Парадигми змін і сучасний політичний процес в Україні Проф. А. Ф. Колодій



Дата конвертації02.06.2016
Розмір537 b.


Парадигми змін і сучасний політичний процес в Україні

  • Проф. А. Ф. Колодій

  • ЛРІДУ НАДУ при Президентові України

  • Кафедра політичних наук і філософії

  • http://political-studies.com

  • antonina@political-studies.com


Завдання повідомлення:

  • концептуалізація тих процесів змін, які відбулися та відбуваються в Україні в роки незалежності, з використанням еволюційної та революційної парадигм і притаманних їм теоретичних концепцій (революції, переходу/трансформації та модернізації).



Суспільний розвиток і зміни



Суспільний розвиток і зміни (пояснення таблиці)

  • Зі схеми бачимо, що розвиток може йти або переважно еволюційним шляхом (ліва частина), або через зміну стагнаційних та революційних періодів (права частина).

  • Не можна сказати, що періоди стагнації характеризуються повною відсутністю змін (такого просто не буває в природі, каже Екстейн). Але ці зміни – несуттєві з точки зору стабільного функціонування системи і ведуть до її занепаду, а отже за ними слідують революційні спалахи.

  • У квадраті «революція» тут представлено усі різновиди глибоких інституційних змін, які охоплює конструктивістсько-революційна парадигма – як власне революції («великі» і «малі», насильницькі та мирні), так і переходи та трансформації.



Зміни як джерело розвитку і процвітання

  • Зміни іманентні (внутрішньо притаманні) суспільству як такому.

  • Іманентні зміни дорівнюють порядку. Вони забезпечують розвиток, доки їм не заважають зовнішньо обумовлені перешкоди.

  • Стабільність є «порядком-у-зміні».

  • За Девідом Істоном основний принцип функціонування політичних систем звучить як «стабільність через зміни».

  • Стабільність і розвиток забезпечують вчасні реформи.

  • Реформи покращують, оптимізують систему і добре узгоджуються з еволюційним розвитком.

  • Еволюція повільно, але надійно веде до процвітання.



Перешкоди (відхилення) в розвитку суспільств та обумовлені зміни

  • Перешкоди (суб’єктивні чи об’єктивні) викликають затримку іманентних змін, ведуть до застою і загнивання.

  • Щоб не допустити занепаду, люди намагаються розширити сферу застосування “обумовлених” змін, підштовхнути їх, у тому числі й на основі проектування інакшого облаштування суспільства.

  • Виникає парадигма “раціонального конструктивізму”*, яка не обмежується реформами-вдосконаленнями, а й допускає проектування інституційних перебудов – із застосуванням насильства чи без, із залученням широких верств до суспільної перебудови чи без, із повним усуненням старих інституцій чи без.



Парадигми* обумовлених змін

  • Модернізація (через реформи і розвиток матеріально-технічної та інтелектуально-освітньої бази суспільства);

  • Трансформація (через глибокі інституційні реформи);

  • Перехід (через глибокі інституційні реформи у визначеному напрямі, без порушення правової неперервності);

  • Революція (через інституційний злам та інституційну заміну, з великою питомою вагою інновацій, з порушенням правової неперервності).

  • Революції вибухають в разі виникнення дуже серйозних перешкод для суспільного розвитку, необхідності залучення мас для їх подолання, а також – дуже часто – потреби у використанні насильства.

  • В разі успіху революцій суспільства отримують імпульс для здійснення швидких обумовлених змін (реформ-трансформацій), які згодом виводять суспільства на шлях еволюційних змін (реформ-вдосконалень) і процвітання.



Чергування стагнацій та революцій в Україні

  • За 35-40 останніх років Україна пережила принаймні три чергування періодів застою та революцій (див. рис. 2).

  • Жоден із шансів революційних перетворень не був використаний сповна.

  • Навпаки, наприкінці 1990-х років відбулась деформація офіційно встановлених інституцій в напрямку олігархізації економіки й політики, розповсюдження архаїчних практик (непотизму, корупції тощо)*.

  • Інституційна трансформація не була підкріплена модернізацією і зазнала краху, до якого її остаточно довів режим Януковича.





Визначення та види реформ

  • Реформа (від лат. reformo – перетворюю, поліпшую) перетворення, зміна, нововведення заради покращення.

  • У політичній теорії і практиці реформами називають не часткові й незначні, а менш-більш системні інноваційні перетворення, які стосуються якогось достатньо великого сегменту суспільства і забезпечують успішніший суспільний розвиток.

  • Класична реформа здійснюється згори (урядом) таким чином, щоб не знищити основ існуючої соціальної структури і є реформою-поліпшенням (реформою-вдосконаленням)

  • Можливі також революційні реформи, які є реформами- замінами, що забезпечують революційний процес перезаснування.



Про сучасні тлумачення терміну “революція”

  • Поняття революції зазнало суттєвих уточнень у другій половині 20-го століття*.

  • Тим не менше, воно вживається в широкому діапазоні значень: від того, що ми називаємо «великими соціальними революціями», до таких політичних подій і процесів, як переворот, повстання, заворушення, антиколоніальні партизанські війни.

  • Словом революція називають також усякі «довготривалі сукупності подій спрямованих на глибокі суспільні зміни»**.

  • Серед сучасних підходів до розуміння сутності та призначення революцій найбільш плідним, на мій погляд, є підхід Ганни Арендт та її послідовників.



Схематичний виклад ідей Г. Арендт «Про революцію» (1963)*

  • Революції є втіленням фундаментальної потенційної здатності людини творити політичні зміни.

  • Їх головна мета – свобода. Саме ті революції, які до кінця зберегли вірність цій меті, були найбільш успішними.

  • Їхні невдачі найчастіше пов’язані з бідністю – наявністю значної кількості населення, що жило в злиднях, а отже прагнуло не стільки свободи, скільки переділу майна (соціальної справедливості).

  • Навіть порівняно успішні революції залишились незавершеними, бо не створили надійних інституцій постійної участі народу у творенні політики.



Визначення революції

  • Революція – процес глибоких і відносно швидких суспільних (політичних) змін, що відбуваються за участі широких верств народу і націлений на заміну (а не вдосконалення) суспільних інституцій

  • головною, сутнісною рисою революції є саме участь народу у творенні політичних змін, у заснуванні й перезаснуванні держави, в інституційному дизайнуванні та державному будівництві.

  • Успішні революції починаються з руйнування старих інституцій, а завершуються заснуванням нових, утвердженням нового інституційного ладу, інноваціями в усіх сферах суспільства.

  • Неуспішні революції всеодно залишаються революціями (але такими, що зазнали поразки)



Революції і насильство

  • Консервативні автори, які несхвально ставляться до революцій, бо вони ламають начебто природній хід суспільних змін, трактують їх передусім як крайню форму «колективного політичного насильства», які включають в себе «деструктивні атаки груп всередині політичної спільноти проти її режиму, властей, або політики (policies)»*.

  • Руйнівна фаза революцій справді завжди присутня (злам старих інституцій). Однак фізичне насильство не входить до іманентних рис революції і в сучасних революціях його часто вдаєтьсся уникати.



Поняття модернізації

  • Найзагальніше значення терміну модернізація – осучаснення традиційних або (в тому чи іншому відношенні) архаїчних суспільств.

  • В змістовому наповненні модернізація – це панування раціоналізму в свідомості й суспільному житті. Це освічене населення. Це також правова держава і раціональна бюрократія. В економіці – ринкові відносини, чесна конкуренція, захищені майнові права, прозоре володіння об’єктами власності та інше.



Модернізація в різноманітних контекстах

  • Модернізація - багатозначна та нейтральна в політичному відношенні категорія.

  • Вона може узгоджуватись як з еволюційною, так і з революційною парадигмою розвитку; здійснюватись як в умовах демократичного, так і авторитарного правління; стосуватися як усіх суспільних відносин, так і лише якоїсь однієї сфери, або, навіть, однієї галузі економіки.

  • Тому автократи полюбляють апелювати до реформ і модернізації, а не до трансформації, переходу чи тим більше – революції.

  • Вони не проти того, щоб суспільство модернізувалось і розвивалось, але проти того, щоб це робилось коштом інституційних змін, через заміну політичного режиму, уособленням якого вони є.



Доцільні сфери застосування терміну "модернізація"

  • Тому, на мій погляд, модернізація більше годиться для характеристики тих процесів осучаснення, які не пов’язані із зміною інституційних основ суспільного чи політичного ладу, як наприклад: модернізація освіти, модернізація (і реструктуризація) виробництва тощо.

  • Термін "модернізація" доцільніше вживати для означення технологічних змін, тоді як перехід і трансформація характеризують якісні перетворення у формах власності та системі владних відносин.



Доцільні сфери застосування терміну "модернізація"

  • Модернізація забезпечує суспільні інновації, без яких неможливий поступ, здійснення успішного переходу від періодів стагнації – революції – трансформації до успішного еволюційного розвитку і процвітання. Але якщо інституційний дизайн суспільства цьому перешкоджає, то він потребує заміни, які ми можемо більш адекватно описати в термінах революції/переходу/трансформації.



Висновок:

  • На попередніх етапах розвитку України років незалежності до неуспіху призвела трансформація без модернізації, половинчастість ЗАМІН та викривлення ЗМІН, повернення і насадження архаїчних соціальних форм, про які часто пишуть як про феодальні. Тож враховуючи власний негативний досвід, маємо тепер не випустити з під уваги необхідність завершення революції (перезаснування) шляхом доведення до кінця необхідних замін і трансформацій, і продовження та закріплення їх реформами, спрямованими на модернізацію.



Майдан, модернізація і українська історична традиція

  • Майдан відкрив перед українцями можливість відійти від «навздогінної модернізації» як імітації та здійснити революційні перетворення з урахуванням власної історичної традиції.

  • Йдеться не про відродження архаїки, а про запровадження тих модерних форм суспільного життя, на які показав себе здатним народ України під час Євромайдану.

  • Можливо зараз суспільство отримало шанс запровадити такі форми людського співжиття, зокрема відносин влади й народу, які не представлені або є нетиповими для сучасних систем Заходу.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка