Лекція №4 тема: основи кримінального права. Кримінальна відповідальність в охороні здоров’Я. План вступ



Дата конвертації02.06.2016
Розмір445 b.


ЛЕКЦІЯ №4 ТЕМА: ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я.

  • ПЛАН

  • Вступ

  • Поняття і система кримінального права України.

  • Кримінальна відповідальність та її підстави.

  • Поняття злочину, його ознаки та юридичний склад.

  • Співучасть у злочині.

  • Кримінальні покарання.

  • Кримінальна відповідальність в охороні здоров’я.

  • Висновки


ЛІТЕРАТУРА:

  • 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996р. \\ Голос України. – 1996.

  • 2. Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25-26. – Ст.131.

  • 3. Науковий коментар Кримінального кодексу України.\\ проф.. Коржанський М.Й. – К.: Атака, Академія, - Н, 2001.

  • 4. Глушков В.А. Ответственность за преступление в области здравоохранения.-К.,-1987.

  • 5. Копейчиков В.В. Правознавство. Київ Юрінком Інтер. 2002.

  • 6. Сергеев Ю.Д. Професия врача. Юридические основи.-К.-,-1988.



Кримінальне право

  • одна з галузей права. Ним іменуються усі закони, в яких містяться положення цієї галузі права. Під кримінальним правом розуміють також і науку, тобто теорію кримінального права, систему його вчень.



Норми кримінального права

  • це правила, що охоплюють соціальні ситуації й конкретні життєві ситуації. Ці норми є загальнообов’язковими до виконання. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога певних вчинків людей, злочинні дії або злочинну бездіяльність. За їх вчинення настає кримінальне покарання.



Кримінальне право

  • це так зване позитивне, або чинне, право. Воно точно фіксує в законі ознаки злочинів і покарань за них. Формальна або чітка визначеність кримінального права є гарантією законності й однаковості застосування його норм.



Кримінальний кодекс України

  • 5 квітня 2001 року ВРУ був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, який вступив в дію 1 вересня 2001 року. Кримінальний кодекс розділений на Загальну і Особливу частини. Загальна частина передбачає норми, в яких виражені завдання КК України; підстави кримінальної відповідальності; дія закону в часі і просторі; поняття злочину і його види; співучасть у злочині; повторність та рецедив злочинів.



Кримінальна відповідальність характеризується тим, що:

  • 1) Органи правосуддя повинні визначити особу винною у вчиненні злочину, як наслідок – ця особа вимушена виконувати негативну правову роль в суспільстві і державі;

  • 2) Державна оцінка скоєного злочину знаходить свій вираз в осуді злочинця і його діяння в обвинувальному вироці суду;

  • 3) Вид і міра покарання обираються з врахування меж відповідальності за скоєний злочин;

  • 4) Реальне скоєння злочину, за який встановлено відповідальність в кримінальному законі.



Обвинувачення особи

  • Особа вважається невинною у скоєнні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню поки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.



Злочин

  • У ст. 14. КК України зазначено, що злочином є передбачене кримінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), скоєне суб’єктом злочину.



У статті закріплені три ознаки:

  • а) суспільна небезпека діяння;

  • б) винність;

  • в) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність.



Залежно від ступеня тяжкості всі злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі або особливо тяжкі.

  • Склад злочину становить об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

  • Об’єктом злочину є те на що посягає злочин, тобто це те або кому він причиняє відповідну шкоду. Об’єкт злочину - це суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

  • Об’єктивна сторона - це зовнішня сторона діяння. Вона виражається в дії або бездіяльності, чим створюється загроза заподіяння шкоди об’єкту злочину.

  • Ознаки об’єктивної сторони: діяння (дія або бездіяльність), та суспільно небезпечні наслідки, пречинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.



Суб’єкт злочину це:

  • фізична особа, яка скоїла злочин. Згідно з ст.18. КК України суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці з якого відповідно до цього кодексу може наступати кримінальна відповідальність. Суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа , яка в момент скоєння злочину розуміла свої дії та могла керувати ними (ст.19).



Юридичні особи

  • (підприємства, установи, політичні партії, громадські організації) не можуть бути суб’єктами злочину.



Кримінальна відповідальність

  • за загальгним правилом, наступає з 16 років (ч.1.ст.22), а за окремі злочини (вбивство, розбій, зґвалтування) - з 14 років.



Суб’єктивна сторона -

  • це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов’язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину є вина особи.



Вина –

  • це психічне ставлення особи до скоєної дії або бездіяльності, передбаченої Кримінальним Кодексом України, і наслідків злочину, вираженої у формі умислу або необережності. Коли відсутня вина особи, то немає складу злочину, навіть якщо в результаті діяння наступають суспільно-небезпечні наслідки. Коли відсутня вина особи, то немає складу злочину, навіть якщо в результаті діяння наступають суспільно-небезпечні наслідки.



Умисли

  • КК України передбачає два види умислу – прямий і непрямий (ст.24).



Прямий умисел

  • особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає суспільно-небезпечні наслідки та бажає їх настання.



Непрямий умисел

  • особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає суспільно-небезпечні наслідки, але не бажає і не допускає настання цих наслідків.



Необережність

  • В Кримінальному кодексі України сформульовано визначення необережності (ст.25 КК). Розрізняють два види необережності: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.



Злочинна самовпевненість

  • особа передбачає настання суспільно-небезпечних наслідків, але при цьому легковажно розраховує на їх відвернення.



Злочинна недбалість



Співучастю у злочині є

  • умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину в скоєнні умисного злочину (ст.26)



Виконавцем злочину

  • є особа, яка безпосередньо або шляхом використання інших осіб, які не є суб’єктами злочину, скоїла конкретний злочин (ч.2ст.27)



Організатором злочину є

  • особа, яка організувала скоєння злочину або керувала його вчиненням чи підготовкою.

  • Це особа, яка сформувала організовану групу чи злочинну організацію або керує ними. Організатором є особа, яка не тільки викликає у інших осіб бажання чинити злочин, але й об’єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, сформованої на досягнення злочинного результату.



Покарання

  • є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.



Відповідно із ст.5 КК України до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

  • 1) штраф;

  • 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

  • 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

  • 4) громадські роботи;

  • 5) виправні роботи;

  • 6) службові обмеження для військовослужбовців;

  • 7) конфіскація майна;

  • 8) арешт;

  • 9) обмеження волі;

  • 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

  • 11) позбавлення волі на певний строк;

  • 12) довічне позбавлення волі.



Штраф

  • – грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі неможливості сплатити штраф суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт.



Позбавлення

  • військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засудженого, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання. Суд вправі застосувати це покарання лише при засудженні особи за особливо тяжкий злочин. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від 2-х до 5-ти років або як додаткове покарання на строк від 1-го до 3-х років.



Громадські роботи

  • полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаними інвалідами 1 та 2 групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.



Виправні роботи

  • встановлюються на строк від 6 місяців до 2-х років і відбуваються за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленого вироком суду, в межах від 10 до 20%. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.



Службові обмеження

  • застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2-х років. Із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20%. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового звання.



Конфіскація майна

  • полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.



Арешт

  • полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 2 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7-ми років.



Обмеження волі

  • полягає у триманні особи в кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів 1 та 2 групи.



Тримання в дисциплінарному батальйоні

  • військовослужбовців строкової служби застосовується на строк від 6 місяців до 2 років. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватись до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.



Позбавлення волі

  • на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виправної установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років.



Довічне позбавлення волі

  • встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку суду.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка