Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами змін у західноєвропейській культурі, сформувати уявлення про різні види мистецтва даної епохи, загальний розвиток культури середніх віків, прищеплювати інтерес до минулого



Дата конвертації28.05.2016
Розмір445 b.





  • Мета: ознайомити учнів з історичними передумовами змін у західноєвропейській культурі, сформувати уявлення про різні види мистецтва даної епохи, загальний розвиток культури середніх віків, прищеплювати інтерес до минулого, виховувати почуття прекрасного.



  • Передумови виникнення Середньовіччя та розвиток даної епохи

  • Учень –” історик”.

  • У Європі у IVст. , здавалося б, непохитна Римська імперія остаточно занепала. На її уламках утворилися нові держави. Почався процес формування націй. У суспільстві виникли нові феодальні відносини.

  • Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток італійські гуманісти в ХVIст., вважаючи даний період часом глибокого занепаду європейської культури.

  • Гуманісти свою епоху сприймали як «новий вік», бо античність розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі називали «середнім віком».

  • В житті середньовічного суспільства вагомого значення набували релігія та церква. Християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейців. Вона формувала їхню релігійну свідомість, сприяла розвитку культури й зміцненню єдності Європи. Офіційною релігією Середньовіччя було християнство.

  • У V-VIст. починають діяти Чернечі ордени: бенедикський і цистеріанський. Статут бенедиктовців включав три обітниці: проживання в монастирі, послух і стриманість.



  • В свою чергу цистеріанці заробляли на життя власною працею, харчувалися винятково рослинною їжею.

  • Невід’ємною частиною середньовічного суспільства є хрестові походи. Це військові експедиції, організовані західним християнським світом, проти мусульман з метою звільнення Єрусалиму і Святої Землі (Палестини). Вони тривали з 1096 по 1291р. Всього нараховувалося вісім великих хрестових походів.

  • Доба Середніх віків умовно поділяється на три періоди: раннє ( V –XIст.), період розквіту(XII-XIIIст.), пізнє(XIV-XVст.).

  • На відміну античної культури, яка проголошувала «Mens sana in corpore sano», що означає «здоровий дух в здоровому тілі», середньовічна культура проголошувала верховенство духу над плоттю, духовної краси над фізичною. Були проголошені догмати християнства й розроблені способи пристосування їх до повсякденного життя.

  • Отож, ідеальною людиною може бути або чернець, або людина, яка зреклася земних утіх, протистоїть спокусам і живе з Богом у серці.



ІСТОРИЧНИЙ ДИКТАНТ

  • Поняття «середньовіччя» ввели в ужиток…

  • (італійські гуманісти).

  • В житті середньовічного суспільства вагомого значення набували…

  • (релігія та церква).

  • Доба Середніх віків умовно поділяється на…

  • три періоди: раннє ( V –XIст.), період розквіту(XII-XIIIст.), пізнє(XIV-XVст.).



  • Західноєвропейська середньовічна архітектура

  • Учитель літератури. Архітектура західноєвропейських держав не мала нічого спільного з античністю. «Все ставало іншим, - зазначає архітектор Бартенєв, - і призначення будівель, і будівельні матеріали, і конструкції». Умовно процес середньовічного будівництва можна поділити на два періоди: романський стиль

  • ( VI-XIIст.) та готичний (XIII-XVст).



«Мистецтвознавець» про романський стиль Термін «романський» умовний. Він називається так тому, що споруди цього часу були переважно кам’яні і побудовані за римським способом, на відміну від дерев’яних будівель Романський стиль відповідав вимогам неспокійного часу – добі феодальних війн, загарбань. Усі ці загрози вимагали створювати будівлі, які за певних умов могли стати фортецями. Суворі й понурі вежі, високі й масивні мури, важкі склепіння, невеликі вікна, що іноді нагадували бійниці. Замки – місце, де ховалися від нападників мешканці навколишніх сіл. Церкви, собори, монастирі були теж ніби фортеці. Плани культових споруд мали форму хреста. Стіни майже не розписані, лише у добу зрілості романського стилю стіни храмів були розмальовані зображеннями святих.



  • «Мистецтвознавець»

  • про готичний стиль

  • Слово «готика» виникло

  • в добу Відродження.

  • До архітектури

  • Середньовіччя його

  • припасували ренесансні

  • ідеологи, розуміючи під

  • цим словом щось негативне. Але час довів, що вони глибоко помилялися. Готика є справжньою «кам’яною симфонією», за висловом В.Гюго. Легкість, каркасність конструкцій, багато в спорудах скла, менш масивні стіни, різнокольорові вітражі, стрілчасті арки, вузькі та високі башні і колони, фасад прикрашений скульптурами. Всі ці елементи підкреслюють вертикаль, що є головною ознакою готичного стилю.



  • «Мистецтвознавець»

  • про Собор Паризької

  • Богоматері

  • Собор Паризької Богоматері

  • (Нотр-Дам де Парі)

  • (фр. Notre Dame de Paris) —

  • собор у Парижі (Франція)

  • присвячений Діві Марії,

  • матері Ісуса Христа.

  • Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базилики Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римского храму Юпітеру, що стояв тут за часи римської влади.

  • У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншою, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні).



  • Собор був місцем суспільного життя міста. Його оточували численні лавки та лотки, де продавали різноманітні товари. Купці тут заключали угоди, а світські дами приходили похизуватись своїми нарядами. Також тут обмінювались новинами та плітками. Тут влаштовували танці та карнавали, грали мячем. Під час небезпеки в соборі находили притулок мешканці сусідніх селищ не тільки з своїми пожитками, а навіть і з худобою. Також в соборі професори читали лекції своїм студентам, роблячи перерву під час богослужіннь



  • . Учитель літератури про середньовічний театр.

  • Історія середньовічного театру розпочинається із так званого тропу – першої форми споглядальної проповіді (Vст.). Це була ніби ілюстрація до священого писання перед богослужінням, яка виконувалась священиком і хором. Потім з’являються літургічні вистави – інсценівки із Євангеліє на Великдень та Різдво. У ХIIст. популярності набувають життійні п’єси, або ж міраклі, що присвячувались шануванню того чи іншого святого. У XIII ст. з’являються містерії, сценарії яких складалися на основі Старого і Нового заповітів. Під час містерій, до акторів, які грали перші ролі, приєднувались і городяни. Містерії відбувалися на міському майдані, куди збиралося майже все місто. Наприкінці епохи Середньовіччя з’являються повчальні твори на релігійні і філософські теми, котрі одержали назву мораліте.



“Мистецтвознавець” про мандрівних акторів

  • Середньовічна музична історія починається умовно з VIст. Побутували народні пісні у супроводі національних музичних інструментів. Народні гуляння, хороводи, танці. Зупиняючись у містах і поселеннях, ходили мандрівні актори. В добу раннього Середньовіччя їх називали, так як і акторів в Давньому Римі, гістріонами. Актор одночасно був оповідачем, музикантом, танцівником, співаком, дресирувальником тварин, блазнем. До того ж він співав ще і духовні пісні, акомпонуючи собі на віолі.

  • У Франції мандрівних акторів називали жонглерами. Довгий час жонглери були єдиними носіями світської музичної культури і єдиними професіоналами в області інструментальної музики. У Німеччині це були шпільмани, в Київській Русі – скоромохи. Вагантами називали тих акторів, які в своїй творчості користувалися лише латинською мовою.



МАНДРІВНІ АКТОРИ



ПРИДВОРНИЙ БЛАЗЕНЬ



Опрацювати в групах і обговорити інформацію про середньовічні танці.

  • КАРТКА № 1

  • У середні століття з'являється ряд найпростіших танцювальних форм, які, розвиваючись і видозмінюючись, дають початок багатьом танцям, різним за характером рухів і ритмічній структурі. У всіх країнах народ з давніх часів щорічно відзначав свято Нового року, проводи масниці, прихід весни. Особливо урочисто святкувалося травневе весняне свято. Молодь відправлялася в ліс за букетами квітів, зеленими вітками. Хід молоді закінчувався на лугу, Посередині ставили увите різнокольоровими стрічками молоде дерево. Навкруги нього влаштовували танці, хороводи.

  • Танці простого народу були безпосередньо пов'язані з трудовою діяльністю селян і ремісників. Під час щорічних цехових свят гончарі, шевці, бондарі, зброярі вражали глядачів швидкістю і спритністю своїх танців, дотепністю інтермедій. Широко поширені танці з м'ячами і обручами вимагали сили і вправності.



  • КАРТКА № 2

  • Свята і танці селян і ремісників різко відрізнялися від танців і свят знаті. Простий народ веселився на міських і сільських площах, феодали - в палацових залах, стіни яких прикрашалися килимами, гербами, мечами і військовими трофеями.

  • Танцювальна техніка, манера виконання, музичний супровід протягом середніх століть не були однорідні. Танці раннього середньовіччя - в основному хороводи. Виконавці утворювали закритий круг, тримаючись за руки, або шикувалися в ланцюжок. Хороводи могли бути чоловічі, жіночі або змішані. У ланцюгового танцю був що веде або ведуча. Танцювальні рухи ще примітивні і складалися з кроків, зрідка стрибків. Руки тримали на стегнах або подавали один одному, жінки вільною рукою притримували спідницю. Танці раннього середньовіччя часто виконувалися під спів самих танцюючих. Пісня складалася з куплета і приспіву. Під час приспіву починався танець. Його рухи ніби ілюстрували пісню.

  • Основним танцем в XII столітті був кароль, тобто відкритий круг. Під час виконання кароля танцюючі співали, тримаючись за руки. Попереду танцюючих йшов заспівувач. Приспів виконували всі учасники. Ритм танцю був то плавним і повільним, то прискорювався і переходив в біг. Ряд дослідників вважає, що фарандола є одним з різновидів кароля.

  • В танцювальній культурі пізнього середньовіччя намічається ряд змін. Крім поширеного танцю хороводу з'являється парний танець. Виконавці, узявшися за руки, стоять парами, в потилицю одна інший. Пари могли утворювати круг або стояти в ряд (лінію). Ускладнюється і малюнок рухів. До кроків з легким стрибкам додаються більш різкі і високі стрибки, похитування корпусу, гострий малюнок рухів рук.

  • Найпопулярніший танець середніх століть - бранль. Його учасники тримаються за руки, утворюючи закритий круг.



  • КАРТКА № 3

  • Під час балів і бенкетів феодали розважали своїх гостей театральними уявленнями. Їх влаштовували звичайно під час зміни блюд, від чого вони отримали назву «междуяствий». Першими виконавцями були самі аристократи, одягнені у фантастичні костюми і маски.

  • В XV столітті костюмовані антре знайшли зміст і поступово перетворювалися на досить складні театральні уявлення. Феодали нерідко використовували їх для того, щоб підкреслити свою велич і могутність.

  • При дворах королів і феодалів періодично влаштовувалися військові змагання, рицарські турніри. Переможця турніру прославляли в піснях і віршах. Він одержував нагороду з рук пані. Тур-бенкет закінчувався балом. На феодальних балах створювалися променадні танці-ходи. Вони носили урочистий характер і технічно були нескладними. Пани, які були учасниками балу, проходили перед господарем, ніби демонструючи себе і свій костюм - в цьому і полягало значення танцю. Танці-ходи міцно увійшли до придворного побуту, без них не обходилося жодне святкування. Під час феодальних святкувань на придворних балах строго дотримувалися етикету і чиношанування.

  • В XIV столітті придворне суспільство стало танцювати «естампи», або «естампіди», - парні танці, що супроводжувалися інструментальною музикою. Іноді «естампи» виконувалися утрьох: один чоловік вів двох жінок.

  • Музична форма «естампи» берет свій початок від пісень трубадурів, відомих ще в XII столітті. Велику роль грала музика. Вона складалася з декількох частин і обумовлювала характер рухів. В «естампи» танцюючі могли рухатися вперед і назад плавним, ковзаючим кроком.



  • ЗАВДАННЯ.

  • ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО. ПРОКОМЕНТУВАТИ СЕРЕДНЬОВІЧНІ КОСТЮМИ, ТАНЦЮВАЛЛЬНІ РУХИ.

  • ВИСЛОВИТИ СВОЇ ВРАЖЕННЯ.



  • «Літературознавець» про народну літературу

  • З усіх жанрів народної поезії найкраще зберігся героїчний епос, у якому народи Європи оспівували своїх легендарних героїв. Найбільше збереглося пам’яток французького епосу. Його теми: захист батьківщини від ворогів, відданість королю. «Пісня про Роланда» розповідає про героїчну загибель небожа Карла Великого, графа Роланда, під час битви з маврами



  • . Багато в чому нагадує французький героїчний епос іспанська «Пісня про мого Сіда». В цьому найдавнішому творі іспанської літератури прославляється полум’яний патріотизм, побожність, принципи лицарської честі, вірності королю.



  • . На відміну від пісень про Роланда та про мого Сіда , німецька героїчна поема «Пісня про нібелунгів» присвячена не стільки загально патріотичним проблемам, скільки особисто сімейним. Вона розповідає про подвиги рицаря Зігфрида, його даму серця – Крімхільду, про кохання, феодальну честь і гідність Зігфрида та жорстоку помсту Крімхільди вбивцям. Перлиною героїчного епосу Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім», де лунає заклик до об’єднання всіх київських земель



РИЦАР І РИЦАРСТВО СЕРЕДНІХ ВІКІВ Учень- “ історик” Рицар – західноєвропейський феодал, який належав до військово-дворянського стану, воїн з важким озброєнням і спорядженням. Рицарями у 12 ст. були і великі феодали-землевласники , які мали власні замки, і дрібне рицарство, яке отримало титул за заслуги, бідняки не могли бути рицарями, бо не мали грошей на дороге спорядження і зброю, доброго коня. Рицар мав сюзерена (володаря), якому служив. Претенденти на рицарство повинні відслужити 7 років у якості зброєносця. Посвячення було важливою подією і відбувалося в урочистій обстановці.Перед посвяченням майбутній рицар повинен провести ніч у каплиці перед лицем Бога. Після відповідей на звичні запитання про мету вступу до рицарства, старший рицар або дама лезом меча доторкалися до плеча претендента зі словами: «В ім’я Боже, Святого Михаїла посвячую тебе у рицарі. Будь гідним, сміливим і шляхетним ».



  • Рицар повинен мати захисне спорядження: важкі залізні лати або кольчугу поверх шкіряного одягу, все це покривало тіло від шиї до п’ят, шолом, спис, меч, щит, на якому обов’язково герб і девіз.

  • Перемога на турнірі приносила не тільки славу, а й матеріальний зиск: кінь, зброя, обладунки переможеного діставалась переможцеві. А також переможений мав заплатити за себе викуп.

  • Покровителем рицарства вважали архангела Михаїла – ватажка війська ангелів навколо Божого престолу.

  • Також важливе місце в середньовіччі посідала рицарська культура. Основна ідея – відданість васала сеньйору, зрада і підступність вважалися найтяжчим гріхом. Рицар повинен бути захисником скривджених і поборником справедливості, проте шляхетність щодо простого люду за честь не вважалася.

  • Отож, протягом століть рицарство було життєвим ідеалом середньовічного суспільства, моральним еталоном середньовічної аристократії



ПРЕЗЕНТАЦІЯ “ІСТОРІЯ РИЦАРСЬКИХ ОБЛАДУНКІВ”



  • СИНКАН

  • РИЦАР

  • ВІДДАНИЙ, МУЖНІЙ.

  • СЛУЖИТЬ, ЗАХИЩАЄ, ВОЮЄ.

  • РИЦАРСТВО – ЖИТТЄВИЙ ІДЕАЛ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ВОЇН



  • Учитель літератури про рицарську поезію

  • Найбільшого розквіту рицарство досягло в південній провінції Франції – Провансі . Тогочасними культурними центрами були замки вельможних магнатів з пишними бенкетами, воїнськими турнірами, поетичними змаганнями. До вже існуючих правил рицарського кодексу честі додаються нові заповіді: бути вишукано ввічливим у спілкуванні,вміти грати на музичних інструментах, писати вірші, служити дамі серця. Провансальських поетів називали трубадурами. До наших часів дійшли імена майже 500 таких митців. І це були не лише рицарі, а й сюзерени, ремісники, ченці. Провідна тема поезії трубадурів – кохання. Але також вони оспівували військові походи, битви, звитягу. Представником войовничої поезії був Бертран де Борн, феодал, розчарований у коханні й закоханий у рицарські турніри та походи.



  • «Літературознавець» про Джауфре Рюделя

  • Джауфре Рюдель, князь Блаї, покохав графиню Триполітанську, хоч ніколи її не бачив, за велику доброту і благородство, про які він чув від паломників. Стражданнями кохання наповнені поетичні рядки, присвячені далекій красуні. Щоб побачити графиню, він відправляється в хрестовий похід, пливе по морю. На кораблі Джауфре тяжко захворів, оточуючі думали , що він помер, але привезли його в Тріполі. Коли графиня прийшла до його постелі і обійняла, Джауфре прийшов до тями і подякував Богові за те, що зберіг йому життя до того часу, поки він не побачив кохану. На руках графині Джауфре помер. По смерті трубадура вона постриглась у черниці і сумувала за нещасним коханим у монастирській келії.



  • Учитель літератури про рицарський роман

  • Щодо славнозвісного рицарського роману, то тут слід зазначити, що в ньому присутні ті ж пристрасті. Ті ж почуття, що й у рицарській поезії. Тема кохання домінує. Розгортається вона на тлі рицарських пригод, оповитих таємничістю та фантастикою. Популярними в епоху Середньовіччя були романи про рицарів при дворі короля Артура, про хранителів святого Грааля, а також роман про Трістана та Ізольду.



  • «Літературознавець» про роман «Трістан і Ізольда».

  • Батько Трістана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння. Королевич сирота потрапляє до свого дядька, короля Марка. Барони вимагають від короля, щоб той одружився. Трістан шукає волосину Ізольди Золотоволосої, вбиває людожера і висватує Ізольду за короля. Ізольда і Трістан покохали одне одного, але золотоволоса красуня змушена стати дружиною старого короля. Трістан покидає володіння і на чужині з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Смертельно поранений Трістан хоче побачити Золотоволосу Ізольду, наказуючи підняти білі вітрила, якщо вона зможе приїхати.



  • . Ображена Ізольда Білорука обманює Трістана, кажучи йому, що бачить корабель з чорними вітрилами. Трістан помирає, не витримує цього горя і Золотоволоса Ізольда. Їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс на могилі за ніч, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували кущ, і тричі він виростав як символ невмирущого кохання, кохання сильнішого від смерті.



ПІДСУМОК

  • Продовжити речення.

  • Сьогодні на уроці :

  • - я дізнався…

  • - я здивувався…

  • - мене вразило…

  • - я зрозумів…



  • Домашнє завдання.

  • Прочитати текст підручника с. 124. Підготовити повідомлення про Лі Бо і Ду Фу.



Джерела.

  • 1. Зарубіжна література в навчальних закладах. 2002р. № 9, 10.

  • 2. О.М. Ніколенко, І.Л. Столій. Зарубіжна література. 8 клас, 2008.- с.162, с. 166.

  • 3. http://dreamworlds.ru/music

  • 4. http://www.masterovoi.ru

  • 5. http://www.thedarkages.ru/dance.

  • 6. http://knowledge.allbest.ru

  • 7. http://www.youtube.com

  • 8. http://culture.unian.net/ukr/detail




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка