Лекція Українська культура у міжвоєнний період, роки Другої світової та Великої вітчизняної воєн (1920-1945)



Дата конвертації27.05.2016
Розмір445 b.


Історія української культури

  • Лекція 8. Українська культура

  • у міжвоєнний період,

  • роки Другої світової та Великої вітчизняної воєн (1920-1945)


План

  • Основні тенденції культурного розвитку в 1920-і роки. Політика «українізації».

    • Розвиток освіти у 20-30-ті рр. ХХ ст. Кампанія з ліквідації не писемності дорослих.
    • Розвиток науки у 20-30 рр. ХХ ст. Всеукраїнська академія наук.
  • 1.3 Основні літературні течії 20-30 –х років ХХ ст. в Україні та їхні представники.

  • 1.4 Театральне мистецтво та кінематограф, образотворче мистецтво та скульптура, музичне мистецтво України у 20-30 рр. ХХ ст.

  • 2. Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.

  • 3. Становище української культури під час німецько-фашистської окупації.



Словник

  • Ідеологізація культури, коренізація, ліквідація неписемності, націоналізм, національна свідомість, нація, пролеткульт, розстріляне відродження, шовінізм.



Основна література

  • Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – 408 с.

  • Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 408 с.

  • Шейко В. М., Білоцерківський В. Я. Історія української культури: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2010. – 271 с.

  • Шейко В. М., Тишевська К. Г. Історія української культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2010. – 264 с.

  • Зайцева З. І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Київ: КНЕУ, 2006. – 366 с.



Додаткова література

  • Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://chitalka.info/gp_07/gp_07index.htm

  • Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – 130 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

  • Денисов Я.Я., Макарчук О.Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 176 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

  • Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

  • Бєломєсяцев А. Архітектура Києва кінця ХІХ – початку ХХ століття. Теоретико-методологічні передумови та реалії архітектурної практики http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Spdr/2012_8/007-244.pdf



Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації.

  • Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації.

  • Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Проведення політики українізації враховувало два аспекти: 1) українізація як така; 2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин.



Уже до кінця 20-х років політика українізації принесла свої результати. Зокрема, до 1927 року 78% шкіл, 40% технікумів, 33% вузів працювали з українською мовою викладання; тираж українських газет підвищився у 5 разів і за кількістю назв склав на початку 30-х років 89% від загальної кількості газет.

  • Уже до кінця 20-х років політика українізації принесла свої результати. Зокрема, до 1927 року 78% шкіл, 40% технікумів, 33% вузів працювали з українською мовою викладання; тираж українських газет підвищився у 5 разів і за кількістю назв склав на початку 30-х років 89% від загальної кількості газет.

  • Українізація вийшла за межі республіки. Так, на Кубані, де на той час мешкало 3 млн. українців, діяло 240 українських шкіл, педінститут, видавалися українські книжки.



ВУАН

  • У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання.



Символізм. Теоретичні засади – світ непізнаванний, і відображати його можна приблизно, символічно. Основоположниками були в Україні – О.Олесь, М. Вороний, Г.Чупринка, М.Філянський, О.Кобилянська, Д.Загул, Я. Савченко, М.Терещенко, П.Тичина, В. Ярошенко, які організували групу «Музагет» (1919);

  • Символізм. Теоретичні засади – світ непізнаванний, і відображати його можна приблизно, символічно. Основоположниками були в Україні – О.Олесь, М. Вороний, Г.Чупринка, М.Філянський, О.Кобилянська, Д.Загул, Я. Савченко, М.Терещенко, П.Тичина, В. Ярошенко, які організували групу «Музагет» (1919);

  • Футуризм. Формалістичний напрямок зображення дійсності, протилежний реалізму, пошуки нової форми, спроби синтезувати поезію, музику, скульптуру, культ техніки, зображення і боротьба з провінціалізмом. Представники В Україні – М.Семенко, Г.Шкурупій, М.Ірчан, М.Терещенко, М.Бажан, Ю.Яновський. Вони створили групу «Аспанфут» (асоціація панфутуристів).

  • Неокласики. Стилізація форм античного мистецтва, італійського відродження, класицизму, культ «чистого мистецтва». Представники : М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургард.

  • Пролетарські письменники. Організація – «Гарт» (1923-1925 лідер В. Еллан-Блакитний), згодом – ВАПЛІТЕ (вільна академія пролетарської літератури, 1925 -1938рр, лідер Микола Хвильовий). Завдання – створення нової укр. літератури небагатьма кваліфікованими письменниками проти масових пролетарських організаццій, засвоєння досвіду західноєвропейської культури. Члени – М.Яловий, А.Любченко, М.Куліш, М.Бажан та інш. У 1926 р. діяльність ВАПЛІТЕ піддана партійній критиці. У 1928р. орг.-ція само ліквідована.

  • Плуг. (1922-1932) Союз селянських письменників: С. Пилипенко, А.Головко, П.Панч.







Володимир Винниченко

  • В Україні у 1926–1930 рр. було видано 24 томи творів письменника Володимира Винниченка (1880–1951).

  • Твори В.Винниченка, єдиного з українських письменників, ще до революції були перекладені на ряд європейських мов – французьку, польську, німецьку та інші. Для української інтелігенції В.Винничєнко був символом європейської орієнтації національної літератури.



Іван Кочерга

  • Великою популярністю користувалися твори драматургів Миколи Куліша та Івана Антоновича Кочерги (1881–1952), який з 1924 по 1934 рік працював у Житомирі, зокрема в редакціях газет «Робітник», «Радянська Волинь». П’єси М.Куліша «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій» і «Патетична соната» відрізнялись своєю модерністською формою та гострою критикою тогочасної радянської дійсності.

  • У постановці надзвичайно обдарованого режисера-новатора, реформатора театру Леся Курбаса «Народний Малахій» (1928) та «Мина Мазайло» (1929) з величезним успіхом пройшли в театрі «Березіль».



Лесь Курбас

  • Прагнучи вивести український національний театр із провінціального тупика, він у 1922 р. створив «Березіль» – мистецьке об’єднання групи акторів колишнього «Молодого театру». Це був своєрідний експериментальний центр, що мав на меті синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову. Театральна практика «Березолю» сприяла згуртуванню і творчому зростанню акторів А.Бучми, В.Василька, Й.Гірняка, М.Крушельницького, О.Добровольської, Н.Ужвій, В.Чистякової. У 1926–1933 рр. театр «Березіль» працював у Харкові.



Олександр Довженко

  • Велику роль у становленні і розвитку кіномистецтва відіграв Олександр Довженко, якого Чарлі Чаплін назвав найбільшим поетом кіно, він з 1926 р. був кінорежисером Одеської кіностудії. Надзвичайною популярністю користувалися його кінофільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

  • В 1927 р. О.Довженко знімає фільм «Сумка дипкур’єра», в якому єдиний раз знявся сам у ролі кочегара. Свій глибоко оригінальний стиль кінорежисер виявив у фільмах «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).

  • В 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі кінофільм «Земля» включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів.



Михайло Бойчук

  • Друга половина 20-х років стала піком популярності визначного українського живописця-монументаліста і педагога, одного з основоположників українського монументального мистецтва, професора Київського художнього інституту М.Л.Бойчука (1882–1937). Виходець з Галичини, він вчився в Кракові, Мюнхені, в Італії, протягом трьох років мав свою майстерню в Парижі.

  • М.Бойчук мав численних учнів і послідовників, створив цілу школу художників-монументалістів, так званих бойчукістів (Т.Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, І.Падалка, М.Рокицький та інші).













Віктор Косенко

  • На 20–30-ті рр. припала творча діяльність композитора Віктора Степановича Косенка (23.11.1896–3.10.1938). У цю добу завданням першочергової ваги він вважав надання українському мистецтву високого професіоналізму, наближення його до світового рівня. Його музиці характерні високий гуманізм, реалістичність та глибока змістовність. З 1914 по 1918 рр. В.Косенко навчався у Петербурзькій консерваторії. Після її закінчення він переїхав до своїх рідних у Житомир, працював викладачем фортепіано у музичній школі, брав ак-тивну участь у музичному житті міста, виступаючи на концертах як соліст і акомпаніатор. У 1929 р. В.Косенко переїжджає до Києва, де займається викладацькою діяльністю, плідно працює як композитор.



Окупанти знищили величезну кількість закладів культури Ук-раїни. Було зруйновано 151 музей і вивезено з них близько 40 тисяч найцінніших експонатів. Гітлерівці знищили і пошкодили 9 тисяч клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 62 театральних приміщення. Повністю було зруйновано 8104 школи і напівзруйновано понад 10 тисяч шкільних приміщень, завдано великої шкоди 116 навчальним корпусам вузів, знищено та пограбовано 3/4 їх книжкових та лабораторних фондів.

  • Окупанти знищили величезну кількість закладів культури Ук-раїни. Було зруйновано 151 музей і вивезено з них близько 40 тисяч найцінніших експонатів. Гітлерівці знищили і пошкодили 9 тисяч клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 62 театральних приміщення. Повністю було зруйновано 8104 школи і напівзруйновано понад 10 тисяч шкільних приміщень, завдано великої шкоди 116 навчальним корпусам вузів, знищено та пограбовано 3/4 їх книжкових та лабораторних фондів.









Було відкрито 8 учительських інститутів, 10 духовних семінарій. Вищу освіту надавали три університети: Київський, Харківський, Новоросійський (Одеса), Історично-філологічний інститут в Ніжині (в 1875 р. перетворений з ліцею), політехнічний інститут у Києві (1898 р.), технологічний та ветеринарний інститути, вищі жіночі курси (1907 р), жіночий медичний інститут (1910 р.) у Харкові, Гірничий інститут (1912 р.) у Катеринославі (1912 р.) та ін.

  • Було відкрито 8 учительських інститутів, 10 духовних семінарій. Вищу освіту надавали три університети: Київський, Харківський, Новоросійський (Одеса), Історично-філологічний інститут в Ніжині (в 1875 р. перетворений з ліцею), політехнічний інститут у Києві (1898 р.), технологічний та ветеринарний інститути, вищі жіночі курси (1907 р), жіночий медичний інститут (1910 р.) у Харкові, Гірничий інститут (1912 р.) у Катеринославі (1912 р.) та ін.

  • Працювало понад 140 бібліотек для населення.

  • У 1914-1915 рр. У Наддніпрянщині функціонувало 452 середні школи, в яких навчалися 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, з 26,7 тис. студентів. У 1917 році вищих навчальних закладів було вже 27 і в них навчалося 35 тис. студентів.





Зі статті українського вчителя та письменника С.Васильченка (1911 р.)

  • Зі статті українського вчителя та письменника С.Васильченка (1911 р.)

  • Школа з нерідною мовою, чужими по духу вчителями тільки за великим непорозумінням може називатися народною …. цілком зрозуміло, чому наші люди дивляться на свою школу в основному як на стежку до всіляких посад, або, як то кажуть, до «легкого хліба», а не як на установу, яка повинна обслуговувати їх щонайперші духовні потреби. Тільки після того, коли б зазвучала в наших школах рідна мова … всім би стало видно, через що наш народ «двічі неграмотний»





Центральна Рада

  • За активною участю Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалося переведення шкіл на українську мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна академія. Зокрема, накреслюється:

  • - створення єдиної безкоштовної школи з наступним продовженням

  • навчання у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах;

  • - демократизація й українізація системи освіти;

  • - відкриття гуманітарних вузів і педучилищ для підготовки кадрів педагогів,

  • - організація Педагогічної академії, Української Академії наук, бібліотек.





Розвиток науки

  • 1890-1910 pp. позначені дальшим розвитком науки на Україні. Радикальні зміни в економіці, позитивні зрушення в освіті зумовили інтенсивний розвиток науки. Основними осередками, які продукували та популяризували наукові знання, були університети.

  • Водночас з метою концентрації інтелектуального потенціалу, координації досліджень, організації ефективного обміну науковою інформацією було створено низку наукових товариств – Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи; Харківське математичне, Київське фізико-математичне товариства; Історичне товариство Нестора Літописця в Києві, історико-філологічні товариства в Харкові



Данило Кирилович Заболотний український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.

  • Данило Кирилович Заболотний український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.



Ігор Сікорський (1889-1972)

  • Ігор Сікорський (1889-1972)

  • Авіаконструктор, один з піонерів авіації. Народився в Києві. Під час навчання в Київському політехнічному інституті спроектував та побудував кілька вертольотів. У 1911 р. на літаку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем.

  • Під його керівництвом збудовані перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец».

  • У 1918 p. емігрував до Франції, потім до США, де працював над конструюванням літаків. У 1939 р. піднявся в повітря перший у світі вертоліт VC—300, який спроектував І. Сікорський. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. На його вертольотах уперше здійснено переліт через Атлантику. Помер в Істоні (США).







Історіограф В.Біднов про вихід у світ «Історії Русі» М.Аркаса

  • Історіограф В.Біднов про вихід у світ «Історії Русі» М.Аркаса

  • « Ні одна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, який випав на долю труда М.Аркаса; його купували, читали; питали з захопленням і щиро дякували авторові за його книгу, надсилаючи до нього листи.

  • Видно було, що М. Аркас зрозумів ту велику потребу в популярній історії України, котра почувалася в широких колах нашого громадянства... книжка Аркасова поширювалась серед робітництва і селянства Катеринославщини, роблячи скрізь надзвичайно велике враження на своїх читачів і пробуджуючи в них національну свідомість.

  • Автор її, безумовно, зробив велику послугу нашому національному рухові; наукові та художні хиби не заважали їй робити свій вплив на ті кола, серед котрих книга розповсюджувалася. Досвід наших днів дає нам яскраві докази того, що не науковість захоплює громадянство, а щось інше, протилежне першій».



Агатангел Кримський (1871-1942)

  • Агатангел Кримський (1871-1942)

  • Один з найвидатніших учених світу. Сфера його наукової діяльності надзвичайно широка й різноманітна, він відомий як історик, письменник, науковець. Вільно володіючи майже шістдесятьма мовами, а також знаючи всі діалектні особливості української мови, зробив значний внесок в українське й російське сходознавство та україністику. Унікальність А. Кримського як феномена у світовій культурі відзначено рішенням ЮНЕСКО про вшанування 100-літнього ювілею великого вченого й митця.



Розгортає свою діяльність Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), створене у 1892 р. внаслідок реорганізації Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка, заснованого в 1873 р.

  • Розгортає свою діяльність Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), створене у 1892 р. внаслідок реорганізації Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка, заснованого в 1873 р.

  • Програма його передбачала наукові дослідження з українського та слов’янського мовознавства, літератури, мистецтва, з історії та археології України, а також із проблем суспільних дисциплін, математики, природознавства, медицини, для чого створювалися історико-філософічна, філологічна, математично-природнича і лікарська секції.



24 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук, яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В.І.Вернадський і його соратники Д.І.Багалій, А.Є.Кримський, В.І.Липський визначали для неї наступні цілі:

  • 24 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук, яка мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Створюючи Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН), В.І.Вернадський і його соратники Д.І.Багалій, А.Є.Кримський, В.І.Липський визначали для неї наступні цілі:

  • - національне відродження України, піднесення її науки й культури;

  • - розвиток економіки та продуктивних сил;

  • - забезпечення українському народові гідного місця в культурному та

  • науковому житті всього людства;

  • інтенсивний обмін науковими досягненнями між Російською й Українською Академіями наук, піднесення культурної єдності українського й російського народів, зміцнення союзу України й Росії в межах єдиної держави.





В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В.Блакитний, Г.Михайличенко, М.Семенко, М.Хвильовий.

  • В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В.Блакитний, Г.Михайличенко, М.Семенко, М.Хвильовий.

  • Ці теорії були досить суперечливі. Так, деякі лідери українських пролеткультівців (М.Хвильовий, В.Сосюра, М.Іогансен), з одного боку, проголошували ідеї, які можна назвати космополітичними, а з іншого, підкреслювали особливе значення використання й розвитку української мови, виступали проти насильної русифікації.



АВІЯТОР

  • АВІЯТОР

  • Люблю мідяні звуки оркестри

  • зачуваю здалека

  • сурми ревуть

  • клярнети розмовляють

  • юрма шумує

  • задерши капелюха

  • за пілотом стежить

  • на панн дивлюсь

  • уст

  • усміхи струять весело

  • усміхи очей хвилюють

  • гомін

  • сміхострумки

  • душа в сонечних струнах

  • опій і кров

  • клекоче пестить м’яко

  • юрма

  • юрма

  • гомінка

  • безжурна

  • щасливим бути як юрма

  • немає ні до чого діла

  • мертвопетлює авіятор в хмарах.

  • (Михайль Семенко)





Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілого ряду літературно-художніх об'єднань.

  • Різноманітність пошуків шляхів ідейної художньої виразності вилилася у виникненні цілого ряду літературно-художніх об'єднань.

  • Насамперед це Спілка селянських письменників "Плуг" (А.Головко, О.Копиленко, П.Панч, П.Усенко). У своїй платформі ця Спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості селянської маси, сільської інтеліґенції в дусі пролетарської революції.

  • Учасники Спілки пролетарських письменників "Гарт", серед яких були В.Сосюра, І.Кулик, М.Хвильовий, П.Тичина, Ю.Смолич, підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності, а, з іншого боку, головний теоретик "Гарту" - В.Блакитний - говорив про створення "комуністичної культури, культури загальнолюдської, інтернаціональної і безкласової". Лідери "Гарту", виходячи з того, що культура - явище цілісне, вважали, що їх організація повинна об'єднувати діячів музики, театру, живопису. "Гарт" розпався в 1925 р., коли помер його головний організатор В.Блакитний.

  • У 1927 р. був створений ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Помітну роль у розвитку художньої культури відіграла Спілка письменників "Західна Україна" (М.Ірчан, Ф.Малицький, А.Турчинська). Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури, 1925-28 рр.), яка була створена з ініціативи М.Хвильового як альтернатива масовим і підлеглим владі офіційним організаціям. Вона виступала проти примітивізації літературної творчості і культури загалом.



Лисенко Микола Віталійович

  • Лисенко Микола Віталійович

  • (1842 -1912) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

  • До найвідоміших творів Лисенка належать, зокрема, гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (на слова Олександра Кониського), опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» й інші, його Друга фортепіанна рапсодія, Елегія для фортепіано, кантати «Б'ють пороги», «Радуйся, ниво неполитая» (на слова Тараса Шевченка) й інші.





Соломія Крушельницька (1872-1952)

  • Соломія Крушельницька (1872-1952)

  • Співачка. Закінчила Львівську консерваторію, вдосконалювала майстерність у Мілані.

  • Мала світову славу як майстер співу бельканто. Співала на сценах провідних театрів світу: в Одесі, Петербурзі, Варшаві, Римі, Парижі, Мілані та ін. У її творчому доробку понад 60 оперних партій. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, твори українських композиторів. З концертами виступала у Львові, Тернополі, Чернівцях. У 1939 р. повернулася до Львова, де викладала в консерваторії



Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобілевич; 1856-1933) — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.

  • Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобілевич; 1856-1933) — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.

















Василь Кричевський (1872-1952)

  • Василь Кричевський (1872-1952)

  • Художник, архітектор, графік. Автор архітектурних проектів в оригінальному стилі українського модерну в Полтавській області, проекту й художнього оформлення Канівського музею-заповідника «Могила Т, Шевченка». Писав пейзажі та жанрові картини, працював у галузі книжкової графіки, над художнім оформленням вистав для театру М. Садовського, кінофільмів «Тарас Шевченко», «Сорочинський ярмарок» та ін. Брав участь у створенні державної символіки УНР. Викладав у Київському художньому інституті.















Вислів українського історика О.Бойка про український модернізм:

  • Вислів українського історика О.Бойка про український модернізм:

  • «Своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі в сучасному світі.»





Дякую за увагу




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка