Психологічні особливості хворих при різних захворюваннях. Особливості психології хворих дітей та людей похилого віку



Дата конвертації02.06.2016
Розмір445 b.


Психологічні особливості хворих при різних захворюваннях. Особливості психології хворих дітей та людей похилого віку








Особливості перебігу захворювань у терапевтичних хворих

  • тривале захворювання може призвести до змiни певних рис характеру.



У хворих з виразковою хворобою шлунка або дванадцятипалої кишки -так званий "виразковий" характер.

  • Такi хворi постiйно всiм незадоволенi, їм важко догодити, вони стають надто прискiпливими але, як правило, конфлiкти самi активно не створюють.



При тривалiй хворобi печiнки i жовчовивiдних шляхiв у хворих може розвинутись "жовчний” характер.

  • При тривалiй хворобi печiнки i жовчовивiдних шляхiв у хворих може розвинутись "жовчний” характер.

  • Такi хворi активно шукають привiд, як би комусь зiпсувати настрiй, вони схильнi до конфлiктних ситуацiй..



Хворi з гiпертонiчною хворобою,

  • незважаючи на погане самопочуття, намагаються багато працювати. Якщо вони займають керiвнi посади, то примушують пiдлеглих працювати до виснаження.



При інфаркті міокарда з’являється тривога, а пізніше – безсоння, втома, іпохондричність. Хворi, якi перенесли iнфаркт мiокарда, здебiльшого стають «м’якшими», бiльш делiкатними, намагаються уникнути конфлiктних ситуацiй.



При важких хронiчних захворюваннях у частини хворих розвивається схильнiсть до дисфорiї i експлозивних ситуацiйних реакцiй.



Соматогеннi депресiї i параноїди. У деяких хворих, якi дiзнаються про своє невилiковне захворювання (наприклад, рак), може розвинутись гострий реактивний психоз з суїцидом. Манiакальний синдром iнколи розвивається у хворих з безбольовими формами iнфаркту мiокарда.





Такi хворi намагаються порушити лiжковий режим, що може призвести до фатальних наслiдкiв. В таких випадках хворi пiдлягають тимчасовiй м’якiй фiксацiї до лiжка. У хворих на туберкульоз часто виникає ейфоричний стан.



Пiдвищена чутливiсть до медикаментiв. У таких хворих використання атропiну або препаратiв з атропiноподiбною дiєю навiть в звичайних дозах може викликати атропiновий або медикаментозний делiрiй, а застосування гормонiв кори наднирникових залоз - манiакальний стан.



У хворих з психастенiєю у преморбiдi можуть розвинутись стiйкi змiни особистостi за iпохондричним типом, в iнших хворих залишаються рiзноманiтнi фобiї.



Головний мозок (судиннi з-ня, iнсульти, травми, оперативнi втручання, цукровий дiабет, уремiя, iнтоксикацiя, менiнгiти, енцефалiти тощо) у хворого може розвинутись психоорганiчний синдром зi зниженням вольової дiяльностi, пам’ятi, уваги та iнтелекту і сягати рiвня деменцiї.



У таких людей виникають стенокардія, аритмія, коронароспазми з атиповими загруднинними болями, тахікардією, задишкою на фоні поглибленої тривоги, панічних розладів.



Хворi, у яких внаслiдок iнстульту розвинулась афазiя, часто схильнi до неадекватних емоцiй з експлозивністю i брутальнiстю. Вони можуть кидати здоровою рукою рiзнi предмети, безпричинно ридати, битись, мова їх обмежена вигуками, а нерiдко елементами нецензурних виразiв.



У першому і третьому триместрах у вагітних спостерігаються психогенні страхи перед пологами. Депресія може стати першопричиною викиднів. Бажана вагітність набуває “зовнішніх ознак вагітності” у безплідних істеричних осіб при реальній відсутності її.

  • Акушерство і гінекологія



Засоби лікування психосоматичних розладів та психовегетативних порушень в арсеналі невролога:

  • Засоби лікування психосоматичних розладів та психовегетативних порушень в арсеналі невролога:

  • - антидепресанти

  • - Нейролептичні засоби



Психологічні особливості розвитку. психічна депривація.



В підлітковому віці формується індивідуальна спрямованість духовних інтересів.

  • В підлітковому віці формується індивідуальна спрямованість духовних інтересів.

  • І.Кант “Критика чистого розуму”: 1)що я можу знати?; 2)що я повинен робити?; 3) на що я смію надіятись? Здорова зріла особистість повинна адекватно зіставляти свої потреби і свої можливості. Ця якість формується у підлітковому віці.



Формується новий образ свого фізичного “Я”. Через перебільшення значення зовнішності підлітки дуже болісно переживають недоліки (особливо дівчатка), справжні, а частіше надумані. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, надмірна вага або худорлявість дратують, а часто спричиняють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й дитячі неврози.

  • Формується новий образ свого фізичного “Я”. Через перебільшення значення зовнішності підлітки дуже болісно переживають недоліки (особливо дівчатка), справжні, а частіше надумані. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, надмірна вага або худорлявість дратують, а часто спричиняють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й дитячі неврози.



Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка (зрідка хлопці), прагнучи стати такими, як фотомоделі, або на насмішки ровесників за надмірну повноту, дотримувалися надзвичайно суворої дієти, а згодом взагалі відмовлялися їсти, доводячи себе тим самим до повного фізичного виснаження, що вимагало медичного втручання.

  • Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка (зрідка хлопці), прагнучи стати такими, як фотомоделі, або на насмішки ровесників за надмірну повноту, дотримувалися надзвичайно суворої дієти, а згодом взагалі відмовлялися їсти, доводячи себе тим самим до повного фізичного виснаження, що вимагало медичного втручання.









Тяжкі емоційні розлади, пов’язані з реакцією підлітків на свою зовнішність, пом’якшуються теплими, довірливими стосунками з близькими дорослими, які мають виявляти велику тактовність і глибоке розуміння проблем, що хвилюють підлітка, і ні в якому разі – грубість, залякування і знущання чи інші форми вияву волі дорослих.

  • Тяжкі емоційні розлади, пов’язані з реакцією підлітків на свою зовнішність, пом’якшуються теплими, довірливими стосунками з близькими дорослими, які мають виявляти велику тактовність і глибоке розуміння проблем, що хвилюють підлітка, і ні в якому разі – грубість, залякування і знущання чи інші форми вияву волі дорослих.



Л. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер.

  • Л. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер.





Психічна депривація

  • В науці проблема психічної депривації довгий час була майже невідомою. Останнім часом реальне життя примусило займатись цією проблемою.



Депривація – обмеження можливостей задовольняти якісь потреби (рухові, сенсорні, материнські, соціальні, емоційні та інші), що супроводжується комплексними емоційними переживаннями.



Психічна депривація - це психічний стан, який виникає в результаті життєвої ситуації, при якій суб’єкт не має можливості для задоволення своїх основних психічних потреб в достатній мірі і протягом тривалого періоду (Й.Лангмейєр і інші).

  • Психічна депривація - це психічний стан, який виникає в результаті життєвої ситуації, при якій суб’єкт не має можливості для задоволення своїх основних психічних потреб в достатній мірі і протягом тривалого періоду (Й.Лангмейєр і інші).

  • Основними психічними потребами є: а) потреба в певній кількості стимулів, котрі постійно змінюються; б) умов для дійового навчання; в) потреба в первинних суспільних зв’язках (особливо з матір’ю; г) потреба суспільної самореалізації з неможливістю оволодінням суспільної ролі.





Види психічної депривації

  • Сепарація – ситуація, при якій відбувається припинення специфічного зв’язку між дитиною і її соціальним середовищем. При сепарації порушується взаємний контакт дитини з батьками. Це обумовлено зміною звичного соціального середовища (поміщення дитини в ясла, школу, групи продовженого дня, лікарню, коли хтось із батьків залишає сім’ю, після народження молодшої сестри або брата, у надзвичайних ситуаціях викликаних природними катастрофами).





Типи сепараційних реакцій

  • 1. Реакція на залишення матір’ю в грудному віці (синдром аналітичної депресії) – діти стають пасивними, сумними або боягузливими, притискаються до дорослих, вимагають уваги, перестають гратись. Потім розвиваються апатія і аутизм, інколи виражене оціпеніння. Коефіцієнт розвитку знижується, дитина втрачає вагу, скаржиться на безсоння, починає часто хворіти. Сьогодні такі вчинки матерів стали масовими. Держава законодавчо повинна зупинити це ганебне явище.



2. Реакція на поміщення в заклад дітей повзункового віку (12-24 місяці)

  • 2. Реакція на поміщення в заклад дітей повзункового віку (12-24 місяці)

  • З’являються ознаки відчаю, порушення апетиту, апатія до іграшок, неприязнь до інших дітей, нестійкість настрою, ігнорування дорослих, або надмірний потяг до них (“вішаються” на шию), неврози, прояви “активного протесту”.

  • Діти, які поступили із сімей реагують на перехід в нове середовище більш виражено і негативно, ніж діти із сиротинців.

  • При переході з одного дитячого закладу в інший 60% дітей практично не реагують на зміну оточення; у 40% - виникають тимчасова пасивність, в’ялість, “тупість”. Через певний час ці явища минають.





3. Реакція дитини на повернення в сім’ю

  • 3. Реакція дитини на повернення в сім’ю

  • Сепараційна тривожність (бояться нової розлуки).

  • Посилено тягнуться до матері і бояться розлуки з нею.

  • Через кілька тижнів ці явища минають, проте, якщо розлука тривала понад

  • 6 місяців, дитина не може нормально зблизитись з матір’ю.



Період адаптації дітей до умов лікарні у віці 1 рік 6-9 днів, 2 роки –9-10 дні, 3 роки – 5-9 днів, 4 роки- 4-5 днів, 5 років – 2-4 дні, 11-15 років – 1-2 дні. Найдовше пристосовуються до умов лікарні діти у віці 2 роки. Такі пацієнти повинні перебувати з матерями. Дитина, котра росте без батьківського авторитету часто буває недисциплінованою, асоціальною, агресивною щодо дорослих і дітей.

  • Період адаптації дітей до умов лікарні у віці 1 рік 6-9 днів, 2 роки –9-10 дні, 3 роки – 5-9 днів, 4 роки- 4-5 днів, 5 років – 2-4 дні, 11-15 років – 1-2 дні. Найдовше пристосовуються до умов лікарні діти у віці 2 роки. Такі пацієнти повинні перебувати з матерями. Дитина, котра росте без батьківського авторитету часто буває недисциплінованою, асоціальною, агресивною щодо дорослих і дітей.



Госпіталізм і психічна депривація.

  • Госпіталізм і психічна депривація - це психологічні феномени, які розиваються у дітей і дорослих внаслідок тривалого перебування поза сім’єю, а саме – в лікарнях, будинку немовляти, тижневих дитячих яслах. Госпіталізм розвивається у дорослих, частіше похилого віку, а явища психічної депривації - у дітей.



Фактори, які сприяють їх виникненню: бідний психологічний клімат в середовищі; недостатність людської уваги до дитини чи хворого, недостатність емоційних проявів зі сторони обслуговуючого персоналу. Ці фактори викликають у дітей так звану психічну депривацію, яка проявляється емоційною недостатністю, пасивністю, затримкою розвитку у них навичок спритності і розумових здібностей.

  • Фактори, які сприяють їх виникненню: бідний психологічний клімат в середовищі; недостатність людської уваги до дитини чи хворого, недостатність емоційних проявів зі сторони обслуговуючого персоналу. Ці фактори викликають у дітей так звану психічну депривацію, яка проявляється емоційною недостатністю, пасивністю, затримкою розвитку у них навичок спритності і розумових здібностей.



Як наслідки – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку: втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад гігієнічні, такі як підтримання чистоти тіла, самостійне виконання фізіологічних відправлень, втрачають уміння самостійно одягатись, не розвивають мовних навиків,розмовляють менше і гірше, не вміють гратися у ігри.

  • Як наслідки – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку: втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад гігієнічні, такі як підтримання чистоти тіла, самостійне виконання фізіологічних відправлень, втрачають уміння самостійно одягатись, не розвивають мовних навиків,розмовляють менше і гірше, не вміють гратися у ігри.



Емоційна реакція дітей проявляється:

  • Емоційна реакція дітей проявляється:

  • - депресією, нудьгою і і плачем;

  • - шумним, злобним протестом, біганиною, пошуками матері;

  • - аутизмом, замкнутістю, дитина „не впізнає” маму, яка її відвідує. Це підсвідоме витіснення – дитина безсвідомо “карає” маму за те, що вона її залишила;



- утилітарне ставлення до факту госпіталізації. Дитина вимагає уваги, бо “вона хвора”, або не бажає виписуватись із лікарні, щоб іти в школу;

  • - утилітарне ставлення до факту госпіталізації. Дитина вимагає уваги, бо “вона хвора”, або не бажає виписуватись із лікарні, щоб іти в школу;



- отупілістю, яка в більшості випадків має риси прояву моторного регресу: монотонні, стереотипні кивальні рухи, смоктання пальців, неартикулярні звуки і інші неадекватні прояви моторної активності, котрі не відповідають віку дитини.

  • - отупілістю, яка в більшості випадків має риси прояву моторного регресу: монотонні, стереотипні кивальні рухи, смоктання пальців, неартикулярні звуки і інші неадекватні прояви моторної активності, котрі не відповідають віку дитини.



Госпіталізм частіше розвивається у людей похилого віку, які тривалий час перебувають на стаціонарному лікуванні (наприклад у туберкульозній, або психіатричній лікарні) і які втратили зв’язок з сім’ями. Після виписки з лікарні їм нема до кого повернутись, або сімейні обставини є несприятливими. Тривала госпіталізація може призвести до соціальної дезадаптації. Людина втрачає навички ділового спілкування, різко знижується здатність до самообслуговування. Пролікований хворий боїться самотності, втрати мінімуму контактів, які є в лікарні (з лікарями, медсестрами і іншими хворими – особливо молодими).

  • Госпіталізм частіше розвивається у людей похилого віку, які тривалий час перебувають на стаціонарному лікуванні (наприклад у туберкульозній, або психіатричній лікарні) і які втратили зв’язок з сім’ями. Після виписки з лікарні їм нема до кого повернутись, або сімейні обставини є несприятливими. Тривала госпіталізація може призвести до соціальної дезадаптації. Людина втрачає навички ділового спілкування, різко знижується здатність до самообслуговування. Пролікований хворий боїться самотності, втрати мінімуму контактів, які є в лікарні (з лікарями, медсестрами і іншими хворими – особливо молодими).



Госпіталізм є фактором підвищення рівня суїцидності. Дезадаптовані хворі після виписування з лікарні нерідко роблять спроби самогубства

  • Гостпіталізм і феномен психічної депривації є медико-соціальною проблемою. Лікар повинен психологічно підготувати хворого до виписування, а також вжити всіх заходів щодо профілактики психічної депривації (разом з психологами і педагогами).



Психологічні аспекти старіння

  • Старіння – закономірне виникнення в органах і системах організму вікових змін, які послаблюють його пристосувальні можливості і призводять до старості.

  • Старіння - складний біологічний процес, який відображає одну із сторін розвитку живого організму, розвиток його в часі: процес внутрішньо суперечливий, який поєднує як регресивні тенденції, так і прогресивні – формування нових пристосувальних механізмів. Старіння є закономірним і заключним етапом онтогенезу, вивченням якого займається геронтологія.



Позитивні компенсаторні риси особистості при старінні:

  • Позитивні компенсаторні риси особистості при старінні:

  • 1. Врівноваженість.

  • 2. Відчуття власної гідності.

  • 3. Життєвий досвід і мудрість.

  • 4. Здоровий консерватизм.

  • 5. Охорона добрих традицій.



Негативні риси особистості при старінні:

  • Зниження активності.

  • Загострення рис характеру з втратою гармонійності.

  • Звуження кола інтересів.

  • Вороже ставлення до всього нового.

  • Послаблення уваги і запам’ятовування.

  • Підвищена втомлюваність.

  • Страх перед хворобами.

  • Загальна загальмованість всіх дій.

  • Псевдомудрість.



Класифікація періодів життя за Піфагором

  • Період становлення – 0-20 р. (“весна”).

  • Молода людина – 20-40 р/ (“літо”).

  • Людина у розквіті сил – 40-60 р. („осінь”).

  • Стара і згасаюча людина – 60-89 р. (“зима”).

  • Класифікація періодів життя за Соловіном і Гіппократом грунтується на науці про переломні або “клімактеричні “ роки, в центрі якої знаходиться ідея цифрового символізму. Згідно з цими уявленнями, кожні 7 років ( на думку інших авторів – 9 р.) відбувається корінна перебудова людського організму, небезпечна для здоров’я і життя людини.



Особистість людей похилого віку

  • “Як байка, так і життя цінується не за тривалість, а за зміст” (Сенека).

  • Основним завданням геронтології є “не лише додати роки до життя, але і доповнити життям роки” ( Е.Авербух).





Вони стають егоїстичними і егоцентричними, більш інтравертованими, коло інтересів звужується, з’являється підвищений інтерес до переживання минулого, до переоцінки цього минулого, відбувається іпохондризація.

  • Вони стають егоїстичними і егоцентричними, більш інтравертованими, коло інтересів звужується, з’являється підвищений інтерес до переживання минулого, до переоцінки цього минулого, відбувається іпохондризація.

  • Невпевненість у собі і в завтрашньому дні робить старих більш дріб’язковими, скупими, надобережними, педантичними, консервативними, малоініціативними тощо.



Послаблюється у старих і контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Всі ці зміни у поєднанні із зниженням гостроти сприймання, пам’яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ старої людини і роблять всіх старих в якійсь мірі подібними один на одного. Правда Е.Авербух уточнює: "було б неправильним думати, що всі відмічені зміни в однаковій мірі мають місце у всіх людей".

  • Послаблюється у старих і контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Всі ці зміни у поєднанні із зниженням гостроти сприймання, пам’яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ старої людини і роблять всіх старих в якійсь мірі подібними один на одного. Правда Е.Авербух уточнює: "було б неправильним думати, що всі відмічені зміни в однаковій мірі мають місце у всіх людей".



Згідно з І.Коном, є і негативні типи розвитку:

  • Згідно з І.Коном, є і негативні типи розвитку:

  • І тип - агресивні старі буркотуни, які вічно незадаволені оточуючим світом, критикують всіх, крім самих себе, всіх навчають і тероризують навколишніх нескінченними претензіями.

  • ІІ тип негативного прояву старості – розчаровані і зневірені у собі і власному житті одинаки і сумні невдахи. Вони звинувачують себе за дійсні і уявні втрачені можливості, не здатні прогнати від себе сумні і неприємні спогади про життєві помилки, що робить їх дуже нещасними.





Людина і в старості не може легко попрощатись з потребами і мотивами молодості, так же прагне любові, вражень, кипучої діяльності і активності та багато іншого, чому, згідно із звичайними уявленнями про старість, уже не час. Оскар Уайльд (“Портрет Доріана Грея”) пише: “Трагедія не в тому, що старієш, а в тому, що залишаєшся молодим”.

  • Людина і в старості не може легко попрощатись з потребами і мотивами молодості, так же прагне любові, вражень, кипучої діяльності і активності та багато іншого, чому, згідно із звичайними уявленнями про старість, уже не час. Оскар Уайльд (“Портрет Доріана Грея”) пише: “Трагедія не в тому, що старієш, а в тому, що залишаєшся молодим”.



Старіння не є простим руйнуванням структури і функцій організму, а являє собою новий рівень пристосування до середовища” (В.В.Фролькіс), тому вдосконалюючи механізми адаптації, можна підвищити життєздатність організму і попередити передчасне старіння, навіть при впливі несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим досягти повноцінного здорового довголіття

  • Старіння не є простим руйнуванням структури і функцій організму, а являє собою новий рівень пристосування до середовища” (В.В.Фролькіс), тому вдосконалюючи механізми адаптації, можна підвищити життєздатність організму і попередити передчасне старіння, навіть при впливі несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим досягти повноцінного здорового довголіття



Дякую за увагу!




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка