Метою курсу є



Сторінка23/29
Дата конвертації28.05.2016
Розмір446 b.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29

Середньовічна наука майже не відповідає описаним раніше критеріям науковості. Це означає її безумовний крок назад в порівнянні з античною наукою. У середні віки проблеми істини розв'язувалися не наукою або філософією, а теологією (філософським вченням про Бога). У цій ситуації наука ставала засобом вирішення чисто практичних завдань. Таке чисто прагматичне відношення до середньовічної науки привело до того, що вона втратила одну з найцінніших якостей античної науки, в якій наукове знання розглядалося як самоціль, пізнання істини здійснювалося заради самої істини, а не заради практичних результатів.

  • Тому говорити про розвиток науки у період раннього Середньовіччя не доводиться – є тільки її занепад. Зберігаються лише жалюгідні залишки того конгломерату наукових знань, яким володіла античність. Перегляду ці знання не підлягали, їх можна було тільки коментувати – цим і займалися середньовічні мислителі.



  • Епоха Відродження зробила величезний внесок у розвиток наукової думки завдяки новому розумінню місця і ролі людини в об'єктивному світі. Людина стала розумітися відтепер не як природна істота, а як творець самого себе, що виділяє її серед усіх інших живих істот. Людина стає на місце Бога: вона сама свій власний творець, владика природи.

    • Епоха Відродження зробила величезний внесок у розвиток наукової думки завдяки новому розумінню місця і ролі людини в об'єктивному світі. Людина стала розумітися відтепер не як природна істота, а як творець самого себе, що виділяє її серед усіх інших живих істот. Людина стає на місце Бога: вона сама свій власний творець, владика природи.

    • Тому у цю епоху такого символічного значення набуває фігура художника - в ній найадекватніше виражається найглибша ідея ренесансу - ідея людини-творця, людини, що стала на місце Бога. Інакше відноситься Відродження і до діяльності. Античність віддавала перевагу спогляданню, вважаючи, що воно залучає людину до суті природи, до вічного. Середні віки робили наголос на діяльність у етично-релігійній сфері, яка, за суттю, схожа на споглядання. Відродження додає людській діяльності відтінок сакральності (божественності); людина не просто задовольняє свої земні потреби, вона творить світ, красу, саму себе.

    • Тому у епоху Відродження вперше знімається межа між наукою як збагненням сущого і практично-технічною діяльністю. Відбувається стирання граней між теоретиками-вченими і практиками-інженерами. Художник і вчений, створюючи речі, так само як Бог створив світ, роблять це не навмання, а прагнуть побачити закони побудови цих речей.



    Леона́рдо ді сер Пєро да Вінчі, 15 квітня 1452, село Анкіано, біля містечка Вінчі, поблизу Флоренції — 2 травня 1519, замок Кло-Люсе, поблизу Амбуаза, Турень, Франція

    • Леона́рдо ді сер Пєро да Вінчі, 15 квітня 1452, село Анкіано, біля містечка Вінчі, поблизу Флоренції — 2 травня 1519, замок Кло-Люсе, поблизу Амбуаза, Турень, Франція



    Для вченого Відродження безмежне (можливість, матерія) важливіше за форму, нескінченне переважає скінченне, становлення і безперервне перетворення (або його можливість), вищі за нерухоме.

    • Для вченого Відродження безмежне (можливість, матерія) важливіше за форму, нескінченне переважає скінченне, становлення і безперервне перетворення (або його можливість), вищі за нерухоме.

    • Новий погляд на світ і людину дозволив зробити видатні відкриття і створити нові теорії, що стали прологом наукової революції, у ході якої оформилося класичне природознавство. Так були зроблені відкриття Миколи Коперника і Джордано Бруно, що дали світу геліоцентризм і ідею нескінченності Всесвіту. Це поки що були швидше геніальні припущення, що вимагали як наукового, так і філософського обґрунтування. Саме ця проблема стане ключовою в ході наукової революції ХVI-XVII ст., що створила сучасну науку.

    • Нова ж наукова програма, що стала завершенням Ренесансу і відкрила європейське експериментальне і математичне природознавство Нового часу, була створена Галілео Галілеєм. Він же сформулював першорядні методологічні і філософські принципи, які лягли в основу розвитку всього європейського світогляду і науки Нового часу.



    Філіппо Бруно народився поблизу Неаполя в 1548. В 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Домініканському ордену, де продовжив навчання. Тут в 1565 він став монахом і отримав ім'я Джордано. В 1572 Бруно прийняв священний сан.

    • Філіппо Бруно народився поблизу Неаполя в 1548. В 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Домініканському ордену, де продовжив навчання. Тут в 1565 він став монахом і отримав ім'я Джордано. В 1572 Бруно прийняв священний сан.

    • Бруно стверджував, що Всесвіт нескінченний і існує вічно, що в ній знаходиться незліченна кількість світів, кожен з яких за своєю будовою нагадує коперніковску Сонячну систему.

    • 25 травня і 26 травня 1592 року Моченіго направив на Бруно доноси, після чого філософ був заарештований і кинутий у в'язницю. Після семирічного тюремного ув’язнення й марних спроб схилити його до зречення від своїх учень 26 лютого 1600 року Бруно спалили на Кампо деї Фіорі (Площі Квітів) як єретика і порушника чернечої обітниці. Відомо, що кати привели Бруно на місце страти з кляпом в роті, прив'язали до стовпа, що знаходився в центрі багаття, залізним ланцюгом і перетягнули мокрою мотузкою, яка під дією вогню стягувалася і врізалася в тіло. Останніми словами Бруно були: «Я вмираю мучеником добровільно». Всі твори Джордано Бруно були занесені в 1603 католицький Індекс заборонених книг, в якому вони фігурували аж до його останнього видання в 1948.



    1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29


    База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка