Хвороби глотки та гортані Проф. О.І. Яшан



Дата конвертації25.12.2016
Розмір445 b.


Хвороби глотки та гортані

  • Проф. О.І.Яшан


ТОНЗИЛІТ ХРОНІЧНИЙ - хронічне запалення піднебінних мигдаликів

  • Фактори, які сприяють розвитку захворювання

  • Повторні гострі запалення мигдаликів – ангіни.

  • Успадкована схильність до цього захворювання.

  • Хвороби сусідніх органів:

  • Карієс зубів,

  • Носа (гострі та хронічні риніти; викривлення перегородки носа);

  • Носоглотки (аденоїди)

  • Навколоносових пазух (синусити).



Патоморфологія

  • 1. Запальні вогнища в паренхімі мигдаликів: невеликі абсцеси, залишкові рубці. 2. Зміни в лакунах: дефекти покривного епітелію, зрощення вивідних отворів лакун з наступним розвитком ретенційних кіст. 3. Перехід запалення на паратонзилярну клітковину: периваскулярні інфільтрати, рубцеві зрощення.

  • Захворювання зустрічається часто, воно є вираженням постійної взаємодії між організмом і збудниками запалення (найчастіше стрепто-, стафілококами та вірусами) з розвитком алергічних реакцій та інтоксикації організму.



ФОРМИ ХРОНІЧНОГО ТОНЗИЛІТУ (за Л.А. Луковським):

  • компенсована;

  • субкомпенсована;

  • декомпенсована



Клініка

  • Найчастішою скаргою при хронічному тонзиліті є часті ангіни в анамнезі (3-5 разів на рік);

  • Іноді відсутність будь-яких скарг в період ремісії.

  • Незначний дискомфорт при ковтанні,

  • Поганий запах з рота,

  • Відчуття неприємного смаку під час вживання їжі, особливо в разі скупчення в лакунах великої кількості детриту.

  • У дітей може спостерігатись незначне підвищення температури (можливо, тільки ввечері),

  • Швидка втомлюваність при фізичних навантаженнях, загальна слабість.



Орофарингоскопія

  • Розмір мигдалика не має значення для діагностики ХТ

  • При огляді виявляють нерівну, горбкувату поверхню мигдаликів, що зумовлено наявністю рубців.

  • При натисканні шпателем на передню піднебінну дужку спостерігають виділення з лакун рідкого гною чи казеозного (сироподібного) вмісту, переважно з неприємним запахом,

  • Порушення рухомості мигдаликів.

  • Пальпаторно виявляють збільшення позадущелепних та шийних лімфовузлів.

  • Для диференційної діагностики з дифтерією слід взяти мазки із глотки та носа на паличку Лефлера.



Діагностика

  • Відсутність об'єктивного способу визначення декомпенсації;

  • Перед операцією

  • Проба на анестетик;

  • Загальний аналізи крові;

  • Час згортання крові з визначенням тривалості кровотечі;

  • RW;

  • Аналіз на СНІД;

  • Загальний аналіз сечі.



Ускладнення

  • Паратонзилярний абсцес.

  • Ревматизм

  • Ендокардит.

  • Гострий та хронічний нефрит.

  • Інфекційний неспецифічний поліартрит.

  • Холецистит.

  • Тонзилогенний сепсис.

  • Тиреотоксикоз

  • Наявність бодай одного з вказаних ускладнень вказує на перехід компенсованої форми хронічного тонзиліту в декомпенсовану. При появі лише під час загострення або після нього функціональних змін (які в подальшому зникають) з боку серця, суглобів та нирок, вказує на субкомпенсовану форму хронічного тонзиліту.



Лікування Залежить від форми тонзиліту.

  • Компенсована форма передбачає проведення консервативної терапії, яка включає: 1. Санація карієсних зубів, порожнини носа та навколоносових пазух.

  • Змащування мигдаликів розчинами Люголя, йодинолу тощо. 2. Полоскання глотки антисептичними розчинами (фурациліном), відварами трав тощо.



Лікування ХТ

  • 3. Промивання лакун мигдаликів антисептичними розчинами. promyv_tonz.mpv 4. Введення в лакуни протизапальних паст. 5. Курс фізіотерапії УФФ, УФО, УВЧ тощо. 6. При загостреннях процесу (ангіна) призначають антибіотики, сульфаніламіди та полоскання глотки.



Субкомпенсована та декомпенсована форми хронічного тонзиліту вимагають хірургічного лікування – тонзилектомії.

  • Підготовка хворого до операції тонзилектомії передбачає психологічну підготовку пацієнта, що включає переконання хворого в необхідності операції та її позитивних наслідках.

  • З’ясовують, чи не має хворий алергії на анестетик, який планують застосувати; чи не приймав він останнім часом препарати, які підвищують кровоточивість – антикоагулянти, гормони, саліцилати тощо.

  • Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції можна призначити транквілізатори.

  • Лише при нормальних аналізах планувати оперативне втручання.

  • Осіб жіночої статі не оперують під час менструації.



Тонзилектомія – операція повного видалення піднебінних мигдаликів.

  • Переважно оперують під місцевим знеболюванням у сидячому положенні хворого, рідко застосовують ендотрахеальний наркоз.

  • Не можна застосовувати дикаїн у дітей до 10 років через його токсичний вплив.

  • Інструменти, необхідні для виконання тонзилектомії.

  • Зранку в день операції хворий не повинен вживати їжу. За 30-45 хв до втручання проводять премедикацію (2 % розчин промедолу, 0,1% розчин атропіну, 1% розчин димедролу чи одногрупні препарати) у вікових дозах. 2.14.Instr_tonzlt.jpg



Техніка тонзилектомії

  • Анестезія зіва – спочатку аплікаційна (змащування слизової оболонки зіва ватником на зонді з нарізкою 2% розчином дикаїну чи 10% розчином лідокаїну з адреналіном), а потім – інфільтраційної 5-10- грамовим шприцом з довгою голкою (1-2% розчинами новокаїну чи лідокаїну з адреналіном).

  • Скальпелем роблять неглибокий розріз по вільному краю передньої піднебінної дужки одного з мигдаликів.

  • Мигдаликовими щипцями захоплюють мигдалик та відтягують досередини, щоб полегшити його відокремлення распатором від підлеглих тканин.



Техніка тонзилектомії

  • Відшарування проводять обережно, просуваючись від верхнього полюса мигдалика до нижнього.

  • Відсепарований мигдалик, який утримується на тканинах нижнього полюса відтинають мигдаликовою дротяною петлею.

  • Залишки лімфоїдної тканини видаляють конхотомом, а дрібні кровоточиві судини притискають затискачем.

  • Аналогічним способом видаляють другий мигдалик



АДЕНОЇДИ

  • Аденоїди – захворювання, що характеризується гіпертрофією мигдалика, який розміщений у носоглотці.

  • Це найчастіша причина порушення носового дихання у дітей 3-6-річного віку.

  • Рис. 2.12. Аденоїди у носоглотці: 1 – збільшений глотковий мигдалик (аденоїди); 2 – нижня носова раковина; 3 – середня носова раковина; 4 – основна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – лобна пазуха; 7 – вхід у ніс; 8 – тверде піднебіння; 9 – м’яке піднебіння.



Фактори, що сприяють розвитку аденоїдів

  • 1. Конституційна схильність. 2. Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів. 3. Харчування переважно м’ясними стравами.



Клініка аденоїдів

  • 1. Утруднення носового дихання через обидві половини носа. 2. Постійне чи періодичне виділення з носа слизового або слизисто-гнійного секрету, який може сприяти запаленню шкіри біля входу до носа. 3. Гугнява мова. 4. Поверхневий сон з відкритим ротом, що супроводжується хропінням. 5. Ранкове блювання через заковтування слизу під час сну. 6. Відсутність апетиту. 7. Відставання у навчанні.



Клініка аденоїдів

  • Ротове дихання, що виникає при аденоїдах через перекриття просвіту носоглотки, нефізіологічне. Брак кисню, який при цьому має місце, шкідливо впливає на психічний та фізичний розвиток дитини. Такі діти часто: відстають від однолітків розумово та фізично. У них можуть спостерігатись явища порушення діяльності нервової системи:

  • Нічне нетримання сечі,

  • Частий головний біль,

  • Неможливість довго зосереджувати увагу на розумовій роботі.

  • У дітей, хворих на аденоїди, може змінюватись форма грудної клітки,

  • розвиватись високе тверде піднебіння

  • неправильний прикус.



Зовнішній аденоїдизм - порушення розвитку лицевого черепа діти з аденоїдами мають характерний аденоїдний тип обличчя:

  • 1. Згладження носо-губних складок.

  • 2. Вип’ячені очі.

  • 3. Постійно відкритий рот.

  • 4. Видовжене обличчя.



Діагностика

  • Передня риноскопія (її проводять після видалення слизу з порожнини носа) Коли хворий промовляє “ку-ку” або ковтає, через компенсаторно розширений правий або лівий загальний носовий хід можна бачити коливання аденоїдної тканини в носоглотці.

  • Задня риноскопія Наявність горбкуватої м’якої тканини на склепінні носоглотки, яка в тією чи іншою мірою перекриває задній край перегородки носа разом з просвітом хоан.

  • Пальцеве дослідження носоглотки проводять, якщо шляхом передньої чи задньої риноскопії встановити діагноз не вдається. Для цього через порожнину рота заходять пальцем за м’яке підне­біння у носоглотку та пропальповують її стінки і вміст. За наявності аденоїдів лікарю не вдається промацати пальцем задній край перегородки носа, оскільки цьому перешкоджає збільшений глотковий мигдалик.



Ступені аденоїдів

  • І - закривають леміш до однієї третини;

  • ІІ - закривають леміш більше ніж на половину;

  • ІІІ - закривають всю хоану.

  • ІV - виступають в ротоглотку



Ускладнення

  • глотковий мигдалик порушує прохідність слухових труб та є місцем розмноження мікроорганізмів, аденоїди стають причиною ряду ускладнень:

  • • Хронічний риніт. • Гострі чи хронічні синусити. • Гострий рецидивуючий чи хронічний гнійний середній отит. • Хронічний тубоотит. • Хронічний тонзиліт. • Хронічний фарингіт. • Ларинготрахеобронхіт. • Кон’юнктивіт. • Запалення шийних лімфовузлів тощо.



Лікування

  • У початковій стадії захворювання та за наявності протипоказань до операції (захворювання крові, тяжкий загальний стан дитини тощо) вдаються до консервативних методів лікування.

  • В’яжучі краплі до носа,

  • Загальноукріплювальні засоби: вітаміни, препарати заліза, кальцію, ультрафіолетове опромінення глотки,

  • санаторно-курортне лікування (курорти з теплим морським кліматом) тощо.



Операція аденотомія

  • Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції можна призначити транквілізатори.

  • Підготовка хворого до операції включає психологічну підготовку пацієнта: заспокоєння та переконання хворого в необхідності операції.

  • Перед втручанням слід виконати аналізи крові (загальний і час згортання з визначенням тривалості кровотечі) та сечі. Зранку в день операції хворий не повинен нічого їсти.

  • За 30 хв до втручання бажано внутрішньом’язово ввести розчин транквілізатора (сибазон, реланіум) у вікових дозах. Операцію проводять лише тоді, коли при лабораторному дослідженні у хворого виявили нормальні показники аналізів крові та сечі, особливо тривалості кровотечі.

  • При відхиленні показників операція може принести хворому шкоду внаслідок ускладнень, насамперед, кровотечі, яку буває тяжко зупинити.



НАБРЯК ГОРТАНІ - не самостійне захворювання, а одне з проявів багатьох патологічних процесів, як в гортані, так і в інших органах.

  • Причини набряку гортані І - Запальні гортанна ангіна; флегмонозний ларингіт; абсцес надгортанника; ангіна язикового мигдалика; паратонзиліт; паратонзилярний абсцесс; заглотквий абсцесс; латерофарингеальний абсцесс; грип; дифтерія; кір; скарлатина; Гнійні процеси в ділянці шийного відділу хребта, кореня язика і м’яких тканин дна порожнини рота;



Причини набряку гортані (незапальні)

  • ІІ - Травми механічні травми гортані (зовнішні); травми гортані сторонніми тілами (внутрішні); термічні травми гортані; хімічні травми гортані; хірургічні втручання на гортані і шиї; тривала верхня трахеобронхоскопія; тривала і травматична інтубація гортані. ІІІ – Алергічні ідіосинкразія до деяких харчових продуктів, лікарських і косметичних засобів; ангіоневротичний набряк Квінке; ІV – Хвороби інших органів захворювання серцево-судинної системи, що супроводжуються недостатністю кровообігу ІІ-ІІІ ступеня; захворювання нирок; цироз печінки; кахексія;



Клініка набряку гортані

  • Раптове утруднене дихання.

  • Частий пульс.

  • Ціаноз.

  • Дисфагія.

  • Іноді біль що віддає до вух.

  • Охриплість.

  • Помірний кашель.



Ларингоскопія набряку гортані

  • Драглисте набухання підслизової клітковини блідо-рожевого чи сіруватого кольору (при незапальному набряку).

  • Обмежена або розлита драглиста, блідо-рожева, сірувата, іноді з червоним відтінком, набряклість (при запальному набряку).



Набряк Рейнке



Лікування набряку гортані

  • Спрямоване головним чином на усунення причини набряку.

  • Необхідно проводити терміново в умовах стаціонару, оскільки при наростанні стенозу може приводити до смерті хворого.

  • Десенсибілізувальні , гіпосенсибілізувальні і седативні засоби. Внутрішньовенно вводять 20 мл. 40% р-ну глюкози, 10 мл. 10% розчину хлориду кальцію, 5 мл. 5% р-ну аскорбінату натрію, 5 мл. 40% р-ну уротропіну, 30-90 мг. преднізолону, 5-10 мл 2,4% р-ну еуфіліну. В/м вводять димедрол (2мл.1% р-ну), піпольфен ( 2ил. 2,5% р-ну), чи інший антигістамінний препарат. Підшкірно вводять 1мл. 0,1% р-ну атропіну. В/в чи в/м вводять 1 мл. лазекса.

  • Внутрішньоносові блокади: 2-3 мл. 0,5-1% р-ну новокаїну вводять в товщу нижніх носових раковин.

  • Відволікальні процедури: гарячі ножні ванни, гірчичники на грудну клітку і литкові м’язи. При серцево судинній недостатності і гіпертермії – серцеві і жарознижуючі засоби.

  • При запальному набряку призначають антибіотики.

  • При абсцесах гортані чи суміжних органів необхідно провести розкриття гнояка.



Профілактика набряку гортані

  • Інтенсивне лікування гортанної ангіни, флегмонозного ларингіту, абсцесу надгортанника.

  • Адекватне та своєчасне лікування хвороб глотки (ангін, ангіни язикового мигдалика, паратонзеліту, паратонзилярного абсцесу, загорлового абсцесу, латерофарингеального абсцесу), негнійних процесів в ділянці шийного відділу хребта, кореня язика і м’яких тканин дна порожнини носа.

  • Лікування травм гортані.

  • Лікування захворювань внутрішніх органів.

  • Лікування інфекційних захворювань.

  • Врахування алергологічного анамнезу при призначені лікарських засобів.



СТЕНОЗ ГОРТАНІ

  • – це не окрема нозологічна одиниця, а симптомокомплекс, який виникає при різних захворюваннях і патологічних станах. Це стан, коли звуження просвіту гортані призводить до утруднення проходження повітря через неї в легені.

  • Причини • Запальні процеси в гортані. • Набряки гортані внаслідок алергії, ангіоневротичного чи токсичного впливу (жало комах тощо). • Травми гортані. • Пухлини гортані. • Парези та паралічі гортані тощо.



Патоморфологія

  • При стенозі гортані виникає недостача кисню в крові (гіпоксемія) та тканинах (гіпоксія)

  • збільшується вміст вуглекислоти в тканинах організму (гіперкапнія).

  • Внаслідок зменшення кількості кисню в організмі підвищується збудливість дихального центру, що проявляється прискоренням і поглибленням дихальних рухів.

  • При наростанні гіпоксії настає пригнічення дихального центру. Дихання стає поверхневим, а в кінцевій стадії набирає патологічної форми (Чейн-Стокса або Кус-Мауля) і врешті зупиняється.

  • Гіпоксія призводить до змін кровообігу.

  • Спочатку прискорюється серцебиття, підвищується артеріальний тиск, збільшується хвилинний об’єм крові.

  • У подальшому внаслідок ураження центрів регуляції кровообігу пульс стає слабким, частим і неправильним, кров’яний тиск падає.



Розрізняють чотири стадії стенозу

  • І стадія – компенсації (8 мм).

  • ІІ стадія – субкомпенсації (5-7 мм).

  • ІІІ стадія – декомпенсації (2-4 мм).

  • ІV стадія – асфіксії (< 2 мм)



Клінічні стадії стенозу

  • І стадія – компенсації. Завдяки регуляторним механізмам дихання перебудовується, забезпечуючи достатню кількість кисню. При цьому спостерігаються поглиблення і сповільненя дихальних рухів з випадінням або скороченням паузи між вдихом і видихом. Психічний стан не змінюється.

  • ІІ стадія – субкомпенсації:

  • інспіраторна ядуха,

  • в акті дихання беруть участь допоміжні м’язи (плечового пояса)

  • втягнення міжреберних проміжків, яремної ямки і роздуванням крил носа.

  • Дихання стає голосним (стридор),

  • серцебиття частішає (тахікардія).

  • Шкірні покриви бліднішають.

  • У психічному стані з’являється занепокоєння.



ІІІ стадія стенозу – декомпенсації.

  • Характеризується збільшенням інспіраторної ядухи (утруднений та тривалий вдих).

  • Дихання стає поверхневим і частим.

  • Хворий займає вимушене положення (сидячи з закинутою назад головою на стільці, розташовуючи лікті на його спинці або на столі), що дозволяє всім допоміжним м’язам брати участь в акті дихання.

  • Спостерігаються рухи гортані в такт диханню, втягнення надключичних і яремної ямок, міжреберних проміжків.

  • Хворий збуджений,

  • шкіра його губ, вух, кінчика носа та нігтьових фаланг пальців синіє (акроціаноз).

  • Поступово синюшного відтінку набуває шкіра всього тіла (тотальний “синій” ціаноз). Стан психіки: різке збудження, страх смерті.



ІV стадія стенозу – асфіксія

  • Хворий стає апатичним, сонливим.

  • Дихання поверхневе,

  • різко ослаблюється серцева діяльність,

  • пульс стає ниткоподібним.

  • Шкірні покриви набувають сіро-синюшного забарвлення (“сірий” ціаноз).

  • хворий втрачає свідомість,

  • зіниці розширюються,

  • дихання і серцебиття зупиняються.



Діагностика

  • Необхідно з’ясувати причини і місце розміщення звуження.

  • Крім того, слід виключити ядуху серцевого і легеневого походження, при якій відсутній стридор.

  • Для диференціації гортанних стенозів від бронхо-трахеальних є ряд характерних ознак: при гортанних стенозах утруднений переважно вдих, тобто ядуха має інспіраторний характер, а при бронхо-трахеальному стенозі – видих (експіраторний тип ядухи).

  • Якщо перешкода для дихання знаходиться в гортані, хворий закидає голову назад, а при звуженні трахеї він нахиляється вперед.

  • При гортанних стенозах гортань рухається вгору і вниз, а при трахеальному вона нерухома. Слід також зазначити, що перешкода для дихання в гортані викликає охриплість, тоді як при звуженні трахеї голос залишається чистим.



Лікування стенозів гортані

  • має дві мети: 1. Надання хворому негайної допомоги від ядухи; 2. Усунення причин, що викликали стеноз гортані.

  • Якщо ще не настав небезпечний для життя хворого стан (І або ІІ стадія стенозу), для лікування хворого використовують консервативні методи.

  • Доцільно призначати вдихання повітря, збагаченого киснем (киснева подушка),

  • відволікальні засоби (гарячі ванни для ніг).

  • При набряках гортані призначають дегідратаційні середники: 40% розчин глюкози внутрішньовенно – по 15-20 мл, 25% розчин сульфату магнію внутрішньом’язово по 5 мл щодня протягом кількох днів. Вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово у великі дози глюкокортикоїдів (преднізолон, дексаметазон), антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин тощо). Призначають антигістамінні препарати (димедрол, кларитин тощо), бронхолітики (еуфілін), спазмолітики, серцево-судинні препарати.



Лікування компенсованої і субкомпенсованої стадій - медикаментозне дестенозування:

  • а) антибактерійні засоби; б) антигістамінні засоби; в) відволікальні процедури ( гірчичники, зігрівальні компреси, горячі ніжні ванни); г) внутрішньоносові новокаїнові блокади за Я.С.Тьомкіним; д) сечогінні засоби; е) проносні засоби; є) кортикостероїди; ж) зволожений кисень; з) холодна рідка їжа; и) обмеження рідини; і) голосовий спокій; к) обмеження фізичного навантаження.

  • Якщо зазначені заходи не дають бажаного ефекту, вдаються до хірургічного лікування: трахеотомії (переважно у ІІІ стадії стенозу) або конікотомії (у ІV стадії).



Профілактика

  • Раціональне лікування місцевих запальних захворювань.

  • Своєчасне лікування місцевих незапальних захворювань.

  • Своєчасне і раціональне лікування гострих інфекційних захворювань.

  • Раціональне лікування загальних захворювань організму.



ГОСТРИЙ ЛАРИНГІТ

  • Гострий ларингіт – гостре запалення слизової оболонки гортані, яке часто буває одним із проявів катару верхніх дихальних шляхів. Про гострий ларингіт як самостійне захворювання говорять лише тоді, коли переважним місцем запальних змін є гортань. Причини • Переохолодження. • Інфекційні захворювання (ГРВІ, грип, кір, скарлатина). • Перенапруження голосу. • Вдихання агресивних хімічних речовин. • Вдихання пилу.



Клініка

  • 1. Відчуття лоскотання, дряпання в горлі. 2. Охриплість голосу. 3. Сухий кашель. 4. Швидка втома голосу. 5. Біль у горлі (незначний). 6. Загальне нездужання. 7. Можливе незначне підвищення температури тіла.



Ларингоскопія

  • • Гіперемія частини або всієї слизової оболонки гортані, включаючи голосові складки (які в нормі перламутрово-сірі) й підскладковий простір. • В’язкі виділення на слизовій оболонці гортані. • Набряк голосових складок. • Іноді неповне змикання голосових складок при фонації.



Лікування

  • Треба усунути вплив несприятливих факторів зовнішнього середовища, в тому числі куріння, вживання алкоголю, вдихання виробничого пилу тощо. Слід рекомендувати хворому дотримуватись режиму мовчання (голосовий режим) та щадної дієти. До засобів впливу на запальний процес в гортані належать: 1. Теплові процедури (зігрівальні компреси на шию, гірчичники, парові інгаляції, тепле пиття – молоко, чай тощо). 2. Фізіотерапевтичні процедури (лужно-масляні інгаляції, УВЧ, діатермія тощо). 3. Відхаркувальні засоби. 4. При підвищеній температурі призначають жарознижувальні засоби та антибіотики. 5. Вливання в гортань по 0,5-1,0 мл 1-2% розчину протарголу або коларголу, 0,5-1% розчину ментолової олії. Ментол не можна застосовувати у дітей до 5-річного віку, оскільки він викликає спазм голосової щілини та стеноз гортані.



Профілактика

  • 1. Покращання побутових умов. 2. Уникнення голосових перевантажень та правильна постановка голосу. 3. Особиста гігієна. 4. Загартовування організму. 5. Своєчасна санація верхніх дихальних шляхів.



ГОСТРИЙ ТРАХЕЇТ

  • Гострий трахеїт – гостре запалення слизової оболонки трахеї, яке часто буває одним із проявів катару верхніх дихальних шляхів. Про гострий трахеїт, як самостійне захворювання слід говорити лише тоді, коли запальні зміни локалізуються переважно в трахеї. Причини • Переохолодження. •Інфекційні захворювання (гостре респіраторне вірусне захворю­вання, грип, кір, скарлатина тощо). • Хімічні й механічні фактори.



Клініка

  • 1. Сухий кашель. 2. Відчуття лоскотання чи дряпання за грудиною. 3. Незначний біль за грудиною. 4. Інколи загальне нездужання. 5. Інколи головний біль та незначне підвищення температури тіла.



Ларинготрахеоскопія

  • • Гіперемія слизової оболонки трахеї. • Набряк слизової оболонки трахеї. • В’язкі виділення на слизовій оболонці трахеї.



Лікування

  • 1. Усунути несприятливий вплив зовнішніх факторів (куріння, шкідливі професійні фактори, переохолодження організму, алкоголь). 2. Теплові процедури (зігрівальний компрес на ділянку трахеї, гірчичники, парові інгаляції, тепле пиття). 3. Фізпроцедури (УВЧ, діатермія). 4. Відхаркувальні засоби у вигляді мікстури. 5. Вливання в гортань та трахею по 0,5-1 мл 1-2% розчину протарголу або коларголу, 0,5 мл 1% розчину ментолової олії тощо. 6. При підвищеній температурі призначають жарознижувальні засоби і антибіотики.



Профілактика

  • 1. Покращання умов побуту.

  • 2. Особиста гігієна. 3. Загартування організму. 4. Своєчасна санація верхніх дихальних шляхів.



ГОРТАННА АНГІНА

  • Гостре неспецифічне запалення лімфаденоїдної тканини гортані з розвитком набряку і інфільтрації слизової оболонки. Запалюється лімфаденоїдна тканина, що розташована в гортанних шлуночках (гортанний мигдалик), черпакуватонадгортанних складках, міжчерпаловидному просторі, грушоподібних синусах. Причини Патогенні коки (стафілококи, стрептококи, диплококи, пневмококи). ГРВІ. Гострий тонзиліт. Ушкодження лімфаденоїдної тканини гортані стороннім тілом. Переохолодження



Клініка

  • В легких випадках: Біль в горлі. Сухість в горлі. Відчуття стороннього тіла. Голос змінюється мало. Явища стенозу розвиваються рідко. Загальний стан страждає мало, температура тіла нормальна. В важких випадках: Значне порушення загального стану, підвищення температури тіла до 38-390 С. Сильні болі в горлі при ковтанні. Охриплість. Нерідко – утруднене дихання через гортань (стеноз). Пальпація гортані може бути болісна. Регіонарні лімфатичні вузли шиї збільшуються, стають болісними.



Ларингоскопія

  • Гіперемія і інфільтрація слизової оболонки надгортанника, черпакувато-надгортанних, несправжніх і голосових складок, грушоподібних кишень. Іноді значно виражений набряк, що викликає утруднення дихання.



Лікування

  • Хворі на гортанну ангіну повинні бути обов’язково госпіталізовані, оскільки в любу хвилину може виникнути асфіксія та необхідна термінова трахеотомія.

  • Консервативне лікування: Антибактерійні і дегідраційні препарати. Внутрішньовенно 40 % розчин глюкози, 10 % розчин кальцію хлориду, 60-90 мг преднізолону, сечогінні засоби (лазикс, верошпірон). Внутрішньом′язово антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин). Добрий ефект дає шийна новокаїнова блокада. Відволікальні процедури (гарячі ніжні ванни).



Профілактика

  • Раціональне лікування інфекційних захворювань.

  • Лікування травм гортані.

  • Загартування організму.



ФЛЕГМОНОЗНИЙ ЛАРИНГІТ

  • - гостре запальне захворювання гортані, при якому гнійний процес розповсюджується не тільки в підслизовому шарі, але і в м′язах, зв′язках гортані, а іноді в цей процес втягуються охрястя і хрящі. Захворювання частіше зустрічається у людей середнього віку і переважно у чоловіків.



Причини

  • Гортанна ангіна. Зовнішні травми гортані. Внутрішні травми гортані (ушкодження її слизової оболонки стороннім тілом, хімічними і термічними опіками). Переохолодження. Паратонзиліт або паратонзилярний абсцес. Абсцес корня язика. Бешиха. Тиф. Дифтерія гортані. Хвороби крові. Сепсис. Рак гортані. Туберкульоз гортані. Сифіліс гортані.



Клініка

  • Гострий початок.

  • Біль в горлі.

  • При локалізації запального процесу в ділянці голосової щілини – охриплість, утруднене дихання, грубий, гавкаючий кашель, нерідко розвивається гострий стеноз гортані.

  • Загальна слабкість.

  • Нездужання.

  • Розбитість.

  • Підвищення температури тіла.



Ларингоскопія

  • Яскраво-червоне забарвлення слизової оболонки.

  • Острівки змертвілого епітелію.

  • Густі слизово-гнійні виділення.

  • Обмежена ділянка інфільтрації, на верхівці якої просвічується гній (у випадках абсцедування).



Лікування

  • Лікування повинно проводитись в стаціонарі, оскільки може наступити гострий стеноз гортані, що вимагає терміново трахеотомії. При виявленні абсцесу його розкривають за допомогою гортанного ножа. При стенозі гортані - термінова трахеотомія. Консервативне лікування: Антибіотики широкого спектру дії у великих дозах. Сульфаніламідні препарати. Антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, діазолін). Кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон). Сечогінні препарати. Шийні новокаїнові блокади. Параларингеальні уведення антибіотиків. Гірчичні ножні ванни. Електрофорез 10 % розчину хлориду кальцію і 10 % розчину димедролу на ділянку гортані. Вливання в гортань лікарських речовин (2-3 % розчину коларголу, хлоретону, шипшинової, обліпихової, персикової чи абрикосової олії).



Профілактика

  • Раціональне лікування інфекційних захворювань. Лікування травм гортані. Загартування організму.



ХОНДРО-ПЕРИХОНДРИТ ГОРТАНІ

  • – це запалення охрястя і хрящів гортані. Розрізняють первинний хондроперихондрит (виникає гематогенно при інфекційних захворюваннях) і вторинний (спочатку уражається слизова оболонка гортані, а потім – охрястя і хрящі). А також обмежені і розлиті; гострі і хронічні хондро-перихондрити. Причини Вогнепальні поранення гортані. Тупі ушкодження гортані. Сторонні тіла гортані. Інтубація трахеї. Високо виконана трахеостомія з ушкодженням перснеподібного хряща і в подальшому тисненні на нього трахеотомічної трубки. Променева терапія злоякісних пухлин голови та шиї.



Клініка

  • Болі в ділянці гортані

  • Болісне ковтання

  • Підвищення температури тіла

  • Охриплість

  • Утруднене дихання

  • Згладженість контурів гортані

  • Деяке збільшення об;єму шиї

  • Потовщення хрящів і різкі болі при пальпації

  • Іноді виявляється флюктуація

  • Шийний лімфаденіт



Ларингоскопія

  • Набряклість і інфільтрація слизової оболонки з однієї сторони чи з обох сторін (при розповсюдженому процесі) порушення рухомості однієї чи обох половин гортані



Лікування

  • Антибіотики

  • Сульфаніламідні препарати

  • Протинабрякові засоби

  • У разі появи абсцесів їх розкривають

  • При декомпенсованому стенозі гортані – трахеотомія

  • Іноді проводять ларингофісуру з підшиванням слизової оболонки до шкіри (за допомогою якої видаляється гній та секвестри хряща).



Профілактика

  • Лікування травм гортані

  • Загартування організму




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка