Предмет і завдання дисципліни Психічне здоров"я" та її роль у формуванні світогляду медика Сучасний стан та шляхи оптимізації збереження психічного здоров’я. Загальна стратегія концепції психічного здоров’я



Дата конвертації02.01.2017
Розмір445 b.


Предмет і завдання дисципліни «Психічне здоров”я” та її роль у формуванні світогляду медика Сучасний стан та шляхи оптимізації збереження психічного здоров’я. Загальна стратегія концепції психічного здоров’я.


В доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) говориться: “Влада несе таку ж відповідальність за психічне здоров’я, як і за фізичне благополуччя своїх громадян”. В Конституції України закріплені права громадян на медичну допомогу, а в Основах законодавства України(1992) про охорону здоров’я конкретизують: “Суспільство і держава відповідальні за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України”.



Психічні і поведінкові розлади надзвичайно поширені і уражають 25% людей в певні періоди їх життя, чинять економічний вплив на суспільство і на якість життя окремих осіб з психічними розладами і їх сімей. В кожній четвертій сім’ї хоча б один її член страждає поведінковими або психічними розладами.



Психічні і поведінкові розлади складають 12 % глобального тягаря захворювань, але фактично не відображають того, якими значимими вони є в дійсності для людства. Виміряти втрати, пов’язані із зниженням якості життя, а також з труднощами, які лягають на сім’ю, де є хворі з психічними розладами, дуже важко, але з певністю можна стверджувати, що у всіх країнах психічні розлади стають причиною страждань маси людей, призводять до величезних втрат, викликаних втратою працездатності і зниженням продуктивності праці, а також поглинають значну частину ресурсів суспільства. Зокрема, затрати держав на лікування нейропсихічних розладів до 2020 року підвищаться на 15 %.



Серед основних причин глобального тягаря хвороб в Україні друге і третє місця, після ішемічної хвороби серця, посідають самогубства і психічні розлади. За даними як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників у поле зору психіатра потрапляють та отримують відповідну допомогу лише 10 % усіх осіб, яким вона потрібна. Частка їх була б значно більшою, якби проводився облік осіб з хронічними психосоматичними та посттравматичними стресовими розладами серед населення.



За останні роки змінилась структура психічних розладів, зросла їх частота, особливо частота розладів пов’язаних зі стресом, соматоформних та внаслідок уживання психоактивних речовин, станів психічної дезадаптації серед населення певних соціальних верств (за умов проживання та праці) і геріатричного профілю.



Без кардинальних заходів по збереженню психічного здоров’я населення України покращити здоров’я нації і її генофонду в цілому буде важко. Вирішити цю проблему можливо на загальнодержавному рівні. Тому охорона психічного здоров’я населення повинна регламентуватися а) законодавчо-правовим полем; в) загальнодержавною концепцією охорони психічного здоров’я; c) загальнодержавною і регіональними міжвідомчими програмами “Психічне здоров’я населення”.



Реформування служб надання психіатричної допомоги здійснюється за напрямками: *надання переваги лікуванню пацієнта у звичних домашніх умовах; *впровадження технологій, спрямованих на мінімізацію стаціонарного лікування; *гарантування максимальної доступності спеціалізованої психіатричної допомоги. В 2000 році Верховною Радою України прийнято Закон “Про психіатричну допомогу”. Останній визначив правові та організаційні заходи щодо забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод особистості, встановив обов’язки державних органів щодо захисту прав і законних інтересів тих, хто страждає психічними розладами, та створення належних умов для надання їм психіатричної допомоги та якісного рівня життя у суспільстві.



Медична сестра на сучасному етапі розвитку сестринської справи повинна знати, які психосоціальні фактори впливають на здоров’я дітей і дорослих, вміти спілкуватися на міжособистісному рівні, професійно будувати свої стосунки з іншими спеціалістами – лікарями, психологами, соціальними працівниками, вміти планувати сестринську допомогу, бути компетентною при обговоренні з колегами лікувально-реабілітаційних заходів і вміти реалізувати їх на практиці, знати і вміти використовувати в своїй роботі всі етапи медсестринського процесу, професійно будувати терапевтичні стосунки з пацієнтами. На сьогодні до обов’язків медсестри додається нова вимога – робота сестри як особистого терапевта пацієнта.



Цим зрушенням мають сприяти діяльність Асоціації медичних сестер України, створеної в 1997 р., та рішення Другої Європейської конференції Всесвітньої організації охорони здоров’я із сестринської справи та акушерства, яка відбулася в 2000 р. у Мюнхені. Прийняті рішення спрямовані на поліпшення навчання та подальшої підготовки сестринського персоналу, внесення змін законодавчого характеру щодо регламентації взаємовідносин між медичними сестрами та іншими категоріями працівників охорони здоров’я. На конференції була прийнята клятва медсестри.



Клятва медичної сестри

  • “Дотримуючись принципів політики “Здоров’я-21”, я зобов’язуюсь використовувати свої знання, досвід і гуманістичне ставлення до людей на благо охорони здоров’я суспільства. Моя вища ціль полягає в тому, щоб, працюючи разом із громадськістю, покращувати здоров’я населення та забезпечити право кожної людини на належну лікувально-профілактичну допомогу та догляд. Разом із колегами медичними сестрами та акушерками, в співробітництві з іншими медичними працівниками та громадськістю я буду постійно докладати зусиль для формування здорового способу життя та створення здорових умов на місцях роботи та проживання населення. Критерієм ефективності на місцях моєї роботи буде більш високий рівень здоров’я окремих осіб, сімей і населення. Надаючи допомогу та забезпечуючи професійний догляд за хворими, я завжди буду керуватись високими ідеалами співчуття і моральності”.



Предмет “Психічне здоров’я” тісно пов’язаний з такими медичними дисциплінами, як психологія, соціальна та клінічна психіатрія, психотерапія, соціальна медицина та організація охорони здоров’я, екологічна психіатрія, гігієна, психопрофілактика, та рядом психологічних і педагогічних наук – загальною та експериментальною психологією, трудовою терапією, соціологією, філософією тощо. Предмет “Психічне здоров’я” впливає на розвиток загальнотеоретичних питань соціології та екології і співвідношення соціального і біологічного в розвитку психіки, аналіз компонентів, що входять до складу психічних процесів, розвиток і розлади психіки, роль особистісного компонента в структурі різноманітних форм психічної діяльності.



Всесвітня організація охорони здоров’я в генеральній концепції для національних служб охорони здоров’я “Здоров’я для всіх в двадцять першому столітті” визначила, що воно базується на трьох фундаментальних цінностях: 1. здоров’я як визначальне право людини; 2. справедливість у відношенні здоров’я та солідарність в діях між країнами, так і всього суспільства в кожній країні; 3.відповідальність окремих осіб, груп населення та організацій за подальший розвиток охорони здоров’я, також їх участь у цьому процесі.



До головних загальних стратегічних завдань діяльності системи охорони здоров’я належить: *збереження та зміцнення оптимального рівня здоров’я населення, в тому числі психічного, та продовження повноцінного довголіття; *вивчення впливу умов і чинників, які обумовлюють позитивні і негативні зрушення в системі здоров’я; *оволодіння методами індивідуальної та колективної психогігієни і профілактики, способами саморегуляції.



Сутність індивідуального і популяційного здоров’я Індивідуальне здоров’я - здоров’я окремої людини, має два варіанти: 1.Теоретичний – здоров’я визначається як ідеал, до якого треба прагнути. Найповнішим є визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): “Здоров’я – це стан повного біологічного, соціального та психологічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні якісь захворювання, хворобливі стани та фізіологічні дефекти”.



2. Практичний – індивідуальне здоров’я визначається як “здорова чи хвора людина”, при цьому головним є стан організму при якому він здатний повноцінно виконувати свої функції. Популяційне здоров’я – здоров’я населення окремих його груп у країні, області, регіоні. Популяційне здоров’я – це умовне статистичне поняття. Для його визначення не існує єдиного критерію, тому в практичній роботі використовують комплекс медичних показників: *демографічні (народжуваність, смертність, очікувана тривалість життя тощо); *захворюваність (загальна, госпітальна, інфекційна, психічна); *фізичний розвиток (морфофункціональний та біологічний, гармонійність); *донозологічний стан (імунітет, опірність систем, активність ферментів тощо).



Чинники, що обумовлюють здоров’я У формуванні рівня психічного здоров’я значну роль відіграють фактори ризику (ендогенні, екзогенні). Фактор ризику – це додатковий несприятливий вплив на організм, який підвищує ймовірність виникнення захворювання чи настання смерті. Інтенсивність впливу окремих груп чинників різна і коливається в значних межах. Перше місце за впливом на здоров’я, в тому числі психічне, посідає спосіб життя ( більше 50 %) – це куріння, зловживання алкоголем і наркотиками, гіподинамія, погані матеріально-побутові умови, шкідлива праця, нераціональне харчування, несприятливий мікроклімат і інше.



Друге місце посідають фактори навколишнього середовища (стан повітря, води, продуктів харчування, рівень радіації, природні катаклізми, антропологічна діяльність людини тощо) – близько 20 %; На третьому місці за силою впливу на здоров’я знаходяться біологічні фактори (вік, стать, спадковість, конституція тощо) – 20%; Четверте місце посідають суто медичні фактори – лікувально-профілактичні та санітарно-протиепідемічні заходи ( щеплення, якість надання медичної допомоги тощо) – 10 %.



Біологічні критерії норми Спроби визначення норми і здоров’я в сфері психічної діяльності були вже в далекій давнині, але вони були недостатньо успішними, бо грунтувались на основі різних філософських і теоретичних концепцій. Максимальне ж наближення до істини в даному питанні можливе лише з позицій оцінки психічних явищ на основі загального вчення про норму в біології і медицині. “Нормальне” в звичайному слововживанні є синонімом “типового” і “значно поширеного і середньостатистичного”, проте така характеристика поняття розходиться з науковою його інтерпретацією. Ніхто не заперечує важливості в медицині статистичних даних, вони мають велике значення при визначенні норми, але не можуть бути єдиним критерієм. Норма включає в себе не тільки середньостатистичні варіанти, а й серію відхилень від цих варіантів, залежних від багатьох параметрів.



Одним з найбільш глибоких визначень норми для живих систем є характеристика її як функціонального оптимуму (найбільш сприятливого). Під оптимальним функціонуванням (діяльністю) живої системи розуміють найбільш узгоджене і ефективне поєднання у ній всіх процесів. Оптимальний стан – найкращий із реально існуючих однорідних станів, який найбільш відповідає певним умовам і задачам функціонування.



Теорія норми – це не тільки теорія оптимальних процесів в організмі, але й оптимальних екологічних зв’язків людини з середовищем, оптимальних міжлюдських та інших стосунків, які підтримують функціональну систему організму. Таким чином, найважливими критеріями норми живих систем, які повинні бути використані у визначенні норми психічної діяльності, є їх життєздатність, оптимальність функціонування, адаптованість до середовища, в тому числі і до соціального, конкурентноспроможність в широкому розумінні цих понять.



Психічна норма – це індивідуальна динамічна сукупність психічних (індивідуально- і соціально-психологічних) властивостей конкретної людини, яка дозволяє їй адекватно до свого віку, статі і соціальнго становища пізнавати оточуючий світ, пристосовуватись до нього і виконувати свої біологічні і соціальні функції відповідно особистих і соціальних потреб, та загальноприйнятої моралі. З поняттям психічної норми тісно пов’язане поняття психічного здоров’я, оскільки психічна норма передбачає і наявність психічного здоров’я. Норму і здоров’я слід розглядати в єдності, але не ототожнювати їх і не розуміти як синоніми.



Таким чином, психічне здоров’я – це відносно стійкий стан організму і особистості, який дозволяє людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні і психічні можливості, а також оточуючі природні і соціальні умови, здійснювати і забезпечувати свої індивідуальні, громадські, біологічні і соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізіологічних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відношень в організмі. Психічне здоров’я передбачає відсутність хвороби і патологічного стану в мозкових системах, які забезпечують психічні функції, але не виключає можливості виникнення в екстремальних умовах таких перехідних психофізіологічних і соціально-психологічних реакцій, які виходять за межі загальноприйнятих норм (фізіологічних, індивідуально-психологічних, соціальних, правових тощо) і в той же час не вимагають для їх компенсації медичних заходів.



Загальнобіологічна природа хвороби. Біологічні і соціальні чинники психічної адаптації і дезадаптації Хвороба являє собою не тільки страждання організму і особистості, а й порушення звичної, адекватної системи взаємодії людини з світом, який її оточує. Одним з найважливіших механізмів виникнення хвороби є зрив адаптаційних і компенсаторних механізмів на різних рівнях організації функціональних систем організму за рахунок індивідуально екстремальних чинників зовнішнього середовища.



О.П.Петленко дав загальнобіологічне визначення хвороби. Хвороба являє собою процес перетворення нормального стану в патологічний, пов’язаний з реактивно обумовленими змінами оптимальної міри компенсаторно-пристосувальної саморегуляції живих систем або з екстремальністю зовнішніх впливів. Таким чином, хворобу слід розглядати як результат порушення взаємодії різних внутрішніх і зовнішніх чинників, при якому відбувається розлад життєво важливих функцій на органному, особистісному і соціальному рівнях.



Біологічні і соціальні фактори психічної адаптації і дезадаптації в розвитку психічних розладів Людина – вищий ступінь розвитку природи, вона здатна до самоорганізації, відтворення і саморегуляції. Людина не тільки пристосовується до умов життя, але й активно змінює середовище, що її оточує.



Психічні захворювання, включаючи порушення функцій біологічної основи (головного мозку) і психіки людини (соціальної за змістом і механізмами формування) завжди свідчать про ураження адаптаційних можливостей тих чи інших складових і їх взаємодії.



І.В. Давидовський висунув положення, що “за своєю біологічною суттю всяка хвороба є пристосувальним явищем” і цей тезис був покладений ним в основу визначення хвороби: “хвороба – це теж життя, а, відповідно, і пристосування організму до особливих умов існування”.



Соціальна адаптація – це процес включення особистості в соціальне середовище, характер якого пов’язаний не тільки із засвоєнням існуючих суспільних стосунків, етичних норм, ціннісних орієнтацій відповідного середовища, а й з відповідною перебудовою соціально-економічних відношень з метою приведення їх у відповідність з рівнем розвитку виробництва.



Межі психічної норми і психічних розладів Межі психічної норми і патології були і залишаються найважливішим питанням, ще не достатньо вирішеним: чи може діагностична система розрізняти норму і патологію?; як встановити межу між аномальним і нормальним психологічним функціонуванням, якщо таке можливе взагалі? Відсутність в межах існуючих систем правил встановлення нижніх границь для діагностики кожного конкретного психічного розладу є проблемою створення всіх існуючих варіантів класифікацій психічних розладів.



Психічна хвороба – це хворобливий розлад психіки, при якому порушуються індивідуально- і соціально-психологічні властивості особистості, які виникають внаслідок активного патологічного процесу в головному мозку, призводять до втрати людиною здатності до усвідомленої, індивідуально і соціально цілеспрямованої поведінки і дій в оточуючому світі, до критичної самооцінки свого становища в ньому, адекватного саморегулювання психічних проявів і переживань.



Межа між психічно здоровими і психічно хворими людьми мінлива, тому нормальні люди можуть захворіти, якщо зіткнуться з достатньо важкою психологічною травмою



Таким чином, психічна хвороба за своєю характеристикою не тільки кількісно, але й якісно відрізняється від психічного здоров’я, асоціальної і антисоціальної поведінки психічно здорової людини.



Дякую за увагу



Каталог: data -> kafedra -> meds -> ukr -> ННІ%20медсестринства -> медсестри-бакалаври -> 1%20рік%20навчання -> 1%20курс(один%20рік%20навчання) -> Психічне%20здоровя%20(І%20с)
Психічне%20здоровя%20(І%20с) -> Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти: Психологічні особливості розвитку підліткового та юнацького періодів. Поведінкові зрушення, психічна депривація
1%20курс(один%20рік%20навчання) -> Класифікація нпзз за хімічною структурою Комбіновані препарати Артротек
Психічне%20здоровя%20(І%20с) -> Біосоціальні чинники психічног здоров’я. Вікові аспекти: Загальні закономірності психічного розвитку. Кризові стани


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка