"олігархічний" характер національного капіталу



Сторінка9/9
Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Збереження великих обсягів тіньових доходів почало обтяжувати існування бізнес-груп і окремих фізичних осіб з різних причин:

  • легальність стає запорукою безпеки бізнесу. Наявність тіньових доходів робить бізнес-групи вразливими для претензій влади;

  • легалізація доходів стала потрібною колу людей, які мали піти з влади і які потребували гарантій проти можливих претензій з боку осіб, що замінили їх у владі;

  • необхідність проведення легалізації / амністії капіталу і доходів почала сприйматися як необхідний захід для поліпшення іміджу країни.



  • Проблема виведення капіталу з тіні є досить актуальною в усіх країнах. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, її вирішення обумовлене різною метою і здійснюється із застосуванням різних механізмів.

    • Проблема виведення капіталу з тіні є досить актуальною в усіх країнах. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, її вирішення обумовлене різною метою і здійснюється із застосуванням різних механізмів.

    • У найрадикальнішому форматі ця проблема вирішується в країнах, що поставили за мету покінчити з корумпованими режимами і відновити справедливість (конфіскація і націоналізація).

    • Розвинені країни ставлять більш вузькі прагматичні цілі (повернення капіталу, легалізація доходів, отриманих за кордоном, і т.п.) і застосовують для цього лояльніші способи (легалізація / амністія).



    Певна закономірність у світовій практиці – легалізація / амністія доходів і капіталу найчастіше ініціюється новим урядом, який тільки-но прийшов до влади. Фінансові кола, які підтримують на цей час новий уряд, одержують додаткові персональні гарантії і тому можуть піти на цю процедуру. В інших випадках – це досить складний процес, що має, зазвичай, незначний ефект для бюджету (це вважається одним із базових показників успішності реалізації подібних програм). Звичайний показник у світовій практиці - повернення в бюджет до 1% від його обсягу.

    • Певна закономірність у світовій практиці – легалізація / амністія доходів і капіталу найчастіше ініціюється новим урядом, який тільки-но прийшов до влади. Фінансові кола, які підтримують на цей час новий уряд, одержують додаткові персональні гарантії і тому можуть піти на цю процедуру. В інших випадках – це досить складний процес, що має, зазвичай, незначний ефект для бюджету (це вважається одним із базових показників успішності реалізації подібних програм). Звичайний показник у світовій практиці - повернення в бюджет до 1% від його обсягу.

    • Найуспішніша амністія тіньових доходів у штаті Нью-Джерсі (США) принесла в бюджет суму, що становить 2,6% усіх річних податкових надходжень.

    • Історія засвідчує, що в більшості країн через низьку ефективність подібні акції проводяться періодично. Програми з легалізації/ амністії доходів і капіталу реалізовувалися в Індії – 5, Португалії – 4, Франції, Австрії, Ірландії – по 2 рази. У США з 1982 р. було реалізовано 62 таких програми.



    Низька ефективність акцій з легалізації доходів і капіталу пов’язана з побоюваннями бізнесу стосовно ризику можливих карних переслідувань після завершення процедури легалізації доходів.

    • Низька ефективність акцій з легалізації доходів і капіталу пов’язана з побоюваннями бізнесу стосовно ризику можливих карних переслідувань після завершення процедури легалізації доходів.

    • Під процедуру легалізації / амністії доходів і капіталу підпадають переважно ті, що опинилися в зоні «підвищеного ризику», тобто вже стали об’єктом уваги правоохоронних органів.

    • Ефективність реалізації програм з легалізації / амністії тіньових доходів безпосередньо не залежить від жорсткості відповідальності для тих, хто не пройшов передбачені процедури.

    • Репресивна схема не стала гарантією успішності акції. Приклад: Аргентина, де в 1987 р. уряд в ультимативній формі зобов’язав усіх великих підприємців задекларувати свої доходи, причому легалізовані кошти обов’язково повинні були інвестовані у визначені урядом сектори економіки. Ця акція закінчилася масовим відпливом капіталу з країни.

    • З цієї причини в останні роки уряди розвинених країн намагаються забезпечити максимальну конфіденційність для учасників цього процесу і не ставлять за обов’язкову мету наповнення бюджету (Бельгія).



    Легалізація / амністія тіньових доходів найближчими роками навряд чи буде успішною, оскільки в країні зберігається нестабільна політична обстановка, недосконалі законодавство й адміністративна система (високий рівень корупції).

    • Легалізація / амністія тіньових доходів найближчими роками навряд чи буде успішною, оскільки в країні зберігається нестабільна політична обстановка, недосконалі законодавство й адміністративна система (високий рівень корупції).

    • Крім того, за минулі роки великому капіталу вдалося закамуфлювати тіньові доходи в легальні форми за межами України. Відпрацьовано й легальні способи повернення в країну необхідних інвестиційних ресурсів. Серед них найпоширеніший – інвестування начебто іноземного капіталу. Такий спосіб надає переваги в оподатковуванні й робить процедуру для учасників безпечнішою, ніж офіційний процес легалізації /амністії.

    • Більш перспективною є політика сприяння і заохочення процесів детінізації діяльності існуючих компаній на території країни. У цьому зацікавлені самі ФПГ, оскільки прозоре і легальне ведення бізнесу відповідає їх позиціям світових операторів.



    При ухваленні рішення про проведення легалізації/ амністії доходів і капіталу слід враховувати ту обставину, що активний пошук прихованих доходів і карне переслідування осіб, винних у приховуванні доходів, потребує спеціальних законодавчих механізмів і значних організаційних, кадрових, фінансових, матеріальних ресурсів, а також науково-методичного забезпечення.

    • При ухваленні рішення про проведення легалізації/ амністії доходів і капіталу слід враховувати ту обставину, що активний пошук прихованих доходів і карне переслідування осіб, винних у приховуванні доходів, потребує спеціальних законодавчих механізмів і значних організаційних, кадрових, фінансових, матеріальних ресурсів, а також науково-методичного забезпечення.

    • Витрати на організацію контролю і покарання порушників можуть перевищити кошти, що надходять у бюджет. Крім того, сама ситуація переслідування може стати дестабілізуючим чинником для української економіки.



    Держава має надати можливість своїм громадянам легалізувати тіньові доходи. Основні вимоги до процедури легалізації/амністії капіталів і доходів:

    • Держава має надати можливість своїм громадянам легалізувати тіньові доходи. Основні вимоги до процедури легалізації/амністії капіталів і доходів:

    • одноразове проведення процедури,

    • неконфіскаційний характер,

    • достатні гарантії звільнення від відповідальності за декларовані об’єкти,

    • гарантії конфіденційності інформації,

    • поєднання амністії з більш жорсткими умовами відповідальності у випадку приховування доходів,

    • чітке визначення тих видів доходів і капіталів, що не підлягають легалізації / амністії,

    • широка роз’яснювальна робота.



    Для легалізації «сірого» капіталу деякими експертами пропонується:

    • Для легалізації «сірого» капіталу деякими експертами пропонується:

    • відкриття на території країни філій великих іноземних банків з бездоганною репутацією;

    • створення за рубежем, з підтримкою транснаціональних фінансових структур і країн «великої сімки» цільового гарантійного фонду під умовною назвою «Інвестиції в Україну», участь у якому була б анонімною для іноземних суб’єктів.

    • Перевірка і відповідальність за джерела походження коштів у цьому випадку перекладалася б на іноземні банки.



    Специфікою України є необхідність проведення визнання прав власності за приватизаційними угодами, що укладалися з порушеннями приватизаційного законодавства й умов конкуренції. Невизначеність, що зберігається, створює непевність прав власності в цій сфері й базу для провокування процесів переділу власності.

    • Специфікою України є необхідність проведення визнання прав власності за приватизаційними угодами, що укладалися з порушеннями приватизаційного законодавства й умов конкуренції. Невизначеність, що зберігається, створює непевність прав власності в цій сфері й базу для провокування процесів переділу власності.

    • Основні вимоги до організації процесу:

    • при проведенні не повинен мати місце обвинувальний контекст (здійснювати не у формі амністії);

    • доцільно застосовувати добровільні форми участі власників у цьому процесі. Спосіб вирішення – укладення мирових угод;

    • соціально прийнятною формою може стати доплата в бюджет і використання одержаних коштів на реалізацію соціально значимих проектів

    • механізм має містити достовірні критерії, що свідчать про наявність порушень приватизаційної процедури. Масштаби охоплення об’єктів процедурою необхідно чітко окреслити тільки великими підприємствами. Інакше процедура поглине надмірний обсяг фінансових ресурсів на покриття витрат і адміністративної енергії державних органів на її проведення.



    На теперішній час запроваджені елементи декількох моделей СВБ

    • На теперішній час запроваджені елементи декількох моделей СВБ

    • Продовження моделі функціонування великого державного підприємства, що склалася за часів СРСР (ММК ім. Ілліча);

    • Співпраця в соціальній сфері (додаткові зобов'язання з благоустрою території, проведення газопроводів, реставрація музеїв (Батурин, Маріїнський палац, “Художній арсенал”);

    • Епізодичні меценатські та добродійні акції (спортивні змагання, фінансові внески в лікарні, дитячі заклади тощо);

    • Наймасовіша: обмеження соціальним пакетом для персоналу.

    • Решта елементів відповідальної поведінки бізнесу – забезпечення прозорості діяльності компаній, охорона праці, захист довколишнього середовища, боротьба з корупцією – у діяльності українських компаній ще не досягли навіть рівня вимог, передбаченого чинним законодавством. Ці вимоги надзвичайно рідко стають добровільними зобов'язаннями українського бізнесу.



    Формування принципів СВБ відбулося впродовж досить тривалого історичного періоду, починаючи від різних видів простої добродійної діяльності окремих компаній до вироблення загальних принципів поведінки великих корпорацій в умовах глобальної економіки.

    • Формування принципів СВБ відбулося впродовж досить тривалого історичного періоду, починаючи від різних видів простої добродійної діяльності окремих компаній до вироблення загальних принципів поведінки великих корпорацій в умовах глобальної економіки.

    • Ключовий зміст СВБ – добровільне прийняття компаніями принципів і стандартів соціально відповідального (корисного для суспільства і довколишнього середовища) ведення бізнесу. Його скоріше можна віднести до етичного кодексу поведінки бізнесу в сучасному суспільстві.



    Перший крок: розробка в 1980 р. Кодексу поведінки транснаціональних компаній.

    • Перший крок: розробка в 1980 р. Кодексу поведінки транснаціональних компаній.

    • Проте головною ініціативою ООН став Глобальний договір, навколо якого на добровільних началах почали об’єднуватися установи ООН з компаніями, трудовими неурядовими організаціями та іншими структурами громадянського суспільства.

    • Мета цього об’єднання – стимулювання дій і партнерства на підтримку принципів в сфері прав людини, трудових відносин, охорони довкілля, що сприяють формуванню сталої і відкритої глобальної економіки.



    Ідеї соціальної відповідальності бізнесу (у термінах ЄС – корпоративна соціальна відповідальність) ввійшли в політику ЄС з 2000 р., коли в Лісабоні Європейська Рада закликала компанії звернутися до їхнього розуміння соціальної відповідальності.

    • Ідеї соціальної відповідальності бізнесу (у термінах ЄС – корпоративна соціальна відповідальність) ввійшли в політику ЄС з 2000 р., коли в Лісабоні Європейська Рада закликала компанії звернутися до їхнього розуміння соціальної відповідальності.

    • Загальноєвропейське обговорення цієї теми почалося з оприлюднення Європейською комісією Зеленої книги «Просування європейського підходу до соціальної відповідальності бізнесу». У ній подано стратегію збільшення внеску бізнесу в соціальний прогрес і розвиток захисту довкілля вище базового рівня зобов’язань, визначених законодавством країн.

    • У квітні 2003 р. Європейський парламент прийняв «Резолюцію з корпоративної соціальної відповідальності (CSR): Внесок корпоративної соціальної відповідальності у сталий розвиток».



    Внеском ОЕСР у розвиток політики з впровадження СВБ є розробка і прийняття «Керівних принципів ОЕСР для транснаціональних компаній».

    • Внеском ОЕСР у розвиток політики з впровадження СВБ є розробка і прийняття «Керівних принципів ОЕСР для транснаціональних компаній».

    • Документ містить принципи і стандарти, яких компанії можуть дотримуватися на добровільних засадах. Вони охоплюють такі сфери діяльності як права людини, розкриття інформації, антикорупційні дії, взаємовідносини з приводу оподатковування, праці, охорони довкілля та захисту інтересів споживачів.



    15–16 червня 2004 р. на міжнародній конференції в Стокгольмі ISO прийняла рішення про розробку керівного документа щодо соціальної відповідальності ISO 26000.

    • 15–16 червня 2004 р. на міжнародній конференції в Стокгольмі ISO прийняла рішення про розробку керівного документа щодо соціальної відповідальності ISO 26000.

    • Відповідно до термінології ISO йому присвоєно назву стандарту. Проте в ньому не передбачається стандартизація аспектів СВБ. Він не міститиме вимоги до процедур виконання чи слугувати стандартом для менеджменту. Не передбачається також сертифікації компаній за цим видом стандарту.

    • Основним завданням розробки ISO 26000 є конвергенція як існуючих, так і нових запропонованих норм, стандартів, законів і інструментів у цій сфері.

    • Розробка і впровадження стандарту були заплановані на 2007–2008 роки.



    Нині в Україні набуває актуальності проблема пошуку механізмів зняття протистояння між великим капіталом, з одного боку, владою і суспільством – з другого.

    • Нині в Україні набуває актуальності проблема пошуку механізмів зняття протистояння між великим капіталом, з одного боку, владою і суспільством – з другого.

    • Об’єктивні закономірності розвитку ринкового господарства, економічна раціональність і політична розсудливість змушують бізнес, як і владу, відмовлятися від радикальних рішень і шукати баланс інтересів.

    • Необхідно формувати консенсус між великим капіталом, владою і суспільством, спираючись на більш-менш сталу систему взаємовідносин.

    • СВБ як національний проект міг би стати фундаментом для налагодження партнерства між великим капіталом, владою і суспільством



    Запровадження СВБ дозволяє:

    • Запровадження СВБ дозволяє:

    • створити привабливий образ капіталу для суспільства;

    • чітко визначити формат взаємовідносин влади і капіталу та виключити інші можливі мотиви їх партнерства;

    • розвинути механізми взаємоконтролю капіталу через зобов’язання між членами різноманітних асоціацій та договори партнерства;

    • поліпшити міжнародний імідж країни й українського капіталу.



    При розробці національних принципів і стандартів СВБ можна виділити такі специфічні елементи:

    • При розробці національних принципів і стандартів СВБ можна виділити такі специфічні елементи:

    • Україна тільки-но ступає на шлях застосування принципів СВБ. Владі й капіталу необхідний час для переходу від базових до вищих форм СВБ.

    • Український бізнес у своїй більшості не дотримується на практиці базового рівня відповідальності (виконання вимог закону). Тому на відміну від розвинених країн перший рівень СВБ для України має передбачати ці зобов’язання для всіх компаній.

    • СВБ має стати одним із чинників боротьби в Україні з корупцією і тіньовою економікою.

    • Для України характерна традиційно широка участь компаній у житті місцевої громади. Це має знайти відображення у зобов’язаннях компаній щодо СВБ.



    Формування системи СВБ в Україні передбачає:

    • Формування системи СВБ в Україні передбачає:

    • сприяння становленню інституціональної системи СВБ (у структурі державних органів і мережі добровільних організацій роботодавців);

    • розробку національних принципів і стандартів СВБ на основі прийнятих у світі принципів і стандартів на глобальному рівні і з урахуванням специфіки країни;

    • просування ідей СВБ для підвищення поінформованості бізнесу, влади і населення,

    • прийняття необхідних законів;

    • підготовку пакета партнерських проектів, що виконуються на спільних умовах державою, місцевою владою і бізнесом (держава має запропонувати портфель проектів, до реалізації яких може приєднатися бізнес);

    • розробку і запровадження системи стимулів для СВБ.


    1   2   3   4   5   6   7   8   9


    База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка