Людина і Всесвіт



Дата конвертації01.06.2016
Розмір445 b.


Людина і Всесвіт


Що ж там вдалині, за Границями Нескінченності? Це питання мучило, напевно, дуже багатьох людей. Знання перетворило яскраві точки дитинства - зірки нічного неба - у величезні плазменні кулі. Зірки компонувались у Галактики, Галактики в Скупчення, а що далі?

  • Що ж там вдалині, за Границями Нескінченності? Це питання мучило, напевно, дуже багатьох людей. Знання перетворило яскраві точки дитинства - зірки нічного неба - у величезні плазменні кулі. Зірки компонувались у Галактики, Галактики в Скупчення, а що далі?

  • Можливості сучасної техніки дозволяють спостерігати Всесвіт  аж до відстаней порядку 14 мільярдів світлових років.  (Світловий рік – відстань, яку пробігає світло за рік ~ 9.5*1012 км. Швидкість світла у вакуумі- 299792458 м/с.) . Дані спостережень показують, що у великих масштабах Всесвіт однорідний . Грубо кажучи, це означає, що в будь-якій кулі з фіксованим досить великим діаметром (достатнім вважається число ~ 300 мільйонів світлових років) міститься приблизно однакове число галактик.



Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особливо часто це відбувається в наш час — епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.

  • Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особливо часто це відбувається в наш час — епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.

  • Проте, чи означає це, що захисники релігії мають рацію, чи, навпаки, змінюваність наднових уявлень го­ворить про силу науки, про її необмежену здатність дедалі глибше пізнавати навколишній світ?

  • Аналізуючи закономірності наукового пізнання, В. І. Ленін у своїх «Філософських зошитах» визначив головну, основоположну рису людської діяльності з ви­роблення нових знань дуже точною і місткою формулою: «Істина є процес» '.



Всесвіт



Галактика

  •  Наша Галактика, що утримує близько 1011 зірок  має форму лінзи діаметром 80 тисяч світлових років і товщиною ~ 30 тисяч світлових років. Вона знаходиться на периферії гігантського скупчення (більше тисячі) галактик з центром у напрямку сузір'я Діви, вилученим на відстань ~ 60 мільйонів світлових років. Найближча до нас галактика M31 у сузір'ї Андромеди віддалена від нас на відстань порядку 2 мільйонів світлових років. 



Розширення Всесвіту, виявлене Хабблом ще в 1929-м році, при  вимірюванні доплерівського зсуву спектрів галактик. Виявилося що всі галактики віддаляються від нас і швидкість цього віддалення V приблизно пропорційна відстані V~h*R до розглянутої галактики:

  • Розширення Всесвіту, виявлене Хабблом ще в 1929-м році, при  вимірюванні доплерівського зсуву спектрів галактик. Виявилося що всі галактики віддаляються від нас і швидкість цього віддалення V приблизно пропорційна відстані V~h*R до розглянутої галактики:

  •  

  • Коефіцієнт пропорційності h називають постійною Хаббла.  Слід зазначити, що його визначення  за даними експерименту є дуже важкою задачею. Тому що хоча  швидкості  за ефектом Доплера можна визначити досить точно,  вимірювання відстаней  до далеких галактик - важка проблема, і дотепер вона вирішується лише  непрямими методами. Сам Хаббл при оцінці відстаней занизив їх на порядок, тому й одержав на порядок більший, ніж прийнято вважати зараз, значення  h (170 замість 15 км/з на 1 мільйон світлових років). Однак багато астрономів і сьогодні дотримуються  точки зору,  що значення   h помітно більше загальноприйнятого. Логічна передумова, що  випливає з факту Розширення  Всесвіту, про те, що колись весь Всесвіт був зібраний в одній точці і породила   ТЕОРІЮ ВЕЛИКОГО ВИБУХУ.



Точка сингулярності

  • Вважається, що близько 15 мільярдів років тому весь наш Всесвіт був сконцентрований в одній точці - "сингулярності", що не описувалась сучасними фізичними поняттями.  Чи всесвіт мав набагато більше ніж зараз число розмірностей чи являв собою згусток енергії, сконцентрований в одній вихідній точці, теоретичний розмір якої дорівнює нулю. Інші фізичні величини, такі як температура, тиск, щільність енергії і т.д., у цій точці повинні бути нескінченно великими.  



Великий вибух

  • І отут почалося... А от що і чому почалося ми саме і не знаємо, але зате маємо цьому назву - Великий Вибух. Важко удержатися від спокуси подумки розглядати процес розширення Всесвіту як вибух згустку матерії, осколки якого розлітаються в безмежному споконвічно існувавшому вакуумі.  Але це не вірно. Розширюється Весь простір. Однак помітно це стає тільки в галактичних масштабах..





Як аналогію зручно розглянути повільно роздуваючу повітряну кулю, покриту точками -  галактиками. Коли куля роздувається, його гумова оболонка розтягується, і точки на її поверхні усе далі відходять одна від одної. Помітимо, що самі точки на поверхні не рухаються в напрямку до чого-небудь чи від чого-небудь. Розсування точок відбувається внаслідок розширення самої поверхні. Зараз вважається,  що Всесвіт розширюється  на 5-10% у мільярд років.  Про те, що це так, поки є тільки припущення. Одне з них належить німецькому астрофізику Лейбундгуту. Він вважає, що в міжгалактичному просторі є внутрішня енергія, він заповнює вакуум і прагне до розширення займаного нею об’єму.  Згідно даним цієї роботи сучасне прискорення розширення Всесвіту -4.4938*10-10 мс-2. 

  • Як аналогію зручно розглянути повільно роздуваючу повітряну кулю, покриту точками -  галактиками. Коли куля роздувається, його гумова оболонка розтягується, і точки на її поверхні усе далі відходять одна від одної. Помітимо, що самі точки на поверхні не рухаються в напрямку до чого-небудь чи від чого-небудь. Розсування точок відбувається внаслідок розширення самої поверхні. Зараз вважається,  що Всесвіт розширюється  на 5-10% у мільярд років.  Про те, що це так, поки є тільки припущення. Одне з них належить німецькому астрофізику Лейбундгуту. Він вважає, що в міжгалактичному просторі є внутрішня енергія, він заповнює вакуум і прагне до розширення займаного нею об’єму.  Згідно даним цієї роботи сучасне прискорення розширення Всесвіту -4.4938*10-10 мс-2. 



В основу сучасного представлення про перші миттєвості Вибуху покладені рівняння Фрідмана для розширюючого однорідного і ізоторопного Всесвіту, що єднають шкалу температур зі шкалою часу.

  • В основу сучасного представлення про перші миттєвості Вибуху покладені рівняння Фрідмана для розширюючого однорідного і ізоторопного Всесвіту, що єднають шкалу температур зі шкалою часу.

  • Інша важлива особливість Великого вибуху зв'язана з часом.  Багато які космологи вважають, що час до Великого вибуху не існував, тобто не було ніякого “колись”. Однак, Час - це проста характеристика , що показує швидкість проходження фізичних процесів у конкретній точці простору

  • Кількісною мірою "часу"  є одиниця часу так звана  "секунда" , рівна 9 192 631 770 періодам випромінювання, що відповідає переходу між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезію-133.   Але фізичні процеси в атомі цезію залежать від зовнішніх умов і, отже,   будь-яка їхня зміна, наприклад параметрів гравітаційних чи електромагнітних полів, швидкості світла, чи швидкості (чи щільності) атома цезію,  неминуче буде трактуватися в експериментах як зміна темпу часу.  



Молочний шлях

  • Наша планета знаходиться Сонячній системі а вона розташована в галактиці що називається Молочний Шлях





“Ядерний годинник” показує, що на даху будинку час тече трохи швидше, ніж біля його фундаменту. Але не вартує в усьому звинувачувати атоми цезію - цілком помітне уповільнення часу при русі можна спостерігати і скориставшись, розігнаними до швидкості близької до світлової, субатомними частинками.  Наприклад, в експерименті, проведеному в Європейському центрі ядерних досліджень (ЦЕРН), частинки, так звані мюони, удалося розігнати до швидкості при якій їхній масштаб часу розтягнувся в 24 рази.

  • “Ядерний годинник” показує, що на даху будинку час тече трохи швидше, ніж біля його фундаменту. Але не вартує в усьому звинувачувати атоми цезію - цілком помітне уповільнення часу при русі можна спостерігати і скориставшись, розігнаними до швидкості близької до світлової, субатомними частинками.  Наприклад, в експерименті, проведеному в Європейському центрі ядерних досліджень (ЦЕРН), частинки, так звані мюони, удалося розігнати до швидкості при якій їхній масштаб часу розтягнувся в 24 рази.



Мюони

  • Мюони зручні для таких досліджень, оскільки вони нестабільні і через малу частку секунди розпадаються на електрони й інші частинки. Це перетворення характеризується визначеним періодом напіврозпаду, тобто мюони як би наділені внутрішнім годинником. У власній (зв'язаній з ними самими) системі відліку розпад мюонів відбувається в середньому приблизно через дві мільйонні частинки секунди, але в лабораторній системі відліку час життя мюонів істотно зростає



Уповільнення часу при русі виступає рука об руку зі скороченням довжини (теорія відносності змушує нас зв'язувати простір і час у єдиний простір-час), і в міру наближення до граничної швидкості — швидкості світла — обидва ефекти безмежно зростають. Саме тому неможливо перебороти світловий бар'єр і рухатися зі зверхсвітловою швидкістю, тому що для цього знадобилося б вивернути простір-час “навиворіт” і перетворити простір під час, а час — у простір, що дало би можливість тілам робити подорожі в минуле. Тому швидкість світла є граничною швидкістю, з якими можуть рухатися у Всесвіті тіла чи поширюватися сигнали.

  • Уповільнення часу при русі виступає рука об руку зі скороченням довжини (теорія відносності змушує нас зв'язувати простір і час у єдиний простір-час), і в міру наближення до граничної швидкості — швидкості світла — обидва ефекти безмежно зростають. Саме тому неможливо перебороти світловий бар'єр і рухатися зі зверхсвітловою швидкістю, тому що для цього знадобилося б вивернути простір-час “навиворіт” і перетворити простір під час, а час — у простір, що дало би можливість тілам робити подорожі в минуле. Тому швидкість світла є граничною швидкістю, з якими можуть рухатися у Всесвіті тіла чи поширюватися сигнали.



 Квантова фізика малює картину світу, у якому окремі частинки матерії не існують самі по собі як первинні об'єкти. Статусом “реальності” володіє тут тільки ансамбль частинок, розглянутий як єдине ціле, у тому числі і частинок, з яких складається вимірювальний прилад. Джерело всіх “неприємностей” зв'язаний з одним фундаментальним правилом квантової механіки, так званим принципом невизначеності Гейзенберга. Відповідно до цього принципу, неможливо одночасно точно визначити положення і швидкість частинки. Ця обставина приводить до важливих фізичних наслідків. Коли два атоми утворять молекулу, на рух електронів навколо одного з атомів робить вплив інший атом, у результаті чого між атомами виникає сила притягання. Почасти вона обумовлена тим, що даний електрон одного атома не відрізняється від електронів іншого, а через розмитість їхнього положення ніщо не перешкоджає цим електронам час від часу мінятися місцями. Інакше кажучи, два електрони з різних атомів можуть взаємно заміняти один одного.

  •  Квантова фізика малює картину світу, у якому окремі частинки матерії не існують самі по собі як первинні об'єкти. Статусом “реальності” володіє тут тільки ансамбль частинок, розглянутий як єдине ціле, у тому числі і частинок, з яких складається вимірювальний прилад. Джерело всіх “неприємностей” зв'язаний з одним фундаментальним правилом квантової механіки, так званим принципом невизначеності Гейзенберга. Відповідно до цього принципу, неможливо одночасно точно визначити положення і швидкість частинки. Ця обставина приводить до важливих фізичних наслідків. Коли два атоми утворять молекулу, на рух електронів навколо одного з атомів робить вплив інший атом, у результаті чого між атомами виникає сила притягання. Почасти вона обумовлена тим, що даний електрон одного атома не відрізняється від електронів іншого, а через розмитість їхнього положення ніщо не перешкоджає цим електронам час від часу мінятися місцями. Інакше кажучи, два електрони з різних атомів можуть взаємно заміняти один одного.



Сильна взаємодія

  • Сильна взаємодія "склеює" частинки в атомному ядрі. Воно різко падає на відстані від протона чи нейтрона, що перевищує приблизно 10-13 см. Отже, хоча по своїй величині сильна взаємодія істотно перевершує всі інші фундаментальні взаємодії, воно не може безпосередньо виявлятися в макроскопічних тілах. Сильну взаємодію випробують протони і нейтрони, але не електрони. Нейтрино і фотони також не підвласні йому. Взагалі в сильній взаємодії беруть участь тільки більш важкі частинки. Воно виявляється і як звичайне притягання, що не дозволяє розвалюватися ядру, але разом з тим і як слабка сила, викликаючи розпад деяких нестабільних частинок. Унаслідок своєї великої величини сильна взаємодія є джерелом величезної енергії. Очевидно, найбільш важливий приклад енергії, що вивільняється сильною взаємодією, — це світіння Сонця. У надрах Сонця і зірок безупинно протікають термоядерні реакції, викликані сильною взаємодією. Саме в результаті цієї взаємодії вивільняється енергія водневої бомби.



Сильна взаємодія, очевидно, досить складним чином залежить від відстані, і пояснюється в рамках кваркової моделі. У цій теорії нейтрони і протони розглядаються не як елементарні частинки, а як складені системи, побудовані з трьох кварків. Щоб це “тріо” кварків не розпадалося, необхідна утримуюча їх сила, деякий “клей”; виявилося, що результуюча взаємодія між нейтронами і протонами є просто залишковим ефектом більш могутньої взаємодії між кварками. Це пояснює, чому сильна взаємодія здається настільки складною. Коли протон “прилипає” до нейтрона чи іншого протона, у взаємодії беруть участь шість кварків, кожний з яких взаємодіє з всіма іншими. Значна частина сил витрачається на міцне склеювання тріо кварків, а невелика — на скріплення двох тріо кварків один з одним.

  • Сильна взаємодія, очевидно, досить складним чином залежить від відстані, і пояснюється в рамках кваркової моделі. У цій теорії нейтрони і протони розглядаються не як елементарні частинки, а як складені системи, побудовані з трьох кварків. Щоб це “тріо” кварків не розпадалося, необхідна утримуюча їх сила, деякий “клей”; виявилося, що результуюча взаємодія між нейтронами і протонами є просто залишковим ефектом більш могутньої взаємодії між кварками. Це пояснює, чому сильна взаємодія здається настільки складною. Коли протон “прилипає” до нейтрона чи іншого протона, у взаємодії беруть участь шість кварків, кожний з яких взаємодіє з всіма іншими. Значна частина сил витрачається на міцне склеювання тріо кварків, а невелика — на скріплення двох тріо кварків один з одним.



Слабка взаємодія

  • Слабка взаємодія викликає перетворення одних частинок в інші, часто приводячи продукти реакції в рух з високими швидкостями. За своїм характером слабка взаємодія цілком не схожа як на гравітаційну, так і на електромагнітну. По-перше, якщо не вважати таких явищ, як вибухи зверхнових, воно не створює тягнучих чи штовхаючих зусиль у тім сенсі, як це прийнято розуміти в механіці.  По-друге, слабка взаємодія відчутна тільки в областях простору надзвичайно малої довжини. Радіус дії слабких сил удалося точно виміряти тільки на початку 80-х років. Довгий час до цього вважалося, що слабка взаємодія власне кажучи точкова й охоплює занадто малу область простору, щоб її розміри можна було оцінити. На відміну від “дальнодіючих” гравітацій й електромагнетизму слабка взаємодія припиняється на відстані, більшій 10-16 см від джерела. Отже, воно не може впливати на макроскопічні об'єкти, а обмежується окремими субатомними частинками.



Діалектика наукового пізнання

  • Сучасні захисники релігії прагнуть створити враження, що науці властива неповнота, що вона не може дати досить глибоких знань про світ.

  • «Міцна 1 надійна основа для науки недосяжна,— твердить католицький філософ І. Бохенський у своїй книжці «Шлях до філософських роздумів», виданій у Фрейбурзі в 1960 p.— Оскільки наукові знання уточнюються і по­глиблюються, науковий метод пізнання ненадійний»'.

  • О. О. Осипов, діяч руської православної церкви, .який порвав з релігією, розповідав, що в бесідах з ним деякі керівники руського православ'я не раз говорили про те, що науці довіряти не можна, оскільки наукові уявлення змінюються.



Отже, наукове знання відображає не тільки власти­вості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.

  • Отже, наукове знання відображає не тільки власти­вості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.

  • Тому наукова картина світу — це завжди кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної матеріальної дійснос­ті, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей.

  • Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів науко­вого дослідження є побудова теоретичних моделей об'єк­тів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель — це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюван­ні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкида­ються



На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інак­ше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.

  • На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інак­ше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.

  • Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності

  • відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу.

  • І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоре­тичної схеми.



Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.

  • Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.

  • Наведемо приклад із сучасної теоретичної фізики. Як відомо, ми живемо у тривимірному просторі, якому властиві три виміри — довжина, ширина і висота. Водно­час теоретична фізика широко користується математич­ним апаратом багатовимірних просторів. Зокрема, в такій фундаментальній фізичній теорії, як теорія від­носності, для описання властивостей Всесвіту застосовує­ться чотиривимірне утворення — «простір — час».



У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло ре­альних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний?

  • У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло ре­альних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний?

  • Після появи теорії відносності деякі богослови ско­ристалися її математичною формою, зв'язавши з че­твертим виміром існування бога і надприродних сил. При цьому твердилося, нібито бог саме тому невидимий і неспостережуваяий, що знаходиться в «четвертому вимірі».



Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй «простір — час» цієї теорії — це лише математичний прийом, якийдає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час.

  • Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй «простір — час» цієї теорії — це лише математичний прийом, якийдає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час.

  • Аналогічна справа і з різними багатовимірними про­сторами, які використовуються в теоретичній фізиці. Там роль додаткових координат можуть відігравати імпульс, маса, швидкість, інші фізичні параметри. По­дібні багатовимірні моделі інколи сприяють ефективному описанню складних фізичних процесів і здобуванню цін­них результатів. Але було б глибоко неправильно при­ймати подібні моделі за саму реальну дійсність.



Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й ро­зуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

  • Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й ро­зуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

  • Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуван­ням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії — від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку.



Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й ро­зуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

  • Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й ро­зуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

  • Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуван­ням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії — від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку.



У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою — єдністю складових його частин, а з другого — елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій — певних реальних систем.

  • У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою — єдністю складових його частин, а з другого — елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій — певних реальних систем.



Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і процесів об'єктивного світу.

  • Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і процесів об'єктивного світу.

  • З точки зору системного підходу будь-який об'єкт розглядається водночас з кількох різних аспектів.

  • По-перше, як самостійна система, якась якісна одиниця реального світу. При цьому особлива увага звертається на співвідношення між частинами і цілим, що відобра­жає один з основних законів діалектики — закон пере­ходу кількісних змін у якісні.

  • По-друге, об'єкт, який нас цікавить, розглядається як утворення, що підлягає пев­ним закономірностям мікросвіту, який і сам є складною системою.

  • По-третє, як частина зовнішнього середовища, що підпорядковується її закономірностям і взаємодіє з нею.

  • І, нарешті, по-четверте, як елемент певної сукупності явищ



Водночас треба зазначити, що системний підхід — це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.

  • Водночас треба зазначити, що системний підхід — це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.



Ефект уповільнення часу

  • Може бути перевірений і за допомогою штучних супутників Землі. Підрахунки показують, що для супутника, який рухається із швид­кістю 8 км/с, протягом року повинна назбиратися така різниця між земним часом і власним часом супутника, яку в принципі можна зафіксувати за допомогою атом­ного годинника, встановленого на його борту.

  • З великою точністю перевірені й деякі ефекти, що в наслідками загальної теорії відносності, напри­клад, відхилення світлових променів у полі тяжіння Сонця.



Пізнаваність світу

  • Коли людина починала на нашій планеті свою творчу діяльність, у її розпорядженні не було нічого, крім землі, води, повітря і тих живих орга­нізмів, до появи яких призвів саморозвиток тваринного й рослинного світу. Багато сторіч потрібно було для того, щоб з цих вихідних продуктів створити те велике різноманіття предметів й об'єктів, яке становить мате­ріальний фундамент сучасної цивілізації. І в основі цьоготворчого процесу лежав процес пізнання людиною нав­колишнього світу і його закономірностей.



Матеріальний світ нескінченно різноманітний, без­межний також процес його пізнання. Оскільки всі без винятку явища природи мають природні причини і під­порядковуються натуральним закономірностям, то ці причини в принципі можуть бути виявлені і пізнані людиною.

  • Матеріальний світ нескінченно різноманітний, без­межний також процес його пізнання. Оскільки всі без винятку явища природи мають природні причини і під­порядковуються натуральним закономірностям, то ці причини в принципі можуть бути виявлені і пізнані людиною.



Однак історія знає багато випадків, коли деякі вчені висловлювали песимістичні погляди щодо перспектив і можливостей подальшого розвитку науки, її здатності розв'язувати ті чи інші завдання. Наприклад, давньо­грецький філософ-ідеаліст Платон, ілюструючи уявлення про непізнаванність навколишнього світу, навів образ печери, на стіни якої промені світла відкидають лише тіні різних предметів. Тіні — це все, що може спостері­гати людина, і їй ніколи не осягнути сутності тих пред­метів, які ці тіні відкидають.

  • Однак історія знає багато випадків, коли деякі вчені висловлювали песимістичні погляди щодо перспектив і можливостей подальшого розвитку науки, її здатності розв'язувати ті чи інші завдання. Наприклад, давньо­грецький філософ-ідеаліст Платон, ілюструючи уявлення про непізнаванність навколишнього світу, навів образ печери, на стіни якої промені світла відкидають лише тіні різних предметів. Тіні — це все, що може спостері­гати людина, і їй ніколи не осягнути сутності тих пред­метів, які ці тіні відкидають.



Час від часу з'являлись судження про неможливість розв'язання тих чи інших конкретних проблем, які по­ставали перед ученими в процесі вивчення космічних явищ. Типовим прикладом такого роду е наведене в під­ручнику з астрономії твердження буржуазного філософа Огюста Конта, який заявив, що ніколи і ніяким спосо­бом людина не зможе довідатись про хімічний склад Сонця і зірок. Однак не минуло й двох десятиліть, як відкриття спектрального аналізу показало повну неспро­можність подібної точки зору.

  • Час від часу з'являлись судження про неможливість розв'язання тих чи інших конкретних проблем, які по­ставали перед ученими в процесі вивчення космічних явищ. Типовим прикладом такого роду е наведене в під­ручнику з астрономії твердження буржуазного філософа Огюста Конта, який заявив, що ніколи і ніяким спосо­бом людина не зможе довідатись про хімічний склад Сонця і зірок. Однак не минуло й двох десятиліть, як відкриття спектрального аналізу показало повну неспро­можність подібної точки зору.



І це — типовий приклад! За всяким разом розвиток науки долав межі, що здавалися нездоланними.

  • І це — типовий приклад! За всяким разом розвиток науки долав межі, що здавалися нездоланними.

  • Коли можливості якогось методу дослідження вияв­ляються вичерпаними, то рано чи пізно розробляються нові, досконаліші й ефективніші методи, завдяки яким учені дістають інформацію про такі сфери природних явищ, які раніше були недоступні для дослідження.

  • Постійне вдосконалення способів пізнання особливо добре можна простежити на прикладі астрономії. Про­тягом сторіч астрономія була оптичною наукою. З усієї багатющої сукупності електромагнітних випромінювань, що пронизують космічний простір, дослідники Всесвіту могли вивчати тільки видиме світло.



Радіоастрономічні дослідження одразу набагато роз­ширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомо­стей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь між­зоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об'єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов'язане з бурхливими фі­зичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки

  • Радіоастрономічні дослідження одразу набагато роз­ширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомо­стей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь між­зоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об'єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов'язане з бурхливими фі­зичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки



За останні роки завдяки розвитку космічної техніки астрономія перетворилася на всехвильову науку. Зо­крема, дуже цікаві дослідження в інфрачервоних, уль­трафіолетових і рентгенівських променях проводились на радянських пілотованих станціях «Салют», а та­кож на радянських і американських штучних супут­никах Землі. Особливо цінні відомості були здобуті в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль.

  • За останні роки завдяки розвитку космічної техніки астрономія перетворилася на всехвильову науку. Зо­крема, дуже цікаві дослідження в інфрачервоних, уль­трафіолетових і рентгенівських променях проводились на радянських пілотованих станціях «Салют», а та­кож на радянських і американських штучних супут­никах Землі. Особливо цінні відомості були здобуті в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль.



Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєд­нання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в ре­зультаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, викона­них з космічних орбіт.

  • Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєд­нання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в ре­зультаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, викона­них з космічних орбіт.



Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.

  • Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.

  • Вся історія розвитку фізики, астрономії, а також інших природничих наук переконливо свідчить про без­межні можливості людського пізнання, про те, що в міру виникнення тих чи інших наукових завдань рано чи пізно людина знаходить і методи їх розв'язання.



Список використаної літератури: П. Дэвис : Суперсила C.Хоукинг :  Коротка історія часу А.Н. Васильєв  : Еволюція Всесвіту. А.А.Смольников : Темна Матерія у Всесвіті






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка