Питання Філософія Стародавнього Сходу



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.







Питання 1. Філософія Стародавнього Сходу

  • Питання 1. Філософія Стародавнього Сходу

  • Вавілон. До нас дійшов поетичний твір «Бесіда пана з рабом про розуміння життя.»

  • Єгипет. «Пісня арфіста» та «Бесіда розчарованого зі своїм духом.»

  • Основна проблема цих творів – Що є світ? Чи існує потойбічний світ?

  • Відповіді: Початок всьому – вода. Людина вийшла з бруду (грязі) і помре в ньому. Ніхто не повернувся після смерті назад, тому необхідно шукати щастя в земному житті.



Більше відомостей ми маємо про Давньоіндійську філософію.

  • Більше відомостей ми маємо про Давньоіндійську філософію.

  • Вона виникла у II-тис. до Р.Х.

  • Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди" (із їх назвою споріднено наше слово "відати", "знати"). Вони були записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X.

  • До "Вед" входять міфи, розповіді про богів, гімни, заклинання і тощо.











4. Санкх'я — (засновник Капіла – VІІ ст. до Р.Х.) - філософська система, що була відома своїм дуалістичним світобаченням. Вона стверджувала, що існує два вічних джерела світу, дві першопричини — пуруша (чистий дух) і пракріті (матерія) — основа всього багатогранного світу.

  • 4. Санкх'я — (засновник Капіла – VІІ ст. до Р.Х.) - філософська система, що була відома своїм дуалістичним світобаченням. Вона стверджувала, що існує два вічних джерела світу, дві першопричини — пуруша (чистий дух) і пракріті (матерія) — основа всього багатогранного світу.

  • Головне завдання філософії - позбавлення від страждань.

  • В пізнанні – емпирічний напрямок – головне практика.

  • Знання – шлях до свободи.





5. Йога(засновник Патанджалі) - виникла в II ст. до Р. Х. і орієнтувала людину на отримання надприродних здібностей шляхом спеціальної духовної практики (внутрішній душевний спокій, удосконалення системи дихання, режим харчування, тренування тіла).

  • 5. Йога(засновник Патанджалі) - виникла в II ст. до Р. Х. і орієнтувала людину на отримання надприродних здібностей шляхом спеціальної духовної практики (внутрішній душевний спокій, удосконалення системи дихання, режим харчування, тренування тіла).

  • Щоб звільнитися від страждань, необхідно:

    • Вірити у вчення Будди;
    • Співчувати іншим;
    • Вести аскетичний спосіб життя;
    • Дотримуватися самодисципліни.




6. Ньяя У вченні про Бога, автор вчення – Готама,стверджував, що основою світу є не порожнеча, а простір, час, ефір, розум та душа, а всі предмети світу складаються з частин, які, в свою чергу, утворюють щось більше, ніж окремий предмет – ціле. Це ціле є Бог.

  • 6. Ньяя У вченні про Бога, автор вчення – Готама,стверджував, що основою світу є не порожнеча, а простір, час, ефір, розум та душа, а всі предмети світу складаються з частин, які, в свою чергу, утворюють щось більше, ніж окремий предмет – ціле. Це ціле є Бог.

  • Істина – є результатом чуттєвого і логічного (висновки) пізнання.



7. Вайшешика - напрямок виник у VI—V ст. до Р. Х. Згідно з філософськими поглядами вайшешика, увесь світ складається із дев'яти елементів (земля, вода, вогонь, повітря, ефір, час, простір, душа, розум).

  • 7. Вайшешика - напрямок виник у VI—V ст. до Р. Х. Згідно з філософськими поглядами вайшешика, увесь світ складається із дев'яти елементів (земля, вода, вогонь, повітря, ефір, час, простір, душа, розум).

  • Перші субстанції складаються з невидимих першоелементів (атомів). Розум і душа є вічними субстанціями. Індивідуальна душа усвідомлюється розумом окремої людини. Верховна душа — це Бог (творець усього сущого на землі). Бог створив з атомів увесь світ. Розпад гармонії атомів означає смерть предмета або тіла.



ПІДСУМОК:

  • 1. Індійська філософія була тісно пов’язана з міфологією.

  • 2. Вона висунула перші ідеї про буття світу (навіть атомарну).

  • 3. Стверджувала, що життя – це страждання.

  • 4.Вона була спрямована на самоудосконалення, тобто на формування певних моральних якостей людини.

  • 5. Соціальних ідей не розглядала.



ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

  • Філософською основою духовного життя Стародавнього Китаю було так зване "П'ятикнижжя "("У-цзінь"), де в образно-міфологічній формі подано найфундаментальніші ідеї давньокитайського світобачення.



Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю найважлив­ішими були:

  • 1. Конфуціанство – заснував Кун-Фу-цзи, або Конфуцій (роки життя 551-479 до Р.X.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут були проблеми міжлюдських стосунків та норм людської поведінки в суспільстві.



Конфуцій вчив, що вирішальну роль у людському житті відіграє закон або повеління Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон.

  • Конфуцій вчив, що вирішальну роль у людському житті відіграє закон або повеління Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон.

  • Він поділяв людей на шляхетних і низьких.

  • Найпершою умовою щасливого життя у державі Конфуцій вважав принцип: «Правитель повинен бути правителем, слуга — слугою, батько — батьком, а син – сином».





Таким чином конфуціанство це:

  • Таким чином конфуціанство це:

  • антропоцентричне вчення – в центрі цього вчення була людина;

  • етико-політичне вчення про суспільну мораль, яка підміняла собою право;

  • школа державного управління;

  • це вчення закликало до вивчення минулого для прогнозування майбутнього;

  • воно спонукало до навчання «Розсуд без навчання – пуста справа».



ДАОСИЗМ

  • 2. Даосизм – інша важлива школа Стародавнього Китаю, яку заснував Лао Цзи (він жив у VI—V ст. до Р. X.). Це — майже легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. У трактаті «Дао-де-дзин» він писав: «Дао породжує єдине». Під «дао» він розумів єдиний і універсальний початок буття. Єдине породжує два початки: інь і янь. Їх об'єднання утворює п'ять стихій: вогонь, воду, землю, дерево та метал. Названі елементи, або стихії, утворюють усе існуюче.





3. Школа «Фа-цзя» – законники. Засновник Хань-Фей ( жив у 3 ст. до Р.Х.). Представники цієї школи були:

  • 3. Школа «Фа-цзя» – законники. Засновник Хань-Фей ( жив у 3 ст. до Р.Х.). Представники цієї школи були:

  • прибічниками міцної держави і державних реформ;

  • вважали, що законодавство держави є основою суспільного життя;

  • вбачали у відношеннях до законів шлях до формування порядності людей;

  • стверджували, що Бога придумали люди, які не дотримувались державних законів;

  • підтримували збагачення людей, якщо це не суперечило законнодавству.



Висновки:

  • 1.Філософія Стародавнього Сходу яскраво демонструвала велич і могутність людського духу, розкривала його творчі можливості.

  • 2. У філософській думці Стародавнього Сходу були розроблені оригінальні уявлення про світобудову та початок світу.

  • 3. Ця філософія була спрямованою на людську духовність: давньоіндійська була спрямована на самоудосконалення людини, а давньокитайська – на удосконалення взаємовідносин між людьми в суспільстві.



Антична філософія.

  • Її виникнення було обумовлене:

  • становленням класичних рабовласницьких відносин;

  • розквітом рабовласницької демократії;

  • розвитком міст і торгівлі, що спонукало до наукових пошуків;

  • використанням досягнень попередніх філософів.

  • В Античній філософії більшість вчених виділяють чотири періоди:



1. Докласичний (досократівський) період.

  • В цей період розвитку античної філософії природа постала як її об’єкт, а першою проблемою цієї філософії – була проблема пошуку першоначала світу і розпочалася вона з появи натурфілософських ідей та шкіл.

  • Перші філософські вчення виникли на межі VII —VІ ст. до Р. Х. у великому грецькому місті Мілеті (звідки й пішла назва «Мілетська школа»). Найбільш відомими її представниками були:





Фалес (роки життя 640-560 до Р. Х.) -вважав, що все суще виникло з такої першоречовини, як вода. Земля, за формою – плоский диск, що плаває по воді. У той же час вода і всі речі, що виникли з неї, не мертві, не позбавлені життя. Всесвіт населений Богами і смертними живими істотами.

  • Фалес (роки життя 640-560 до Р. Х.) -вважав, що все суще виникло з такої першоречовини, як вода. Земля, за формою – плоский диск, що плаває по воді. У той же час вода і всі речі, що виникли з неї, не мертві, не позбавлені життя. Всесвіт населений Богами і смертними живими істотами.

  • Учнем Фалеса був філософ Анаксимандр.





Анаксимандр (роки життя - 610-546 до Р. Х.) також цікавився питаннями світоустрою. Він вперше зобразив карту Землі й створив протомодель небесного глобусу. Анаксимандр припускав, що простір спочатку був заповнений першоречовиною - апейроном (від грецьк. – «безмежний»). Першоречовина поєднувала всі види матерії.

  • Анаксимандр (роки життя - 610-546 до Р. Х.) також цікавився питаннями світоустрою. Він вперше зобразив карту Землі й створив протомодель небесного глобусу. Анаксимандр припускав, що простір спочатку був заповнений першоречовиною - апейроном (від грецьк. – «безмежний»). Першоречовина поєднувала всі види матерії.

  • Усе, що відокремилося від «безмежної» першоречовини, повертається до неї. Так пояснював Анаксимандр виникнення та руйнування світів.



Нові уявлення про світ розвинув мілетський філософ Анаксимен (роки життя 585-525 до Р. Х.). На його думку першоречовиною було повітря.

  • Нові уявлення про світ розвинув мілетський філософ Анаксимен (роки життя 585-525 до Р. Х.). На його думку першоречовиною було повітря.

  • Давні джерела переоповідають, що уперше назвав себе не мудрим, а любителем та пошукувачем мудрості тобто філософом – Піфагор (роки життя – бл.570-500 рр. до Р.Х.).





Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (роки життя 544-483 рр. до Р.Х.). Світ він розумів як поєднання чотирьох стихій: вогню, повітря, води і землі. Вони переходять одна в одну через рух від протилежного до протилежного.

  • Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (роки життя 544-483 рр. до Р.Х.). Світ він розумів як поєднання чотирьох стихій: вогню, повітря, води і землі. Вони переходять одна в одну через рух від протилежного до протилежного.

  • Його називають засновником першої форми філософської діалектики (наївної). Він вважав, що світ перебуває в постійному русі. Хрестоматійно відомим є його висловлювання: «Все тече й ніщо не залишається незмінним. Не можна двічі ввійти в одну й ту ж саму річку».





Елейська школа, за назвою міста Елея (її послідовників назвали елеатами). Найвідоміші представники Парменід (роки життя 540 - 450 до Р.Х.) та його учень – Зенон (життя 490 - 430 рр. до Р.Х.).

  • Елейська школа, за назвою міста Елея (її послідовників назвали елеатами). Найвідоміші представники Парменід (роки життя 540 - 450 до Р.Х.) та його учень – Зенон (життя 490 - 430 рр. до Р.Х.).

  • Парменід стверджував, що ми змушені визнати: «Існує лише буття, а небуття взагалі нема». Бо про що б ми не мислили, думка не буде порожньою.

  • Зенон спрямував свої зусилля на розроблення оригінальних задач-головоломок – апорій («апорії Зенона»), які доводили протиречивість і неможливість руху.







У середині V ст. до Р. Х. в Афінах виникла школа атомізму. Уперше вона була викладена в роботах Левкіппа (роки життя 500-440 до Р. Х.) та його учня Демокрита (роки життя 460-л 370 до Р. Х.). Надалі вчення Демокрита стало підґрунтям розвитку матеріалістичного напряму в філософії («лінія Демокрита»).

  • У середині V ст. до Р. Х. в Афінах виникла школа атомізму. Уперше вона була викладена в роботах Левкіппа (роки життя 500-440 до Р. Х.) та його учня Демокрита (роки життя 460-л 370 до Р. Х.). Надалі вчення Демокрита стало підґрунтям розвитку матеріалістичного напряму в філософії («лінія Демокрита»).

  • Основне положення атомістичної системи Демокрита – теза про існування порожнечі й атомів(з грецьк. - неподільний), котрі утворюють усе існуюче. Він стверджував, що атоми відрізняються один від одного формою, предмети різним порядком їх з'єднання.





Школа еволюціонізму. Її заснував і розробив основні ідеї Емпедокл (роки життя 483 - 423 до Р.Х.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча).

  • Школа еволюціонізму. Її заснував і розробив основні ідеї Емпедокл (роки життя 483 - 423 до Р.Х.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча).

  • Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки — у світі породжуються роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово панують у світі.





Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500-428 рр. до Р.Х.), на думку котрого все, що існує зумовлене дією світового розуму - Нуса, або Нооса.



ПІДСУМОК.

  • Докласична давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, долаючи шлях від простого до складного, від конкретного до абстрактного, від неусвідомленого до усвідомленого і висунула багато продуктивних ідей і теорій для подальшого розвитку філософії.



2. Класичний період античної філософії.

  • Наприкінці V – на початку ІV ст. до Р.Х. у філософія від проблем Космосу повернулуся до людини. Особливо це характерно для Сократа (роки життя 469-399 до Р.Х.). Він рішуче змінив напрям філософських роздумів від першооснови світу до людини. «Пізнай самого себе!» - ця теза стала наріжним каменем філософії Сократа. Знання про людину можна набути лише в безпосередньому діалозі з людьми. Не знайшовши належного знання в бесідах зі своїми сучасниками, Сократ проголосив: «Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того».



З Сократа розпочався класичний період в розвитку античної філософії, але його філософське вчення було ще недостатньо систематизованим і структурованим. Більш повно ідеї цього періоду представлено у працях Платона й Аристотеля.

  • З Сократа розпочався класичний період в розвитку античної філософії, але його філософське вчення було ще недостатньо систематизованим і структурованим. Більш повно ідеї цього періоду представлено у працях Платона й Аристотеля.

  • Платон (роки життя 427—347 до Р.Х.) — видатний учень Сократа, засновник ідеалістичного напряму філософії. Він походив з аристократичної афінської родини. Поштовхом до активної філософської діяльності стала страта афінською аристократією його вчителя – Сократа у 399 р. до Р. Х.





У 388—387 роках до Р. Х. Платон заснував в Афінах власну філософську школу — Академію. Він залишив після себе більше 30 творів, зокрема твори «Держава» і «Закони».

  • У 388—387 роках до Р. Х. Платон заснував в Афінах власну філософську школу — Академію. Він залишив після себе більше 30 творів, зокрема твори «Держава» і «Закони».

  • Платон вважав, що первинним є світ ідей – ейдосів. Між реальним матеріальним світом і світом еталонних ідей – ейдосів існує чимала різниця: предмети матеріального світу є недосконалими й недовговічними, а явища (ідеї) світу ейдосів — навпаки, досконалі і вічні.



Пізнання. Сутністю процесу пізнання Платон вважав процес пригадування – душа людини згадує знання, які вона отримала у світі ідей до того, як потрапила в своє тіло.

  • Пізнання. Сутністю процесу пізнання Платон вважав процес пригадування – душа людини згадує знання, які вона отримала у світі ідей до того, як потрапила в своє тіло.

  • Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливість побудови ідеальної держави на засадах справедливості. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити три головні суспільні прошарки: 1) правителі; 2) воїни; 3) робітники (селяни, ремісники, торгівці).



Кожен представник цих прошарків повинен якомога сумлінніше виконувати свої обов'язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послушання (для робітників). Це дало б можливість уникнути користолюбства й несправедливості.

  • Кожен представник цих прошарків повинен якомога сумлінніше виконувати свої обов'язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послушання (для робітників). Це дало б можливість уникнути користолюбства й несправедливості.

  • Ця теорія була утопічною тобто неможливою, бо філософи не здатні осягнути державницьких ідей.

  • Він вводив певні елементи казарменно-тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці повинні жити в загальних приміщеннях, наполягав на ліквідації родинно-шлюбних стосунків та усуспільненні всіх жінок і дітей).



Аристотель (роки життя 384-322 до Р.Х.) – провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Але, перейнявши окремі думки учителя, Аристотель не прийняв його ідей. Відповідаючи на закиди про непорядність, він відповів: («Amigus Plato, sed magis amiga est veritas! - Платон мій друг, але істина ще більший друг!»).

  • Аристотель (роки життя 384-322 до Р.Х.) – провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Але, перейнявши окремі думки учителя, Аристотель не прийняв його ідей. Відповідаючи на закиди про непорядність, він відповів: («Amigus Plato, sed magis amiga est veritas! - Платон мій друг, але істина ще більший друг!»).

  • Аристотель вважав, що буття — це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану та дії. Людина, за Аристотелем, може сприймати лише властивості буття, але не його сутність.





Розмірковуючи над проблемою матерії, Аристотель вважав її пасивною, а активною сутністю – форму. Наприклад, із куска заліза можна зробити меч, плуг тощо. Відповідно головне – форма. Матерію створив Бог як безформенну речовину, з якої виникає певний предмет. Вона є пасивною й не здатною до саморозвитку.

  • Розмірковуючи над проблемою матерії, Аристотель вважав її пасивною, а активною сутністю – форму. Наприклад, із куска заліза можна зробити меч, плуг тощо. Відповідно головне – форма. Матерію створив Бог як безформенну речовину, з якої виникає певний предмет. Вона є пасивною й не здатною до саморозвитку.

  • Таким чином - матерія є потенціалом предмета (можливістю предмета бути таким, яким зробить його форма).



Учення про державу у філософії Аристотеля стало в його творчості одним з головних. Мислитель говорив про те, що людина є політична тварина, яка наділена інтелектуальними можливостями. Аристотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, олігархію, демократію (її крайню форму називав охлократією – владою натовпу) та політію поєднання олігархії і демократії.

  • Учення про державу у філософії Аристотеля стало в його творчості одним з головних. Мислитель говорив про те, що людина є політична тварина, яка наділена інтелектуальними можливостями. Аристотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, олігархію, демократію (її крайню форму називав охлократією – владою натовпу) та політію поєднання олігархії і демократії.

  • Оцінюючи ці типи держав, учений виокремив «погані» форми державного устрою (тиранію, крайню олігархію та охлократію) і «хороші» (монархію, аристократію та політію).



3. Елліністично-римський період античної філософії

  • Найвпливовішим філософським ученням цього періоду був епікуреїзм. Його засновником став Епікур (роки життя 342—270 до Р.Х.). Він був автором близько 300 праць, а у 306 р. організував оригінальну школу під назвою «Сад Епікура».

  • Метою практичної філософії Епікура була спроба ліквідувати залежність людини від обставин життя. Людина повинна прагнути до щастя в межах умов матеріального існування, а щастя Епікур визначав як задоволення від життя. Щастя це насамперед відсутність страждання, наявність здоров'я та можливість займатись улюбленою справою.





СТОЇЦИЗМ

  • Був започаткований у IV ст. до Р. Х. і мав досить значний вплив на суспільство. Його засновником вважають Зенона з Кітіона (роки життя 336—264 до Р. Х.), який у 300 році відкрив власну школу і був викладачем у портику (з грецьк. «стоя»).

  • Портик – це відкрита з одного боку галерея на колонах або стовпах, яка була надмірно прикрашена живописом та відігравала значну роль в архітектурі Стародавньої Греції та Риму.



Представниками школи стоїцизму були: Сенека (роки життя 4-65 після Р. Х.), Епіктет (роки життя 50-138) та Марк Аврелій (роки життя 121-180).

  • Представниками школи стоїцизму були: Сенека (роки життя 4-65 після Р. Х.), Епіктет (роки життя 50-138) та Марк Аврелій (роки життя 121-180).

  • Для стоїків життя людини завжди наперед визначене космічною душею. Уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі і повинна орієнтуватися лише на підвладний їй внутрішній вибір. «Хто погоджується з долею, того вона веде, а хто не згодний з нею, того вона волочить за сбою» (Сенека). Розповісти Притчу про колісницю і собаку.





СКЕПТИЦИЗМ

  • Ще однією впливовою філософською школою доби еллінізму була школа скептиків (від грецьк. «недовірливий»). Головна ідея скептицизму полягала в сумніві щодо існування істини, у недовірі до будь-яких визначених тверджень.

  • Засновником скептицизму був Піррон з Еліди (роки життя 360-270 до Р.Х.) Піррон вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки підпорядковуються лише законам і звичаям. Єдино правильною позицією стосовно світу є утримання від будь-яких категоричних суджень про нього.





НЕОПЛАТОНІЗМ

  • Прикладом поєднання давньогрецької та давньоримської філософії, що зумовив створення нової світоглядної культури, був неоплатонізм (III— VI ст.ст. після Р. Х.). В його основу було покладено фіяософсько-містичне вчення, що намагалося поєднати традиції давньогрецької філософії (учення Платона) з ідеями східних релігійно-філософських систем — подолання людською душею матеріальної залежності з метою поєднання, злиття з Абсолютом. Представниками цього філософський напрямку були Аммоній Саккас (175—242 рр.), Плотін (204—270 рр.), Прокл (410—485 рр.) та інші.



Висновки

  • 1. В Античній філософії відбулося її повне відокремлення від міфології.

  • 2. В Стародавній Греції відбувся поділ філософів на матеріалістів («лінія Демокріта» ) і ідеалістів («лінія Платона»).

  • 3. Цю філософію характеризував наївний рівень (наука розвинена слабо) і стихійна діалектика.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка