Основні концепції прав людини. Покоління прав людини. Поняття сутності змісту основоположного права



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.



  • Основні концепції прав людини. Покоління прав людини.

  • Поняття сутності змісту основоположного права.

  • Структура прав людини: носії, адресати, предмет.

  • Зміст прав людини і основоположних свобод.

  • Гарантії прав людини і основоположних свобод.



  • Буроменський М. Звернення до Європейського Суду з прав людини (практика Суду та особливості українського законодавства). – Х., 2000.

  • Дворкин Р. О правах всерьез.- М.: РОССПЭН, 2004

  • Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – Київ – Будапешт, 1997.

  • Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К., 2004.

  • Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадина. – К.: Атіка, 2004.

  • Ролз Дж. Теорія справеливості. – К.: Основи, 2006.

  • Экштайн К. Основные права и свободы. – М., 2004.



  • І. Концепції прав людини

  • Ліберальна концепція.

  • Соціетальна концепція.

  • Марксистська концепція

  • Ісламська концепція

  • ІІ. Покоління прав людини:

  • Перше – громадянські і політичні

  • Друге – соціальні

  • Третє – колективні

  • Четверте – права квіритів (ЛГБТІ), права пов'язані із клонуванням, трансплантологією, трансформацією образу людини



Конституційне визначення прав людини у статті 3

  • Конституційне визначення прав людини у статті 3

  • 1) ієрархія правових актів – частина друга статті 8;

  • 2) невичерпаність основних прав у поєднанні із свободою розвитку особистості – речення друге статті 21 і частина перша статті 22;

  • 3) заборона законодавця повернення до гіршого у поєднанні із свободою розвитку особистості – частина третя статті 22 і стаття 23;

  • 4) критерії перевірки конституційності правових актів – стаття 152.



  • 1) пряма дія конституційних норм (частина третя статті 8);

  • 2) гарантії права на судовий захист і права на самозахист (частини перша, друга, п’ята статті 55);

  • 3) гарантії права на відшкодування заподіяної шкоди правовими актами органів публічної влади (стаття 56);

  • 4) судовий конституційний контроль (стаття 147).



  • Право людини – вимога суб'єкта до органу публічної влади чи іншої інституції, наділеною аналогічними функціями і повноваженнями, забезпечити захист вільного вибору варіанта поведінки щодо її доступу до матеріальних і духовних благ з метою задоволення її потреб та інтересів.

  • Права людини як:

  • універсальний характер - соціальна цінність, що зумовлює її зважування у системі інших конституційних цінностей (рівність, свобода, справедливість, солідаризм тощо);

  • рівна міра – гідність як методологічна основа прав людини (конкуруючі концепції: рівність , свобода);

  • природний, невідчужуваний і невід'ємний характер;

  • вираження приватної автономії особи (свободи вільного вибору поведінки);

  • нормативність – зумовлює певні межі свободи вибору і відповідальність особи: право = (межі вільного вибору (свобода волі) + гідність (вираження людської природи)) / (відповідальність + співмірність);

  • гарантованість = належна правова процедура



  • Раніше була свобода, а не було прав, тепер більше прав – але менше свободи.



  • А. Права людини як:

  • суб'єктивні права;

  • об'єктивні права.

  • Б. Структура прав людини:

  • громадянство (підданство);

  • правосуб'єктність особи;

  • принципи статусу;

  • зміст прав людини і основоположних свобод;

  • гарантії прав людини і основоположних свобод.





Адресати суб'єктивного публічного права:

  • Адресати суб'єктивного публічного права:

  • органи публічної влади (індивідуальні і колективні);

  • міжнародні організації;

  • наднаціональні організації



  • органи публічної влади;

  • інституції чи організації , наділені аналогічними функціями і повноваженнями;

  • міжнародні, транснаціональні і наднаціональні інституції;

  • негативні обов'язки;

  • позитивні обов'язки.



  • Європейський суд одноголосно вирішив, що не було ніякого порушення статті 11 [ЄКПЛ], і постановив, що держава має право вживати профілактичні заходи для захисту демократії. Суд зазначив, що події, організовані рухом [Magyar Garda Egyesulet ], тягли за собою реальну небезпеку насильства і розбратів, поривали порядок і громадський спокій, порушували право жителів сіл на свободу і безпеку, навіть якщо на самих демонстраціях, охоронюваних значними силами поліції, практично не було актів насильства.

  • «Рух, заснований об’єднанням пана Вони, організовував демонстрації, які транслювали ідею расової сегрегації, що нагадує дію угорського нацистського руху («Схрещені Стріли» – Arrow Cross), створював відчуття загрози і страху серед циганської меншини в країні», – повідомив ЄCПЛ у своїй заяві для преси.

  • «По правді кажучи, ці воєнізовані ходи виходили за межі потреби у вираженні гнітючих або образливих термінів, захищених Конвенцією, зважаючи на фізичну наявність організованої і загрозливої групи активістів. Відповідно, єдиним способом, яким можна було знищити загрозу, що походила від цієї групи, було – усунути організаційну підтримку з боку даного об’єднання».

  • Gabor Vona v. Hungary



  • Сутність змісту основоположного права:

  • Поняття “втручання” (німецьке адміністративне право + практика ЄСПЛ);

  • Обов'язок захисту (стаття 3)

  • Права людини за змістом:

  • Позитивні права;

  • Негативні права;

  • Методологічна неспроможність розмежування “прав людини” і “прав громадянина”



  • “обмежене основоположними правами втручання потребує законодавчого оформлення для того, щоб воно могло діяти як суб’єктивне право; в усякому разі це стосується регуляторного втручання публічних органів, яке можна легко індентифікувати. Натомість обов’язок захисту основоположних прав для своєї реалізації в повсякденній адміністративній практиці регулярно потребує конкретизації у вигляді закону»

  • Шмідт-Ассманн Е. Загальне адміністративне право як ідея врегулювання: основні засади та завдання систематики адміністративного права – К.: «К.І.С.», 2009. – 552 с. – С. 75

  • .



  • Домагання особи до держави захистити певне особисте, матеріальне або духовне, насамперед у діяльності незалежних і безсторонніх судів;

  • Обов'язок держави захищати суб'єктивне публічне права та законодавчого регулювання статусу компетентних органів влади;

  • Організаційне і процесуальне забезпечення

  • .



  • І. Абсолютна заборона довільного втручання

  • «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.»

  • ІІ. Легітимність втручання – винятки із заборони

  • Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.



  • ІІІ.а. Процедурні гарантії недопущення свавілля при особливих випадках чи нагальній необхідності:

  • “У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.”



  • ІІІ.б. Особливі гарантії – “правило Міранди”:

  • «Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.»

  • IV. Вимога судового контролю:

  • «Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

  • Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.»



  • людська гідність та свобода економічної діяльності;

  • негативний характер економічних прав;

  • правомірність очікувань і обов'язок захисту;

  • економічна обумовленість;

  • економічна структура і інфраструктура та ступінь забезпеченості економічних прав;





Класична інтерпретація

  • Класична інтерпретація



  • « [конституція] встановлює об’єктивний порядок цінностей, що істотно зміцнює ефективність чинності основоположних прав. Цю систему цінностей, у центрі якої знаходиться індивід, що вільно розвивається, та її гідність, слід розглядати як основоположне, фундаментальне конституційне рішення, яке здійснює вплив на всі галузі права і служить пріоритетом розвитку законодавства, державного управління та правосуддя. Таким чином, очевидно, що ця система цінностей здійснює вплив на цивільне право. Кожна цивільно-правова норма повинна бути сумісною з цією системою і трактуватися у відповідності до її духу».

  • Lueth Case. In: Kommers D.P. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic Germany. 2nd ed. Durham: Duke University Press, 1997. P. 363.



  • Право власності визнається не лише як сукупність правомочностей володіння, користування і розпорядження власника, а також як установлений порядок набуття об’єкта власності, «що виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах».

  • Власність виконує соціальну функцію, відповідно до якої вона «гарантує не лише права власників, а й зобов’язує», що у свою чергу зобов’язує законодавця приймати закони, «які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб’єктів правовідносин».

  • Рішення КСУ № 3-рп/2002 від 12.02.2002 р.



А. Позитивні обов'язки держави

  • А. Позитивні обов'язки держави



  • 1) здійснення права власності на свій розсуд відповідно до її правового режиму;

  • 2) ефективне використання власності відповідно до її призначення та забезпечення безпеки довкілля;

  • 3) належна правова процедура відчуження власності;

  • 4) додержання рівності доступу до власності у випадку їх переходу із публічної у приватну власність на основі відкритого конкурсу або відкритої процедури розпаювання тощо;

  • 5) заборона використання власності на шкоду довкілля, правам інших людей, публічним інтересам або на погіршення її природних якостей;

  • 6) обмеження монополізму та захист конкуренції на ринку рухомого і нерухомого майна;

  • 7) ведення земельного кадастру та державного реєстру операцій з нерухомістю.



  • 1) користування природними ресурсами та об'єктами загальнодержавної власності: водними ресурсами, рослинним світом, шляхами та місцями загального відпочинку, закладами освіти, охорони здоров'я тощо;

  • 2) доступ до інформації щодо стану реєстрації права на майно та обтяжень на нього з метою обмеження зловживань щодо проведення операцій з ним чи ефективності менеджменту публічних корпорацій, які є природними монополіями.



  • 1) консервативна теорія;

  • 2) ліберальна теорія;

  • 3) ліберально-демократична теорія і проблема економічних перетворень/реформ:

        • приклад реформ Угорщини і Польщі;
        • приклад пострадянських економік
  • 4) соціетальна теорія:

        • соціальне партнерство і соціальна автономія;
        • свобода договору та соціальне партнерство.


  • А) вільна конкуренція та недопущення недобросовісної конкуренції;

  • Б) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку;

  • В) недопущення неправомірного обмеження конкуренції;



  • А) свобода вибору професії, виду професійної діяльності;

  • Б) свобода визначення мети, програми і напрямків своєї підприємницької діяльності;

  • В) свобода вступу підприємців в асоціації для захисту своїх інтересів;

  • Г) заборона примусової праці (у взаємозв’язку із ст. 43, ч. 3 Конституції);

  • Д) право на свободу підприємницької діяльності та свобода договору;



  • А) конституційно-правові засади монополії;

  • Б) конституційно-правові засади добросовісної конкуренції.



  • а) забезпечення соціального захисту населення та соціальної спрямованості економіки;

  • б) обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції;

  • в) недопущення поєднання зайняття підприємницькою діяльністю із публічною службою;

  • г) додержанням суб’єктами підприємницької діяльності права інтелектуальної власності;

  • д) додержання прав і свобод працівників;

  • е) захист прав споживачів.



Чи є забезпечення споживання соціальним захистом?

  • Чи є забезпечення споживання соціальним захистом?



  • людська гідність та належний рівень життя;

  • позитивний характер соціальних прав;

  • правомірність очікувань і обов'язок захисту

  • економічна обумовленість;

  • соціальна структура і інфраструктура та ступінь забезпеченості соціальних прав;



  • а) розвинуте соціальне законодавство;

  • б) наявність розвинутої мережі установ і закладів, що надають соціальні послуги;

  • в) система соціального страхування;

  • г) система надання соціальних допомог та соціальні виплати;

  • д) високий рівень добробуту та доходів більшої частини населення, основну якої складає „середній клас”;

  • е) наявність справедливої системи перерозподілу валового внутрішнього продукту через виважену фіскальну політику та систему адресної соціальної допомоги.



Суспільна необхідність

  • Суспільна необхідність





  • а) право на людську гідність;

  • б) правомірність очікувань і обов'язок захисту;

  • в) обов'язок законодавчого регулювання;

  • г) бюджетне забезпечення;

  • ґ) соціальний захист;

  • д) соціальна інфраструктура (допомоги і служби);

  • е) можливість секвестру на засадах пропорційності.



  • …у разі прогалин у законодавстві, що заборонено Конституцією, суди повинні заповнити прогалини у конкретному окремому випадку, і що це має здійснюватися шляхом застосування, в першу чергу , конституції і загальних принципів права. Однак, таке рішення суду не знімає обов'язок законодавця заповнити відповідну прогалину в праві. Зазначені рішення КС можуть мати значення при вирішенні справ, що стосуються соціальних прав особи, реалізація та відновлення яких (якщо ці права були порушені) було б неможливими, якби законодавець намагався уникнути регулювання відповідних відносин у встановленому порядку за допомогою звичайного закону.

  • Рішення КС Литви від 8 серпня 2006 р.



  • а) крайня необхідність в умовах економічної кризи чи рецесії;

  • б) ініціювання урядом суспільно-політичних дебатів щодо скорочення соціальних виплат і послуг;

  • в) здійснення обмеження соціальних зобов'язань лише на основі закону;

  • г) тимчасовий характер скорочень соціальних зобов'язань;

  • ґ) парламентський контроль за політикою уряду у соціальній сфері;

  • е) додержання засад правомірності очікувань.



  • 1. законність;

  • 2. легітимність;

  • 3. пропорційність;

  • 4. вичерпний характер переліку підстав для обмеження основних прав ;

  • 5. обмеження основних прав виключно на основі закону в судовому порядку



  • А. загальне визнання;

  • Б. демократичний дискурс (вільне обговорення передбачуваних наслідків);

  • В. дотримання парламентської процедури прийняття закону;

  • В. обов’язковість судового контролю над конституційністю закону;



  • Ст. 64 Конституції:

  • Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

  • В умовах воєнного і надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями 24, 25, 27 – 29, 40, 47, 51, 52,

  • 55 – 63 цієї Конституції



  • А. публічні інтереси (суспільна необхідність);

  • Б. національна безпека;

  • В. громадський порядок та безпека;

  • Г. права і свободи інших людей;

  • Д. моральність населення;

  • Е. неупередженість і незалежність правосуддя;



  • А. адекватність засобів покладеній меті;

  • Б. неприпустимість надмірних обмежень;

  • В. неприпустимість сваволі;

  • Г. неприпустимість застосування права, що призводить до втрати його сенсу.



„Суд відзначає, що після першої касації арбітражні суди, здається, не виконали вказівки, викладені Вищим арбітражним судом у своїй постанові.., тоді як, відповідно до українського законодавства, ці вказівки були обов’язковими для судів нижчої ланки. Вищий арбітражний суд зробив зауваження судам нижчої ланки, що ті недостатньо взяли до уваги факти у справі та аргументи заявника, однак арбітражний суд Київської області у своїх двох рішеннях... обмежився тим, що знову відхилив позов заявника, не конкретизувавши мотиви відхилення. Крім того, рішення у справі... було винесене судом без надання заявнику можливості подати свої пояснення на слуханнях”.

  • „Суд відзначає, що після першої касації арбітражні суди, здається, не виконали вказівки, викладені Вищим арбітражним судом у своїй постанові.., тоді як, відповідно до українського законодавства, ці вказівки були обов’язковими для судів нижчої ланки. Вищий арбітражний суд зробив зауваження судам нижчої ланки, що ті недостатньо взяли до уваги факти у справі та аргументи заявника, однак арбітражний суд Київської області у своїх двох рішеннях... обмежився тим, що знову відхилив позов заявника, не конкретизувавши мотиви відхилення. Крім того, рішення у справі... було винесене судом без надання заявнику можливості подати свої пояснення на слуханнях”.

  • Рішення ЄСПЛ у справі

  • Совтрансавто-Холдинг проти України



  • 1. вимоги до законодавчої техніки;

  • 2. вимоги адміністративної та судової практики у сфері основних прав.

  • 3. гарантії справедливого і чесного судового та адміністративного процесу.



  • А. правова безпека індивіда:

  • Б. забезпечення права опозиції у розробці, обговоренні та прийнятті законів;

  • В. судовий контроль за конституційністю законів.



  • “...формулювати закони із абсолютним ступенем визначеності... буває складно, а тому деяка гнучкість може бути допущена і навіть бажана, з тим щоб дозволити національним судам розвивати право у світлі їх уявлень про те, які заходи є необхідними в інтересах справедливості”.

  • Гудвін проти Сполученого Королівства



  • 1) загальний характер закону:

  • 2) принцип обґрунтованих очікувань та стабільність законодавства:

  • 3) неприпустимість зворотної дії нормативних актів:

  • 4) належний порядок доведення до відома населення змісту законів;



  • А. застереження про закон;

  • Б. збереження сутнісного змісту (суті) основного права:

  • В. пропорційність і заборона надмірних обмежень основного права.

  • Г. нормативні гарантії належної правової процедури



  • 1) ядро змісту основних прав і свобод;

  • 2) конкретний характер обмеження основних прав на основі закону;

  • 3) неприпустимість звуження змісту закону при здійсненні адміністративних актів і дій



  • У силу конституційного обов’язку зв’язності держави правом (ст. 3) її організація та діяльність покликані забезпечити ефективний захист основних прав і свобод.

  • Систему захисту основних прав і свобод визначають положення ст.ст. 29 – 32, 40, 55, 56, 59, 101, 121, 124 та 150 Конституції України.



  • і) інститут омбудсмана в Україні:

  • іі) інститут прокуратури у забезпеченні основних прав і свобод;

  • ііі) судові інститути захисту основних прав і свобод:

    • А. Суди загальної юрисдикції:
    • Б. Конституційний Суд України;
    • В. значення Конституційного Суду України та адміністративних судів у забезпеченні основних прав.
  • іv) органи дізнання та досудового слідства;

  • v) адвокатура та правозахисні організації.



  • А. омбудсман як посередник (медіатор) у конфліктах між індивідом та державою;

  • Б. основні вимоги до претендентів на посаду омбудсмана;

  • В. місце і роль омбудсмана у системі правозахисту;

    • 1) проблеми інституційного забезпечення діяльності омбудсмана;
    • 2) проблеми впровадження спеціалізованих та муніципальних омбудсманів.


  • А. гарантії незалежності прокурорів у кримінальному процесі та стандарти Ради Європи і Венеціанської комісії;

  • Б. функції прокурорів у кримінальному процесі;

  • В. проблеми інституту прокуратури:

    • 1) колізія інститутів омбудсмана та прокуратури у системі захисту основних прав;
    • 2) загальний нагляд прокуратури та принцип пропорційності.


  • “При визначенні обов’язків прокурорів, які не караються законом, важливо зазначити, що:

  • a.  будь-яка функція  прокурорів щодо загального захисту прав людини не призводить  до несумісності інтересів або не стримує фізичних осіб просити у державних органів захисту своїх прав;

  • b.  будь-який ефективний розподіл державної влади між гілками уряду схвалюється при розподілі додаткових функцій для прокурорів, де передбачена цілковита незалежність прокуратури від втручання будь-якої гілки уряду в процес розгляду справ окремих осіб; та

  • c.   до повноважень і обов’язків прокурорів належать лише переслідування злочинів і загальна функція визначення громадських інтересів за допомогою системи кримінального судочинства  і окремих, розташованих відповідним чином і ефективно діючих органів, створених з метою виконання будь-яких інших функцій.”

  • Рекомендації 1604 (2003) про роль прокуратури в демократичному суспільстві: Парламентська Асамблея Ради Європи 



  • А. Суди загальної юрисдикції:

    • 1) адміністративна юстиція;
    • 2) загальна судова (кримінальна) юрисдикція;
    • 3) забезпечення єдності практики судів загальної юрисдикції.
  • Б. Конституційний Суд України;

  • В. значення Конституційного Суду України та адміністративних судів у забезпеченні основних прав.



  • 1) спори фізичних та юридичних осіб щодо законності рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади;

  • 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

  • 3) спори щодо додержання законності в ході виборів та референдумів.



  • і) універсальний рівень:

    • А. Комітет ООН з прав людини;
    • Б. Комітет ООН проти катувань;
    • В. Управління Верховного комісара ООН з прав біженців;
    • Г. Економічна та соціальна рада ООН;
    • Д. Міжнародна організація праці.
  • іі) регіональний (європейський) рівень захисту прав людини:

    • А. Парламентська асамблея Ради Європи;
    • Б. Європейський Суд з прав людини;
    • В. Організація з безпеки і співробітництву у Європі.
  • ііі) субсидіарність міжнародних інститутів захисту прав людини;

  • іv) правило вичерпності національних засобів правового захисту.



  • Конституційний Суд[1] визнає Міжнародний кримінальний суд як установу, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, юрисдикція якої на відміну юрисдикції Європейського Суду з прав людини пов’язана з ініціативою не тільки держави-учасниці, а й з власної ініціативи, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, “не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином”.

  • [1] Рішення КСУ у справі про Римський статут



Михайло Савчин,

  • Михайло Савчин,

  • д.ю.н., проф. УжНУ,

  • msavchyn@bigmir.net




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка