Клінчна ензимологія Ензимодіагностика



Дата конвертації09.06.2016
Розмір445 b.


Клінчна ензимологія

  • Ензимодіагностика


Принципи ензимодіагностики

  • Склад ферментів та їх тканинний розподіл постійні і можуть змінюватись при різних патологічних станах

  • Для кожної тканини (органа) характерний свій якісний та кількісний склад білків, що обумовлює функціональні особливості кожної тканини;

  • Метаболічні шляхи в різних тканинах дуже схожі, тому існує небагато тканиноспецифічних ферментів (наприклад, кисла фосфатаза передміхурової залози, орнітинкар-бамоїлтрансфераза й гістидаза печінки);

  • Більш специфічним для тканин є співвідношення різних ферментів та ізоферментів.



ОДИНИЦІ АКТИВНОСТІ ФЕРМЕНТІВ

  • За міжнародну одиницю активності приймається кількість ферменту, здатну перетворити один мікромоль (мкмоль) субстрату за 1 хв у стандартних умовах. Міжнародні одиниці кількості ферменту позначаються символом Е (U). 1 Е (U) = 1 мкмоль/хв = 16,67 нмоль/с.

  • Питома активність ферменту дорівнює його масі (у міліграмах), яка здатна перетворити 1 мкмоль субстрату за 1 хв у стандартних умовах, і виражається в мкмоль/(хв • мг) білка.

  • Рекомендовано також нову одиницю каталітичної активності — катал (символ — кат), що являє собою кількість ферменту, здатну здійснити перетворення 1 моля субстрату за 1 с у стандартних умовах (кат = моль/с). Виходячи з цього, 1 Е (1 U) = 16,67 нкат.

  • У перерахунку на 1 л біологічного матеріалу активність ферменту виражають в Е/л, (U/L), кат/л = моль/(с • л).

  • Якщо активність ферменту виражена в мккат/л, а її потрібно виразити в Е/л (U/L), треба скористатися формулою:

  • Е/л (U/L) = мккат/л • 60.

  • Наприклад, якщо активність лужної фосфатази 1,9 мккат/л, то в міжнародних одиницях вона дорівнюватиме 1,9 мккат/л-60 = 114 Е/л (U/L).

  • Якщо активність ферменту виражена в Е/л (мкмольДхв • л)), а її треба виразити в ммольДгод • л), треба значення Е/л помножити на коефіцієнт 0,06.



КЛІНІКО-ДіАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕРМЕНТІВ

  • Майже всі ферменти організму функціонують ввсередині клітини. Незначна їх кількість присутня в крові внаслідок нормального клітинного відновлення. При ушкодженні клітин, пов'язаному з різними захворюваннями, вивільняється велика кількість ферментів, їх концентрація в крові спочатку зростає, а потім поступово зменшується в результаті кліренсу (очищення).

  • Підвищення концентрації не завжди є результатом ушкодження тканин, можливі інші причини: посилене відновлення клітин; клітинна проліферація (наприклад, неоплазія); посилений синтез ферментів (індукція ферментів); знижений кліренс.

  • Визначення в сироватці крові активності ферментів з різною внутрішньоклітинною і органельною локалізацією (цитоплазматичних, мітохондріальних, лізосомальних, мембранних та ін.) дозволяє встановити ступінь ушкодження даного органа.



Основні ферменти, які досліджуються у лабораторіях

  • аспартатамінотрансфераза (AcAT),

  • аланінамінотрансфераза (АлАТ),

  • глутаматдегідрогеназа (ГЛД),

  • лактатдегідрогеназа (ЛДГ),

  • креатинкіназа (КК),

  • лужна фосфатаза (ЛФ),

  • кисла фосфатаза (КФ),

  • альдолаза (АЛД),

  • холінестераза (ХЕ),

  • α-амілаза (AM),

  • ліпаза (ЛП),

  • аланінамінопептидаза (ААП),

  • глюкозо-6-фосфатаза,

  • γ-глутамілтрансфераза (ГЛТ),

  • аргіназа (Ар),

  • сорбітолдегідрогеназа (СД),

  • алкогольдегідрогеназа (АДГ)



Фактори, що впливають на рівень активності ферментів в сироватці крові



α-Амілаза

  • [КФ 3.2.1.1.] N 12-32 г/(год× л); 0,58-1,97 мккат/л

  • Дія: гідролізує 1,4-α-глікозидні зв’язки крохмалю, глікогену і інших полімерів глюкози.

  • Основні джерела: підшлункова і слинні залози.

  • Ізоферменти: Слинний (С) тип, підшлунковий (П) тип

  • Підвищення активності: гострий панкреатит, кіста підшлункової залози, закупорка її протоку пухлиною, каменем або спайками спостерігається. Визначають у сироватці крові та частіше у свіжій сечі. У деяких випадках підвищення рівня α-амілази може бути наслідком ниркової недостатності, діабетичного ацидозу, запалення підшлункової залози на фоні перфорації пептичної виразки.

  • Зниження активності: при старінні, гострому та хронічному гепатиті, недостатності підшлункової залози, іноді при токсикозі вагітності; при некрозі підшлункової залози спостерігається різке падіння активності ферменту.

  • Рівень α-амілази в крові людини коливається в залежності від вживання їжі та часу доби. Через 2-З год після вживання їжі виявляється виражений підйом рівня ферменту в крові та сечі. Найбільш низькі показники α-амілази спостерігаються вночі та натще.



Амінотрансферази

  • Аспартатамінотрансфераза (АсАТ) [КФ 2.6.1.1]. N 0,1-0,45 ммоль/(годл)

  • Дія: α –кетоглутарат + L-аспартат L-глутамат + оксалоацетат

  • Основні джерела: серцевий мяз, печінка, скелетна мускулатура, головний мозок, нирки.

  • Ізоферменти: мітохондріальна АсАТ (м-АсАТ) та цитозольна АсАТ (ц-АсАТ).

  • Активність АсАТ у серцевому м'язі майже в 10 000 разів вища, ніж у сироватці крові. В еритроцитах АсАТ у 10 разів більше, ніж у сироватці. Тому при визначенні активності амінотрансфераз остання не повинна мати навіть слідів гемолізу.



Аланінамінотрансфераза (АлАТ). [КФ 2.6.1.2.]. N 0,1-0,68 ммоль/(годл)

  • Аланінамінотрансфераза (АлАТ). [КФ 2.6.1.2.]. N 0,1-0,68 ммоль/(годл)

  • Дія: α –кетоглутарат + аланін L-глутамат + піровиноградна кислота

  • Основні джерела: печінка, підшлункова залоза, серце, скелетна мускулатура, нирки.

  • Ізоферменти: мітохондріальна АлАТ (м-АлАТ) та цитозольна АлАТ (ц-АлАТ).

  • У печінці активність АлАТ у кілька тисяч разів вища, ніж у сироватці крові.



Підвищення активності амінотрансфераз у сироватці крові відзначено при цілому ряді захворювань, особливо при ураженні органів і тканин, багатих на ферменти,— печінки та міокарда.

  • Підвищення активності амінотрансфераз у сироватці крові відзначено при цілому ряді захворювань, особливо при ураженні органів і тканин, багатих на ферменти,— печінки та міокарда.

  • Нерідко підвищення активності АсАТ передує появі типових ознак інфаркту на електрокардіограмі. Вважають, що існує тісна кореляція між розмірами осередків некрозу й показниками активності АсАТ у сироватці крові.

  • Деякі дослідники наголошують на прогностичній цінності визначення активності АсАТ: якщо після 3—4-го дня захворювання активність АсАТ у сироватці крові не знижується, то прогноз поганий.

  • При стенокардії активність АсАТ, як правило, залишається в межах норми. Тому диференційно-діагностичне значення мають і негативні результати проби, що дозволяють у сумнівних випадках з більшою впевненістю виключити інфаркт міокарда.

  • При захворюваннях печінки в першу чергу і значно в порівнянні з АсАТ змінюється активність АлАТ.



Підвищення активності АлАТ. Особливо різко зростає активність АлАТ у сироватці крові при інфекційному гепатиті. Вона фіксується вже в інкубаційному періоді захворювання, що має велике діагностичне значення. Підвищення активності АлАТ при гострому інфаркті міокарда не настільки різке порівняно зі зміною активності АсАТ. Тому одночасне визначення активності обох сироваткових амінотрансфераз є дуже цінним діагностичним тестом. У нормі співвідношення активностей АсАТ/АлАТ (коефіцієнт де Рітіса) дорівнює 1,33±0,42. У хворих на інфекційний гепатит відбувається зниження коефіцієнта, а при гострому інфаркті міокарда величина цього коефіцієнта, навпаки, різко зростає.

  • Підвищення активності АлАТ. Особливо різко зростає активність АлАТ у сироватці крові при інфекційному гепатиті. Вона фіксується вже в інкубаційному періоді захворювання, що має велике діагностичне значення. Підвищення активності АлАТ при гострому інфаркті міокарда не настільки різке порівняно зі зміною активності АсАТ. Тому одночасне визначення активності обох сироваткових амінотрансфераз є дуже цінним діагностичним тестом. У нормі співвідношення активностей АсАТ/АлАТ (коефіцієнт де Рітіса) дорівнює 1,33±0,42. У хворих на інфекційний гепатит відбувається зниження коефіцієнта, а при гострому інфаркті міокарда величина цього коефіцієнта, навпаки, різко зростає.

  • Слід пам'ятати, що активність АлАТ і АсАТ зростає у хворих, що приймали препарати із вмістом піридоксальфосфату.



Фосфатази

  • Фосфатазами називають ферменти, що каталізують відщеплення фосфорної кислоти від органічних сполук. Фосфатази розділяють на фосфодіестерази І (лужна фосфатаза (ЛФ), оптимум рН = 8,6...10,1) і фосфомоноестерази II (кисла фосфатаза (КФ), оптимум рН = 4,6...6,2).



Лужна фосфатаза (ЛФ) [КФ 3.1.3.1.] N 0,5-1,3 ммоль/(год л).

  • Лужна фосфатаза (ЛФ) [КФ 3.1.3.1.] N 0,5-1,3 ммоль/(год л).

  • Дія: фосфогідролазамоноефірів ортофосфорної кислоти. Гідролізує різні синтетичні субстрати при оптимумі рН=10.

  • Основні джерела: міститься у кістковій тканині, паренхімі та стінках жовчних проток печінки, проксимальних відділах звитих канальців нирок, передміхуровій залозі, лактуючій молочній залозі, клітинах слизової оболонки кишечника, плаценті. Особливо багато її в кістках, які ростуть (фермент міститься в мембранах остеобластів), жовчі та плаценті. Локалізуючись у клітинній мембрані, фермент підключається до процесу транспортування біологічно важливих сполук.

  • Активність ЛФ виявлено в більшості біологічних рідин, включаючи сечу, екскременти, жовч, слину, молоко й лімфу. У плазмі крові дітей вона в 1,5—3,0 рази вища, ніж у крові дорослих, за рахунок кісткового ізоферменту.

  • ЛФ — гетерогенний фермент, що включає окремі ізозими, кожен з яких зосереджений у певному органі.

  • В організмі людини три гени кодують біосинтез ізоферментів: один — печінковий, кістковий і нирковий ізоферменти, другий — кишковий ізофермент і третій — плацентарну ЛФ.

  • Вважають, що існує ще й четвертий ген, який кодує синтез зародкової ЛФ і локалізується в тонкій кишці плоду приблизно до 30 тижнів вагітності. Ще один ізофермент ЛФ визначено в жировій тканині.



За нормою в дорослих людей у плазмі (сироватці) крові виявляється лише ЛФ печінкового походження. У дітей у сироватці крові міститься значна кількість кісткової ЛФ; у невеликій кількості вона може зустрічатися в юнаків до 25 років. Після закінчення формування скелету присутність цього ізоферменту в сироватці крові в значній кількості свідчить про наявність в організмі доброякісних чи злоякісних пухлин, а в невеликій — про наявність деструктивних змін у тканинах кістково-суглобової системи.

  • За нормою в дорослих людей у плазмі (сироватці) крові виявляється лише ЛФ печінкового походження. У дітей у сироватці крові міститься значна кількість кісткової ЛФ; у невеликій кількості вона може зустрічатися в юнаків до 25 років. Після закінчення формування скелету присутність цього ізоферменту в сироватці крові в значній кількості свідчить про наявність в організмі доброякісних чи злоякісних пухлин, а в невеликій — про наявність деструктивних змін у тканинах кістково-суглобової системи.

  • У 20 % людей (частіше тих, що мають І й III групи крові) у сироватці крові є кишкова ЛФ, кількість якої зростає при дієті з великою кількістю жирів. У другій половині вагітності в сироватці крові з'являється ЛФ плацентарного походження.

  • Останнім часом особливу увагу онкологів привертають ізоферменти ЛФ, що використовуються як маркери онкологічних захворювань: плацентарний, плацентарноподібний, Нагао, Касахара. їх можна знайти як у злоякісних пухлинах, так і в сироватці крові.

  • Отже, в діагностиці розрізняють печінкову, кісткову, кишкову, плацентарну, плацентарноподібну, холестатичну, ниркову ЛФ, ізофермент «Реган» (виявляється в 1/6 онкологічних хворих та 1/3 хворих з підвищенням активності ЛФ).

  • Особливості ізоферментного складу ЛФ полягають у тому, що окремі її ізозими знаходяться в окремому, цілком визначеному органі (тоді як усі ізоферменти ЛДГ можуть бути зосереджені в будь-якому органі, хоча й у різних співвідношеннях).



Підвищення активності ЛФ у сироватці крові не завжди дозволяє з достатнім ступенем вірогідності скласти уявлення про органотипову патологію.

  • Підвищення активності ЛФ у сироватці крові не завжди дозволяє з достатнім ступенем вірогідності скласти уявлення про органотипову патологію.

  • Активність ЛФ сироватки крові часто зростає при обструктивних захворюваннях печінки, холестазі, гепатиті, явищах гепатотоксичності, хвороби Педжета, остеомаляції, новоутвореннях печінки та кісток.

  • Низька активність ЛФ відмічена при гепатолентикулярній дегенерації Коновалова-Вільсона. Застосування гіполіпідемічних препаратів (зокрема клофібрату) також інгібує активність ЛФ.



Кисла фосфатаза (КФ) [КФ 3.1.3.2.] N 0,025-0,12 ммоль/(год л).

  • Кисла фосфатаза (КФ) [КФ 3.1.3.2.] N 0,025-0,12 ммоль/(год л).

  • Дія: фосфогідролаза моноефірів ортофосфорної кислоти. Гідролізує різні синтетичні субстрати при оптимумі рН= 4,6-6,2.

  • Ізоформи: представлена трьома різновидами ізоферментів — II, III і IV.

  • КФ II виявляє оптимальну дію при рН = 4,6.

  • Основні джерела: Найбагатшим джерелом цього лізосомального ферменту є передміхурова залоза (КФ ІІ), фосфатазна активність якої приблизно в 1000 разів перевищує активність цього ферменту в кістковій тканині, печінці, селезінці, нирках і еритроцитах. У плазмі крові практично здорових людей вона постійно виявляється після досягнення статевої зрілості.

  • КФ II передміхурової залози незворотно інактивується спиртом, ацетоном, уретаном, тартратом, чим вона й відрізняється від інших КФ, які є в крові.



  • КФ III (оптимум активності при рН = 3,4 - 4,4) знаходиться в печінці та інших паренхіматозних органах, КФ IV (оптимум активності при рН = 5,2 - 6,2) — в еритроцитах і тромбоцитах.

  • Оскільки еритроцити містять помітні кількості КФ, гемолізовані зразки крові зовсім не придатні для діагностичного визначення простатичного ферменту (навіть за відсутності помітного гемолізу існує ймовірність потрапляння еритроцитарної фосфатази в плазму крові).



Y-Глутамілтранспептидаза (ГГТ)

  • КФ [2.3.2.2],

  • N чоловіки: 250-1767 нмоль/(сл) або 15-106 МО, жінки: 167-1100 нмоль/(сл) або 10-66 МО

  • Дія: каталізує перенесення L-γ-глутамілового залишку з L-γ-глутаміл-n-нітроаніліду на гліцилгліцин

  • Основні джерела: печінка

  • Значне підвищення активності спостерігається при захворюваннях печінки та внутріш-ньопечінкових жовчовивідних шляхів з явищами обтурації (обтураційна жовтяниця різного генезу, гепатити, пухлини печінки й метастази в печінку).

  • Помірне підвищення — при алкогольній інтоксикації та хронічному алкоголізмі, гострому панкреатиті, ураженнях паренхіми нирок, отруєннях гепатотропними отрутами.



Креатинкіназа (КК)

  • КФ [2.7.3.2],

  • N 0,152-0,305 ммоль/(годл)

  • Дія: каталізує зворотній перенос фосфатного залишку між АТФ і креатином з утворенням АДФ і креатинфосфату.

  • Основні джерела: міокард, скелетні м’язи, язик, селезінка, діафрагма, нирки, легені, печінка.

  • Ізоферменти: мозковий тип (КК-ВВ) – І тип. серцевий тип (КК-МВ) – ІІ тип, м’язовий тип (КК-ММ) – ІІІ тип.



Клінічне значення визначення КК

  • Фізіологічне підвищення активності кре-атинкінази (КК) виявлено в сироватці крові: у новонароджених (невелике), у породіль у перші дні після пологів, при фізичному навантаженні.

  • Значне підвищення — при інфаркті міокарда, дистрофії м'язів, травматичних ушкодженнях м'язів (роздробленнях), шоку й недостатності кровообігу.

  • Помірне підвищення — при інфаркті міокарда (дрібно-осередковий), обмеженому ушкодженні скелетних м'язів, судомах, гіпотиреозі, алкоголізмі, розладі мозкового кровообігу, травмах мозку, гострому психічному стані.

  • Диференційно-діагностичне значення визначення активності КК можна підсилити розділенням ізоферментів. Так, виявлення МВ-ізоферменту свідчить про ураження міокарда, ВВ — головного мозку, а також гладеньких м'язів травного каналу і сечовидільного тракту. Ізофермент ВВ може помірно зростати при злоякісних новоутвореннях бронхів, простати й молочної залози. Враховуючи більш широкий діапазон змін КК — ВВ, можна сказати, що специфічність цього ферменту не така значна, як КК — MB.

  • Певне значення має визначення ізоферментного спектра при розмежуванні інсульту та інфаркту міокарда, інфаркту легені.



Лактатдегідрогеназа (ЛДГ)

  • КФ [1.1.1.27]

  • N 220-1100 нмоль/(сл) або 0,8-4,0мкмоль/(годмл).

  • ЛДГ – тетрамер, складається із 2-ох типів субодиниць – Н і М. Субодиниці Н синтезуються в тканинах з переважанням в них аеробних процесів, субодиниці М – анаеробних.

  • Дія: зворотнє перетворення лактату в піруват.

  • Основні джерела (в порядку зниження) нирки-скелетні м’язи-підшлункова залоза-селезінка-печінка-плацента. Вона присутня також у еритроцитах, лейкоцитах і тромбоцитах крові.

  • Ізоферменти: ЛДГ1(НННН), ЛДГ2 (НННМ), ЛДГ3 (ННММ), ЛДГ4 (НМММ), ЛДГ5(ММММ).

  • Ізоферменти ЛДГ1 (Н4) і ЛДГ2 (Н3М1) переважають в еритроцитах, лейкоцитах, міокарді, нирках; ЛДГ4 і ЛДГ5 – у печінці, скелетних мязах, неопластичних тканинах; ЛДГ3 – лімфоїдна тканина, тромбоцити, пухлини.



Значне підвищення активності ЛДГ в сироватці крові встановлено при інфаркті міокарда (поширеному), гострому вірусному гепатиті, анемії, лейкозах, гемолітичному стані, інфекційному мононуклеозі, нефропатії, гострих масивних ураженнях скелетних м'язів.

  • Значне підвищення активності ЛДГ в сироватці крові встановлено при інфаркті міокарда (поширеному), гострому вірусному гепатиті, анемії, лейкозах, гемолітичному стані, інфекційному мононуклеозі, нефропатії, гострих масивних ураженнях скелетних м'язів.

  • Помірне підвищення — при хронічних ураженнях печінки, цирозах у стадії загострення, панкреатиті, пневмонії, інфаркті міокарда, інфаркті нирки, легень, мозку, злоякісних новоутвореннях, прогресуючій м'язовій дистрофії.

  • Слід зазначити, що будь-яка тканинна деструкція супроводжується збільшенням активності ЛДГ в сироватці, при цьому ступінь гіперферментемії залежить від глибини й поширеності процесу.



Органна специфічність цього ферментного тесту значно зростає при визначенні ізоферментів. Збільшення вмісту ЛДГ1 має велике значення при діагностиці інфаркту міокарда, ЛДГ2 та ЛДГ3 — гострого лейкозу, ЛДГ4 і ЛДГ5 — паренхіматозного ураження печінки, ЛДГ3 — ізофермент, активність якого зростає при багатьох злоякісних захворюваннях. Значної діагностичної цінності набуває визначення ізоферментного спектра ЛДГ при хронічних захворюваннях печінки — як критерій активності процесу. Так, вимірювання активності ЛДГ4 і ЛДГ3 виявилось надійнішим та інформа-тивнішим показником у цих випадках, ніж визначення активності амінотрансфераз та інших ферментів.

  • Органна специфічність цього ферментного тесту значно зростає при визначенні ізоферментів. Збільшення вмісту ЛДГ1 має велике значення при діагностиці інфаркту міокарда, ЛДГ2 та ЛДГ3 — гострого лейкозу, ЛДГ4 і ЛДГ5 — паренхіматозного ураження печінки, ЛДГ3 — ізофермент, активність якого зростає при багатьох злоякісних захворюваннях. Значної діагностичної цінності набуває визначення ізоферментного спектра ЛДГ при хронічних захворюваннях печінки — як критерій активності процесу. Так, вимірювання активності ЛДГ4 і ЛДГ3 виявилось надійнішим та інформа-тивнішим показником у цих випадках, ніж визначення активності амінотрансфераз та інших ферментів.

  • Заслуговує на увагу дослідження ізоферментів ЛДГ для оцінки вираженості структурних ушкоджень серцевого м'яза і печінки в групі захворювань з ураженням цих органів. Так, підвищення ЛДГ4 і ЛДГ5 у сироватці крові хворих на інфаркт міокарда, хронічну коронарну недостатність, міокардит свідчить про ступінь ураженості печінки («шокова», або «застійна», печінка), а збільшення ЛДГ1 і ЛДГ2 при гепатитах — про вираженість дистрофічних змін у міокарді.



Динаміка активності ферментів при інфаркті міокарда



Ліпаза

  • N 0,4-30,1 мкмоль/(годл)

  • Значне підвищення активності буває при гострому панкреатиті (майже в 200 разів порівняно з нормою). Рекомендується визначати активність ліпази паралельно з амілазою при ураженнях підшлункової залози. Гіперліпа-земія триває довше, ніж амілаземія, тому може вважатися більш інформативним критерієм ступеня одужання. Широко застосовується в гастроентерологічній практиці для оцінки зовнішньосекреторної функції підшлункової залози.

  • Тріаду панкреатичних ферментів (амілазу, ліпазу, трипсин) визначають в дуоденальному вмісті після стимуляції секретином або панкреозиміном.

  • Помірне підвищення можливе при прориві виразки шлунка, перитонітах, ентеритах, пухлинному процесі, отруєннях наркотиками чи алкоголем.



Сорбітолдегідрогеназа

  • Значне підвищення СД спостерігається при гострому інфекційному гепатиті (у 5—10 разів порівняно з нормою).

  • Помірне підвищення — при токсичному гепатиті (лікарські гепатити, отруєння гепатотропними отрутами, блідою поганкою, алкоголем), загостреннях хронічного гепатиту, цирозу.

  • Визначення її активності має велике діагностичне значення при розмежуванні паренхіматозної та механічної жовтяниць.

  • Низькі значення активності СД у сироватці крові трапляються в нормі і при неускладненій запальним процесом механічній жовтяниці. Різке збільшення кількості ферменту при гострому гепатиті забезпечує цьому ферментному показникові високу надійність та інформативність порівняно з іншими ферментами, які застосовують із цією метою (лужна фосфатаза, 5-нуклеотидаза та ін.).

  • Важливим є ще й той факт, що при інфаркті міокарда, захворюваннях нирок, простати і скелетних м'язів рівень активності СД у сироватці крові практично не змінюється. Тому підвищення активності ферменту характерне переважно для ураження паренхіми печінки. Як ранній діагностичний критерій СД поступається АлАТ, малопридатний цей фермент і для оцінки ступеня одужання внаслідок швидкої нормалізації показників. У зв'язку з цим СД найчастіше використовується з диференційно-діагностичною метою при захворюваннях гепатобіліарної системи.



Трансамідиназа

  • Значне підвищення активності викликають хронічний пієлонефрит у фазі порушення азотовиді-лювальної функції, хронічний нефрит у термінальній фазі, нефротичний синдром, зумовлений амілоїдозом нирок і тромбозом ниркових вен.

  • Помірне підвищення — хронічний нефрит з ізольованим сечовим синдромом без порушення азотовиділювальної функції, залишкові явища гострого нефриту, панкреатит.



Аланінамінопептидаза (ААП)

  • Дія: каталізує розриви пептидних зв'язків з NH2-вільного кінця, яким є аланін.

  • Основні джерела: кіркова речовина нирок

  • Ізоферменти: у печінці — ААП1, підшлунковій залозі — ААП2, нирках — ААП3; ізоформи ААП4 і ААП5 є у різних відділах кишечника. Вони відрізняються електрофоретичною рухливістю.

  • У сироватці крові здорової людини виявлено лише один ізофермент ААП з найвищою електрофоретичною рухливістю — ААГІ1. Сеча здорової людини містить ізофермент ААП3, який локалізується в проксимальних відділах ниркових канальців. При ураженні нирок цей ізофермент з'являється в сироватці крові. Спостереження за динамікою ізоферментних спектрів у сироватці крові та сечі хворих дозволяє оцінити активність патологічного процесу в нирках, ступінь захворювання та ефективність проведеного лікування. Тому визначення ізоферментних спектрів ААП доцільно включати до комплексного обстеження хворих.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка