням?       Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.       Найбільш поширеними статтями, які застосовуються, для визнання правочинів нікчемними є стаття 228 ЦК України та частина 2 статті 207 ГК України.

  •       Та чи може Податкова інспекція визнавати угоди нікчемною власним рішенням?       Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.       Найбільш поширеними статтями, які застосовуються, для визнання правочинів нікчемними є стаття 228 ЦК України та частина 2 статті 207 ГК України.



Частина перша статті, за своєю сутністю, може бути застосована до дуже широкого кола відносин. Як показує практика, частіша за все, юристи, що прагнуть застосувати її до господарських договорів, використовують диспозицію стосовно можливості "незаконного заволодіння майном". Точніше, таким чином намагаються довести, що окремі пункти угоди можуть створити відповідні можливості, для однієї із сторін.       Третя частина з’явилась порівняно нещодавно, на початку 2011-го року. Однак її зміст певним чином суперечить не тільки положенням частини 1 та частини 2, але і принципам цивільного законодавства взагалі, оскільки, передбачаючи санкцію у вигляді стягнення вигоди від такої угоди на користь держави, відносить цю норму до галузі адміністративних правопорушень або кримінального злочину. Та з Законом не посперечаєшся і її ми теж маємо врахувати. Однак, найбільшим супереченням цієї норми (частини 3 статті 228) є те, що вона передбачає механізм визнання правочину не дійсним, не встановлюючи його нікчемність всупереч частина 1 та 2 статті.      Таким чином, положення частини 3 можна сприймати, як виключення: В частині 1 законодавець визначив умови правочинів, які порушують публічний порядок. Частиною 2 визначено, що такі правочини є нікчемними, а отже, не дійсними за Законом, для визнання не дійсності яких навіть не потрібне рішення суду. Однак, частиною 3, визначено окрему категорію правочинів, що порушують публічний порядок, але не є нікчемними, і для визнання не дійсності яких, необхідне відповідне судове рішення в загальному порядку статті 215.      В цьому контексті, положення частини 3 набуває важливого значення, оскільки більшість юристів, часто не вчитуючись детально в норму, за звичкою (стаття 228 - нікчемність) ставлять питання про нікчемність правочину з мотивів частини 3 статті 228. Детальне розуміння положення цієї норми допоможе вам сформулювати досить міцну правову позицію захисту своїх клієнтів.

  • Частина перша статті, за своєю сутністю, може бути застосована до дуже широкого кола відносин. Як показує практика, частіша за все, юристи, що прагнуть застосувати її до господарських договорів, використовують диспозицію стосовно можливості "незаконного заволодіння майном". Точніше, таким чином намагаються довести, що окремі пункти угоди можуть створити відповідні можливості, для однієї із сторін.       Третя частина з’явилась порівняно нещодавно, на початку 2011-го року. Однак її зміст певним чином суперечить не тільки положенням частини 1 та частини 2, але і принципам цивільного законодавства взагалі, оскільки, передбачаючи санкцію у вигляді стягнення вигоди від такої угоди на користь держави, відносить цю норму до галузі адміністративних правопорушень або кримінального злочину. Та з Законом не посперечаєшся і її ми теж маємо врахувати. Однак, найбільшим супереченням цієї норми (частини 3 статті 228) є те, що вона передбачає механізм визнання правочину не дійсним, не встановлюючи його нікчемність всупереч частина 1 та 2 статті.      Таким чином, положення частини 3 можна сприймати, як виключення: В частині 1 законодавець визначив умови правочинів, які порушують публічний порядок. Частиною 2 визначено, що такі правочини є нікчемними, а отже, не дійсними за Законом, для визнання не дійсності яких навіть не потрібне рішення суду. Однак, частиною 3, визначено окрему категорію правочинів, що порушують публічний порядок, але не є нікчемними, і для визнання не дійсності яких, необхідне відповідне судове рішення в загальному порядку статті 215.      В цьому контексті, положення частини 3 набуває важливого значення, оскільки більшість юристів, часто не вчитуючись детально в норму, за звичкою (стаття 228 - нікчемність) ставлять питання про нікчемність правочину з мотивів частини 3 статті 228. Детальне розуміння положення цієї норми допоможе вам сформулювати досить міцну правову позицію захисту своїх клієнтів.



Справа в тому, що порядок застосування положення статті 228 ЦК України вже давно визначений пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де дослівно, зазначено: Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:      1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;      2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної        Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.      Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.      При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.      Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).      Ось тут і виникають два аспекти, які унеможливлюють визнання правочину нікчемним з підстав порушення ним публічного порядку, ким-небудь окрім суду. Розберемо позицію Верховного Суду у двох його найголовніших тезах.

  • Справа в тому, що порядок застосування положення статті 228 ЦК України вже давно визначений пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де дослівно, зазначено: Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:      1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;      2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної        Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.      Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.      При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.      Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).      Ось тут і виникають два аспекти, які унеможливлюють визнання правочину нікчемним з підстав порушення ним публічного порядку, ким-небудь окрім суду. Розберемо позицію Верховного Суду у двох його найголовніших тезах.



      1. Преюдиційні підстави застосування       Отже, Верховний Суд зазначив, що головною підставою застосування статті 228 є наявність в діях сторони або сторін, вини у формі умислу, що підтверджений обвинувальним вироком суду у кримінальній справі.        Для того, щоб зрозуміти логіку Пленуму, варто повернутись до змісту частини першої досліджуваної статті: Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.        Саме це одне слово: «спрямований» і викликало, на мій погляд, абсолютно вірну позицію суддів щодо такого звуження змісту застосування відповідної норми. Правочин, який сторони планують визнати нікчемним з підстав порушення публічного порядку, має не просто допускати можливість настання негативних наслідків, що визначенні диспозицією статті, він має бути спрямований на настання саме таких наслідків. Отже, сторони при його укладанні, або одна із сторін, мали керуватись виключно прямим умислом, укладаючи правочин з єдиною метою - порушити конституційні прав і свобод людини і громадянина, та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, та/або незаконне заволодіти ним.

  •       1. Преюдиційні підстави застосування       Отже, Верховний Суд зазначив, що головною підставою застосування статті 228 є наявність в діях сторони або сторін, вини у формі умислу, що підтверджений обвинувальним вироком суду у кримінальній справі.        Для того, щоб зрозуміти логіку Пленуму, варто повернутись до змісту частини першої досліджуваної статті: Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.        Саме це одне слово: «спрямований» і викликало, на мій погляд, абсолютно вірну позицію суддів щодо такого звуження змісту застосування відповідної норми. Правочин, який сторони планують визнати нікчемним з підстав порушення публічного порядку, має не просто допускати можливість настання негативних наслідків, що визначенні диспозицією статті, він має бути спрямований на настання саме таких наслідків. Отже, сторони при його укладанні, або одна із сторін, мали керуватись виключно прямим умислом, укладаючи правочин з єдиною метою - порушити конституційні прав і свобод людини і громадянина, та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, та/або незаконне заволодіти ним.



      2. Застосування наслідків недійсності правочину      У випадку, коли у вироку не пропишуть про нікчемність угоди, вам (податковій) доведеться звертатись до суду, або до сторін угоди, в порядку частини 3 статті 215 ЦК України.      Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК, Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).       Це положення є одним із найактуальніших в контексті розмови про позицію ДПІ стосовно визнання правочинів нікчемними в односторонньому порядку. Воно стосується не тільки статті 228 ЦК, а і всіх можливих правочинів, які хтось прагне вважати нікчемними, але проти цього заперечує заінтересована сторона. Ця стаття передбачає що повноцінно нікчемним, є виключно правочин, нікчемність якого ніким не заперечується. Натомість, у випадку заперечення однією із сторін нікчемності правочину, за ним зберігається презумпція правомірності правочину аж до вирішення, в судовому порядку спору про його (правочину) недійсним.      При цьому, не варто забувати, що коли мова йде про нікчемність з підстав статті 228, такий позов має бути підкріплений копією обвинувального вироку в кримінальній справі.      Таким чином, податкові рішення-повідомлення, якими податкова намагається застосувати адміністративні санкції, які виникли внаслідок визнання ними угоди нікчемною з підстав статті 228 ЦК України, є протиправними з наступних причин: 1. У ДПІ відсутній вирок у кримінальній справі стосовно сторони угоди, який би свідчив, що сторона при укладанні договору мала злочинний умисел щодо настання наслідків визначених диспозицією статті; 2. ДПІ може визнати угоду нікчемною виключно у випадку згоди, з такою позицією податківців, з боку сторін договору.

  •       2. Застосування наслідків недійсності правочину      У випадку, коли у вироку не пропишуть про нікчемність угоди, вам (податковій) доведеться звертатись до суду, або до сторін угоди, в порядку частини 3 статті 215 ЦК України.      Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК, Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).       Це положення є одним із найактуальніших в контексті розмови про позицію ДПІ стосовно визнання правочинів нікчемними в односторонньому порядку. Воно стосується не тільки статті 228 ЦК, а і всіх можливих правочинів, які хтось прагне вважати нікчемними, але проти цього заперечує заінтересована сторона. Ця стаття передбачає що повноцінно нікчемним, є виключно правочин, нікчемність якого ніким не заперечується. Натомість, у випадку заперечення однією із сторін нікчемності правочину, за ним зберігається презумпція правомірності правочину аж до вирішення, в судовому порядку спору про його (правочину) недійсним.      При цьому, не варто забувати, що коли мова йде про нікчемність з підстав статті 228, такий позов має бути підкріплений копією обвинувального вироку в кримінальній справі.      Таким чином, податкові рішення-повідомлення, якими податкова намагається застосувати адміністративні санкції, які виникли внаслідок визнання ними угоди нікчемною з підстав статті 228 ЦК України, є протиправними з наступних причин: 1. У ДПІ відсутній вирок у кримінальній справі стосовно сторони угоди, який би свідчив, що сторона при укладанні договору мала злочинний умисел щодо настання наслідків визначених диспозицією статті; 2. ДПІ може визнати угоду нікчемною виключно у випадку згоди, з такою позицією податківців, з боку сторін договору.



      Іншою підставою нікчемності правочину, на яку часто посилається податкова, є ч.2 ст. 207 ГК України.       Частина 2 статті 207 ГК: Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:       виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;       допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.       Натомість, всі три підстави нікчемності, полягають у виключних відносинах між сторонами правочину. Органи ДПІ, не можуть наполягати на нікчемності правочину з таких підстав, оскільки не можуть бути заінтересованою стороною у відповідних правовідносинах. На будь-яку вимогу податкової, з таких підстав, в першу чергу варто поставити питання про те, які саме інтереси ДПІ порушуються відповідними положеннями договору.       Тут ми знову повертаємось до положення ч. 3 ст. 215 та ч. 5 ст. 216 ЦК України, які є універсальними для всіх вимог про нікчемність правочину. Нагадаю, мова йде про необхідність визнання факту нікчемності правочину всіма його сторонами, а за відсутності такого визнання, правочин є оспорюванним, і може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку.      Таким чином, будь-яка вимога органів ДПІ щодо виплати компенсації, пов’язаної із нікчемністю правочину без визнання факту нікчемності сторонами, або за відсутності рішення суду про визнання такого правочину не дійсним, є безпідставною, і може бути оскаржена до адміністративного суду.    

  •       Іншою підставою нікчемності правочину, на яку часто посилається податкова, є ч.2 ст. 207 ГК України.       Частина 2 статті 207 ГК: Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:       виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;       допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.       Натомість, всі три підстави нікчемності, полягають у виключних відносинах між сторонами правочину. Органи ДПІ, не можуть наполягати на нікчемності правочину з таких підстав, оскільки не можуть бути заінтересованою стороною у відповідних правовідносинах. На будь-яку вимогу податкової, з таких підстав, в першу чергу варто поставити питання про те, які саме інтереси ДПІ порушуються відповідними положеннями договору.       Тут ми знову повертаємось до положення ч. 3 ст. 215 та ч. 5 ст. 216 ЦК України, які є універсальними для всіх вимог про нікчемність правочину. Нагадаю, мова йде про необхідність визнання факту нікчемності правочину всіма його сторонами, а за відсутності такого визнання, правочин є оспорюванним, і може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку.      Таким чином, будь-яка вимога органів ДПІ щодо виплати компенсації, пов’язаної із нікчемністю правочину без визнання факту нікчемності сторонами, або за відсутності рішення суду про визнання такого правочину не дійсним, є безпідставною, і може бути оскаржена до адміністративного суду.    

  • P. S. – Однак, виникають сумніви, що юристи податкової інспекції всі поголовно не знають про відповідні положення Закону. Це створює враження, що більшість таких податкових рішень-повідомлень є нічим іншим, як здирництвом з метою отримання хабара посадовими особами ДПІ.



      Іншою підставою нікчемності правочину, на яку часто посилається податкова, є ч.2 ст. 207 ГК України.       Частина 2 статті 207 ГК: Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:       виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;       допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.       Натомість, всі три підстави нікчемності, полягають у виключних відносинах між сторонами правочину. Органи ДПІ, не можуть наполягати на нікчемності правочину з таких підстав, оскільки не можуть бути заінтересованою стороною у відповідних правовідносинах. На будь-яку вимогу податкової, з таких підстав, в першу чергу варто поставити питання про те, які саме інтереси ДПІ порушуються відповідними положеннями договору.       Тут ми знову повертаємось до положення ч. 3 ст. 215 та ч. 5 ст. 216 ЦК України, які є універсальними для всіх вимог про нікчемність правочину. Нагадаю, мова йде про необхідність визнання факту нікчемності правочину всіма його сторонами, а за відсутності такого визнання, правочин є оспорюванним, і може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку.      Таким чином, будь-яка вимога органів ДПІ щодо виплати компенсації, пов’язаної із нікчемністю правочину без визнання факту нікчемності сторонами, або за відсутності рішення суду про визнання такого правочину не дійсним, є безпідставною, і може бути оскаржена до адміністративного суду.    

  •       Іншою підставою нікчемності правочину, на яку часто посилається податкова, є ч.2 ст. 207 ГК України.       Частина 2 статті 207 ГК: Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:       виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;       допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.       Натомість, всі три підстави нікчемності, полягають у виключних відносинах між сторонами правочину. Органи ДПІ, не можуть наполягати на нікчемності правочину з таких підстав, оскільки не можуть бути заінтересованою стороною у відповідних правовідносинах. На будь-яку вимогу податкової, з таких підстав, в першу чергу варто поставити питання про те, які саме інтереси ДПІ порушуються відповідними положеннями договору.       Тут ми знову повертаємось до положення ч. 3 ст. 215 та ч. 5 ст. 216 ЦК України, які є універсальними для всіх вимог про нікчемність правочину. Нагадаю, мова йде про необхідність визнання факту нікчемності правочину всіма його сторонами, а за відсутності такого визнання, правочин є оспорюванним, і може бути визнаний недійсним виключно у судовому порядку.      Таким чином, будь-яка вимога органів ДПІ щодо виплати компенсації, пов’язаної із нікчемністю правочину без визнання факту нікчемності сторонами, або за відсутності рішення суду про визнання такого правочину не дійсним, є безпідставною, і може бути оскаржена до адміністративного суду.    

  • P. S. – Однак, виникають сумніви, що юристи податкової інспекції всі поголовно не знають про відповідні положення Закону. Це створює враження, що більшість таких податкових рішень-повідомлень є нічим іншим, як здирництвом з метою отримання хабара посадовими особами ДПІ.



СУДОВІ РІШЕННЯ

  • СУДОВІ РІШЕННЯ

  • ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

  • 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 

  •  

  • ПОСТАНОВА

  • І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  • за результатами розгляду справи у порядку письмового провадження

  • місто Київ

  •  03 листопада 2011 року                     № 2а-12265/11/2670

  •   Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді                        Блажівської Н. Є.,

  •            розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

  •  

  • За позовом                          

  • Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»  

  •  

  •   до 

  •   Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва 

  •  

  • про

  • визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення

  •   



  

  •   

  • ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

  • 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 

  •  

  • ПОСТАНОВА

  • І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  • в порядку письмового  провадження

  •  17 січня 2012 року                             № 2а-18239/11/2670

  •   Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді                        Блажівської Н. Є.,

  •          розглянув в порядку частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства  України адміністративну справу

  •  

  •   За позовом                          

  •   Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна продуктова кооперація «Еколайф» 

  •  

  • до 

  • Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва 

  • про

  • визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити дії  



    Правова позиція ВАСУ щодо формування податкового кредиту залишається незмінною, на основі вимог чинного законодавства, і щодо права на податковий кредит по ПДВ виникає з моменту придбання товарів і послуг для використання в бізнесі платників податків. Ця операція придбання повинна бути реальною, не лише на папері, але насправді, створені об'єктивні зміни у складі активів платників податків. Крім того, будь-які реальні бізнес-операції повинні бути засновані на економічні цілі, тобто щодо бажання платника податків збільшити активи через економічний ефект, а не тільки заради економії на податках.

  •     Правова позиція ВАСУ щодо формування податкового кредиту залишається незмінною, на основі вимог чинного законодавства, і щодо права на податковий кредит по ПДВ виникає з моменту придбання товарів і послуг для використання в бізнесі платників податків. Ця операція придбання повинна бути реальною, не лише на папері, але насправді, створені об'єктивні зміни у складі активів платників податків. Крім того, будь-які реальні бізнес-операції повинні бути засновані на економічні цілі, тобто щодо бажання платника податків збільшити активи через економічний ефект, а не тільки заради економії на податках.

  • ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка