Лекція №1 Введення до клініки внутрішніх хвороб. Загальний огляд хворого



Дата конвертації04.06.2016
Розмір445 b.


Лекція №1 Введення до клініки внутрішніх хвороб. Загальний огляд хворого.

  • З Новим навчальним роком! Вас вітає кафедра клінічної фармації!




До внутрішніх хвороб належить велика група захворювань внутрішніх органів:

  • легенів

  • серця

  • нирок



“внутрішні хвороби” (morbi interni)

  • “внутрішні хвороби” (morbi interni)

  • “терапія” (від грец. тherapeia – лікування)

  • Обидва терміни рівнозначні

  • Проте термін “внутрішні хвороби” почав широко застосовуватись у ХІХ ст.



Свій вклад у розвиток дисципліни “внутрішні хвороби” внесли:

  • М.Я. Мудров (Московська школа)

  • С.П. Боткін (Санкт-Петербургська школа)

  • В.П. Образцов (Київська школа).



Другий напрямок київської школи пов’язаний з:

  • Другий напрямок київської школи пов’язаний з:

  • Ф.Г. Яновським

  • В.Н. Івановим.



У розділі медицини, що називається “внутрішні хвороби” виділяються такі аспекти:

  • розпізнавання

  • лікування

  • профілактика захворювань внутрішніх органів

  • причини й механізми розвитку захворювань



Більшість внутрішніх захворювань лікують консервативними методами:

  • лікарські препарати

  • фізіотерапевтичні способи

  • дієту

  • санаторно-курортне лікування



Основне в професії лікаря –

  • своєчасне розпізнавання хвороби

  • призначення необхідного лікування.



Деонтологія (грец. deon – належна, logos – вчення).

  • це наука, що вивчає способи належної поведінки спеціаліста з метою досягнення найкращих результатів у професійній діяльності



Ятрогенія (від грец. iatros – лікар, genesis – походження) –

  • це негативний вплив лікаря на хворого



хвороба

  • це життя, порушене у своєму перебігу внаслідок порушення структури і функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників за умов мобілізації його компенсаторно-пристосувальних механізмів



Симптоми (ознаки) –

  • це прояви захворювання на підставі яких можна розпізнати хворобу



Синдроми (грец. syndromos – той що разом біжить, збіжність).

  • групування симптомів, характерних для певного захворювання



Розрізняють малі (прості) та великі (складні) синдроми.

  • Малі синдроми – це сукупність патогенетично пов’язаних між собою симптомів, виникнення яких зумовлене ураженням однієї системи чи органа.



Дослідження хворого розділяють на дві частини: суб’єктивне та об’єктивне.



Суб’єктивне дослідження – це таке обстеження при якому хворий розглядається як суб’єкт, що дає покази, котрі використовуються лікарем з діагностичною метою.

  • Суб’єктивне дослідження – це таке обстеження при якому хворий розглядається як суб’єкт, що дає покази, котрі використовуються лікарем з діагностичною метою.



Методи обстеження хворого:

  • розпитування

  • огляд

  • пальпація

  • перкусія (вистукування)

  • аускультація (вислуховування)

  • лабораторні й інструментальні методи дослідження

  • хірургічні способи (біопсія, пробна лапаротомія).



Анамнез –

  • це сукупність усіх відомостей, одержаних під час розпитування хворого



агравація

  • перебільшення симптомів свого захворювання

  • даного пацієнта називають агравантом



симуляція

  • Це така дія окремих осіб, коли вони з певною метою подають фіктивні дані, вводять лікаря в оману



Розпитування хворого проводять за певною схемою:

  • 1) паспортні дані

  • 2) скарги хворого

  • 3) анамнез нинішнього захворювання

  • 4) анамнез життя хворого

  • Всі ці дані записуються в історії хвороби.



Історія хвороби –

  • це документ, котрий заповняється при поступленні пацієнта в стаціонар чи при звертанні в поліклініку або амбулаторію



Умовно скарги поділяють на головні та додаткові

  • Головними називаються скарги, які найбільше турбують хворого, привертають його увагу



Приклади запитань лікаря для з’ясування скарг:



Лікареві при виясненні скарг у розмові з пацієнтом необхідно з’ясувати:

  • 1) локалізацію неприємного відчуття

  • 2) причини і умови виникнення неприємного відчуття

  • 3) час виникнення даного прояву

  • 4) характер прояву та його іррадіація

  • 5) інтенсивність відчуття

  • 6) тривалість явища

  • 7) вплив ліків на дане відчуття.



Основна мета збирання анамнезу захворювання –

  • це з’ясування динаміки захворювання, з приводу якого пацієнт звернувся до лікаря (лікар розпитує хворого як розвивалась хвороба від самого її початку до моменту звернення по лікарську допомогу)



При збиранні анамнезу з’ясовується:

  • тривалість захворювання

  • перші ознаки

  • умови які передували або спонукали захворювання

  • перебіг хвороби протягом її розвитку

  • лікар довідується чи звертався хворий по лікарську допомогу

  • які були проведені дослідження та лікування.



анамнез життя (anamnesis vitae)

  • Це такий розділ історії хвороби, для заповнення якого потрібно розпитати історію різних періодів життя пацієнта.

  • Анамнез життя збирають після ознайомлення зі скаргами та анамнезом хвороби хворого



Анамнез життя збирають за певним планом:

  • 1) загальнобіографічні дані (вік місце народження і проживання, навчання)

  • 2) умови росту і розвитку

  • 3) умови побуту і праці, харчування

  • 4) захворювання перенесені в минулому

  • 5) шкідливі звички

  • 6) сімейний стан

  • 7) сімейний або спадковий анамнез

  • 8) алергологічний анамнез



До основних методів об’єктивного дослідження (status praesens) відносять:

  • 1) огляд

  • 2) пальпація (обмацування)

  • 3) перкусія (вистукування)

  • 4) аускультація (вислуховування)



Огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію:

  • ще називають фізичними тому, що їх здійснюють за допомогою органів відчуттів (зір, дотик, слух) і при цьому немає потреби в складній апаратурі



До допоміжних методів обстеження відносять:

  • 1) різні вимірювання (термометрія, антропометрія тощо)

  • 2) лабораторні дослідження сечі, крові, калу тощо

  • 3) інструментальні (рентгенологічне, ультразвукове, морфологічне дослідження, електрокардіографія)



для допоміжних методів необхідні набори реактивів, відповідна аппаратура тощо, тому їх ще називають допоміжними лабораторно-інструментальними методами

  • для допоміжних методів необхідні набори реактивів, відповідна аппаратура тощо, тому їх ще називають допоміжними лабораторно-інструментальними методами



Об’єктивне обстеження розпочинають з огляду (inspectio)

  • Відокремлюють загальний огляд і детальний (місцевий)



Під час проведення загального огляду відмічають:

  • 1) загальний стан хворого

  • 2) стан притомності і психічний стан хворого

  • 3) положення тіла хворого

  • 4) поставу і ходу хворого

  • 5) будову тіла

  • 6) стан вгодованості

  • 7) стан шкіри і видимих слизових оболонок

  • 8) стан м’язевої системи

  • 9) стан кісток і суглобів

  • 10) стан лімфатичних вузлів.



Розрізняють такі ступені загального стану хворого:

  • 1) задовільний

  • 2) середньої тяжкості

  • 3) тяжкий

  • 4) вкрай тяжкий



Загальний стан хворого, що вільно рухається, веде активний спосіб життя можна оцінити як задовільний (такий стан здебільшого зустрічається у хворих під час ремісії захворювання)

  • Загальний стан хворого, що вільно рухається, веде активний спосіб життя можна оцінити як задовільний (такий стан здебільшого зустрічається у хворих під час ремісії захворювання)



Загальний стан хворого при активації процесу, наприклад, коли хворий відчуває біль при виразковій хворобі в фазу загострення, можна оцінити як стан середньої тяжкості

  • Загальний стан хворого при активації процесу, наприклад, коли хворий відчуває біль при виразковій хворобі в фазу загострення, можна оцінити як стан середньої тяжкості



Хворі з тяжким станом потребують сторонньої допомоги, догляду (висока температура, розлади серцево-судинної діяльності тощо)

  • Хворі з тяжким станом потребують сторонньої допомоги, догляду (висока температура, розлади серцево-судинної діяльності тощо)

  • При вкрай тяжкому стані хворий перебуває в коматозному стані



При оцінці стану притомності і психічного стану хворого виділяють ясну свідомість та розлади свідомості

  • При оцінці стану притомності і психічного стану хворого виділяють ясну свідомість та розлади свідомості



Залежно від ступеня розладів розрізняють: ступор, сопор, кому

  • Ступор або остовпіння, оглушення – це стан, коли хворий на запитання відповідає із запізненням, в оточенні орієнтується недостатньо (отруєння алкоголем, наркотиками при струсі головного мозку).



Сопор або отупіння, заціпеніння – це стан сплячки, під час якої збережені всі рефлекси, у разі голосного звертання до хворого його можна вивести з цього стану (важкі отуєння алкоголем, морфієи, снодійними засобами, при запаленні мозкових оболонок, при тяжкій формі печінкової недостатності)

  • Сопор або отупіння, заціпеніння – це стан сплячки, під час якої збережені всі рефлекси, у разі голосного звертання до хворого його можна вивести з цього стану (важкі отуєння алкоголем, морфієи, снодійними засобами, при запаленні мозкових оболонок, при тяжкій формі печінкової недостатності)

  • Кома – це стан глибокої сплячки, що характеризується повною непритомністю, втратою чутливості, зникненням рефлексів та глибокими розладами дихальної та серцево-судинної функцій.



При оцінці положення хворого виділяють такі положення: активне, пасивне і вимушене

  • При активному положенні хворий активний і сам себе обслуговує без сторонньої допомоги

  • В пасивному положенні хворий лежить нерухомо і для зміни положення тіла потребує сторонньої допомоги

  • При вимушеному положенні хворий займає таке положення, що полегшує його страждання



Постава (статура) –

  • це загальний вигляд людини в положенні стоячи

  • у здорової людини постава пряма, хода відзначається впевненістю



під словом “habitus“ розуміють будову тіла

  • Будова тіла зумовлена конституцією

  • Конституція – це сукупність успадкованих і набутих анатомічних і функціональних особливостей організму, що характеризують його реакцію на вплив чинників зовнішнього та внутрішнього середовища.



Згідно з класифікацією Чорноруцького розрізняють три конституціональні типи:

  • нормостенічний

  • астенічний

  • гіперстенічний



Нормостенічний тип характеризується гармонійним, пропорційним розвитком усіх частин тіла (череп видовжений, шия середньої довжини, грудна клітка широка, епігастральний кут прямий, живіт овальної форми, злегка випнутий, плечі широкі, кінцівки довгі)

  • Нормостенічний тип характеризується гармонійним, пропорційним розвитком усіх частин тіла (череп видовжений, шия середньої довжини, грудна клітка широка, епігастральний кут прямий, живіт овальної форми, злегка випнутий, плечі широкі, кінцівки довгі)



У астеніків череп видовжений, обличчя вузьке, шия довга, тонка, грудна клітка плоска, вузька, епігастральний кут гострий ( 90), живіт впалий плечі вузькі, таз вузький, кінцівки довгі

  • У астеніків череп видовжений, обличчя вузьке, шия довга, тонка, грудна клітка плоска, вузька, епігастральний кут гострий ( 90), живіт впалий плечі вузькі, таз вузький, кінцівки довгі



Для будови тіла людей з гіперстенічною конституцією характерне широке обличчя, коротка і товста шия, плечі й таз широкі, епігастральний кут тупий ( 90), живіт круглий, випнутий, кінцівки короткі, підшкірна основа розвинена надмірно

  • Для будови тіла людей з гіперстенічною конституцією характерне широке обличчя, коротка і товста шия, плечі й таз широкі, епігастральний кут тупий ( 90), живіт круглий, випнутий, кінцівки короткі, підшкірна основа розвинена надмірно



ЗРІСТ

  • нормальний зріст дорослих чоловіків коливається у середньому в межах 165-180 см

  • нормальний зріст у жінок – від 155 до 170 см

  • зріст у чоловіків менше ніж 130 см, а у жінок менше ніж 120 см вважається карликовим

  • зріст вищий за 190 см вважають гігантським



“ідеальна маса тіла”

  • формула Брока: зріст (у см) – 100

  • індекс Кетле маса тіла/ріст у м2



Стан вгодованості

  • середній

  • надмірний

  • знижений ступінь вгодованості

  • складка на животі в нормі 2 см



Під час дослідження шкіри звертають увагу на її

  • забарвлення

  • еластичність

  • вологість

  • наявність висипки

  • злущення

  • наявність розчухів, рубців



В нормі шкіра у людей білої раси

  • має рожеве або блідо-рожеве забарвлення (патологічна жовтяниця, блідість, синюха)

  • на дотик помірно волога (підвищена вологість – гіпергідроз, понижена – гіпогідроз)

  • із збереженою еластичністю та без висипань.



периферичні лімфатичні вузли досліджуютьза допомогою огляду і пальпації:

  • шийні

  • підщелепні

  • над- і підключичні

  • пахвові

  • ліктьові

  • пахвинні

  • підколінні

  • Нормальні незмінені лімфатичні вузли не видні і не пальпуються



визначення рогівкового рефлексу

  • при доторканні до рогівки клаптику паперу, волосинки настає негайне заплющення очей

  • при комі або при загальному наркозі цей рефлекс відсутній



реакція зіниць на світло

  • якщо вона збережена, то після відведення долонь лікаря від очей, тобто під час потрапляння променів світла в очі зіниці звужуються

  • при коматозних станах, отруєнні морфіном така реакція відсутня



вимірювання температури тіла

  • підвищення температури тіла має 2 ступені:

  • 1) субфебрильний стан (37-38 С)

  • 2) гарячка (38,1 – 40 С)

  • більше 40 С – гіперпірексія

  • Нормальна температура коливається в межах від 36 до 36,9 С



Пальпація (від лат. Palpatio – обмацування)



Пальпацію розрізняють:

  • поверхневу

  • глибоку ковзну

  • балотуючу



Перкусія (від лат. Percussio –вистукування, постукування)

  • один із найважливіших методів дослідження внутрішніх органів, принцип якого полягає в тому, що під час постукування по певній ділянці тіла виникають різні звуки, характер яких залежить від структури і пружності тканини



Перкусія буває безпосередня і опосередкована

  • Безпосередня перкусія, принцип якої полягає в постукуванні кінчиком вказівного або середнього пальця прямо по поверхні тіла.



пальцем-плесиметр - це палець по якому стукають

  • пальцем-плесиметр - це палець по якому стукають

  • палець-молоточок - це палець яким стукають



перкусія гучна або глибока

  • Коливання тканин, спричинені сильним перкуторним ударом, поширюються по поверхні досліджованої ділянки в різні боки на відстань 4-6 см, а вглиб на відстань до 7 см.

  • Гучна перкусія служить для визначення якості перкуторного звуку в легенях під час вистукування симетричних ділянок грудної клітки (порівняльна перкусія) та меж відносної серцевої тупості, тобто периферичної ділянки серця, вкритої легенями.



Перкусія тиха або поверхнева

  • Під час слабкого удару коливання тканин поширюються в різні боки на відстань 2-3 см, натомість у глибину на відстань 4-5см.



Аускультація (від лат. Auscultacio – вислуховування)

  • метод дослідження звуків, які утворюються самостійно в різних внутрішніх органах під час їх діяльності



Аускультація безпосередня та опосередекована

  • безпосередню аускультацію виконують шляхом прикладання вуха до шкіри певної ділянки тіла людини

  • опосередековану – за допомогою фонендоскопа



діагноз (грец. diagnosis - розпізнання)

  • короткий лікарський висновок, який формується на основі даних суб’єктивного та об’єктивного дослідження



діагноз

  • заключення формують з виділенням основного захворювання, тобто того захворювання, що більш серйозно загрожує життю хворого

  • супутнього захворювання – тобто такого захворювання, яке на даний час істотно не впливає на загальний стан хворого та не потребує лікування



діагноз розрізняють:

  • попередній діагноз

  • клінічний діагноз

  • остаточний (заключний) діагноз.



діагноз

  • Попередній діагноз має лише орієнтовне значення, бо його виставляють на основі даних суб’єктивного обстеження та лише фізичних методів обстеження.

  • Клінічний діагноз виставляють після одержання результатів додаткових досліджень.

  • Заключний діагноз виставляють перед випискою хворого з стаціонару, він істотно не відрізняється від клінічного.



Прогноз хвороби –

  • це науково обгрунтоване передбачення розвитку, наслідків і кінця хвороби




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка