Основними формами девіантної поведінки вважають: Основними формами девіантної поведінки вважають



Дата конвертації17.06.2016
Розмір445 b.



Основними формами девіантної поведінки вважають:

  • Основними формами девіантної поведінки вважають:

  • адиктивну поведінку (вживання наркотичних речовин, алкоголю, інші залежності),

  • делінквентність (протиправна поведінка),

  • надмірну агресивність.

  • Особлива форма девіантної поведінки – суїцидальна поведінка, яку слід розглядати як акт відчаю через втрату можливості керувати своїм життям, прагнення привернути увагу до своїх страждань.



Делінквентний вид девіантної поведінки – сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

  • Делінквентний вид девіантної поведінки – сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

  • Адиктивний вид девіантної поведінки поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

  • Патохарактерологічний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

  • Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах – це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

  • Суперціннісний – це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.



неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

  • неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

  • низька педагогічна культура сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей “парникових” умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);

  • недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо);



порушення взаємин з однолітками;

  • порушення взаємин з однолітками;

  • конфліктні стосунки з педагогами;

  • порушення норм і правил, встановлених в навчальному закладі;

  • неуспішність в навчанні;

  • надмірно виражені акцентуації характеру;

  • високий рівень особистісної тривожності;

  • відсутність професійного інтересу;

  • недостатність навичок саморегуляції;

  • незайнятість корисними видами діяльності, відсутність позитивних хобі;

  • несприятлива сімейна ситуація (конфлікти в сім’ї, низький матеріальний рівень або, навпаки, занадто «легке» ставлення до грошей, сімейний спосіб життя);

  • несформованість зовнішньої культури поведінки (неохайність, грубість, ворожість, схильність до брехливості);

  • нездатність критично оцінювати свої вчинки та вчинки оточуючих (друзів, однокласників) у співвідношенні з нормами моралі та права.



Ризик – ситуативна характеристика проблемної діяльності, імовірність розвитку ситуації, що означає невизначеність її наслідків, за якої можливі альтернативні варіанти помилки або успіху. На основі поняття ризику і виникає поняття групи ризику.

  • Ризик – ситуативна характеристика проблемної діяльності, імовірність розвитку ситуації, що означає невизначеність її наслідків, за якої можливі альтернативні варіанти помилки або успіху. На основі поняття ризику і виникає поняття групи ризику.

  • Група ризику – це категорія дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті. Все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу і привести до стійких відхилень – девіацій.



кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

  • кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

  • нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру - психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний інфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку; - частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;

  • відставання в розумовому розвитку - за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;

  • різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру;

  • ненормальні біологічні потреби: - юнацька гіперсексуальність, несублімована в соціально-активні форми діяльності, що закріпилася на рівні поганих звичок; - потреба в алкоголі, палінні, наркотиках.



внутрішньо-особистісна агресивність учнів, що виявляється внаслідок індивідуальних особливостей;

  • внутрішньо-особистісна агресивність учнів, що виявляється внаслідок індивідуальних особливостей;

  • попередній досвід життєдіяльності школярів, що містить в собі прояви власної агресивності і спостереження аналогічних проявів у близькому оточенні – в родині, у референтній групі одноліток, у закладах освіти, в яких навчався раніше;

  • недостатній рівень розвитку комунікативних навичок, відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких відносин і знань про свої права;

  • традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість.



загальний психоемоційний фон закладу освіти, що характеризується високим рівнем тривожності і психічним напруженням суб’єктів взаємодії у сукупності з невмінням контролювати власні емоції і регулювати психічний стан;

  • загальний психоемоційний фон закладу освіти, що характеризується високим рівнем тривожності і психічним напруженням суб’єктів взаємодії у сукупності з невмінням контролювати власні емоції і регулювати психічний стан;

  • “ політичну ” систему закладу освіти, що містить взаємовідносини у педагогічному колективі, авторитарно-директивний стиль керування, відсутність обґрунтованої системи педагогічних і професійних вимог;

  • особливості ставлення педагогів до школярів, що побудовано на необґрунтованих вимогах з боку дорослих і повній відсутності прав дітей;

  • систему взаємовідносин всередині класного колективу (як у “примітивній” групі);

  • наявність загальновизнаних соціальних ролей, що містять ролі “агресора” і “жертви”;

  • традиції деструктивного соціуму, що пропагують засоби масової інформації.



Переконання та особистий приклад. Переконання - це і роз'яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад - повновагий аргумент правоти дорослої людини.

  • Переконання та особистий приклад. Переконання - це і роз'яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад - повновагий аргумент правоти дорослої людини.

  • Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.

  • Залучення до цікавої діяльності.

  • Пробудження гуманних відчуттів.



Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.

  • Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.

  • "Фланговий підхід". Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис.

  • Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.



Констатація вчинку. Прямий вислів, сконцентрований на засуджені даного вчинку або непрямий вислів (дії), що вказують підліткові на те, що його вчинок для дорослого не таємниця.

  • Констатація вчинку. Прямий вислів, сконцентрований на засуджені даного вчинку або непрямий вислів (дії), що вказують підліткові на те, що його вчинок для дорослого не таємниця.

  • Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.

  • Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.

  • Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.

  • Наказ, як прийом, буде мати позитивний ефект лише при правильному виборі дорослим інтонації та сформульований з повагою до учня.

  • Попередження.

  • Обурення недопустимістю вчинку.



Підвищуйте рівень організованості класного колективу (дисциплінованість, робота учнівського самоврядування).

  • Підвищуйте рівень організованості класного колективу (дисциплінованість, робота учнівського самоврядування).

  • Урізноманітнюйте позаурочне життя класу.

  • Підвищуйте рівень розвитку класного колективу(згуртованість, активність, ініціативність учнів, виховний вплив колективу на його членів, рівень розвитку громадської думки).

  • Активно співпрацюйте з класом.

  • Тримати тісний зв’язок із сім’ями учнів.

  • Проводьте роботу з «проблемними» учнями, надавайте їм педагогічну підтримку на основі індивідуального підходу.

  • Створюйте умови захищеності та комфортності перебування кожного у класі, школі.

  • В сучасних учнів різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити її. Якщо не буде організований різнобічний практичний досвід, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.



Чорнописький Олександр

  • Чорнописький Олександр

  • Миколайович,

  • Викладач кафедри практичної

  • психології факультету

  • психології, педагогіки та

  • соціальної роботи ЧНУ.






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка