Гострий апендицит Доц. В.І. Пятночка



Сторінка7/8
Дата конвертації24.12.2016
Розмір446 b.
1   2   3   4   5   6   7   8

–      рівень креатиніну сироватки понад 131,0 ммоль/л.



  • До другої відносять:

  • –      тривалу (більше 3 – 5 діб) або повторну (до 21 доби) госпіталізацію;

  • –      неправильну підготовку операційного поля;

  • –      антибіотикотерапію за кілька днів до операції;

  • –      неадекватну обробку рук хірурга та пошкодження рукавиць;

  • –      тривалість операції понад 3 години;

  • –      об’ємні та симультантні операції;

  • –      надмірне застосування електрокоагуляції;

  • –      інтраопераційна крововтрата понад 800 мл;

  • –      інтраопераційні гемотрансфузії;

  • –      невиправдане дренування рани;

  • –      порушення гемодинаміки чи газообміну під час операції;

  • –      тип операції за ступенем інфікування рани на момент завершання хірургічного втручання.



  • Даний підхід є важливим з огляду на те, що при виконанні операції з приводу гострого простого апендициту частота гнійно-септичних ускладнень коливається від 1,5 до 7 %, після операцій з приводу гострого деструктивного апендициту – сягає 9 – 19 %, а за умов втручання при гострому ускладненому апендициті складає 20 – 35 і навіть 40 %.

  • Таким чином, головним завданням, яке б дало змогу звести до мінімуму небезпеку гнійно-септичних ускладнень та зменшити прояви інфекційного процесу в поопераційному періоді поряд із щадною технікою, дотриманням правил асептики та антисептики є застосування антимікробних середників.



  • На сучасному етапі вважають доцільним застосування антимікробних засобів як з профілактичною, так і лікувальною метою.

  • Головними принципами профілактики хірургічної інфекції є:

  • –      передопераційна підготовка пацієнта;

  • –      щадна хірургічна техніка;

  • –      післяопераційний догляд за рраною;

  • –      передопераційна антибіотикопрофілактика.

  • Метою антибіотикопрофілактики є:

  • –      зниження частоти поопераційних інфекцій;

  • –      усунення надмірного застосування антибіотиків;

  • –      зниження загальних витрат на лікування;

  • –      створення адекватної сироваткової концентрації відповідного антибіотика безпосередньо перед, під час і достатньо довго після операції – тобто саме тоді, коли має місце найбільше забруднення операційного поля.



  • У більшості випадків як антибіотикопрофілактика, так і антибіотикотерапія на початку лікування, є емпіричними, тому головним принципом вибору препарата є широкий спектр бактерицидної дії щодо ймовірних збудників, мінімум побічних ефектів, відсутність взаємодії із препаратами для наркозу, тривалий – понад 2 години період напіввиведення препарату та ін.

  • Таким вимогам відповідають цефалоспорини ІІ-го (зокрема цефуроксим – “Зінацеф”) – ІІІ-го (цефтріаксон – “Офрамакс”; цефоперазон – “Цефобід”) покоління, а також напівсинтетичні захищені амінопеніциліни (зокрема амоксацилін у поєднанні із клавулановою кислотою або сульбактамом – “Амоксіклав”, “Аугментин”, “Ампісульбін”). Крім цього антибактерійні засоби мають бути активними щодо Грам+ та Грам-, а також анаеробних бактерій.



  • Багаточисельними дослідженнями (Bergan T.G., 2001, Dionigi R.,2001, Sande M.A.,2000) доведена однакова клінічна ефективність профілактичного введення однієї терапевтичної дози антибіотика поряд із трикратним застосуванням антибіотика перед втручанням та у першу добу після завершання операції (через кожні 8 – 12 годин). Поряд із цим доведено, що профілактичне застосування антибіотиків тільки після операції навіть протягом 7 – 10 діб не попереджує виникнення ускладнень у 80 – 85 % випадків, а тому не є доцільним як з економічної так і з морально-психологічної точок зору.

  • Найбільш частими збудниками інфекційних процесів після апендектомії є гр+Ентерококи; гр-Кишкова паличка; анаеробні клостридії, пептострептококи, біфідобактерії та інші ентеробактерії.

  • Виходячи із ризику інфекційних ускладнень у ранньому поопераційному періоді та базуючись на даних багатоцентрових досліджень Европейської Асоціації хіміотерапевтів та загальної хірургії США щодо причин інфекційних ускладнень після апендектомії, ефективності різних схем застосування антибіотиків, видано певні рекомендації для хірургів.



  • Зокрема, пацієнти, які оперуються з приводу гострого простого апендициту (умовно-чисті операції) підлягають антибіотикопрофіліктиці однократною дозою за 30 – 40 хв. перед втручанням. Рекомендованими є цефалоспорини ІІ-го (цефуроксим) – ІІІ-го (цефтріаксон, цефоперазон) покоління, або амоксацилін із клавулановою кислотою чи сульбактамом.

  • Пацієнти із встановленим діагнозом гострого деструктивного апендициту (контаміновані операції) підлягають антибіотикопрофілактиці однократною дозою – за 30-40 хв. перед втручанням. Рекомендованими є цефалоспорини ІІ – ІІІ покоління (цефуроксим, цефтріаксон відповідно) або амоксацилін поєднаний із клавулановою кислотою чи сульбактамом, але обов’язково у комбінації із метронідазолом.



  • Пацієнти, яким виконується хірургічне втручання з приводу гострого ускладненого апендициту (забруднені – інфіковані операції) показана доопераційна антибіотикопрофілактика за 30 – 40 хв. до операції (цефалоспорини ІІ – ІІІ покоління або амінопеніциліни у комбінації із метронідазолом) із повноцінною антибіотикотерапією, яка має продовжуватися протягом трьох діб після зникнення клініко-лабораторних ознак інфекційного процесу. Так при локальному гнійному перитоніті показана антибіотикотерапія цефалоспоринами ІІ покоління в комбінації із метронідазолом. У випадках поширеного гнійного або калового перитоніту необхідним є застосування цефалоспоринів ІІІ покоління або захищених напівсинтетичних амінопеніцилінів у комбінації із метронідазолом та фторхінолонами (офлоксацином, пефлоксацином або левофлоксацином) або карбепенемами (тієнамом або меронемом).



1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка