Онтогенез – поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний). Розвиток організму людини – онтогенез



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.


Особливості фармакодинаміки та фармакокінетики лікарських засобів у дітей, клініко-фармацевтичні підходи до вибору лікарських засобів та підбору індивідуальних доз у дітей різного віку.Особливості фармакодинаміки та фармакокінетики, раціональне застосування лікарських засобів у осіб похилого віку

  • Зав. кафедри клінічної фармації д.м.н., проф. Самогальська О.Є.


Розвиток організму людини – онтогенез – поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний).

  • Розвиток організму людини – онтогенез – поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний).

  • Постнатальний період триває від народження до смерті індивідуума і поділяється на періоди:

      • – новонародженості (1-10 днів);
      • – грудний (10 днів-1 рік);
      • – раннє дитинство (1-3 роки);
      • – перше дитинство (4-7 років);
      • – друге дитинство (8-12 років);
      • – підлітковий (пубертатний) (13-16 років);
      • – юнацький (17-21 рік);
      • – зрілий – I період (22-35 років), II період (36-60 років);
      • – літній (61-74 роки);
      • – старечий (75-90 років);
      • – довголіття (90 років і більше).


В житті дитини виділяють декілька періодів, під час яких фармакокінетика і фармакодинаміка лікарських засобів істотно відрізняються:

  • В житті дитини виділяють декілька періодів, під час яких фармакокінетика і фармакодинаміка лікарських засобів істотно відрізняються:

      • антенатальний,
      • інтранатальний період пологів,
      • неонатальний (до 4 тижнів),
      • до 1 року,
      • від 1 року до 3 років.
  • Після 5 років основні клініко-фармакологічні параметри у дітей мало відрізняються від таких у дорослих.



Результативність уведеного препарату у дитини визначається

  • Властивостями речовини,

  • Особливостями взаємодії її з організмом, яка відбувається в 3 етапи:

  • фармакологічний (вивільнення речовини з лікарської форми);

  • фармакокінетичний;

  • фармакодинамічний.

  • Залежить

  • від ступеня насиченості специфічних рецептурних структур молекулами лікувального препарата, а їх кількість, ступінь зрілості, диференціювання різні в залежності від доношеності, віку й ін.;

  • від дози й об’єму розподілу, ліпофільності, зв’язування з білками;

  • від функції печінки і нирок.



Фармакокінетика Шляхи введення

  • Найбільша залежність фармакокінетичних процесів від віку у новонароджених і дітей 1-ого року.

  • Вибір шляху визначається лікарською формою, стійкістю препарата у травних соках, здатністю всмоктуватися в ШКТ, метою терапії (термінова допомога – в/в).

  • 1. При пероральному введенні враховують розчинність в ліпідах, характер та об’єм харчової маси, перистальтику кишечника, наявність патологічного процесу в органах травлення, стан секреції травних залоз, флору кишечника.

  • Недоліки: руйнування ЛЗ в кишечнику, печінці, включення в циклічні процеси.

  • 2. При парентеральному введенні швидке надходження в кров в незміненому вигляді, точність дозування.

  • Недоліки: травмування під час ін’єкції, больова реакція, тромбоемболії, необхідність асептики, можливі непередбачувані реакції (анафілактичний шок, аритмії, колапс, судоми й ін.)

  • 3. Інгаляційний шлях дозволяє вводити газоподібні, пароподібні, рідкі й тверді (в аерозолях) речовини, які входять в кров у незміненому вигляді.

  • Недоліки: реакція подразнення зі спазмом гладких м’язів гортані, кашлем.

  • 4. Крізь шкіру можна вводити жиророзчинні речовини (у формі мазей, лініментів) та електроліти (методом електрофорезу).

  •  



Механізми всмоктування

  • Дітям краще парентерально призначати ліки, бо не треба передбачати концентрацію в крові через всмоктування в ШКТ.

  • На всмоктування ЛЗ у ШКТ впливають такі фактори:

  • 1. рН вмісту шлунка в перші дні від народження близький до нейтрального і знижується повільно:

  • 1-ий місяць – 5,8

  • 3 – 7 міс. – 5,0

  • 7 – 9 міс – 4,5

  • 3 роки – 1,5 – 2,5

  • Тому у дітей раннього віку затруднене всмоктування ліків з кислою реакцією (аспірин, барбітурати) і краще - основ. Тому немовлятам добре призначати основи за 1 год. до їжі або через 1,5 – 2 год. після неї.



На всмоктування ЛЗ у ШКТ впливають такі фактори:

  • 2. Характер їжі – хелатні сполуки погано всмоктуються в кишечнику (ЛЗ з молочними продуктами і залізом). Жири підвищують всмоктування жиророзчинних вітамінів, антигельмінтних засобів. Краще, коли дитина буде годуватися материнським молоком (евакуація зі шлунка 2 – 3 год., а коли суміші – 4,5 – 6 год).

  • 3. Низький вміст мікробів в кишечнику (у ранньому віці), що впливає на всмоктування.

  • 4. Слабо розвинена жовчовидільна функція печінки (у ранньому віці), що порушує всмоктування.

  • 5. Неоднаково функціонують ферментні системи кишечника.

  • 6. Пасивна дифузія через особливість слизової оболонки відбувається швидше. При прийняття ампіциліну на кг маси тіла у новонароджених концентрація в крові у 2 – 3 рази вища, ніж у дітей шкільного віку. Активне всмоктування, навпаки, затруднене. Тому рибофлавін всмоктується у новонароджених за 16 год., а у старших дітей – за 3 – 4 год.



На всмоктування ЛЗ у ШКТ впливають такі фактори:

  • 7. Захворювання ШКТ - всмоктування в ШКТ порушується.

  • 8. У дітей до року всмоктування у шлунку інтенсивніше, ніж після 1 року.

  • 9. Форма ЛЗ. У віці до 5 років перевагу слід віддавати рідким формам.

  • Комбінація ліків має значення, як і у дорослих:

  • а) Антациди погіршують всмоктування препаратів заліза.

  • б) Холестирамін (утворює хелати)

  • в) холінолітики (сповільнюють перистальтику)

  • г) Проносне (через втрату білка дає дигіталісну інтоксикацію)



  • Парентерально лікарські речовини доцільно вводити при неможливості ентерального застосування при різкому порушенні кишкового всмоктування. Внутрівенне введення має переваги перед внутрішньом'язовим.

  • В/м і п/ш введення новонародженим застосовують при неможливості ін’єкцій у вену і поганому всмоктуванні. При цьому треба пам’ятати, що при нестабільній гемодинаміці ліки можуть затримуватися в місці ін’єкції і спочатку не давати ефекту, а потім створювати інтоксикацію; ліки можуть зразу попадати в судини.

  • Недоношені діти мають найбільш знижене всмоктування. При інгаляційному шляху введення легко пошкоджуються бронхи і альвеоли з подразненням слизових, гіперемією і набряком легень. Ректальне введення не досліджене і використовувати з обережністю. Через шкіру всмоктування дуже добре, тому слід уникати нанесення на шкіру сильнодіючих речовин



Ректальне всмоктування

  • Ректально лікарські засоби вводять, якщо дитина не може приймати їх через рот, та неможливості внутрівенного введення. Нижня і середня ректальні вени безпосередньо впадають в нижню порожнисту вену, тому кров потрапляє в системний кровотік, минувши печінку. Це особливо важливо для деяких препаратів, наприклад, лідокаїну і пропранололу, які при пероральному застосуванні піддаються пресистемному метаболізму.

  • Ліпофільні лікарські засоби (барбітурати, бензодіазепін) є ідеальними засобами для ректального застосування, оскільки вони знаходяться в основному в неіонізованій формі і легко проникають через клітинну мембрану. Ректальне введення тиопентала або бензодіазепама може бути використано для швидкої анестезії при неможливості внутрівенних інфузій або за наявності судомного нападу. Після ректального введення діазепаму (0,25-0,5 мг/кг) дітям у віці від 2 тижн до 11 років його концентрація в сироватці крові порівняна з концентрацією при внутрівенному введенні.



Розподіл ліків

  • Зв’язування ліків з білками крові у дітей раннього віку знижене через нижчий вміст загального білка, ліпопротеїнів, знижена здатність альбумінів до зв’язування і підвищений вміст ендогенних речовин, що конкурують за білок (вільні жирні кислоти, білірубін). Виходячи з цього, у дітей раннього віку зростає вільна фракція ліків, що примушує робити корективи в лікуванні.

  • У дітей ЛЗ можуть зв’язуватися з форменими елементами крові, що дає гемоліз або метгемоглобінемію. Проникнення ЛЗ у тканини у дітей інакше: оскільки у новонароджених об’єм рідини більший, ніж у старших дітей, а вміст жиру і білка менший, то полярні сполуки зазнають більшого розведення. Тому медикаменти у дітей розподіляються інакше. Це визначає вибір оптимальних доз, режиму та шляхів введення.



Розподіл ліків

  • 1. Багато ліків конкурують за зв’язування з альбумінами і ведуть до збільшення незв’язаної фракції.

  • 2. Гіпопротеїнемія, пов’язана з патологією печінки, нирок, голодуванням може привести або до підвищення вільної фракції, або до швидкого виведення ліків. Нефротичний синдром – резистентність до антикоагулянтів непрямої дії (збільшена швидкість їх виведення в 10 раз) і зростає токсичність преднізолону (збільшується незв’язана кількість препарату в плазмі).

  • 3. Розподіл медикамента залежить від кровообігу – найвища концентрація в печінці, легенях, найменша – в шкірі, кістках.

  • 4. Концентрація ЛЗ в мозку залежить від функції ГЕБ, проникність якого змінюється при гіпоксії, запаленні, в новонароджених і немовлят більша проникність



Елімінація ліків

  • Біотрансформація на першому етапі здійснюється за участю монооксигеназних систем з участю цитохрома Р 450 і НАДФН. Дія ліків ослабляється або утворюються активні метаболіти, які при взаємодії з ферментами, білками можуть привести до загибелі клітини, тератогенезу, утворення антигенів (фенобарбітал, димедрол, фенотіазини, триметоприм). Оксидаційні ферменти у дітей раннього віку менш активні.

  • Другий етап – утворення парних сполук – високо полярних, добре розчинних у воді, які швидко виводяться. Недостатнє функціонування одного шляху перетворення парних сполук у дітей може компенсуватися іншим. Сульфатування –при народженні дитини, метилювання – кінець першого місяця, глюкурунизація – кінець другого, сполучення з глутатіоном – у три місяці і т.д.

  • Біотрансформація відбувається у дітей повільніше, змінюється під впливом порушень гемодинаміки, гіпоксії, захворювань, залежить від синтезу альбумінів, ліків, що приймаються і підсилюють активність ферментів.



Виведення лікарських засобів

  • Більшість лікарських речовин і/чи їх метаболитов виводяться нирками. Функція нирок у новонароджених знижена, тому виведення з сечею багатьох речовин відбувається менш інтенсивно, ніж у дорослих.

  • нирковий кровотік з віком наростає в результаті збільшення хвилинного об'єму серця і зменшення загального периферичного судинного опору. Нирковий кровотік у новонароджених складає 5-6% від хвилинного об'єму серця, тоді як у дорослих він досягає 15-25%. При народженні нирковий кровотік рівний 12 мл/хв (0,72 л/год), а до 1-му року зростає до 140 мл/хв (8,4 л/год).



При народженні рівень клубочкової фільтрації прямо пропорційний гестаційному віку. Швидкість клубочкової фільтрації у всіх доношених новонароджених до моменту народження складає 2-4 мл/хв, у недоношенних-1 мл/хв. В перші 2-3 дні після народження вона підвищується відповідно до 8-20 мл/хв і 2-3 мл/хв. Рівня дорослих клубочкова фільтрація досягає до 2,5-5 міс. Підвищення швидкості клубочковой фільтрації після народження обумовлено поряд причин: підвищенням хвилинного об'єму серця і АТ, зменшенням загального периферичного судинного опору, збільшенням площі поверхні, здатної до фільтрації, розмірів пор мембран.

  • При народженні рівень клубочкової фільтрації прямо пропорційний гестаційному віку. Швидкість клубочкової фільтрації у всіх доношених новонароджених до моменту народження складає 2-4 мл/хв, у недоношенних-1 мл/хв. В перші 2-3 дні після народження вона підвищується відповідно до 8-20 мл/хв і 2-3 мл/хв. Рівня дорослих клубочкова фільтрація досягає до 2,5-5 міс. Підвищення швидкості клубочковой фільтрації після народження обумовлено поряд причин: підвищенням хвилинного об'єму серця і АТ, зменшенням загального периферичного судинного опору, збільшенням площі поверхні, здатної до фільтрації, розмірів пор мембран.

  • Функція канальців нирок у новонароджених також знижена (малі розміри канальців і кількість функціонуючих клітин, низький кровотік в зовнішній частині коркової речовини, незрілість енергозабезпечуючих процесів). Канальцевий апарат дозріває пізніше клубочкового. Виведення парааміногіпурату, який секретується проксимальними канальцями протягом першого року життя, збільшується в 10 раз, досягаючи рівня у дорослих до 8 міс.

  • До лікарських засобів, які виводяться з організму шляхом канальцевої секреції, відносяться аміноглікозиди, цефалоспорини, пеніцилін, дигоксин, фуросемід. Застосовувати їх потрібно особливо обережно за наявності порушення функції нирок.



Вибір дози при лікуванні дітей

  • Найбільш обгрунтованим є перерахунок дози на площу поверхні тіла.

  • Перерахунок маси тіла дитини на площу поверхні:

  • Маса тіла (кг) Площа поверхні (м2)

  • 10 0,5

  • 20 0,75

  • 30 1,0

  • 40 1,25



Інші методи розрахунку дози для дітей

  • а = А  М / 70, а = А  В / 20, де

    • а – доза дитини,
    • А – доза дорослого,
    • М – маса тіла дитини,
    • В – вік дитини (кількість років).
  • Дитячу дозу можна розрахувати і так: вік дитини  5 (стале число) = % від дози дорослого. Наприклад, дитині в 6 років необхідно призначити 30 % від дози дорослого (6  5 = 30 %).



Фармакодинаміка лікарських засобів

  • Механізм дії деяких лікарських речовин у новонароджених (у тому числі у недорозвинених) і дітей перших років життя має певні особливості. У дітей старший 3-5 років фармакодинаміка більшості препаратів не відрізняється від такої у дорослих. Відмінності у фармакодинаміки пов'язані з повільним дозріванням рецепторних систем у дітей в ранній період життя. Прикладом може служити виражена гіперкатехоламінемія, що розвивається у новонароджених і не призводить до несприятливих наслідків, що можна пояснити недорозвитком b-адренорецепторів, блокадою їх аденозином або збоченою реакцією на простагландини. У дітей, які хворіють на бронхіальну астму, відзначена менша ефективність b-адреномиметічних засобів, ніж у дорослих хворих.

  • Відомо, що деякі антагоністи кальція, які широко використовуються у дорослих для купування пароксизмальної тахікардії, у новонароджених можуть викликати важкі побічні реакції (шок, артеріальна гіпотонія, асистолія).

  • Допамін мало впливає на скоротливу функцію лівого шлуночка і АТ у новонароджених, але може надати парадоксальну дію.



ПОХИЛИЙ ВІК

  • У людей похилого і старечого віку змінюється реакція організму на лікарські засоби в результаті фізіологічного старіння органів і тканин і наявності різних захворювань. З віком збільшується частота побічних реакцій на лікарські речовини. Цей факт особливо важливий, оскільки близько половини споживаних лікарських препаратів доводиться саме на людей старших вікових груп.

  • У людей похилого віку змінюється секреторна і моторна функція шлунково-кишкового тракту, що приводить до підвищення рН в шлунку, уповільнення швидкості його спорожнення, активної абсорбції. В результаті знижується біодоступність багатьох лікарських речовин (наприклад, дигоксину). Зменшення вмісту в крові альбуміну супроводжується порушенням зв’язування лікарських препаратів.



ПОХИЛИЙ ВІК

  • Особливе значення має зниження швидкості біотрансформації речовин в печінці в результаті зменшення активності ферментів. Наслідком цього є уповільнення метаболізму ряду лікарських препаратів, що підвищує ризик ускладнень фармакотерапії.

  • Змінюється також виведення лікарських речовин унаслідок зменшення ниркового кровотоку (атеросклероз і артеріолосклероз), маси нирок і числа функціонуючих клубочків. До 65 років їх кількість знижується на 30%. Крім того, сповільнюється канальцева екскреція.

  • Зниження маси тіла за рахунок м'язової тканини і підшкірно-жирової клітковини приводить до зміни об'єму розподілу лікарських препаратів.

  • Мабуть, може порушуватися і функція рецепторного апарату,

  • Особливості фармакодинаміки лікарських засобів у похилих людей мало вивчені.



Фармакокінетика

  • Атрофія слизової шлунка і кишечника – зниження всмоктувальної, секреторної, моторної функцій, а це веде до зниження швидкості й повноти всмоктування ЛЗ, що знижує концентрацію.

  • При парентеральному введенні має значення знижена швидкість кровотоку, тому ЛЗ повільно розсмоктується і розподіляється.

  • З віком змінюються фізико-хімічні властивості мембран, проникність капілярів, розвивається гіпоальбумінемія, що зменшує рівновагу між двома формами ЛЗ в сторону вільної фракції та посилення її дії, аж до інтоксикації. Ризик її посилюється при введенні кількох речовин і конкуренції за білок.

  • Зміна ферментів печінки - зменшена біотрансформація і передумови до інтоксикації.

  • Тому в геріатрії терапію починають з 1/2 – 1/3 дози дорослих.

  • Виведення ліків у старших погіршується, оскільки всі функції нирки зменшуються, подовжується час циркуляції й кумуляція введених препаратів.

  •  



Фармакодинаміка

  • Зміни в чутливості старіючого організму до ЛЗ неоднорідні, тому не існує єдиного узагальнюючого показника ступеня і характеру цих змін.

  • Вікові зміни чутливості різних тканин до дії одних і тих же речовин неоднозначні.

  • У старості може мати місце якісна зміна чутливості тканини до ряду речовин.

  • У глибокій старості підвищення чутливості тканини до ЛЗ може змінитися її зниженням.

  • Зміна структури й чутливості периферичних рецепторів та зниження реактивної спроможності клітин зменшують адаптивні можливості організму, лежать в основі генезу неадекватних реакцій.

  • Зменшення активної протоплазматичної маси тіла (в середньому на 20 - 30%) позначається на фармакодинаміці. Тому з метою досягнення відповідності вже з 50 років дозу ЛЗ знижують з розрахунку 1% за кожен рік понад 50.

  • перелічені вікові особливості спричиняють до того, що дія ЛЗ проявляється своєрідно, з індивідуальною переносністю, розвитком інтоксикації.

  •  



Сечогінні

  • При призначенні цих препаратів слід орієнтуватися на сечогінний ефект, який досягається і відміняти при настанні рефрактерності, а не на загальноприйняті дозування. Кращий ефект при призначенні малих доз діуретиків і повільнодіючих препаратів. Не забувати про калій. Обережно при свіжих тромбозах, гіпохлоремії і гіпокаліємії.

  • Гіпотіазид – 0,025 2 р. в першій половині дня 3 – 4 дні з такою ж перервою.

  • Оксодолін – 0,1 (т. 0,05) натще вранці з перервою в 2 – 3 дні.

  • Лазикс – 0,04 1 р. вранці 2 – 3 дні з перервою в 2 – 3 дні, 1% розчин вранці 1 мл.

  • Урегіт – 0,05 (1т) вранці після їди 2 – 3 дні з перервою 2 – 3 дні.

  • Діакарб – табл. 0,25 г аналогічно урегітові.

  • Верошпірон – 0,025 по 2 т.× 2 р після їди 5 і більше днів в комбінації з іншими діуретичними засобами.



Антиангінальні

  • Обережно з введенням в/в нітрогліцерину, дає „обкрадання”.

  • Принципи:

  • 1. Індивідуальний підбір.

  • 2. Мінімальні дози.

  • 3. Обґрунтовані комбінації.

  • 4. Запобігання феноменові відміни і розвитку толерантності.

  • 5. Урахування можливих побічних явищ.

  • 6. Призначення геріатричних засобів, препаратів К, вітамінів і анаболічних стероїдів.

  • 7. Систематичність приймання, врахування добової динаміки.

  •  



НСПЗ

  • Призначаються у зменшених дозуваннях з урахуванням стану печінки і нирок, протипоказань, систематично контролюючи картину крові та стану ШКТ, обов’язково після їди.



Антибіотики

  • Враховувати сповільнену біотрансформацію та виведення у геріатричних хворих, що сприяє токсичним реакціям і алергії. Тому дози середні. При цьому виявляється прихована недостатність вітамінів, частіше зустрічається кандидоз.

  • Призначення за строгими показаннями.

  • Проведення шкірних алергічних проб.

  • Паралельне призначення вітамінів і ністатину.

  • Недопустимість перевищення курсових доз.



ВІтамінотерапія

  • Для осіб похилого і старечого віку показання:

  • симптоми передчасного старіння;

  • помірні прояви атеросклерозу і ГХ;

  • загальна слабість;

  • порушення апетиту і сну;

  • надмірна психічна збудливість;

  • розумове і фізичне виснаження;

  • реконвалесценція;

  • антибіотико- і хіміотерапія;

  • гіпо- і авітамінози.

  • У практиці геріатра частіше використо-вується курсова терапія вітамінами в лікувальних дозах з поступовим переходом на рівень фізіологічних потреб.



Особливості взаємодії ліків

  • Поліморбідність у людей старших вікових груп викликає необхідність застосування декількох лікарських засобів. Це створює ризик розвитку побічних реацій. З кількістю препаратів зростає число побічних реакцій. Крім того., різні види антагонізму між ЛЗ знижують терапевтичний ефект. Тому геріатр повинен виділити основні моменти терапії в комплексі лікувальних заходів.

  • Необхідно враховувати, що віком звужується інтервал терапевтичної дії ЛП, тому прогнозувати кінцевий підсумок взаємодії дуже важко.

  • Прикладом антагоністичних відносин між різними препаратами може бути ефект сповільненого всмоктування ліків кислотної структури (саліцилатів, барбітуратів) при одночасному призначені антацидів.

  • Нейролептики і антидепресанти знижують тонус м’язевої стінки кишечника за рахунок вираженої холінолітичної дії. Це створює сповільнену перистальтику і можливість розвитку інтоксикації.

  • На стадії розподілу – обережно призначати ліки, які конкурують за зв’язок з білками, це ще особливо треба пам’ятати, бо у старих є гіпоальбумінемія. Звичайне дозування двох препаратів дає інтоксикацію: дигіталіс і кальцій, що руйнує білково-лікарські комплекси серцевого глікозида.



Особливості геріатричної фармакотерапії

  • У осіб після 60 років імовірність розвитку побічних ефектів більша.

  • На фоні зниження компенсаторних можливостей навіть незначний ступінь інтоксикації може спричинити серйозні зміни в організмі.

  • Люди похилого віку схильні займатися самолікуванням, тому при призначенні терапії слід добре збирати анамнез, щоб скоординувати терапію.

  • Лікування повинно бути строго обґрунтоване.

  • Терапія повинна бути спрямована на лікування основного захворювання, що спричиняє важкість стану, щоб уникнути поліпрагмазії.

  • Лікування повинно бути індивідуальне, дозування з урахуванням всіх вікових змін і захворювань.

  • Користуватись правилом малих доз – спочатку 1/2 або 1/3 загальноприйнятої дози, поступово збільшуючи початкову дозу, з’ясовують ступінь толерантності хворого до препарату і його оптимальну кількість, необхідну для досягнення лікувального ефекту. Тоді переходять на підтримуючу дозу. Особливо треба це виконувати при лікуванні препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном.

  • З урахуванням патогенетичних механізмів багатьох хвороб мірою підвищення ефективності лікування є призначення комплексів з однотипним кінцевим фармакотерапевтичним ефектом компонентів, але різним механізмом їхньої дії.



Особливості геріатричної фармакотерапії

  • Якщо призначаються кілька препаратів, слід урахувати характер і наслідки їх взаємодії.

  • При тривалому вживанні ліків може розвинутись звикання, яке вимагає збільшення дозування, що підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації. Тому лікар має бути готовим до заміни препаратів і т. д.

  • Швидкому досягненню лікувального ефекту сприяє використання геріатричних препаратів.

  • Строгий контроль над харчовим, водним і сольовим раціонами і над діурезом є засобом профілактики лікарської інтоксикації.

  • Лікування підвищується при здійсненні рухового режиму.

  • Враховувати нервово-психічний статус, можливості самообслуговування. Спростити приймання препаратів.

  • Родина і персонал повинні знати ознаки передозування.

  •  



Геропротектори

  • Старіння супроводжується неухильним зниженням рівня метаболізму. Це дестабілізує вуглеводний і ліпідний обмін зниження активності білків. Геропротектори – це речовини неспецифічної загально стимулюючої дії: вітаміни, мікроелементи, новокаїн, гормони, тканинна терапія, АЦС, апілакотерапія, адаптогени. Базисна терапія, проведена ними, підвищує ефективність лікування, робить їх застосування безпечним.

  • Вітаміни сприятливо впливають на діяльність органів, підвищують реактивність організму. Деякі є природними антиоксидантами (Е, С, біофлавоноїди) призначення великих доз недоцільне.

  • Біодози мікроелементів ( Cu, Zn, Mn, K ) включаються до препаратів, що нормалізують обмінні процеси.

  • Новокаїнотерапія – 12 в/м ін’єкцій по 5 мл 2% через день, перерви між першими трьома циклами – 10 днів, потім 1-3 місяці (6-8 циклів на рік).

  • Пробна п/ш – 0,5 мл 2% під контролем Р і ЕКГ.



Геропротектори

  • Гормони в геріатрії застосовують обережно. Анаболічні стероїди можна призначати за схемою:

  • Неробол всередину

  • 2,5 мл х 2 р. в день, 10 днів

  • 2,5 мл х 1 р. на день, 10 днів

  • 1 мл 1 р. в день, 5 днів

  • На кірс лікування 80 мг.

  • Курси проводяться 1-2 р. на рік + Са та білок (молоко) + вітаміни.

  • Тканинні біогенні стимулятори для неспецифічної опірності, активізації процесів адаптації. Три п/ш ін’єкції суспензії плаценти по 1 мл з інтервалом в 10 днів. На рік 2 курси.

  • Апілакотерапія – 0,01 на день під язик 20 днів.

  • Адаптогени – БАР, що сприяють розвитку адаптаційних процесів. Це препарати женьшеню, елеутерокока, дибазол (10 мг на добу), препарати плодів 0лимонника, коренів заманихи. Їх не слід використовувати при спазмах судин головного мозку, черевної порожнини, ГХ, стенокардії.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка