Фізіологія системи крові. Еритрон. Групи крові. Поняття про систему крові



Дата конвертації09.06.2016
Розмір445 b.


ФІЗІОЛОГІЯ СИСТЕМИ КРОВІ. ЕРИТРОН. ГРУПИ КРОВІ.


Поняття про систему крові

  • 1) кров,

  • 2) органи кровотворення,

  • 3) органи кроворуйнування

  • 4) регуляторний апарат об'єднано в одну систему крові.

  • Кров–це рідка тканина внутрішнього середовища організму, яка складається з плазми та клітин – червоних кров'яних тілець, червонокрівців або еритроцитів, білих кров'яних тілець, білокрівців або лейкоцитів і кров'яних пластинок або тромбоцитів.





Функції крові

  • а) дихальна функція

  • б) трофічна функція

  • в) екскреторна функція

  • г) гуморально-регуляторна функція

  • г) теплообмінна функція

  • д) захисна функція







Кількість (об'єм) крові, поняття про її депонування

  • В організмі дорослої людини в нормі кількість крові, відносно загальної маси тіла, складає 6-8 %. У новонароджених - 15 %.

  • Частина крові знаходиться в депо:

  • у печінці – до 20 %,

  • у шкіро-підшкірних судинних сплетіннях – до 10 %,

  • у селезінці – до 1,5-2 % кількості крові. Депонована кров порівняно із кров'ю в судинах циркулює в 10-20 разів повільніше, містить більше форменних елементів.





Форменні елементи.

  • У 1 літрі циркулюючої крові чоловіків знаходиться 4,0-5,1•1012/л або 4,0-5,1 Т/л, а в жінок – 3,7-4,7•1012/л або 3,7-4,7 Т/л еритроцитів. У новонароджених – 5,9-6,7•1012/л або 5,9-6,7 Т/л.

  • Кількість лейкоцитів у дорослих 4-9•109/л або 4-9 Г/л, у новонароджених 16,7-30,0•109/л або 16,7-30,0 Г/л.

  • Кількість тромбоцитів у дорослих 180-320•109/л або 180-320 Г/л. У дітей кількість тромбоцитів на рівні дорослих.



Плазма.

  • 90 % плазми крові складає вода, до 8 % – білка, 1,1 % – інші органічні речовини. Близько 0,9 % електролітів, це – катіони – Na+, K+, Ca2+, Mg2+; аніони – Cl–, HPO2–, HCO3, SO2–. Всього майже 30 мінеральних солей. Натрій плазми дорівнює 135-150 ммоль/л, калій 3,8-5,2 ммоль/л, кальцій загальний – 2,35-2,75 ммоль/л, хлор – 98-105 ммоль/л.

  • Було встановлено, що еритроцити не змінюються при додаванні їх до 0,9 % р-ну NaCl.





БІЛКИ ПЛАЗМИ

  • Білки плазми у дорослих у нормі складають 65-85 г/л. Серед білків можна виділити три групи: альбуміни, глобуліни та фібриноген. Альбуміни у дорослих становлять 35-50 г/л. Глобуліни складаються з фракцій:

  • α1 глобулінів – 1-4 г/л

  • α2 глобулінів – 4-8 г/л

  • β глобулінів – 6-12 г/л

  • γ глобулінів – 8-16 г/л

  • Фібриноген у дітей та дорослих дорівнює 2-4 г/л. Плазма позбавлена цього білка називається сироваткою.



Функціональне значення білків плазми

  • Альбумін. Він на 80 % визначає онкотичний тиск. Молекули альбуміну переносять білірубін, уробілін, жирні кислоти, антибіотики, сульфаніламіди.

  • Альбуміни утворюються в печінці. За добу синтезується 17 г альбумінів.

  • Глобуліни. У складі фракції α1-глобулінів знаходяться білки зв'язані з вуглеводами. До фракції α2-глобулінів відноситься білок церулоплазмін, тироксизв'язуючий білок, вітамін В12-зв'язуючий глобулін, ангіотензин. До β-глобулінів відносяться перенощики ліпідів, полісахаридів, заліза.

  • Антитіла є в основному γ-глобулінами. Глобуліни синтезуються в печінці, кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. За добу синтезується 5 г глобуліну.

  • Фібриноген. (2-4 г/л). Цей білок приймає участь в утворенні згустку крові. Так як і альбумін фібриноген утворюється виключно в печінці.



Буферні системи крові

  • Підтримування постійної кислотно-лужної рівноваги крові забезпечується буферними системами:

  • 1. Бікарбонатний буфер. Він складається з вугільної кислоти і бікарбонату (солі вугільної кислоти): Н2СО3/НСО3–. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • Н2СО3 + ОН– ⇄ НСО3– + Н2О,

  •  

  • а при нагромадженні іонів водню –

  • НСО3– + Н+ ⇄ Н2СО3  



2. Фосфатний буфер – це суміш однозаміщеного фосфату Н2РО4 (слабка кислота) і двозаміщеного фосфату НРО4, що володіє лужними властивостями: Н2РО4–/НРО42–. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • 2. Фосфатний буфер – це суміш однозаміщеного фосфату Н2РО4 (слабка кислота) і двозаміщеного фосфату НРО4, що володіє лужними властивостями: Н2РО4–/НРО42–. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • Н2РО4– + ОН– ⇄ НРО42– + Н2О,

  • а при нагромадженні іонів водню:

  • НРО42– + Н+ ⇄ Н2О4–

  •  

  • 3. Білковий буфер. Він забезпечується білками плазми, особливо альбумінами. Їх амінокислоти мають здатність до іонізації, тобто володіють амфотерними властивостями. Білковий буфер можна позначити так: RСООН/RООС–. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • RСООН + ОН– ⇄ RООС– + Н2О,

  • а при нагромадженні іонів водню:

  • RСОО– + Н+ ⇄ RООН 



4. Гемоглобіновий буфер. По суті є два гемоглобінових буфери – один на основі відновленого гемоглобіну: ННb/Нb–, а другий на основі оксигемоглобіну: НHbО2/HbO2. Перший переважає у венозній крові, а другий – в артеріальній. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • 4. Гемоглобіновий буфер. По суті є два гемоглобінових буфери – один на основі відновленого гемоглобіну: ННb/Нb–, а другий на основі оксигемоглобіну: НHbО2/HbO2. Перший переважає у венозній крові, а другий – в артеріальній. При надлишку лужних іонів підтримування кислотно-лужної рівноваги відбувається за реакцією:

  • НHb + ОН– ⇄ Нb– + Н2О;

  • НHbО2 + ОН– ⇄ НbО2– + Н2О,

  •  

  • а при нагромадженні іонів водню:

  • Нb– + Н+ ⇄ ННb;

  • НbО2– + Н+ ⇄ ННbО2



Оцінка кислотно-лужного балансу здійснюється за такими показниками:

  • 1. рН (від англ. power Hydrogen – сила водню), який дорівнює 7,35-7,45.

  • 2. Напруження СО2 – рСО2, яке в нормі дорівнює 5,3-6,1 кПа (40-46 мм рт.ст.).

  • 3. Стандартний бікарбонат, міжнародне позначення SB (standart bikarbonate) – розрахунковий показник. За стандартних умов складає 20-27 ммоль/л.

  • 4. Істинний, дійсний бікарбонат, міжнародне позначення АВ (actual bikarbonate), дорівнює 190-25 ммоль/л.

  • 5. Надлишок (дефіцит) основ, міжнародне позначення ВЕ (D) (base ecxess (deficit) рівняється ±2,3 ммоль/л.

  • 6. Сума основ всіх буферних систем крові, міжнародне позначення ВВ (batter bases) дорівнює 40-60 ммоль/л.



Функції еритроцитів

  • 1.          Транспортна. Еритроцити переносять: О2, СО2, NO, адсорбовані білки, медикаменти, фізіологічно-активні речовини.

  • 2.          Забезпечення кислотно-лужної рівноваги.

  • 3.          Підтримання іонного складу плазми.

  • 4.          Гемостатична.





Регуляція еритропоезу

  • Регуляція еритропоезу здійснюється нервовими та гуморальними механізмами; симпатична інервація стимулює кровотворення, а парасимпатична – гальмує.

  • Велике значення відіграє в регуляції еритропоезу еритропоетин. Кількість еритропоетину збільшується при зменшенні в організмі кисню. Еритропоетин впливає в першу чергу на еритропоетинчутливу клітину – посилює її проліферацію, прискорює синтез гемоглобіну в усіх клітинах. Гормон збільшує кровообіг навколо еритропоетичної тканини і тим самим збільшує вихід в кров ретикулоцитів. Еритропоетин вже використовують як медикаментозний препарат при лікуванні анемій.





Кровотворення підсилюється гормонами передньої частини гіпофіза, надниркових залоз, щитоподібної залози. Чоловічі статеві гормони стимулюють, підвищуючи чутливість кісткового мозку до еритропоетину, а жіночі – гальмують еритропоез.

  • Кровотворення підсилюється гормонами передньої частини гіпофіза, надниркових залоз, щитоподібної залози. Чоловічі статеві гормони стимулюють, підвищуючи чутливість кісткового мозку до еритропоетину, а жіночі – гальмують еритропоез.

  • В організмі утворюються особливі речовини які гальмують еритропоез – інгібітори еритропоезу. Їх вміст зростає при збільшенні кількості еритроцитів, яка не відповідає потребам тканин у кисні. Інгібітори еритропоезу подовжують цикл поділу еритроїдних клітин, гальмують в них синтез гемоглобіну.



Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)

  • Щільність або відносна густина еритроцитів (1,098) вища, ніж плазми (1,027) і тому в пробірці з кров’ю, позбавленої здатності зсідатися, вони повільно осідають на дно. Швидкість осідання еритроцитів у здорового чоловіка складає 2-10 мм за годину, а у жінки – 2-15 мм за годину. У новонароджених вона складає всього 1-2 мм за годину. Інтенсивна фізична робота веде до сповільнення ШОЕ. У вагітних ШОЕ може досягати 45 мм за годину.







Гемоглобін

  • Основна фізіологічна функція – обмін О2 і СО2, тобто дихальна. Виходячи з цієї основної функції пігменти так і називають – дихальні пігменти.

  • До дихальних пігментів відноситься гемоглобін та міоглобін.

  • Вміст гемоглобіну в крові чоловіків складає в середньому 130-160 г/л, а в жінок – 120-140 г/л. У крові новонародженого вміст гемоглобіну складає 192-232 г/л. Протягом першого року вміст гемоглобіну зменшується, а потім поступово зростає до рівня дорослих.

  • Гемоглобін складається з білка глобіну, який має 4 ланцюжки, і чотирьох молекул гема. 96 % від маси молекули гемоглобіну займає глобін, 4 % – гем. Гем є активною групою гемоглобіну. Основну роль у діяльності гемоглобіну відіграє залізо. У молекулі гемоглобіну знаходиться 4 атоми заліза





Міоглобін.

  • У скелетному та серцевому м'язах знаходиться м'язовий гемоглобін, що називається міоглобіном. Міоглобін у 6 разів має більшу спорідненість до кисню, ніж гемоглобін. Тривалість його життя – 80 днів.

  • У серці знаходиться 1,5 % всього міоглобіну організму. Його вміст може збільшитися під впливом регулярних фізичних навантажень.

  • Міоглобін здатний зв'язати кисень до 14 % загальної кількості кисню в організмі. Ця властивість відіграє важливу роль у постачанні киснем м'язів у фазу скорочення. При цьому перетискаються судини і кровообіг у деяких їх ділянках припиняється. Але завдяки наявності кисню, зв'язаного з міоглобіном, протягом певного часу зберігається забезпечення м'язових волокон киснем.

  • У нормі в сироватці дорослих осіб є незначна кількість міоглобіну (у жінок – 20-50 мкг/л; у чоловіків – 30-70 мкг/л). Але поява міоглобіну в крові в значній кількості свідчить про порушення структури м'язових тканин – серця, скелетних м'язів.



СХЕМА КРОВОТВОРЕННЯ





Функції лейкоцитів.

  • Функції лейкоцитів.

  • 1. Захисна:

  • а) здатні до амебоїдних рухів, можуть виходити через стінку кровоносної судини у тканини (діапедез);

  • володіють позитивним хемотаксисом по відношенню до бактеріальних токсинів, продуктів розпаду бактерій, грибків, клітин організму і комплексів антиген-антитіло; здатні оточувати чужерідні тіла, захоплювати їх у цитоплазму і перетравлювати (фагоцитоз).

  • б) синтез антитіл, речовин ферментної природи.

  • 2. Транспортна (транспортують ферменти: протеази, пептидази, фізіологічно-активні речовини: гістамін, гепарин, серотонін.

  • 3. Метаболічна (синтезують білки, глікоген, фосфоліпіди).

  • 4. Регенераторна (виділяють трофони, що приймають участь у регенераторних процесах).





Кількість лейкоцитів та їх зміни.

  • Кількість лейкоцитів та їх зміни.

  • У судинному руслі циркулює біля 20 % лейкоцитів організму. Більшість з них знаходиться поза межами судинного русла: у міжклітинному просторі, у кістковому мозку.

  • У крові здорової людини є 4•109/л-9•109/л лейкоцитів або 4 Г/л-9 Г/л.

  • Якщо кількість лейкоцитів менша 4 Г/л, то говорять про лейкопенію. Лейкопенія зустрічається тільки при патології.

  • Якщо кількість лейкоцитів перевищує 9 Г/л, то це лейкоцитоз. Розрізняють лейкоцитози: фізіологічні і патологічні.

  • Кількість лейкоцитів коливається протягом доби – максимум спостерігається у вечірній час.



  • Причини фізіологічних лейкоцитозів

  • а) харчовий – після прийому їжі, особливо білкової;

  • б) міогенні – після важкої фізичної роботи;

  • в) стресовий – після психоемоційного навантаження;

  • г) у вагітних;

  • д) овуляційний;

  • е) у новонароджених. Кількість лейкоцитів у них складає 16,7-30 Г/л. У кінці першого місяця життя кількість лейкоцитів зменшується і складає 12-15 Г/л. У кінці першого року життя – 7,0-12,5 Г/л. У віці 10-14 років кількість лейкоцитів майже досягає величин дорослих і складає 4,5-10 Г/л.

  • Причини патологічних лейкоцитозів

  • запалення, інфекційні процеси



Лейкоцитопоез.

  • Лейкоцитопоез.

  • Лейкоцити поділяються на дві групи:

  • гранулоцити (зернисті) і

  • агранулоцити (незернисті).

  • До гранулоцитів відносять

  • - нейтрофіли,

  • - еозинофіли,

  • - базофіли,

  • До агранулоцитів відносять

  • – лімфоцити

  • - моноцити.

  • Відповідно лейкоцитопоез (лейкопоез) включає гранулоцитопоез (гранулопоез)

  • лімфоцитопоез (лімфопоез)

  • моноцитопоез (монопоез).



Лейкопоез





Гранулопоез.

  • Гранулопоез.

  • Схема гранулопоезу:

  • І клас: стовбурова клітина →

  • ІІ клас: попередниця мієлопоезу →

  • ІІІ клас: колонієутворююча клітина →

  • ІV клас: мієлобласт – морфологічно розрізняється →

  • V клас: промієлоцит →

  • V клас: мієлоцит →

  • V клас: метамієлоцит →

  • VI клас: паличкоядерні клітини →

  • VI клас: сегментоядерні клітини.

  • Дозрівання гранулоцитів триває 8-10 діб, але вихід у кров відбувається тільки через 3-5 діб після дозрівання.



Моноцитопоез.

  • Моноцитопоез.

  • Моноцитопоез має однаковий початок з гранулопоезом. Дозрівання здійснюється у такій послідовності:

  • стовбурова клітина →

  • попередниця мієлопоезу →

  • колонієутворююча клітина →

  • монобласт →

  • промоноцит →

  • моноцит.





Лімфоцитопоез.

  • Лімфоцитопоез.

  • Лімфоцитопоез здійснюється за такою схемою:

  • стовбурова клітина →

  • клітина попередниця лімфоцитопоезу →

  • лімфобласт →

  • пролімфоцит →

  • лімфоцит.



Регуляція лейкопоезу.

  • Регуляція лейкопоезу.

  • Мало досліджена роль нервової системи, хоча є значна іннервація кровотворних тканин. Нервові напруження, емоційні стани викликають збільшення кількості лейкоцитів. Подразнення симпатичних нервів збільшує кількість нейтрофілів в крові. Подразнення блукаючого нерва веде до зменшення кількості лейкоцитів. Гормональні фактори мають вплив на лейкопоез. Введення адреналіну, глюкокортикоїдів веде до зміни кількості лейкоцитів в крові.

  • Встановлено, що продукти розпаду тканин, лейкоцитів, мікробів і їх токсинів впливають на утворення лейкоцитів.

  • Всі впливи опосередковують свою дію на кістковий мозок через лейкопоетини, які утворюються в макрофагах кісткового мозку.





Функціональні особливості нейтрофільних гранулоцитів.

  • Функціональні особливості нейтрофільних гранулоцитів.

  • Знаходяться в кровоносному руслі максимум до 20 годин, швидко мігрують у тканини, слизові оболонки, де живуть біля 3-х діб. Протягом доби продукується 100•109 гранулоцитів.

  • Нейтрофіли фагоцитують бактерії, грибки, продукти розпаду тканин і розщеплюють їх своїми ферментами перекисом водню.

  • Крім реакції на інфекцію, нейтрофіли також секретують транскобаламін.

  • За нейтрофілами можна визначити стать людини: при наявності жіночого генотипу нейтрофіли "барабанні палички".





Функціональні особливості еозинофільних гранулоцитів.

  • Функціональні особливості еозинофільних гранулоцитів.

  • Період перебування еозинофілів в крові дуже короткий. Особливо багато цих клітин в слизових шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів і сечовидільних органів. Кількість еозинофілів має властивість коливатися протягом доби: в день еозинофілів приблизно на 20 % менше, а в ночі на 30 % більше порівняно з середньодобовою кількістю. Ці коливання зв'язані з рівнем секреції глюкокортикоїдів корою надниркових залоз. Підвищення вмісту кортикоїдів приводить до зниження еозинофілів і навпаки. Це функціональна проба Торна.

  • Функції: 1) антиалергічна; 2) фагоцитарна.

  • Еозинофіли містять гістаміназу, яка нейтралізує гістамін, що є у великій кількості при алергії.





Функціональні особливості базофільних гранулоцитів.

  • Функціональні особливості базофільних гранулоцитів.

  • Час перебування цих клітин у кров'яному руслі близько 12 годин. Вони мають здатність до фагоцитозу. Гранули в цитоплазмі базофілів інтенсивно забарвлюються базофільними барвниками і містять гепарин і гістамін, які активно впливають на судини.





Функціональні особливості лімфоцитів

  • Функціональні особливості лімфоцитів

  • Лімфоцити утворюються в лімфатичних вузлах, селезінці, загрудинній залозі, апендиксі і кістковому мозку.

  • Вони відіграють основну роль у формуванні імунітету і здійснюють імунний нагляд.

  • Після кісткового мозку частина лімфоцитів проходить диференціацію у тимусі (загрудинній залозі) і перетворюються в Т-лімфоцити. Інші лімфоцити проходять диференціацію в лімфоїдній тканині мигдаликів, апендикса, пейєрових бляшках кишок - В-лімфоцити.



Частина лімфоїдних клітин не диференціюється в органах імунної системи. Ці клітини утворюють групу нульових лімфоцитів. При необхідності вони можуть перетворюватися в Т- або В-лімфроцити.

  • Частина лімфоїдних клітин не диференціюється в органах імунної системи. Ці клітини утворюють групу нульових лімфоцитів. При необхідності вони можуть перетворюватися в Т- або В-лімфроцити.

  • Кількість Т-лімфоцитів складає 0,6-1,8 Г/л; В-лімфоцитів – 0,3-0,5 Г/л і нульові – 0,1-0,3 Г/л.

  • 10-20 % лімфоцитів живуть від декількох годин до 7 днів, а до 80-90 % – до 100-200 днів.

  • До короткоживучих відносяться В-лімфоцити. До довгоживучих – Т-лімфоцити.



Функції Т-лімфоцитів:

  • Функції Т-лімфоцитів:

  • 1. Імунологічна пам'ять.

  • 2. Противірусний імунітет, завдяки виробленню інтерферону.

  • 3. Протитканинний імунітет, завдяки утворенню ліфмотоксинів (знищення пухлинних клітин, трансплантатів).

  • 4. Регулюють фагоцитарну активність зокрема нейтрофілів.

  • Функції В-лімфоцитів:

  • 1. Імунологічна пам'ять.

  • 2. Специфічний (гуморальний) імунітет. Ця функція можлива завдяки перетворенню В-лімфоцитів у плазмоцити.





Функціональні особливості моноцитів

  • Утворюються в кістковому мозку. У крові перебувають близько 72 годин. З крові моноцити входять в оточуючі тканини. Тут вони ростуть, вміст у них лізосомів та мітохондрій збільшується. Досягнувши зрілості, моноцити перетворюються в нерухомі клітини або тканинні макрофаги. Ці клітини є у сполучній тканині і називаються гістіоцитами; у печінці - Купферовськими клітинами; у легенях - альвеолярними макрофагами; у селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, глії, плеврі - макрофагами.



Система мононуклеарних фагоцитів

  • Сукупність тканинних макрофагів, об'єднаних спільним походженням, будовою і функцією називається системою мононуклеарних фагоцитів.

  • Специфічними функціональними особливостями макрофагів є фагоцитоз мікроорганізмів, пухлинних клітин, збір і спрямування антигенного матеріалу до лімфоцитів, утворення фактору росту тканин, піноцитоз.





Лейкоцитарна формула.

  • У клініці важливе значення надається кількісному співвідношенню окремих форм лейкоцитів, яке має назву лейкоцитарної формули або лейкограми. У здорових людей (дорослих) лейкоформула досить постійна і має такий вигляд:



Лейкоцитарна формула

  • Гранулоцити Агранулоцити

  • Базофіли лімфоцити

  • 0-0,01 0,18-0,37

  • Еозинофіли моноцити

  • 0,005-0,05 0,03-0,11

  • Нейтрофіли

  • Метамієлоцити

  • 0-0,01

  • Паличкоядерні

  • 0,01-0,06

  • Сегментоядерні

  • 0,47-0,72



Індекс ядерного зсуву нейтрофілів

  • При дослідженні лейкоцитарної формули враховують індекс ядерного зсуву нейтрофілів за формулою:

  • ІЯЗ = (мієлоцити + юні + паличкоядерні) : сегментоядерні

  • У нормі ІЯЗ дорівнює 0,06-0,09.

  • Зсув вліво свідчить про подразнення кісткового мозку, коли ІЯЗ > 0,09.

  • Зсув вправо свідчить про пригнічення кровотворення, якщо ІЯЗ < 0,06.



Група крові – це сукупність нормальних антигенів у певних компонентах крові, об'єднаних на генетичній основі.

  • Належність людини до тої чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю з раннього ембріонального періоду. Вона не змінюється протягом життя.

  • Групові антигени знаходяться в формених елементах, плазмі крові, клітинах і тканинах, секретах (слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соку).

  • Розрізняють групи крові: еритроцитарні,

  • лейкоцитарні,

  • сироваткові.



Історія відкриття груп крові

  • У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер опублікував результати досліджень, де довів, що всі люди мають на три групи крові. Празький лікар Ян Янський встановив, що у людей є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначення римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV.

  • Якщо змішати на претметному склі кров, взяту від різних осіб, що робили Ландштейнер і Янський, то в більшості випадків відбудеться склеювання або аглютинація еритроцитів.

  • Аглютинація (лат agglutinatio – склеювання) – це процес незворотнього склеювання еритроцитів під впливом антитіл. Він, як правило, супроводжується, гемолізом. Те ж відбувається і в судинному руслі при переливанні несумісної крові.



Еритроцитарні групи крові

  • Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. У мембрані еритроцитів є комплекси, що мають антигенні властивості. Ці антигенні комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З ними взаємодіють специфічні антитіла, розчинені в плазмі – аглютиніни. У нормі в крові немає аглютинінів до власних еритроцитів.



До уваги!

  • У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів. Кожна людина має тільки їй характерний набір антигенів.

  • На практиці в даний час у нас враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СDЕ.



Система АВ0

  • За цією системою еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи:

  • без антигенів (зараз відомо, що це антиген Н),

  • з антигенами А, В, АВ.

  • У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ; β; α і відсутні.

  • Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0:

  • 0(І)αβ ;

  • А(ІІ)β ;

  • В(ІІІ)α;

  • АВ(ІV).







Антитіла системи СDE

  • Природніх антитіл у групах крові системи резус немає. Вони можуть бути тільки набутими, імунними (при вагітностях, коли є попадання в організм Rh(-) жінки через судини плаценти Rh(+) еритроцитів плода).

  • Механізм розвитку резус конфлікту при вагітності: імунні антитіла, що утворилися в організмі резус-негативної жінки, вагітної резус-позитивним плодом, мають здатність проникати через плаценту в організм плода, викликати гемоліз його еритроцитів. Під час пологів у кров новонародженої дитини поступає багато антитіл і розвивається гемолітична хвороба.

  • Антитіла новонароджений може отримати і з молоком матері.









Лейкоцитарні групи крові

  • Вперше відомості за лейкоцитарні групи одержав французький дослідник Дассет (Dausset) в 1954 р. Відкритий ним лейкоцитарний антиген увійшов у науку під назвою "Mас" (мак).

  • Зараз налічується більше 40 антигенів лейкоцитів, які умовно поділяються на три антигенні системи:

  • 1. Загальні антигени лейкоцитів.

  • 2. Антигени гранулоцитів.

  • 3. Антигени лімфоцитів.



Згідно рекомендацій ВООЗ використовують букво-цифрове позначення для антигенів, існування яких підтверджено в ряді лабораторій при паралельному дослідженні антигенів.

  • Згідно рекомендацій ВООЗ використовують букво-цифрове позначення для антигенів, існування яких підтверджено в ряді лабораторій при паралельному дослідженні антигенів.

  • Генетично HLA-антигени належать до 4 підлокусів (А,В,С,D), кожний з яких об'єднує алельні антигени. Найбільш вивченим є сублокуси А і В. Наприклад, HLA-А1, HLA-А2, HLA-А3, HLA-А5, HLA-А7, HLA-А8.

  • Для першого підлокуса кількість антигенів становить 19, для другого – 20.

  • Антигени HLA знайдено й у клітинах різних органів і тканин (шкірі, печінці, нирках, селезінці та інших). Невідповідність донора і реціпієнта за ними супроводжується розвитком реакції тканинної несумісності. Тому встановлення цих антигенів використовують для тканинного типування при підборці для трансплантації донорів з подібним HLA-фенотипом.





Антигени гранулоцитів

  • Ця система антигенів характерна тільки для клітин мієлоїдного ряду, як у кістковому мозку, так і в крові.

  • Відомо три гранулоцитарних антигени: NA-1; NA-2; NВ-1.

  • Встановлено, що антитіла проти антигенів гранулоцитів викликають короткочасне зниження кількості нейтрофілів у новонароджених.

  • Після гемотрансфузій можуть бути фібрильні реакції обумовлені тим, що в плазмі реципієнта будуть антитіла проти антигенів, внаслідок чого виділятимуться пірогенні речовини.



Лімфоцитарні антигени

  • Лімфоцитарні антигени, характерні тільки для клітин лімфоїдної тканини.

  • Відомий поки що один антиген з цієї групи, який має позначення LYDI. Він зустрічається в людей з частотою близько 36 %. Значення цієї групи антигенів у трансфузології і трансплантології залишається мало вивченим.



Сироваткові групи крові

  • Найбільше значення серед груп сироваткових білків має генетична неоднорідність імуноглобулінів.

  • Відомі дві системи імуноглобулінів Gm і Inv.

  • Система Gm нараховує більше 20 антигенів крові, тобто 20 груп крові Gm (1) і Gm (2) і т.д., а

  • система Inv має три антигени, тобто 3 групи крові: Inv (1), Inv (2), Inv (3).



Сироваткові групи

  • Альфа-1-глобуліни. У ділянці альфа-1-глобулінів відмічається великий поліморфізм. Серед них виявлено 17 фенотипів даної системи.

  • Альфа-2-глобуліни. У цій ділянці альфа-2-глобулінів розрізняють поліморфізм, зокрема, церулоплазміну.

  • Розрізняють 4 різновиди церулоплазміну (Ср): Ср А; Ср АВ; Ср В і Ср ВС. Найчастіше зустрічається група Ср В.

  • Бета-глобуліни. До них відноситься трансферин (Тf).

  • Розрізняють такі групи: ТfС, ТfD та інші.



Переливання крові

  • Основне правило переливання: переливати тільки одногрупну кров. Перед переливанням крові визначають групу крові, в системі АВ0 і в системі резус. Після цього роблять проби на сумісність у системі АВ0 і резус-сумісність; під час переливання роблять біологічну пробу.

  • Проба на сумісність у системі АВ0 направлена на виявлення антитіл в крові реципієнта до еритроцитів донора.

  • Проба на резус-сумісність направлена на виявлення антиеритроцитарних резус-антитіл.

  • Біологічна проба (трьохразова проба).



Фізіологічні ефекти перелитої крові

  • 1. Стимулюючий – стимулює функції різних систем організму і обмінні процеси.

  • 2. Гемопоетичний – підсилює кровотворення.

  • 3. Імунологічний – підсилює захисні сили організму за рахунок введення антитіл, оксонінів.

  • 4. Живильна – з кров'ю вводяться поживні речовини.



Групи кровозамінників

  • 1. Гемодинамічні – для нормалізації порушень гемодинаміки.

  • 2. Дезинтоксикаційні – для лікування інтоксикацій.

  • 3. Препарати для парентерального живлення:

  • а) білкові гідролізати;

  • б) розчини амінокислот;

  • в) препарати жирової емульсії.

  • 4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужної рівноваги:

  • а) сольові розчини;

  • б) осмодіуретики.

  • 5. Кровозамінники з функцією перенесення кисню.

  • 6. Кровозамінники комплексної дії.



Загальна характеристика системи гемостазу

  • Гемостаз – фізіологічна система, яка попереджує крововтрату та підтримує кров у рідкому стані.

  • Функціонально-структурними компонентами системи гемостазу є:

  • 1.     стінка кровоносних судин;

  • 2.     клітини крові (в основному – тромбоцити);

  • 3.     ферментні і неферментні системи плазми.










База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка