Дослідження імунного статусу організму



Дата конвертації26.12.2016
Розмір445 b.



Дослідження імунного статусу організму

  • Дослідження імунного статусу організму

  • Згідно з існуючими регламентуючими документами, проводити оцінку імунологічного статусу рекомендується в наступних випадках:

  • При необхідності детального обстеження стану здоров’я людини.

  • При генетичних вадах імунної системи (первинні імунодефіцити).

  • При гострих і хронічних бактеріальних, вірусних і паразитарних інфекціях (вірусні гепатити, сепсис, хронічна пневмонія, лейшманіоз), підозрі на СНІД.

  • При автоімунних і алергічних захворюваннях.

  • При злоякісних новоутвореннях.

  • При деяких хворобах нервової системи (розсіяний склероз).

  • Обстеження в геронтологічних і ендокринологічних клініках.

  • Обстеження реціпієнтів до і після трансплантації.

  • Для контролю цитостатичної, імунодепресивної та імуностимулюючої терапії.

  • У даний час на практиці використовується двоетапний принцип оцінки імунологічного статусу.



На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти у системі клітинного і гуморального імунітету та в системі фагоцитозу з допомогою найбільш простих, орієнтовних тестів. Цим вимогам відповідають наступні тести першого рівня (орієнтовні):

  • На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти у системі клітинного і гуморального імунітету та в системі фагоцитозу з допомогою найбільш простих, орієнтовних тестів. Цим вимогам відповідають наступні тести першого рівня (орієнтовні):

  • визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній крові;

  • визначення кількості Т- і В-лімфоцитів крові;

  • визначення концентрації сироваткових імуноглобулінів основних класів (М, G, А);

  • визначення фагоцитарної активності лейкоцитів.

  • Інформативність і надійність цих тестів достатньо висока. Результати можна одержати протягом першої доби.



Для встановлення рівня і вираженості імунологічного дефекту рекомендують наступні тести, які називаються аналітичними або тестами другого рівня:

  • Для встановлення рівня і вираженості імунологічного дефекту рекомендують наступні тести, які називаються аналітичними або тестами другого рівня:

  • визначення субпопуляцій Т-лімфоцитів ( Т4 і Т8 клітин);

  • визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів з використанням ФГА;

  • постановка (при відсутності протипоказань) шкірних тестів гіперчутливості сповільненої і негайної дії на туберкулін, грибкові антигени, алергени;

  • дослідження проліферативної активності Т- і В-лімфоци тів в реакції бласттрансформації на мітогени, антигени;

  • визначення активізаційних маркерів Т-лімфоцитів;

  • оцінка синтезу імуноглобулінів в культурі В-лімфоцитів;

  • оцінка активності кілерних лімфоцитів ( К- і NК клітин);

  • визначення компонентів комплементу;

  • оцінка різних етапів фагоцитозу.











Загальні симптоми

    • Загальні симптоми
    • Діарея (хронічна)
    • Порушення розвитку
    • Повторні абсцеси
    • Повторні остеомієліти
    • Симптоми властиві специфічному імунодефіцитному стану
    • Teлеангіектазія
    • Частковий альбінізм


1. Імунодефіцит В-системи (дефіцит антитіл)

    • 1. Імунодефіцит В-системи (дефіцит антитіл)
  • 2. Імунодефіцит Т-системи (клітинний дефіцит)

  • 3. Комбіновані імунодефіцити

  • 4. Дефіцит фагоцитозу

  • 5. Дефіцит системи комплементу



















Дефект в CD40 ліганді

  • Дефект в CD40 ліганді





  • H Influenzae

  • S pneumoniae















Комбіновані імунодефіцити

  • Комбіновані імунодефіцити

  • Ретикулярна дисгинезія. Важка форма імунодефіциту, яка обумовлена дефектом диференціації стовбурової клітини. Найчастіше всі діти гинуть в перші місяці життя від тяжкого септичного процесу, тому що у них не утворюються ні Т-, ні В-лімфоцити.

  • Синдром Луї-Бар характеризується мозжочковою атаксією, телеангіектазією склер і шкіри, значною схильністю до інфекційних захворювань, затримкою фізичного розвитку на фоні прогресуючого ураження нервової, ендокринної і судинної систем. Відмічається гіпоплазія вилочкової залози, атрофія лімфатичних вузлів, селезінки, мигдаликів.

  • При імунологічному досліджені спостерігають порушення функції Т- і В- лімфоцитів і синтезу IgA, IgG, IgЕ. Хвороба спадкова, передається за аутосомно-рецесивним типом.





  • Синдром Віскота-Олдріча - імунологічна недостатність з екземою, тромбоцитопенією та піогенними інфекціями, передається за аутосомно-рецесивним типом. Характеризується порушенням функціональної активності Т-хелперів і Т-кілерів, зменшенням продукції IgM, підвищенням синтезу IgA i IgE при нормальній кількості IgG.

  • У таких дітей, крім частих інфекційних уражень, мають місце аутоімунні захворювання, злоякісні пухлини, повторні кровотечі.



Дефекти системи фагоцитозу

  • Дефекти системи фагоцитозу

  • Хронічний гранулоцитоз. При цій хворобі моноцити і поліморфноядерні лейкоцити не здатні синтезувати Н2О2 через ушкодження нікотин аденін динуклеотид-фосфатної оксидази і супероксидної дисмутази, що обумовлює втрату антибактеріальної дії цих клітин. Найчастіше захворювання при цій патології викликаються стафілококами, протеєм, кишечними паличками та інш. В організмі находять підвищену кількість імуноглобулінів, лейкоцитів і наявність гранулом у більшості органів. Хронічний гранулоцитоз не викликають бактерії, які нездатні продукувати каталазу.





Хвороба Чедіак-Хігасі. Спадкова патологія, яка спричинена неможливістю злиття фагосоми з лізосомами. При цій хворобі у дітей постійно спостерігаються бактеріальні інфекції, у них в 400 разів менше природних кілерів, що знижує протипухлинний захист. Хворі рідко живуть більше 10 років. В певній мірі полегшує перебіг хвороби дача вітаміну С, який сприяє злиттю фагосоми з лізосомою.

  • Хвороба Чедіак-Хігасі. Спадкова патологія, яка спричинена неможливістю злиття фагосоми з лізосомами. При цій хворобі у дітей постійно спостерігаються бактеріальні інфекції, у них в 400 разів менше природних кілерів, що знижує протипухлинний захист. Хворі рідко живуть більше 10 років. В певній мірі полегшує перебіг хвороби дача вітаміну С, який сприяє злиттю фагосоми з лізосомою.

  • Синдром Джоба. Характеризується хронічними “холодними” абсцесами, найчастіше стафілококового походження та екземою. При цій патології порушена функціональна здатність Т- хелперів, різко збільшена продукція IgE, що є причиною вивільнення значної кількості медіаторів (гістаміну, повільнореагуючої субстанції анафілаксії). Останні, як відомо, порушують першу стадію фагоцитозу, пригнічують розвиток запальної реакції. Тому і відсутнє запалення при стафілококових ураженнях (холодні абсцеси).





Дефекти системи комплементу

  • Дефекти системи комплементу

  • Майже всі генетичні пошкодження системи комплемента асоційовані з гомозиготним дефектом структурних генів.

  • Дефіцит С1, С2, С4 обумовлює підвищену частоту захворювань імунних комплексів, аутоімунних уражень, наприклад, «вовчакоподібну хворобу».

  • Дефект С3 приводить до рекурентних бактеріальних інфекцій, так як і вторинний дефіцит С3, який виникає в результаті неповноцінності фактору І.

  • Дефіцит компонентів С5 - С9, що атакують мембрани, асоціюється з хронічними або повторними менінгококовими чи гонококовими інфекціями.

  • Часто зустрічається спадковий недолік інгібітора С1, який клінічно проявляється ангіоневротичним набряком, що викликається вазоактивним фрагментом С2.















Загальна характеристика вакцинних препаратів

  • Загальна характеристика вакцинних препаратів

  • Вакцини - препарати, одержані з бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів, їх хімічних компонентів, продуктів життєдіяльності або штучним шляхом, які застосовуються для активної імунізації людей і тварин з метою профілактики і лікування інфекційних хвороб.

  • Класифікація вакцин

  • 1. Живі (атенуйовані) вакцини

  • 2. Вбиті (інактивовані) вакцини

  • 3. Хімічні, субодиничні вакцини

  • 4. Анатоксини

  • 5. Рекомбінантні вакцини

  • 6. Векторні вакцини

  • 7. Антиідіотипові вакцини





Живі вакцини

  • Живі вакцини

  • Живі вакцини – біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів із зниженою вірулентністю, але вира же ними імуногенними властивостями. Вони не здатні в звичайних умовах викликати захворювання, але слабкий інфекційний процес при цьому має місце. Тому живі вак цини, як найбільш ефективні препарати для щеплення, індукують довготривалий і напружений поствакциналь ний імунітет. Досить однократного введення препарата, щоб розвинулась несприйнятливість до збудника.

  • Живі вакцини можна одержати шляхом атенуації (ослаблення вірулентності) або шляхом селекції.

  • Л. Пастер вперше розробив метод атенуації вірулентних властивостей мікроорганізмів і одержав перші живі вакцини (проти сибірки, сказу і курячої холери).





Інактивовані вакцини

  • Інактивовані вакцини

  • На відміну від живих, вбиті (інактивовані) вакцини готу ють із найбільш вірулентних штамів з яскраво вираженими ан тигенними властивостями. Для інактивації мікроорганізми під дають дії різноманітних фізичних та хімічних чинників. Проте інактивація повинна бути бережливою, щоб не допустити руйнування найважливіших антигенних структур бактерій.

  • Препарати піддають обов’язковій перевірці на стерильність, антигенність, імуногенність, реактогенність тощо.

  • Вбиті вакцини менш імуногенні, ніж живі, їх ефективність значно нижча.

  • Із вбитих вакцин у даний час використовують лептоспірозну, гонококову, грипозну, поліомієлітну Солка, японського енцефаліту, кліщового енцефаліту, антирабічну.



Анатоксини

  • Анатоксини

  • При багатьох інфекційних захворюваннях вирішальну патогенетичну роль відіграють бактерійні токсини. Тому для їх попередження необхідно імунізувати організм препаратом, який одержують із токсинів.

  • Анатоксини - препарати, які одержують із бактеріальних білкових токсинів при дії на них формаліну (0,3-0,5 %) протягом 3-4 тижнів при температурі 39-40 С. Після такої обробки токсин втрачає отруйні властивості, але зберігає антигенні.

  • Мікробіологічна промисловість випускає правцевий, дифтерійний, ботулінові, гангренозні, стафілококовий і холерний анатоксини.





  • Субоодиничні вакцини ­– вакцини, які містять лише окремі компоненти патогенного мікроорганізма. Для їх створення успішно використовується технологія рекомбінантних ДНК.

  • Перевагами таких вакцин є те, що вони містять очищений імуногенний білок, вони безпечні, не здатні викликати захворювання, стабільні. Їх хімічні властивості відомі, в їх складі відсутні інші білки і нуклеїнові кислоти, які могли би викликати небажані побічні ефекти в організмі.





РЕКОМБІНАНТНІ ВАКЦИНИ

  • РЕКОМБІНАНТНІ ВАКЦИНИ

  • Штучне копіювання антигенів і детермінант методами генної інженерії може сприяти створенню вакцин без баласт них домішок. Для отримання антигенів з необхідними детер мінантами без сторонніх субстанцій існує два напрямки:

  • 1) виділення високоочищеного антигену із природнього мате ріалу методами препаративної біохімії або генної інженерії; 2) хімічний синтез антигенних детермінант. Як правило, виді ляють або конструюють протективні антигени, адгезини, фер менти, протеїни оболонки, токсини.

  • Основою таких рекомбінантних вакцин є перенесення в плазміду або вірус гена, відповідального за продукцію необ- хідного антигену. Такі препарати поділяють на генно-інженер ні вакцини з антигенів, синтезованих в рекомбінантних бакте ріальних системах і дріжджах; векторні генно- інженерні живі вакцини на основі вірусу вісповакцини та інші.



  • Векторні вакцини

  • Векторні вакцини найчастіше готуються на основі вірусу вісповакцини. В геном вірусу одночасно вносять гени, що кодують антигенні детермінанти різних збудників (вірусів сказу, грипу, ВІЛ, гепатиту В, простого герпесу тощо). Щеплення здійснюють таким модифікованим вірусом вісповакцини. В якості векторів також використовують аденовіруси, поліовірус, вірус вітрянки. Таким чином, векторні вакцини дозволяють провести імунізацію одномоментно проти декількох захворювань, індукуючи ефективну імунну відповідь.



У даний час успішно розвивається найстаріший метод одержання вакцин, запропонований Л. Пастером – метод атенуації. Для цього використовують генетично модифіковані мікроорганізми (бактерії, віруси). Такі вакцини містять або непатогенні мікроорганізми, які синтезують антигенні детермінанти певного патогенного збудника, або штами патогенних бактерій, у яких вилучені гени патогенності. Живі атенуйовані вакцини більш ефективні ніж інактивовані чи субодиничні.

  • У даний час успішно розвивається найстаріший метод одержання вакцин, запропонований Л. Пастером – метод атенуації. Для цього використовують генетично модифіковані мікроорганізми (бактерії, віруси). Такі вакцини містять або непатогенні мікроорганізми, які синтезують антигенні детермінанти певного патогенного збудника, або штами патогенних бактерій, у яких вилучені гени патогенності. Живі атенуйовані вакцини більш ефективні ніж інактивовані чи субодиничні.

  • Наприклад, створено штам холерного вібріону, у якого із ДНК вилучено ген, який кодує А1-пептид – відповідальний за синтез ентеротоксину. Ефективність імунізації таким штамом досить висока. Інший спосіб одержання атенуйованих вакцин полягає у вилученні з геному патогенних бактерій ділянок генів, які відповідають за незалежні життєво важливі функції.





Все більшого значення набуває новий напрям створення штучних вакцин, який одержав назву – генної імунізації. Імунна відповідь формується без введення антигену в організм. Методика базується на включенні в клітини мішені гена, який кодує антиген. Наприклад, у плазміду E. coli інтегрували ген білка-антигена і такий мікроорганізм використали для внутрішньом’язової імунізації. В результаті, в організмі вироблялись білки-антигени і в сироватці відмічали наявність відповідних антитіл.

  • Все більшого значення набуває новий напрям створення штучних вакцин, який одержав назву – генної імунізації. Імунна відповідь формується без введення антигену в організм. Методика базується на включенні в клітини мішені гена, який кодує антиген. Наприклад, у плазміду E. coli інтегрували ген білка-антигена і такий мікроорганізм використали для внутрішньом’язової імунізації. В результаті, в організмі вироблялись білки-антигени і в сироватці відмічали наявність відповідних антитіл.

  • Найбільш перспективно використовувати у таких вакцинах, особливо вірусних, корові(нуклеопротеїдні) білки. Ці білки індукують імунну відповідь організму, незалежно від зміни поверхневих антигенів, особливо це стосується ВІЛ і вірусу грипу. Такі вакцини поки що вживаються для експериментальної імунізації тварин (грипозна, антирабічна, протималярійна, проти гепатиту В).









  • Антиідіотипні вакцини це антитіла (антитіла другого порядку), які несуть справжній внутрішній образ детермінант антигена і викликають при його відсутності адекватну імунну відповідь.

  • У даний час розробляють такі вакцини проти стрептококової інфекції та гепатиту В. Вони матимуть перевагу перед іншими препаратами, так як ніколи не зможуть викликати захворювань і ускладнень.





Основні види сторонньої дії вакцин:

  • Основні види сторонньої дії вакцин:

  • 1.Фармакологічна дія. Вакцини викликають виділення різноманітних медіаторів, які мають виражений фармакологічний ефект. Наприклад, інтерферон викликає лихоманку, гранулоцитопенію і токсичні явища в центральній нервовій системі, а інтерлейкін - 1 є одним із факторів запалення.

  • 2. Поствакцинальний інфекційний процес. Причиною інфекційного процесу при вакцинації є залишкова вірулентність вакцинного штама і реверсія його патогенних властивостей. Як приклад таких ускладнень можуть бути лімфаденіти та остеоміеліти, які іноді виникають після введення вакцини БЦЖ.



3. Туморогенна дія. У зв’язку з розвитком біотехнології й рекомбінантної техніки, використанням клітинних ліній і гібридом особливе значення набуває безпека генно-інженерних вакцин у контексті впливу на генетичний апарат клітини.

  • 3. Туморогенна дія. У зв’язку з розвитком біотехнології й рекомбінантної техніки, використанням клітинних ліній і гібридом особливе значення набуває безпека генно-інженерних вакцин у контексті впливу на генетичний апарат клітини.

  • 4. Алергія. Вакцини містять різноманітні сенсибілізуючі субстанції. Правцевий анатоксин здатний викликати атопію. Більшість вакцин містять різні домішки: гетерологічний білок, консерванти, ростові фактори, стабілізатори, сорбенти тощо. Вони можуть бути причиною алергічних ускладень.

  • 5. Імуномодулююча дія. Багато збудників (мікобактерії, коринебактерії, збудники коклюшу та інш.) і бактерійні препарати (пептидоглікан, ЛПС, білок А і інш.) володіють яскраво вираженими неспецифічними імуномодулю ючими властивостями, які впливають на розвиток імунної відповіді до інших антигенів.



6. Індукція аутоімунних станів. Ряд вакцин (коклюшна) викликають поліклональну дію і, таким чином, можуть стимулювати утворення аутоантитіл і специфічних клонів лімфоцитів, спрямованих проти власних тканин.

  • 6. Індукція аутоімунних станів. Ряд вакцин (коклюшна) викликають поліклональну дію і, таким чином, можуть стимулювати утворення аутоантитіл і специфічних клонів лімфоцитів, спрямованих проти власних тканин.

  • З другого боку виникнення аутоімунної патології може бути пов’язане з феноменом мімікрії, наприклад, наявність спільних антигенів у менінгококової вакцини-В і глікопротеїном клітинних мембран савців.

  • 7. Індукція імунодефіцитних станів. При певних умовах попадання вакцини в організм (термін, доза, тощо) має місце супресія імунної відповіді, яка залежить від здатності мікробних антигенів активувати клітини супресори, викликати виділення супресорних факторів.








База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка