Фізіологічні властивості серця Автоматизм Провідність



Дата конвертації16.06.2016
Розмір445 b.



БУДОВА СЕРЦЯ



Фізіологічні властивості серця

  • Автоматизм

  • Провідність

  • Збудливість

  • Рефрактерність

  • Скоротливість













Автоматизм серця – це здатність клітин провідної системи серця самостійно (автономно) виробляти біоелектричні імпульси, які викликають його збудження.

  • Автоматизм серця – це здатність клітин провідної системи серця самостійно (автономно) виробляти біоелектричні імпульси, які викликають його збудження.

  • Структури провідної системи мають різний ступінь автоматизму. Встановлено так званий ґрадієнт автоматії. Він проявляється в зниженні здатності до автоматизму різних структур провідної системи в міру її віддалення від синусно-передсердного вузла. Так, якщо в синусно-передсердному вузлі кількість потенціалів дії в середньому складає 60-90 імп/хв, а в клітинах пучка Гіса - 30-40 імп/хв, то в волокнах Пуркін'є - менше 20 імп/хв. Градієнт автоматії обумовлений різною спонтанною проникністю мембрани клітин провідної системи до іонів Са2+. Виходячи з того, що синусно-передсердний вузол нав'язує свій ритм нижче лежачим відділам провідної системи його називають водієм ритму першого порядку або пейсмекером першого порядку. Водієм ритму другого порядку, є атріо-вентрикулярний вузол. Водієм ритму третього порядку є пучок Гіса і його розгалуження.







Збудливість – це здатність серця збуджуватися (або переходити в стан фізіологічноії активності). Збудливість характерна клітинам провідної системи серця та скоротливого міокарда.

  • Збудливість – це здатність серця збуджуватися (або переходити в стан фізіологічноії активності). Збудливість характерна клітинам провідної системи серця та скоротливого міокарда.

  • Зміна збудливості серця при збудженні

  • Збудливість серцевого м'яза під час збудження змінюється. Якщо співставити потенціал дії із збудливістю, то виходить що під час 0, 1 і 2 фаз клітина повністю незбудлива або рефрактерна. Це так званий абсолютний рефрактерний період, коли клітина не здатна відповісти на дію подразника будь-якої сили і обумовлена інактивацією Na+–каналів. Під час 3 фази має місце відносний рефрактерний період. У цей період надпорогове подразнення може викликати збудження. Тобто в цей період має місце відновлення збудливості.





ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЇ

  • Наявність електричних явищ в серцевому м'язі вперше виявили два німецьких учених: Р. Келлікер та І. Мюллер в 1856 р. В 1873 р. англійський фізіолог А. Уоллер вперше отримав запис електричної активності міокарду людини. Він же вперше сформулював основні положення електрофізіологічних понять ЕКГ, припустивши, що серце є диполем. Першим, хто вивів ЕКГ із стін лабораторій в лікарську практику, був голландський фізіолог Віллем Ейнтховен. Після 7 років наполегливої праці, він створив перший електрокардіограф, який правда був дуже громіздкою спорудою і важив близько 270 кг. Його обслуговуванням було зайнято 5 співробітників. Проте, результати, отримані Эйтховеном, були революційними. Уперше в руках лікаря опинився прилад, який так багато говорить про стан серця. Эйтховеном було запропоновано розташовувати електроди на руках і ногах, що використовується і по сьогоднішній день. В 1924 р. йому була присвоєна Нобелівська премія.



Формування електрограми м’зового волокна



Щоб описати як буде виглядати електрограма за будь-яких напрямків руху хвилі де- і реполяризації треба пам'ятати три правила:

  • 1. Якщо вектор диполя направлений в бік позитивного електрода відведення, то на електрограмі ми отримаємо позитивний зубець.

  • 2. Якщо вектор диполя направлений в бік негативного електрода відведення, то на електрограмі отримаємо негативний зубець.

  • 3. Якщо вектор диполя розміщений перпендикулярно до осі відведення, то на електрограмі записується ізолінія.



Формування ЕКГ



Формування ЕКГ



Формування ЕКГ



Формування ЕКГ



Формування ЕКГ



Електрокардіографічні відведення

  • Вимірювання різниці потенціалів на поверхні тіла, виникаючої під час роботи серця, записується за допомогою різних відведень ЕКГ. Кожне відведення реєструє різницю потенціалів, існуючу між двома певними точками електричного поля серця, де встановлені електроди.

  • Електроди, встановлені в кожній із вибраних точок на поверхні тіла, підключаються до гальванометра електрокардіографа. Один з електродів приєднується до позитивного полюса гальванометра (це позитивний або активний електрод), другий електрод - до його негативного полюса (негативний електрод).

  • В даний час у клінічній практиці найбілъш широко використовують 12 відведень ЕКГ: 3 стандартних, 3 підсилених і 6 грудних.





ПІДСИЛЕНІ ЕКГ-ВІДВЕДЕННЯ (ЗА ГОЛЬДБЕРГЕРОМ)



Встановлення електродів на кінцівки

  • Для запису стандартних і підсилених відведень, електроди накладають на праву руку (червоне маркування), на ліву руку (жовте маркування), на ліву ногу (зелене маркування). Четвертий електрод встановлюється на праву ногу (чорне маркування).

  • Підсилені однополюсні відведення, так як і стандартні, дають можливість зареєструвати зміни електрорушійної сили серця у фронтальній площині.





ЕКГ В СТАНДАРТНИХ, ПІДСИЛЕНИХ ТА ГРУДНИХ ВІДВЕДЕННЯХ



Схема ЕКГ



Ламінарний рух крові

  • Майже у всіх відділах судинної

  • системи кров рухається

  • циліндричними шарами. Такий

  • рух крові має назву ламінарного.

  • Форменні елементи крові складають

  • центральний, осьовий потік, в

  • якому еритроцити знаходяться

  • в центрі, а плазма рухається біля

  • судинної стінки. Чим менший

  • діаметр судини, тим ближче

  • форменні елементи знаходяться до

  • судинної стінки і тим більше

  • гальмується рух крові.



Крім ламінарного руху крові існує ще і турбулентний рух з характерними завихреннями. Такий рух крові звичайно виникає в місцях розгалуження або звуження артерій, в ділянках згинів судин. Це створює додатковий опір для руху крові у судинах.

  • Крім ламінарного руху крові існує ще і турбулентний рух з характерними завихреннями. Такий рух крові звичайно виникає в місцях розгалуження або звуження артерій, в ділянках згинів судин. Це створює додатковий опір для руху крові у судинах.



Формула Пуазейля та її похідні.

  • Якби кров рухалася по системі жорстих трубок, то співвідношення між тиском та характером течії рідини можна було б визначити формулою Пуазейля:

  • де Q – об’єм протікаючої рідини через трубку радіусом r під тиском Р за одиницю часу; l – довжина трубки; η в’язкість рідини.

  • Як відомо, в’язкість рідини визначається силою, яка виникає між окремими її шарами і виражається у відносних одиницях, у порівнянні з водою (в’язкість води приймається за 1). У людини в’язкість крові дорівнює 45 відносних одиниць. При заміні виразу (пропускна здатність трубки) на обернену величину – опір (R) одержуємо одне з основних рівнянь гемодинаміки:

  • Основний опір судинної системи зосереджений в прекапілярній частині, у дрібних артеріях та артеріолах.



ГЕМОДИНАМІЧНІ ПАРАДОКСИ

  • 1. У випадку протікання крові через судини діаметром меншим 1 мм в'язкість крові зменшується. Тут залежність прямо пропорційна чим менший діаметр, тим менша в'язкість. Це так званий феномен ФареусаЛіндквіста. У цьому випадку в'язкість очевидно зменшується за рахунок поздовжньої орієнтації еритроцитів відносно осі судини. Такий еритроцитарний ланцюжок пересовується в оболонці з плазми, яка має низьку в'язкість.

  • 2. Встановлено, що в'язкість крові зменшується із збільшенням швидкості її протікання. Це пов'язано з центральним розміщенням еритроцитів у потоці.

  • З. Об'єм крові, який викидається серцем заповнює судинну систему. Нова порція крові зможе поміститися тільки за рахунок розтягнення судин. Відповідно, чим менше вони розтягуються, тим більший опір необхідно перебороти серцю, щоб кров текла судинним руслом.



Функціональні типи судин

  • 1. Компенсуючі або амортизуючі судини це аорта, крупні артерії. В їхній стінці переважають еластичні волокна. Їхня функція перш за все це перетворення поштовхоподібних викидів крові з серця в рівномірний потік крові.



Функціональні типи судин

  • 3. Між резистивними судинами і капілярами виділяють судини-сфінктери, або прекапілярні сфінктери. Вони регулюють кількість відкритих (функціонуючих) капілярів.



Функціональні типи судин

  • 5. Ємкісні судини складають венули і вени. Тут знаходиться 75 % циркулюючої крові.



Види артеріального тиску:

  • 1. Систолічний або максимальний тиск це тиск, що створюється внаслідок систоли лівого шлуночка.

  • 2. Боковий або істинний систолічний тиск це тиск, який чинить на бокову стінку артерії кров під час систоли.

  • 3. Ударний тиск (гемодинамічний удар) це тиск, необхідний для подолання опору току крові артеріями. Він виражає кінетичну енергію потоку крові. Визначається як різниця між систолічним і боковим тиском.

  • 4. Діастолічний або мінімальний тиск - найменша величина тиску крові в кінці діастоли. Рівень діастолічного тиску в основному визначається величиною тонусу резистивних судин.

  • 5. Пульсовий тиск це різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску.

  • 6. Результуючий тиск середньодинамічний тиск, який визначається за формулою Хікема:

  • де Р середньодинамічний тиск; Pd діастолічний тиск; Pc систолічний тиск. Для визначення ідеального тиску в людей в залежності від віку рекомендуються формули Волинського згідно яких:

  • Систолічний тиск = 102 + (0,6 · вік) мм рт.ст.

  • Діастолічний тиск = 63 + (0,4 · вік) мм рт.ст.



КЛАСИФІКАЦІЯ ГІПЕРТЕНЗІЙ ПО РІВНЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ У ВІДПОВІДНОСТІ З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ВООЗ (1999 РІК)



Вимірювання артеріального тиску за методом Короткова



Механізм формування тонів Короткова



Графічний метод дослідження артеріального пульсу

  • На сфігмограмі розрізняють крутий

  • підйом, висхідне коліно анакроту -а

  • (ana рух уверх, crotos удар), який

  • переходить у низхідне коліно

  • катакроту b (cata вниз), яка має

  • додаткову хвилю дикротичну.

  • Анакрота відповідає відкриттю

  • півмісяцевих клапанів і виходу крові в

  • аорту. Катакрота виникає в кінці

  • систоли шлуночка, коли тиск у ньому

  • починає падати. Низхідне коліно має

  • виїмку інцизуру (i) і додаткову

  • хвилю–(с) вторинний, або

  • дикротичний підйом, який співпадає

  • із закриттям півмісяцевих клапанів

  • аорти і відбиттям крові від них.



ПАЛЬПАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ПУЛЬСУ

  • А. radialis

  • A. ulnaris

  • A. brachialis

  • A. carotica communis

  • А. temporalis

  • A. femoralis

  • A. dorsalis pedis

  • A. tibialis posterior



Властивості артеріального пульсу

  • 1. Частота це кількість пульсових ударів за одиницю часу, наприклад, за одну хвилину. У нормі вона рівна кількості серцевих скорочень, тобто 75±15.

  • 2. Ритм. У здорових людей скорочення серця та пульсові хвилі йдуть одна за одною через рівні проміжки часу. Тоді говорять, що пульс ритмічний. Якщо проміжки часу між пульсовими ударами неоднакові, то пульс називається аритмічним.

  • 3. Напруження. Про напруження пульсу судять по силі, яку слід прикласти до пульсуючої артерії, щоб наступило повне зникнення пульсу. Розрізняють напружений та м'який пульс. Визначення цієї властивості страждає суб'єктивізмом.

  • 4. Наповнення відображає наповнення досліджуваної артерії кров'ю. Залежить від об'єму судинного русла, кількості циркулюючої крові. Розрізняють повний та неповний пульс. Визначення цієї властивості страждає суб'єктивізмом.

  • 5. Величина або величина пульсового поштовху це поняття об'єднує такі властивості як напруження та наповнення, оцінюється сфігмографічно. За сфігмограмою розрізняють великий, нормальний, малий, ниткоподібний пульс.

  • 6. Форма визначається швидкістю пульсаторного розширення і спадання артерії. Оцінюється сфігмографічно. Розрізняють швидкий, повільний пульс.



Мікроциркуляторне русло складається з трьох ланок:

  • Перша ланка забезпечує циркуляцію крові і включає 6 компонентів: артеріоли, прекапіляри, капіляри, посткапілярні венули, венули і артеріоло-венулярні анастомози. Ця ланка має назву гемомікроциркуляторного русла. Артеріоли це кінцеві відділи артеріальної кровоносної системи з найбільш вираженими резистивними функціями. Характерна риса їх стінки наявність шару гладком'язових клітин. Артеріоли з прекапілярами забезпечують формування периферичного опору судин і підтримування артеріального тиску.



Друга ланка це транспорт речовин в інтерстиціальні простори тканин. Інтерстиціальні простори заповнені гелем, колагеновими волокнами, які направляють переміщення тканинної рідини, макрофагальними та імунокомпонентними клітинами. В інтерстиції створюється певний гідростатичний і онкотичний тиск.

  • Друга ланка це транспорт речовин в інтерстиціальні простори тканин. Інтерстиціальні простори заповнені гелем, колагеновими волокнами, які направляють переміщення тканинної рідини, макрофагальними та імунокомпонентними клітинами. В інтерстиції створюється певний гідростатичний і онкотичний тиск.



Третя ланка лімфатичні капіляри. Їх стінки тонші за стінки капілярів і, як правило, не мають базальної мембрани. Міжендотеліальні щілини основний шлях проникнення тканинної рідини в просвіт лімфатичних капілярів. Ці щілини можуть розширюватися. Лімфатичні капіляри починаються або сліпиии пальцеподібними виростами, або петлеподібними утвореннями. На деякій віддалі від початку капіляра в його просвіті появляються клапани, що визначають напрямок току лімфи.

  • Третя ланка лімфатичні капіляри. Їх стінки тонші за стінки капілярів і, як правило, не мають базальної мембрани. Міжендотеліальні щілини основний шлях проникнення тканинної рідини в просвіт лімфатичних капілярів. Ці щілини можуть розширюватися. Лімфатичні капіляри починаються або сліпиии пальцеподібними виростами, або петлеподібними утвореннями. На деякій віддалі від початку капіляра в його просвіті появляються клапани, що визначають напрямок току лімфи.



ТИПИ КАПІЛЯРІВ

  • 1. Соматичні ендотеліальна і базальна оболонка безперервні. Пропускають воду і розчинені в ній мінеральні речовини. Локалізуються ці капіляри в шкірі, м'язах, корі великих півкуль.

  • 2. Вісцеральні в їх стінці є віконця "фенестри" в ендотелії суцільна базальна мембрана. Знаходяться ці капіляри в нирках, системі травлення, ендокринних залозах.

  • 3. Синусоїдні ендотеліальна оболонка фенестрована і майже відсутня базальна мембрана. Через їх стінку легко проходять макромолекули, форменні елементи. Локалізуються ці капіляри в кістковому мозку, печінці, селезінці.





Характеристика аферентної ланки



Значення механо- і хеморецепторів в регуляції тонусу судин

  • Від хемо-і механорецепторів дуги аорти чутлива інформація передається лівим депресорним (аортальним) нервом, гілкою блукаючого нерва до довгастого мозку.



Зміни просвіту судин при рефлекторних впливах з хеморецепторів



Центральна ланка в регуляції судинного тонусу









Ренін–ангіотензин-альдостеронова система










База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка