Планети сонячної системи



Дата конвертації01.06.2016
Розмір1.55 Kb.


Планети сонячної системи








Венера

  • Загальні відомості.

  • Фізичні характеристики.

  • Орбітальні характеритстики.

  • Атмосфера.

  • Поверхня Венери.

  • Геологічна будова.

  • Дослідження Венери.



Загальні відомості

  • Венера — внутрішня планета, і на земному небі не віддаляється від Сонця далі 48°.

  • Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі.

  • Її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця.

  • Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.



Орбітальні характеристики Венери

  • - середня відстань до Сонця 108 млн. км (афелій – 108,94 млн км, перигелій -107,48 млн км);

  • - орбітальний період 225 земних діб;

  • - сидеричний період обертання Венери навколо осі (зоряна доба) 243 земних діб ;

  • - середня орбітальна швидкість 35,02 км/c;

  • - орбіта Венери ближча до кола, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи;

  • - ексцентриситет становить всього лише 0,0068;

  • - іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн. км;

  • - Венера обертається в зворотному напрямку до обертання Сонця, на відміну від Землі та інших планет;

  • - нахил осі до площини орбіти 87 ○.



Фізичні характеристики Венери

  • - середній радіус 6051,8 км (0,95 Rз);

  • - маса 4868,5×1024 кг (0,815 Мз);

  • - середня густина 5,204 г/см3;

  • - прискорення вільного падіння 8,87 м/c2;

  • - температура поверхні (середня) +480 ○С;

  • - друга космічна швидкість 10,46 км/c;

  • - екваторіальна швидкість обертання 6,52 км/год;

  • - сплюснутість 0;

  • - магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери, іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, що рухається в ньому.



Атмосфера Венери

  • - густина атмосфери Венери в 35 разів більша за земну;

  • - тиск на поверхні планети складає близько 95 атмосфер;

  • Склад атмосфери:

  • ~96,5% двоокису вуглецю, ~3,5% азоту, 0,015% двоокису сірки, 0,007% аргону, 0,002% водяної пари, 0,0017% монооксиду вуглецю, 0,0012% гелію, 0,0007% неону;

  • - хмарний шар Венери, що ховає від нас її поверхню, розташовано на висоті 49-68 км. над поверхнею, за щільністю він нагадує легкий туман і складається, в основному, з пари 80% сірчаної кислоти;

  • - велика товщина хмарного шару робить його зовсім непрозорим для земного спостерігача, тому вивчення планети ведеться в основному радіолокаційними методами.



Поверхня Венери

  • - на поверхні Венери є великі і дрібні за розмірами кратери, можливо вулканічного походження;

  • - на Венері знайдено кілька гірських областей. Найбільший гірський район — Іштар, за площею вдвічі перевищує Тибет. У центрі його на висоту 11 км піднімається гігантський вулканічний конус;

  • - склад матеріалу поверхні Венери, визначений у декількох місцях посадки, виявився близьким до складу земних базальтів;

  • - у зоні зйомки «Венери-15, −16» було виявлено близько 150 ударних кратерів діаметром від 8 до 140 км;

  • - на рівнинах планети виявлено загадкові «русла» довжиною від сотень до декількох тисяч кілометрів і шириною від 2-3 до 10-15 км. На початку найдовшого русла, названого долиною Балтис, довжиною близько 7000 км із дуже помірною (2-3 км) шириною перебуває вулкан поперечником близько 100 км. Залишається загадкою, яка рідина прорізала ці русла. Найпростіше було б вважати, що вони - результат термічної ерозії потоком базальтової лави. Але розрахунки доводять, що у потоку базальтової лави не вистачить запасу тепла на шлях довжиною 7000 км.

  • Hа знятих «Магелланом» 98 % поверхні планети пощастило знайти близько 930 ударних кратерів діаметром від 2 до 280 км.



Геологічна будова Венери



Дослідження Венери

  • - радянські АМС серії «Венера» 1-16 (1961-1983 р.);

  • - радянські АМС «Вега» 1-2 (1985 р.);

  • - американські АМС «Марінер» (1962, 1967, 1974 р.),«Піонер-Венера» (1978 р.);

  • - 12 лютого 1961 р. радянськими вченими була запущена перша автоматична станція «Венера-1», яка через три місяці пройшла на відстані близько 100 тис. км від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця;

  • - у грудні 1962 р. американці послали в космос зонд «Маринер-2», що пройшов від Венери на відстані 35 тис. км. Встановлена на його борту апаратура (радіометр, магнітометр і т. ін.) показала, що магнітне поле планети невелике;

  • - починаючи з 1965 р. на Венеру була послана ціла серія космічних станцій «Венера», в 1967 р. «Венера-4» здійснила спуск апарата, що відокремився перед входом автоматичної станції в атмосферу. Вперше в історії людства був проведений сеанс радіозв'язку, що тривав 93 хвилини. Був зроблений хімічний аналіз складу атмосфери, на різних рівнях, виміряно її густину, тиск і температуру.



Дослідження Венери

  • - з 1969 р. в атмосферу Венери був запущений ще ряд космічних станцій серії «Венера». Радянські вчені зробили корпуси апаратів міцнішими, і це дозволило апарату спочатку опуститися на рівень 19 км від поверхні планети, а потім і приземлитися на саму поверхню, де він пробув протягом 53 хвилин. Умови виявилися незвичайно суворими: тиск сягав 90 атмосфер, температура до 500°С, хмарний покрив, який огортає планету, виявився перенасиченим вуглекислим газом;

  • - 1972 р. була створена автоматична міжпланетна станція «Венера-8» нового покоління. Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар простягається до висот близько 40 км, були оцінені його оптична товщина й прозорість;

  • - у лютому 1974 року на відстані 6 тис. км від Венери пройшов американський пролітний зонд «Маринер-10», оснащений телевізійною камерою, ультрафіолетовим спектрометром й інфрачервоним радіометром. Отримані телевізійні зображення хмарного шару.



Дослідження Венери

  • - 1975 рік став новим етапом у наукових космічних дослідженнях. Уперше станції нового покоління «Венера-9» і «Венера-10» стали штучними супутниками Венери, на які зі спускних апаратів передавалася, а потім ретранслювалася на Землю інформація. Великий інтерес викликали грози й блискавки, що відбуваються в шарі хмар, які у 25 разів переважають параметри земних блискавок;

  • - 1978 р. за допомогою АМС «Венера-11» і «Венера-12» досліджували хімічний склад нижньої атмосфери планети. У складі верхньої атмосфери було виявлено вуглекислий газ (96% за обсягом), азот (4%), оксид вуглецю, двоокис сірки, кисню практично не виявилося, вміст водяної пари коливався від 0,1—0,4% під шарами хмар до 15—30% вище за них. Температура атмосфери біля поверхні планети (на рівні, що відповідає радіусу 6052 км) склала 735К, тиск 9 МПа, густина газу виявилася в 60 разів більшою, ніж у земній атмосфері.



Дослідження Венери

  • - Одночасно з радянськими АМС проходила робота американського проекту «Піонер-Венера», що складався зі супутника та чотирьох атмосферних зондів. На поверхню Венери в чотирьох різних точках здійснили посадку один великий і три малі зонди.

  • 1982 року за допомогою АМС «Венера-13» і «Венера-14» були вперше отримані кольорові панорами поверхні планети. Спускні апарати провели буріння ґрунту (за температури 470°С і тиску близько 93 атм.). Розпечений ґрунт, добутий буровою установкою, транспортувався складною системою трубопроводів усередину міцного корпуса спускного апарата, де був проведений його хімічний аналіз. Аналіз дозволив визначити вміст у ґрунті оксидів магнію, алюмінію, силіцію, феруму, калію, кальцію, титану й магнію.

  • - 1983 року за допомогою АМС «Венера-15» і «Венера-16» були вперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях добре видно кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти.

  • - 1984 року з інтервалом у 6 діб в СРСР були запущені однакові АМС «Вега-1» і «Вега-2», обладнані спускними апаратами. Метою запуску було вивчення комети Галлея пролітними апаратами з відстані близько 10 тис. км.

  • 1985 року вперше в атмосфері Венери наповнили гелієм оболонки аеростатні зонди (діаметром 3,4 м).




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка