План Менеджмент як різновид господарської діяльності, його складові частини та види



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.



План

  • Менеджмент як різновид господарської діяльності, його складові частини та види.

  • Мета і завдання менеджменту.

  • Підходи до управління.

  • Рівні управління. Управління фармацевтичною службою.

  • Зарубіжні механізми управління.



Менеджмент - це наука управлiння органiзацiями. Менеджмент - це вміння досягти поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. В англомовних країнах поняття "менеджмент" тлумачать як спосіб та манеру спілкування з людьми, владу мистецтво керівника, вміння організовувати ефективну роботу управлінського апарату.



Менеджмент ( від англ. – управляти) – вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською діяльністю організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.



Оксфордський словник англiйської мови дає такi тлумачення «менеджменту»:

  • Менеджмент - це спосiб та манера спiлкування з працiвниками.

  • Менеджмент - це влада та мистецтво управляти.

  • Менеджмент - це вмiння та адмiнiстративнi навички органiзовувати ефективну роботу апарату управлiння та інш.



  • Термiн «менеджмент», «менеджер» швидко i мiцно увiйшли в сучасне життя, замiнивши використовувані ранiше термiни «керування», «керiвна дiяльнiсть» «керiвник», «директор».

  • Термiн менеджмент за своєю суттю є аналогiчним термiну керування, це його синонiм, однак не в повнiй мiрi.

  • Термiн «керування» значно ширший, оскiльки застосовується до рiзних видiв людської дiяльностi. Термiн «менеджмент» застосовується лише до керування соцiально-економiчними процесами на рiвнi фiрми, яка працює в ринкових умовах - технократи, бiлi манжети.



2. Мета i завдання менеджменту.

  • Мета менеджменту – забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу та залучення коштів.



  • Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається внаслідок мінімізації витрат (на сировину, матеріали, оплату праці та ін.) і максимізації доходів від результатів виробництва – випуску продукції та подання послуг.



  • Найважливішим завданням менеджменту стосовно фармації є створення, організація виробництва ЛП i ВМП, надання послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних та людських ресурсів і забезпечення рентабельної діяльності організації, її стабільного становища на ринку.



Менеджмент як управління в умовах ринкової економіки передбачає:

  • орієнтацію організації на попит і потреби ринку, конкретних споживачів;

  • виробництво видів продукції, які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

  • постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів із меншими витратами;

  • господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати організації. Її підрозділів;

  • постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

  • встановлення остаточного результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;



Менеджмент одночасно повинен вирішувати три завдання:

  • 1. Отримання прибутку

  • 2. Скорочення власних витрат

  • 3. Розширення ринкового сегменту (ринку збуту)



До завдань, що вирiшуються в менеджментi вiдносяться також:

  • визначення конкретних цiлей розвитку пiдприємства

  • вияв приоритетних цiлей, їх черговостi та послiдовностi вирiшення.

  • розробка стратегiї розвитку, господарських завдань та шляхiв їх вирiшення

  • розробка системи заходів для вирiшення проблем на рiзнi часовi перiоди.

  • визначення необхiдних ресурсiв та джерел їх забезпечення

  • встановлення контролю за виконанням поставлених завдань.



Види менеджменту:

  • виробничий менеджмент - спрямований на вибір основних параметрів технологічного процесу

  • фiнансовий менеджмент - аналiз i оцiнювання фiнансового стану; розроблення фiнансової стратегiї; пiдтримання лiквiдностi пiдприємства; цiнова полiтика

  • операцiйний менеджмент - рацiональна органiзацiя управлiнням i виробництва; планування продукцiї; управлiння запасами; контроль якостi продукцiї.

  • менеджмент персоналу - планування трудових ресурсiв; набiр i добiр кадрiв;визначення заробiтної плати; професiйне навчання; подiл працi.

  • менеджмент маркетингу - виявлення потреб ринку; визначення споживчих якостей продукцiї вiдповiдно до потреб ринку; задоволення потреб ринку в продукцiї; забезпечення рентабельностi роботи пiдприємства.



Підходи до управління

  • Ситуацiйний пiдхiд полягає в тому, що хоча загальний процес управлiння однаковий, специфiчнi засоби, якi повинен використовувати керiвник для ефективного досягнення мети органiзацiї, можуть значно варіювати залежно вiд конкретної ситуацiї.



Процесний підхід

  • Розглядає управління як процес – серію безперервних дій, робіт, функцій, які виконуються згідно з визначеними правилами, принципами, розпорядженнями.

  • Тобто, щоб управляти необхідно знати функції управління до котрих включають: прогнозування, організування, регулювання, мотивування, контроль.



Системний підхід

  • Розглядає організацію як відкриту систему, що складається із кількох взаємозв'язаних підсистем. Відповідно до цього підходу ефективність організації залежить від того, як і які чинники внутрішнього і зовнішнього середовища впливають на функцію управління і наслідки діяльності організації.



5. Рівні управління. Управління фармацевтичною службою.

  • Основоположною рисою кожної організації є розподіл праці всередині її. Цей розподіл буває двох типів: горизонтальний і вертикальний.



  • Горизонтальний поділ праці передбачає диференціацію трудового процесу, що спричиняє утворення підрозділів організації, які виконують специфічні конкретні завдання.

  • Вертикальний поділ праці використовується для диференціації управлінської діяльності щодо координування всіх видів діяльності організації, які вживаються для досягнення її цілей.

  • Такий вертикальний розподіл праці керівників створює рівні управління – технічний, управлінський і інституційний.



  • Керівники, котрі знаходяться на технічному рівні, в основному займаються щоденними операціями і діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи щодо виконання головних завдань організації.

  • Керівники управлінського рівня, як правило забезпечують управління і координацію всіх видів діяльності різних підрозділів у середині організації.

  • Керівники на інституційному рівні зайняті в основному розробкою перспективних планів, формування цілей, в якому існує і функціонує організація.



  • Інший спосіб описання рівнів управління полягає у виділенні керівників низової ланки, або операційних управлінців; керівників середньої ланки, або функціональних управлінців, і керівників вищої ланки.

  • Органiзацiйнi керiвники - це органiзацiйний рiвень, що знаходиться безпосередньо над робiтниками та iншими працiвниками. На виробництвi до цiєї групи можна вiднести - майстрiв цехiв, майстра змiни, технологiв.



  • Робота молодших керiвникiв координуєься i контролюється керiвниками середньої ланки. Керiвник середньої ланки часто очолює великий пiдроздiл або вiддiл органiзацiї, Характер його роботи великою мiрою визачається змiстом роботи пiдроздiлу, а не органiзацiї в цілому.

  • Начальники вiддiлiв, начальники цехiв - працiвники середньої ланки готують iнформацiю для рiшень, якi приймаються керiвниками вищої ланки, i передають цi рiшення.

  • Група керівників вищої ланки відповідає за прийняття рішень для організації в цілому – генеральний директор, директори по напрямках.



Зарубiжнi механiзми управлiння

  • Серед зарубiжних систем управлiння пріоритет надається японському та американським механiзмам управлiння, що мають суттєвi вiдмiнностi, але разом тим i достатньо ефективність.

  • В основу розвитку i змiцнення громадської свiдомостi та колективізму в Японiї покладено принципи «Гармонiя - вище за все».

  • Головне в цьому принципi - жити в мирi з групою, виявляти почуття турботи та вдячностi, прагнути до загального успiху та щастя.



  • Нормою кадрової політики в Японії є трудова ротація кадрів або ротація посад. Японські робітники переміщуються з одного робочого місця на інше. В ходi 15-20 - рiчної ротацiї по рiзноманiтних пiдроздiлах фахiвцi та iншi спiвробiтники проходять всебiчну i глибоку підготовку, накопичують великий виробничий досвiд, досягають «фiлософiю фiрми», змiцнюють персональнi зв'язки.



До перспективних методів нематеріального стимулювання розвитку персоналу відноситься участь працівників в управлінні працею та якістю продукції (наданих послуг) на рівні структурного підрозділу організації.

  • Розвитку персоналу сприяє робота у гуртках якості з аналізу та розробки конкретних заходів щодо підвищення якості продукції (наданих послуг) та зниження витрат виробництва шляхом упровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у вигляді наукових відкрить, раціоналізаторських пропозицій тощо.



  • Гуртки якості - це невелика група працівників фірми (від 6 до 12), які добровільно і регулярно зустрічаються для вирішення проблем, пов'язаних з умовами їх роботи.

  • У більшості випадків керівник підрозділу не є керівником групи.

  • Гуртки якості працюють над проблемами, які безпосередньо впливають на результати діяльності працівників фірми. Гурток формується за згодою керівництва для "розшивки" конкретного вузького місця або вирішення конкретної проблеми, виявленої працівниками фірми.

  • Гурток якості припиняє діяльність після остаточного вирішення даної проблеми.



Для гуртків якості характерні такі особливості:

  • Засідання гуртків проводяться регулярно.

  • Гуртки засновані за принципом добровільної участі.

  • Проблеми, що вирішуються в гуртках якості, пов'язані з трудовою діяльністю на даній дільниці.

  • Проблеми виявляють, досліджують і вирішують члени гуртка, після чого оцінюються отримані результати.

  • Гурток якості припиняє діяльність після вирішення даної проблеми.



Iншими принципами управлiнської стратегiї в Японiї є:

  • 1) зазначення напрямку дiй при широкiй свободi їх iнтерпретацiї з боку службовцiв;

  • 2) широка i тривала програма економiї ресурсiв;

  • 3) акцент на людських ресурсах з тривалими програмами для забезпечення стабiльностi стану компанії;

  • 4) зменшення ризику шляхом розгортання широких внутрiшньофiрмових зв'язкiв.



Управлiнська стратегiя США передбачає:

  • 1. визначенiсть у широкiй галузi дiй

  • 2. динамiчний розвиток капiталу i ефективне використання ресурсiв

  • 3. акцент на фiнансових ресурсах з розрахунком виробничої полiтики на короткий термiн

  • 4. самостiйну вiдповiдальнiсть кожного вiддiлення за ризик

  • 5. використання у виробничiй стратегiї можливої конкуренцiї



  • У сучасному американському менеджментi велику увагу придiляють культурi та розвитку органiзацiї. Кожна солiдна фiрма має свiй особливий дух, загальну атмосферу, яка визначає етичнi принципи, стиль вiдносин, девiзи працi.



  • Захiдноєвропейська модель менеджменту.

  • Практика сучасного управлiння в країнах Захiдної Європи значною мiрою формувалася пiд впливом американського менеджменту. Однак сучасний захiдноєвропейський менеджмент має певнi особливостi.

  • До них належать:

  • перехiд вiд диктату продавця до диктату споживача;

  • усунення мiжнародних перепон для руху товарiв i грошей;

  • проникнення на ринки європейських країн товарiв компанiй США i Японiї.



  • В Нiмеччинi, наприклад, особливу роль вiдiграють калегiальна управлiнська вiдповiдальнiсть i система оплати працi. Керiвник вiддiлу не пiдзвiтний не генеральному керiвнику, як в США, а комiтету керiвникiв, у складi якого 3-15 осiб. Ця система дiє ефективно, оскiльки до комiтету належать рiзнi функцiональнi керiвники, якi не допустять перекосiв на користь певних функцiй.






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка