Періодізація Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії



Дата конвертації25.12.2016
Розмір445 b.





Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої звичаї. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

  • Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої звичаї. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.



Періодізація

  • Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.

  • Відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски. У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій.



Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.

  • Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.



Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, у 395 р. до н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.

  • Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, у 395 р. до н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.



Міфологія

  • Релігія римлян найдавнішого часу базувалася на уявленні про внутрішні сили, властиві окремим предметам і людям, на вірі в духів – охоронців і заступників місць, дій, станів. До них належали генії (добрі духи, що охороняли людину протягом її життя), пенати (охоронці і заступники рідної оселі).

  • Під впливом італійських племен з'явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, Юнона і Мінерва. У плебеїв (нижча верства громадян) була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградарів) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім – кохання і краси). Деякі боги вшановувалися головним чином людьми одного стану або професії (крамарі шанували Меркурія, ремісники – Мінерву).



У римлян не склалася власна розвинена міфологія. З посиленням грецького впливу відбулося певне зближення римських богів з грецькими і запозичення грецької міфології (Зевс – Юпітер, Гера – Юнона, Афіна – Мінерва, Асклепій – Ескулап тощо). Проникали в Рим і східні культи – Ізіди, Озіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога Мітри.

  • У римлян не склалася власна розвинена міфологія. З посиленням грецького впливу відбулося певне зближення римських богів з грецькими і запозичення грецької міфології (Зевс – Юпітер, Гера – Юнона, Афіна – Мінерва, Асклепій – Ескулап тощо). Проникали в Рим і східні культи – Ізіди, Озіріса, Кібели, вмираючого і воскресаючого бога Мітри.



Наука

  • Римляни зуміли засвоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

  • На римській філософії позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником цього напряму був Сенека, вчення якого вважається одним з джерел християнської етики.



Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тит Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі “Про природу речей”.

  • Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тит Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі “Про природу речей”.

  • Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй “Географії” всі існуючі відомості про країни і народи – від Британії до Індії.

  • Птолемей розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети.

  • Головною фігурою античної медицини був Гален, який вивчав будову людського тіла.



З огляду на особливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичної науки у Стародавньому Римі. Істориками ставали люди, які займали високе суспільне становище. Історичні твори належать Юлію Цезарю (“Записки про гальську війну”). Близьким до Октавіана Августа був Тит Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніх періодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії. Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанр історичного портрета (“Порівняльні життєписи”).

  • З огляду на особливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичної науки у Стародавньому Римі. Істориками ставали люди, які займали високе суспільне становище. Історичні твори належать Юлію Цезарю (“Записки про гальську війну”). Близьким до Октавіана Августа був Тит Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніх періодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії. Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанр історичного портрета (“Порівняльні життєписи”).

  • Значущим внеском Стародавнього Риму в світову науку є створення юриспруденції. Римське право входить в учбовий курс усіх сучасних вищих навчальних закладів, які готують юристів.



Література

  • Особлива роль належить у світовій культурі латинській мові. Масштаби римських завоювань перетворили її на мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених народів. На основі так званої “народної латини” виникло багато сучасних європейських мов: італійська, іспанська, французька, англійська.

  • Початок римської літератури поклав Аппій Клавдій Сліпий (IV-III ст. до н. е.), який надав літературі суспільного значення і склав збірку морально-етичних афоризмів.

  • Першим письменником-перекладачем вважається Луцій Лівій Андроник, який переклав латиною “Одіссею” Гомера, трагедії Есхіла, Софокла,Евріпіда, складав власні твори.

  • Першим класиком римської літератури визнано Гнея Невія (бл. 270-200 рр. до н. е.) – автора епічних творів, трагедій та комедій, традиції продовжив Квінт Енній (239-169 рр. до н. е.), найвизначнішим твором якого є велична епопея “Аннали”.



Поезія Стародавнього Риму не мала власної національної традиції. Вона починає розвиватися тільки під впливом грецької літератури, в кінці республіканського періоду. Переломну роль відіграла творчість Гая Валерія Катулла, який прославився своєю ліричною поезією.

  • Поезія Стародавнього Риму не мала власної національної традиції. Вона починає розвиватися тільки під впливом грецької літератури, в кінці республіканського періоду. Переломну роль відіграла творчість Гая Валерія Катулла, який прославився своєю ліричною поезією.

  • Час правління Октавіана Августа називають “золотою добою” римської літератури. Найвідомішими були три великих римських поети – Вергілій, Горацій і Овідій. Найвизначнішим твором римської літератури стала поема Вергілія “Енеїда”.



Театр

  • Як і в Давній Греції, театр був найулюбленішим видом мистецтва. Жанрами професійного театру стають спочатку палліата, потім – тогата. У першій дія відбувається у Греції, герої мають грецькі імена і носять грецькі плащі ( “палліата” – “комедія плаща” ). У другій фігурують вже римляни, одягнені у тоги ( “тогата” – букв. “комедія тоги”).

  • На поч. II ст. до н. е. виникає літературно опрацьована ателлана (від назви м. Ателла) – комедійна п’єса з елементами народного карнавалу, яка стає провідним жанром римського театру. Найвизначнішими комедіографами були Тит Макцій Плавт (бл. 254 – 184 рр. до н. е.) і Публій Теренцій Афр ( бл. 195 -159 рр. до н. е.).



Архітектура

  • В архітектурі римляни об'єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи.

  • Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальне значення – ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми та інші громадські споруди. Всіх перевершував уже в республіканську епоху, звичайно ж, римський форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). Частиною форумів були меморіальні споруди, які прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (найбільш знаменита – колона Траяна).



Свого найвищого втілення архітектурна й інженерна думка Стародавнього Риму дістала в Пантеоні – храмі всіх богів, побудованому у II ст. н.е., ймовірно, Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі перевищує 40 м (за розмірами він залишався в Європі неперевершеним до ХIХ ст.) . Люди старовини сприймали купол як символ неба – втілення верховного бога Юпітера.

  • Свого найвищого втілення архітектурна й інженерна думка Стародавнього Риму дістала в Пантеоні – храмі всіх богів, побудованому у II ст. н.е., ймовірно, Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі перевищує 40 м (за розмірами він залишався в Європі неперевершеним до ХIХ ст.) . Люди старовини сприймали купол як символ неба – втілення верховного бога Юпітера.



У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це передусім амфітеатри. Найбільший – амфітеатр Флавіїв або Колізей (I ст. н.е.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої має вигляд триярусної аркади. Арена у формі еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень.

  • У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це передусім амфітеатри. Найбільший – амфітеатр Флавіїв або Колізей (I ст. н.е.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої має вигляд триярусної аркади. Арена у формі еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень.

  • Важливою частиною римського способу життя були терми, які служили не тільки лазнями, але і культурними центрами, місцями зустрічей, відпочинку.

  • У бідних міських районах уперше з'являються багатоповерхові житлові будинки – інсули.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка