Просві́тництво



Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.



Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осудексплуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

  • Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осудексплуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

  • Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах  Західної_Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, 

  • Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.



У XVIII ст. людину оцінюють не за становим поход­женням, а за розумом, внутрішніми якостями. Учених, письменників, філософів, які були переконані в необхід­ності просвітити людей, назвали просвітниками, а саму добу —Просвітництвом. XVIII століття ще називають Віком Розуму.

  • У XVIII ст. людину оцінюють не за становим поход­женням, а за розумом, внутрішніми якостями. Учених, письменників, філософів, які були переконані в необхід­ності просвітити людей, назвали просвітниками, а саму добу —Просвітництвом. XVIII століття ще називають Віком Розуму.

  • Просвітницький рух зародився в Англії. Пізніше ідеї Просвітництва почали поширюватися по всій Європі, проповідуючи культ знання та культ книги. Головна мета Просвітництва: за допомогою світла розу­му змінити світ, зробити ясним і зрозумілим все, що оточує людину, просвітити й розвинути саму людину, щоб в ній гармонійно поєднувалися розум і почуття. На думку просвітників, розум здатен змінити суспільні відносини таким чином, щоб кожна людина, ким би во­на не була за своїм походженням і майновим станом, могла виявити свою внутрішню суть.

  • Просвітницька література має повчальний характер. Художній твір служить розкриттю певної філософської концепції. Письменників-просвітників характеризує активна громадянська позиція, вони виступають при­хильниками ідейного мистецтва, яке здатне перетво­рити, змінити світ. Саме в добу Просвітництва в літера­туру вступило нове покоління письменників, що принес­ли не тільки новий зміст і нові форми, а й новий погляд на роль літератури, яка проголошувалась дієвим засобом перетворення суспільства.

  • Літературне життя доби Просвітництва характери­зується пожвавленням національних зв'язків, активною перекладацькою діяльністю, що дає змогу говорити про єдиний літературний процес у XVIII ст.



Реалізм:        Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення               Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.                 XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія). 

  • Реалізм:        Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення               Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.                 XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія). 



Сентименталізм —це напрям в літературі і мистецтві другої половини XVIII ст., позначений підвищеним інтересом до людського почуття, емоційного сприйняття оточуючого світу. У сентименталістів спостерігається новий погляд на людину, яку вони оцінювали, виходячи з того, в якій мірі вона здатна на великі, відверті і глибокі переживання. Вміння переживати розглядалось сентименталістами як вирішальна риса і висока гідність людської особистості. Важливо, що сентименталізм змальовував людину просту, незнатну. Пейзаж у творах письменників сентименталізму одержує емоційну характеристику. Це частина живої природи, яка ніби заново відкрита письменником, сприйнята не розумом, не очима, а серцем. Сентименталізм явище складне і сповнене протиріч. Як ідейний і художній напрям він не тотожний Просвітництву у цілому, але в той же час тісно пов’язаний з останнім. У ряді випадків він був кризою Просвітництва (Англія), в інших майже повністю злився з просвітницькою літературою (Франція, Німеччина).

  • Сентименталізм —це напрям в літературі і мистецтві другої половини XVIII ст., позначений підвищеним інтересом до людського почуття, емоційного сприйняття оточуючого світу. У сентименталістів спостерігається новий погляд на людину, яку вони оцінювали, виходячи з того, в якій мірі вона здатна на великі, відверті і глибокі переживання. Вміння переживати розглядалось сентименталістами як вирішальна риса і висока гідність людської особистості. Важливо, що сентименталізм змальовував людину просту, незнатну. Пейзаж у творах письменників сентименталізму одержує емоційну характеристику. Це частина живої природи, яка ніби заново відкрита письменником, сприйнята не розумом, не очима, а серцем. Сентименталізм явище складне і сповнене протиріч. Як ідейний і художній напрям він не тотожний Просвітництву у цілому, але в той же час тісно пов’язаний з останнім. У ряді випадків він був кризою Просвітництва (Англія), в інших майже повністю злився з просвітницькою літературою (Франція, Німеччина).



Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її мінливих смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі У добу рококо широко розвинулося мистецьке ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

  • Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її мінливих смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі У добу рококо широко розвинулося мистецьке ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

  • Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільйонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика — білила, пудра, рум'яна, чорна фарба(сурма)для брів, мушки. Косметику рясно використовували як шляхетні жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок на обличчі — різне розташування мушок мало своє значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож.

  • В живопису доби рококо переважали свята і театральні вистави, безкінечні закохані пари міфологічних персон, штучні і приємні пейзажі, пристосовані лише для побачень, флірту, танців, шляхетного і легковажного дозвілля. В портретах — всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була маска, що приховувала числені недоліки осіб і надзвичайно складні проблеми.

  • Це був бенкет посеред чуми — з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, сифілісом, бідністю, смертю.

  • Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилемампір.





Йоганн Вольфганг фон Гете народився у старому німецькому торгівельному місті Франкфурті-на-Майні у сім'ї заможного бюргера Йоганна Каспара Гете, імперського радника, колишнього адвоката. Мати — Катерина Елізабет Гете .Батько Гете був педантичною, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати прищепила своєму синові любов до створення історій, вона була для Гете прикладом сердечної теплоти та мудрості. Одним з прямих предків Гете по материнській лінії (у десятому коліні) був видатний німецький художник XVI століття Лукас Кранах .

  • Йоганн Вольфганг фон Гете народився у старому німецькому торгівельному місті Франкфурті-на-Майні у сім'ї заможного бюргера Йоганна Каспара Гете, імперського радника, колишнього адвоката. Мати — Катерина Елізабет Гете .Батько Гете був педантичною, вимогливою, неемоційною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати прищепила своєму синові любов до створення історій, вона була для Гете прикладом сердечної теплоти та мудрості. Одним з прямих предків Гете по материнській лінії (у десятому коліні) був видатний німецький художник XVI століття Лукас Кранах .

  • письменник рано познайомився з «Іліадою» Гомера, з «Метаморфозами»Овідія, прочитав в оригіналі твори Верґілія. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши своїх амбіцій, намагався дати дітям більше можливостей і дав їм повноцінну освіту.

  • У 1765 Йоганн відправився в Лейпцизький університет, свою вищу освіту завершив в Страсбурзькому університеті в 1770 році, де захистивдисертацію на звання доктора права.

  • Зустріч з Гердером, який ознайомив його зі своїми поглядами на поезію і культуру, була переломом у творчості Гете. Він знайомиться з молодими письменниками (Ленц, Ваґнер), в ньому прокидається зацікавлення народною поезією, вплив якої відчувається у вірші «Степова трояндочка» та ін., а також зацікавлення Оссіаном, Гомером, Шекспіром (мова про Шекспіра — 1772). Він у захваті від пам'яток готики — «Von deutscher Baukunst D. M. Erwini a Steinbach» (Про німецьке мистецтво будування Ервіна фон Штайнбаха, 1771). Наступні роки проходять у інтенсивній літературній праці.

  • У 1775 році Гете був запрошений до Карла Авґуста, герцога Саксен-Веймар-Ейзенаху. Він став першим міністром герцога, одержав титул таємного радника. Дослідник творчості ГетеМ. М. Вільмонт так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, Гете плекав надію домогтися радикального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла-Авґуста, для того, щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни, і проведені там реформи стали б прологом загальнонаціональної перебудови німецького життя».[1] Переконавшись, що це було утопією, Гете поступово обмежує, свою державну службу, залишаючи за собою лише театр і навчальні заклади. Таким чином Гете поселився у Веймарі, де він залишався до кінця свого життя.

  • 1806 року Йоганн одружився з Крістіаною Вульпіус. До того часу вони вже мали кількох дітей.

  • 6 березня 1832 Гете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі, а 22 березня поет помер у Веймарі. 26 березня труну з тілом Гете помістили в герцогську усипальницю поруч з прахом Шиллера.



Лірика Гете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо значущий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально-роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут вперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ.

  • Лірика Гете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо значущий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально-роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут вперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ.

  • Світову славу Гете приніс роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому відбилась глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді. Роман, багато в чому автобіографічний, користується величезним успіхом. Фігура головного героя народжує цілу хвилю наслідування аж до здійснення самогубства. У соціальній психології навіть з'явилося таке поняття як «ефект Вертера» (або «синдром Вертера») — масивна хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після самогубства, широко висвітленого по телебаченню.  На схилі років Гете розповів у «Поезії і правді» про те, що він написав «Страждання юного Вертера», щоб звільнитися від думки про самогубство, яка переслідувала його.

  • Найбільше художнє досягнення Гете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя з 1773 по 1831. Образ ученого-чарівника Фауста, взятий з народної легенди, в драмі Гете зазнає складної еволюції, втілює суперечливий розвиток світогляду самого поета і боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця 18 — початку 19 ст. Служіння науки народові, глибока віра в творчі сили людини, в краще майбутнє є ідейним висновком поеми.

  • Твори Гете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал — життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого. Його світорозуміння багато в чому було значно глибшим, ніж діалектичний ідеалізм Геґеля, бо, на відміну від Геґеля, він відстоював, хоч і не послідовно, з ваганнями, позиції матеріалізму, особливо в теорії пізнання й естетиці.





10 листопада 1759 народився Фрідріх Шиллер в місті Марбах у сім'ї військовогофельдшера. Його батько — Йоганн Каспар Шиллер — військовий фельдшер, мати, Доротея, уроджена Кодвейс — донька сільського лікаря.

  • 10 листопада 1759 народився Фрідріх Шиллер в місті Марбах у сім'ї військовогофельдшера. Його батько — Йоганн Каспар Шиллер — військовий фельдшер, мати, Доротея, уроджена Кодвейс — донька сільського лікаря.

  • На дев'ятому році хлопця віддали вчитися до латинської школи, яка готувала учнів до вступу в семінарію. Потім Фрідріха запримітив герцог Карл Євгеній і змусив навчатися у створеній ним військовій академії. З 1772–1780 роки провів Шиллер у цьому розсаднику рабів, де панували шпигунство й стеження за учнями, категорично заборонялося спілкування із зовнішнім світом, а всі вихованці підкорялися найсуворішій кийовій дисципліні. Лише ночами Шиллер міг крадькома читати. Він багато разів перечитував твори Плутарха, оди й поеми Клопштока, ліричні вірші та роман «Страждання юного Вертера» свого старшого сучасника  Ґете. Пізніше він захопився Шекспіром. По закінченні військової Академії якийсь час він працює полковим лікарем.

  • Над першою драмою «Розбійники» Шиллер почав працювати, ще перебуваючи в академії. У 1781 році драма завершена, а 13 січня 1782 року «Розбійники» були вперше показані на сцені Мангеймського театру. Вистава мала колосальний успіх. Потім пішли тріумфальні вистави в багатьох інших містах Німеччини.

  • Герцог Вютемберзький, довідавшись про виставу, наказав посадити автора «Розбійників» на гауптвахту й заборонив йому писати що-небудь, окрім творів із медицини.

  • Шиллер вирішив покинути володіння карликового деспота. У ніч на 23 вересня 1782 року, скориставшись сум'яттям пишних придворних торжеств на честь російського цесаревича Павла Петровича, який був одружений з племінницею герцога Карла Євгенія, автор «Розбійників» таємно втік з Вюртемберга. П'ять років тривали бездомні блукання, болюча убогість і завзята боротьба за визнання серед німецьких читачів і театральної публіки.

  • Визнання до Фрідріха Шиллера прийшло в Росії з першою драмою «Розбійники», що у 1793 році була зіграна вихованцями Шляхетного пансіону при Московському університеті. Шедеври Шиллера викликали інтерес у російських поетів і письменників. Представники різних літературних напрямків інтерпретували твори німецького поета, наголошуючи на тому, що особливо відповідало ідеям історичного етапу.

  • Смерть обірвала творчість поета-гуманіста тоді, коли його поглядам відкривалися нові обрії, коли його розпливчасті ідеали набували чіткіших обрисів і він починав вірити в політичну самостійність народу (у 1805).



мистецтво існувало не для спостереження і насолоди, а для перебудови життя і щастя людини на землі; воно мусило надихати людину на активні дії;

  • мистецтво існувало не для спостереження і насолоди, а для перебудови життя і щастя людини на землі; воно мусило надихати людину на активні дії;

  • шляхом естетичного виховання можна провести суспільну перебудову, тобто змінити життя;

  • розмежування двох етапів у розвитку мистецтва:

  • наївний (давнє, античне, а також мистецтво доби Відродження),

  • сентиментальний (нове мистецтво сучасного йому часу);

  • ідеал наївного мистецтва полягав у єдності, гармонії між дійсністю та ідеалом;

  • поети сентиментальної поезії розподілялися на дві категорії: ідеалістів та матеріалістів.





Народився 1660, Кріплгейт —помер 26 квітня 1731, Мурфілдс) — англійський письменник і публіцист; один із основоположників європейського реалістичного роману. Відомий, в першу чергу, як автор «Робінзона Крузо».

  • Народився 1660, Кріплгейт —помер 26 квітня 1731, Мурфілдс) — англійський письменник і публіцист; один із основоположників європейського реалістичного роману. Відомий, в першу чергу, як автор «Робінзона Крузо».

  • Літературну діяльність Даніель Дефо почав 1697 року як журналіст і публіцист памфлетом «Нариси проектів», у якому пропонував ряд політичних і економічних реформ.

  • У багатьох творах Д. Дефо захищав інтереси пуристанської буржуазії, проте часто піднімався до загальнодемократичних ідей (стаття «Клопотання вбогої людини», 1698, та ін.). Виступав проти зарозумілості дворян (віршована сатира «Чистокровний англієць», 1701).

  • У 1702 році Даніель Дефо опублікував анонімно памфлет «Як найшвидше розправитися з дисентерами». За це був ув'язнений і тричі поставлений до ганебного стовпа.

  • Даніель Дефо є автором «Безсторонньої історії життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії» (1723), присвяченої оцінці діяльності російського царя Петра I. Всесвітню славу Дефо здобув романом «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» (1719). Також відомими романами письменника є «Капітан Сінглтон» (1720), «Історія полковника Джека», «Моль Фландерс» (обидва — 1722), «Роксана» (1724) та ін.

  • Найбільший вплив на світову культуру мав роман Д. Дефо «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо», який викликав численні наслідування й переробки. Зокрема, й українською мовою авторства Б. Д. Грінченка (1891).

  • У 1856 році на засланні Тарас Григорович Шевченко створив малюнок на тему цього твору «Робінзон Крузо».

  • Незмінною популярністю користується сюжет роману в кінематографістів, аніматорів і на телебаченні — в різні роки до нього зверталися кіно- і телемитці зІталії, Чехословаччини, Франції, США тощо. А в 1972 році на Одеській кіностудії С. Говорухіним було знято за романом художню стрічку «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо».

  • Український переклад роману вийшов у 1978 році.





Народився  30 листопада 1667, Дублін —помер  19 жовтня 1745, там само) — церковний діяч, публіцист, сатирик, ірландсько-англійський письменник, відомий як автор «Мандрів Гулівера».

  • Народився  30 листопада 1667, Дублін —помер  19 жовтня 1745, там само) — церковний діяч, публіцист, сатирик, ірландсько-англійський письменник, відомий як автор «Мандрів Гулівера».

  • Батько Свіфта помер за кілька місяців до народження сина, мати через якийсь час після народження від'їхала до Англії, і вихованням Джонатана займався його дядько, Годвін Свіфт, відомий адвокат. Він відправив хлопця в найкращу школу Дубліна.

  • 1686 - Джонатан здобув ступінь бакалавра мистецтв у Трініті-коледжі (Дублін), а згодом переїхав до Англії, де став секретарем відставногодипломата і відомого есеїста Вільяма Темпля, маєток якого часто відвідували поети і літератори.

  • Відомим Свіфт став після того, як 1704 року побачила світ «A Tale Of A Tub» («Казка про бочку»), у якій він відверто змалював католицизм,англіканство та пуританство. Ватикан додав «Казку» до переліку заборонених книжок. Саме через цю книгу Свіфта повернули до Дубліна, де він став настоятелем собору Святого Патріка.

  • У Дубліні Свіфт написав свій єдиний роман «Мандри Лемюеля Гуллівера до деяких віддалених частин світу», який приніс йому величезну популярність. Роман є сатирою на недосконалість людської цивілізації.

  • Останні роки свого життя Свіфт страждав від прогресуючого психічного розладу.== Бібліографія ==

  • «Битва книжок» (1697)

  • «Казка про бочку» (1704)

  • «Мандри Лемюеля Гуллівера»

  • «Скромна пропозиція» (1729)





французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

  • французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

  • Народився 5 жовтня 1713 в містечку Ланґр.Походить з родини ремісника. Первісну освіту отримав в ліцеї короля Людовика Великого(тобто Луї XIV).

  • 1732 р. — отримав ступінь магістра гуманітарних наук. Молодик прийняв рішення відмовитися від кар'єри священика та стати юристом. Почав вивчати юріспруденцію. але покинув навчання. Його привабила можливість стати письменником. Етап юнацьких пошуків Дені несхвально сприймався батьками, що привело до конфліктів. Дені обірвав зв'язок з батьком та деякий час вів богемний спосіб життя, набираючись власного життєвого досвіду.

  • В Парижі у 1742 р. познайомився з Руссо, з яким склалися дружні стосунки. Серед кореспондентів Дені Дідро — Софі Волленд, з якою охоче листувався, розвиваючи свої філософські думки та даючи тверезі оцінки паризькій дійсності, протиріччя та ганебні явища якої впадали у око.

  • у 1743 р. Дені Дідро бере шлюб з жінкою, що походила з ревної католицької родини. Антуанета старша за віком від 32-річного письменника на 4 роки, не має приданого. До того ж, цей шлюб не схвалює батько, що тільки погіршує недобрі відносини між ними.

  • Єдина дитина, що дожила до дорослості — донька письменника.

  • 31 липня 1784 р. Дені Дідро помер від шлункового захворювання та був похований на цвинтарі міста Église Saint-Roch.

  • Дідро — автор відомих праць «Думки про пояснення природи», «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Філософські принципи матерії та руху». У своїх працях він обґрунтовує принципи послідовного матеріалізму, згідно з якими єдиною реальністю може бути лише матерія і рух. У єдиний процесеволюції світу Дідро вміщує існування людини, суспільства. Найбільш відомою є діяльність Дідро зі створення «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», якій він віддав понад 20 років життя.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка