Класицизм



Дата конвертації28.05.2016
Розмір445 b.


Класицизм

  • Відомості про автора:

  • Макуха Тетяна Петрівна,

  • учитель української мови і літератури Лебедівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.

  • Кам′янської районної ради

  • Черкаської області


(від лат. сlassicus – взірцевий) – один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст., зразком для якого було своєрідно переосмислене класичне (давньогрецьке і давньо-римське) мистецтво, яке необхідно було наслідувати як таке, що вважалося ідеально досконалим. Класицизм прагнув знайти логіку в усьому, висуваючи розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу і людини, засвідчив прагнення до завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.

  • (від лат. сlassicus – взірцевий) – один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст., зразком для якого було своєрідно переосмислене класичне (давньогрецьке і давньо-римське) мистецтво, яке необхідно було наслідувати як таке, що вважалося ідеально досконалим. Класицизм прагнув знайти логіку в усьому, висуваючи розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу і людини, засвідчив прагнення до завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.



у Франції в ХVІІ столітті. Після смерті

  • у Франції в ХVІІ столітті. Після смерті

  • кардинала Мазаріні королем 1660 року

  • було проголошено Людовіка ХІV, що

  • став відомим в історії Франції як

  • “король-сонце”. Саме в цю епоху, що

  • тривала більше як півстоліття,

  • абсолютизм досяг розквіту й певний час

  • відігравав прогресивну роль. Хоч

  • Людовік ХІV був далеко не ідеальним

  • монархом, проте увійшов в історію як

  • король-будівник і просвітитель. На цей

  • час і припадає розквіт культури

  • класицизму у Франції.



французького поета Ніколя Буало

  • французького поета Ніколя Буало

  • (1636 – 1711), який у своєму трактаті

  • “Мистецтво поетичне” сформулював

  • основні естетичні принципи нового

  • літературного напряму. Автор трактату

  • мав найсерйозніші наміри - встановити

  • закони й критерії високого, вічного

  • мистецтва, ідеальні зразки якого

  • створила античність. Поетика,

  • розроблена Буало, давно належить

  • історії, але поетичні формули з його

  • «Мистецтва поетичного» й досі

  • вражають людську уяву проникливістю

  • і точністю суджень, багатством

  • художньої думки, яка пережила свій час.



чіткий поділ жанрів на “високі” (трагедія, епопея, роман,ода, елегія, ідилія) та “низькі” (травестійна поема, комедія, байка, епіграма);

  • чіткий поділ жанрів на “високі” (трагедія, епопея, роман,ода, елегія, ідилія) та “низькі” (травестійна поема, комедія, байка, епіграма);

  • прописування для кожного жанру “своїх” художніх засобів, образів, тем (персонажі “високих” жанрів – боги, царі, герої, “низьких” – простолюд; теми для “високих” жанрів - доба античності та сива давнина, для “низьких – сучасність);

  • залежність засобів емоційного впливу на читача від жанру твору (у трагедії – величний жах і живе співчуття, в комедії – добродушний сміх, у сатирі – гнівне висміювання, в оді – захоплення), тобто кожне почуття “мало говорити своєю мовою”;

  • протиставлення добра і зла, героїв і лиходіїв, прекрасного і потворного, високого і низького та перемога добра;

  • дотримання митцями закону єдності часу, місця і дії у драматичному творі.



теорія просвітництва, найвизначнішими представниками якої були Декарт, Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск'є, Лессінг. За цією теорією найвищим виявом людського духу, основною історичною силою є розум. Корені зла вбачалися в неосвіченості людей, тому головним завданням вважалося поширення освіти. Просвітники ігнорували ірраціональні почуття людини - палке кохання, пристрасть, захоплення, одержимість, побожність тощо.

  • теорія просвітництва, найвизначнішими представниками якої були Декарт, Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск'є, Лессінг. За цією теорією найвищим виявом людського духу, основною історичною силою є розум. Корені зла вбачалися в неосвіченості людей, тому головним завданням вважалося поширення освіти. Просвітники ігнорували ірраціональні почуття людини - палке кохання, пристрасть, захоплення, одержимість, побожність тощо.



Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний) - вчення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути отримані лише за допомогою розуму. Досвід, практика, почуття не мають ніякого значення, головне – діяльність розуму. “Я мислю, отже, я живу” (Рене Декарт).

  • Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний) - вчення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути отримані лише за допомогою розуму. Досвід, практика, почуття не мають ніякого значення, головне – діяльність розуму. “Я мислю, отже, я живу” (Рене Декарт).



раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

  • раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

  • проста, прозора побудова твору;

  • першомета твору - краса як досконалість форми та величавість;

  • недооцінювалися новизна, оригінальність, натомість цінувалася традиційна канонічність;

  • різкий поділ героїв на позитивних та негативних з цілком сформованими характерами та однією-двома чітко вираженими рисами вдачі;

  • ідеал мистецтва - людина вольова, освічена, з розвиненим почуттям морального та громадянського обов′язку.

















“Енеїда” І.Котляревського – не просто переклад чи переробка поеми давньоримського поета Вергілія, а самобутній, високо талановитий твір. Тоді як травестії інших авторів (француза П.Скарона, італійця Дж. Лаллі, австрійця А.Блюмауера, росіян Н.Осипова та А. Котельницького) залишилися у своїй добі й забулися, “Енеїда” І.Котляревського стала етапним явищем в українській літературі.

  • “Енеїда” І.Котляревського – не просто переклад чи переробка поеми давньоримського поета Вергілія, а самобутній, високо талановитий твір. Тоді як травестії інших авторів (француза П.Скарона, італійця Дж. Лаллі, австрійця А.Блюмауера, росіян Н.Осипова та А. Котельницького) залишилися у своїй добі й забулися, “Енеїда” І.Котляревського стала етапним явищем в українській літературі.



за переконанням автора української

  • за переконанням автора української

  • “Енеїди”, звучить так:

  • Де общеє добро в упадку,

  • Забудь отця, забудь і матку,

  • Лети повинность ісправлять.

  • Його формулу письменник вкладає в уста Евріала – одного з найяскравіших образів поеми.



“Енеїда” Котляревського – твір водночас традиційний і новаторський, отже, закономірно став на рубежі давньої і нової літератур, ніби вогнище, в якому згорів старий птах Фенікс, щоб воскреснути юним.

  • “Енеїда” Котляревського – твір водночас традиційний і новаторський, отже, закономірно став на рубежі давньої і нової літератур, ніби вогнище, в якому згорів старий птах Фенікс, щоб воскреснути юним.

  • В.Шевчук



двопланова багатоярусна композиція;

  • двопланова багатоярусна композиція;

  • система підтекстових символів;

  • використання “мовних іграшок” (численних повторів, гри синонімами тощо).



жанр комічної травестії, стиль бурлеску, що скеровані на руйнування засад бароко;

  • жанр комічної травестії, стиль бурлеску, що скеровані на руйнування засад бароко;

  • використання “низької ” народної мови;

  • раціоналістичне змалювання життя, зокрема народного, а не заглиблення в його суть;

  • раціоналістичне ставлення до людських почуттів;

  • скептичний погляд на людську природу;

  • гостра соціальна критика з позицій просвітницького гуманізму;

  • просвітницький ідеал морального вдосконалення людини.



Класицизм в Україні не знайшов необхідної ідеологічної й політичної бази для свого становлення та розвитку. Він розвинувся в літературах тих націй, які мали державу. Українці ж перебували в складі чужих імперій і не могли мати красного письменства як державної еліти. А тому, на відміну від Франції, Росії, Англії, Німеччини, Польщі, проіснував недовго і розвинувся мало. Поширення набули тільки його “низькі” жанри – травестійна поема, комедія, байка.

  • Класицизм в Україні не знайшов необхідної ідеологічної й політичної бази для свого становлення та розвитку. Він розвинувся в літературах тих націй, які мали державу. Українці ж перебували в складі чужих імперій і не могли мати красного письменства як державної еліти. А тому, на відміну від Франції, Росії, Англії, Німеччини, Польщі, проіснував недовго і розвинувся мало. Поширення набули тільки його “низькі” жанри – травестійна поема, комедія, байка.



- внутрішні

  • - внутрішні

  • Романтична українська душа не приймала раціональних настанов, жорстко унормованої поетики, холоднуватої атмосфери класицизму. Викликали інтерес лише “низькі” жанри, в яких знаходилось місце для людських емоцій, живих, упізнаванних характерів, злободенних проблем. З огляду на особливості національного менталітету українське просвітництво значно побожніше, прихильніше до емоційних станів, романтичніше.

  • - зовнішні

  • До кінця ХVІІІ ст. Україна була цілком поневолена і знекровлена Російською імперією. У результаті остаточного знищення гетьманської держави, козацтва, законодавчого закріпачення селянства, зросійщення церкви і вищих верств суспільства український народ перетворився на “неповну” націю (В.Пахаренко). А “неповній” нації зазвичай відповідає “неповна” література. Тотальна русифікація катастрофічно звужувала як середовище творців, так і споживачів літератури.



Хоч класицизм в Україні проіснував недовго, проте залишив помітний слід в національному письменстві. Саме в цю добу відбувся перехід від українізованої книжнослов′янської до живої народної мови. Цьому посприяла “неповнота” української літератури: жанри, які найкраще розвивалися, - травестійна поема, комедія, байка – вимагали використання саме народної мови. Твори ж “високих” Ґатунків українські класицисти писали переважно по-російськи. Свідоме та послідовне плекання народної мови як мови літературної принесла лише наступна доба – романтична.

  • Хоч класицизм в Україні проіснував недовго, проте залишив помітний слід в національному письменстві. Саме в цю добу відбувся перехід від українізованої книжнослов′янської до живої народної мови. Цьому посприяла “неповнота” української літератури: жанри, які найкраще розвивалися, - травестійна поема, комедія, байка – вимагали використання саме народної мови. Твори ж “високих” Ґатунків українські класицисти писали переважно по-російськи. Свідоме та послідовне плекання народної мови як мови літературної принесла лише наступна доба – романтична.



Літературознавчий словник-довідник / Гром′як Р.Т.,Ковалів Ю.І.,

  • Літературознавчий словник-довідник / Гром′як Р.Т.,Ковалів Ю.І.,

  • Теремко В.І. –К.: Академія, 2007. – 752 с.

  • Наєнко М. Художня література України. – К.: Просвіта, 2005.- 660 с.

  • Пахаренко В. Українська література: Підручник для 9 класу. –

  • К.: Генеза, 2004. – 392 с.

  • Токмань Г. Цей багатобарвний мистецький світ / Дивослово.- 2001.-

  • №4 .- С.56 – 59.

  • www.ukrlib.com.ua

  • www. google.com.ua




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка