Розвиток логічного мислення на уроках математики вимагає чіткої організації комплексної перевірки знань, умінь і навичок учнів



Дата конвертації09.06.2016
Розмір445 b.



Розвиток логічного мислення на уроках математики вимагає чіткої організації комплексної перевірки знань, умінь і навичок учнів.

  • Розвиток логічного мислення на уроках математики вимагає чіткої організації комплексної перевірки знань, умінь і навичок учнів.

  • Контроль – це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто визначення об’єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації. Зауважимо, що складовою частиною контролю виступає перевірка, завдання якої є виявлення знань, умінь та навиків учнів та порівняння їх з вимогами, певними навчальними програмами. В цьому випадку контроль виконується виключно з метою оцінювання знань, умінь та навиків учнів. Заключним актом контролю в такому разі є виставлення вчителем певної оцінки (балу).

  • Основні завдання контролю :

  • виявлення рівня правильності, об’єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань,

  • отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі,

  • встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання.

  • Контроль – це підсистема в рамках системи навчання в цілому, яка реалізує притаманні їй функції, яка має свій об’єкт, свої методи.



Функція корекції

  • Функція корекції







Контроль входить органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але для успішного здійснення перевірки і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно оцінити. Оцінка становить смисл контролю знань. Вона може виступати в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

  • Контроль входить органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але для успішного здійснення перевірки і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно оцінити. Оцінка становить смисл контролю знань. Вона може виступати в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

  • Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають об’єктивні знання та уміння учнів. Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок у відповідності з вимогами, що пред’являються до них шкільними програмами [20].

  • Передусім оцінка характеризує рівень засвоєння і якості знань набутих учнями в процесі навчання, а також їх розвиток та готовність до застосування цих знань на практиці і показує відношення між тим, що учень знає з певних питань програми, і тим, що він може знати з цих же питань на даний момент навчання. На нашу думку це визначення характеризує важливі моменти оцінки, суть якої, однак, набагато глибша і функціонально значуща.

  • Найважливіша вимога до оцінки знань і вмінь учнів – об’єктивність, що полягає в точному оцінюванні, адекватному встановленні критеріїв, які виведено в навчальних програмах. Ця вимога означає, що оцінка має характеризувати кількість і якість знань та вмінь незалежно від методів і засобів контролю, особових якостей учителя, який здійснює контроль.

  • Можна виділити такі функції оцінки знань:

  • встановлення їх фактичного рівня;

  • співвідношення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою;

  • вираження одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді оцінки чи якогось іншого способу характеристики виявлених знань.

  • Виступаючи показником успіхів в оволодінні новими знаннями, оцінка є водночас серцевиною контролю, без якого немислимо просування учнів уперед. Вона, як правило, складається з двох компонентів оцінювання як процесу, що відбувається на всіх етапах навчання на уроках, і оцінки яка фіксує результат перевірки знань, умінь та навичок школярів.

  • Оцінка може бути виражена як словесно, описово, так і у формі суворо рангових балів.

  • Крім оцінки існують ще й оцінні судження, які характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження або, навпаки, короткі заперечення типу “неправильно”, “не так”, що спрямовують на пошуки правильного розв’язку.



В.О.Сухомлинський вважав, що оцінка, будучи невід’ємною частиною процесу навчання, є завершальним етапом роботи, винагородою за роботу. Він радив вчителям починати з виставлення відмінних оцінок і не поспішати заносити в журнал незадовільні оцінки учням, які з тих або інших причин не встигли засвоїти навчальний предмет. В своєму педагогічному досвіді В.О.Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих пір, поки учень не досягав тих результатів, до яких прагнув в процесі праці: “Двойка и единица – это очень тонкий и острый инструмент, который у мудрого, опытного учителя начальных классов всегда лежит в запасе, и он им никогда не пользуется. Если хотите знать, в начальной школе этот инструмент для того и должен существовать, чтобы им никогда не пользоваться. Педагогическая мудрость воспитателя в том и заключается, чтобы ребёнок никогда не потерял веры в свои силы, никогда не чувствовал, что у него ничего не получится.”

  • В.О.Сухомлинський вважав, що оцінка, будучи невід’ємною частиною процесу навчання, є завершальним етапом роботи, винагородою за роботу. Він радив вчителям починати з виставлення відмінних оцінок і не поспішати заносити в журнал незадовільні оцінки учням, які з тих або інших причин не встигли засвоїти навчальний предмет. В своєму педагогічному досвіді В.О.Сухомлинський в початкових класах зовсім не виставляв незадовільних оцінок ні за письмові, ні за усні відповіді. Він не ставив учневі оцінку до тих пір, поки учень не досягав тих результатів, до яких прагнув в процесі праці: “Двойка и единица – это очень тонкий и острый инструмент, который у мудрого, опытного учителя начальных классов всегда лежит в запасе, и он им никогда не пользуется. Если хотите знать, в начальной школе этот инструмент для того и должен существовать, чтобы им никогда не пользоваться. Педагогическая мудрость воспитателя в том и заключается, чтобы ребёнок никогда не потерял веры в свои силы, никогда не чувствовал, что у него ничего не получится.”

  • Ш.А.Амонашвілі досить яскраво і детально описав всі наслідки використання в школі бальної системи оцінок. Він показав, що ця система призводить до розподілу учбового колективу на яруси. Наприклад, відмінники – це здібні й розумні учні, які є гордістю школи, а трієчники тягнуть клас назад, ганьблять його. Ш.А.Амонашвілі запропонував більш радикальне вирішення проблеми оцінки навчальної діяльності учнів. Він зовсім відмовився від бальної системи оцінок і замінив її розгорнутою характеристикою навчання школярів. Цінність цього експерименту полягає в тому, що, наприклад, діти початкових класів, особливо шестирічки, не можуть правильно зрозуміти вчительську оцінку. Через це відмова від оціночної системи в цьому віці просто необхідна.Та все ж безоцінкова система навчання придатна лише для початкового етапу навчання. Доказом цього є той факт, що впродовж багатьох років грузинський експеримент не був розповсюджений на середні та старші класи, хоча ідея безоцінкового навчання глибоко проникла педагогічне середовище.

  • У досвіді В.Ф. Шаталова була зроблена спроба досягти “переможного навчання кожного школяра”, а оцінку зробити такою, яка б не вселяла страху. Так, більшість оцінок складали четвірки та п’ятірки. По-перше, це досягалося тим, що учні знали, коли і про що їх запитають; по-друге, оцінка виставлялася за відповідь на саме легке запитання; по-третє, відповіді учнів грунтовно готувалися. А після вивчення кількох тем проводилося загальне опитування по всіх темах . Цими засобами В.Ф.Шаталов дійсно досяг того, що учні “переможно навчалися”, а на уроках створювалися умови взаєморозуміння, спокою і психічного комфорту. Хоча учні Шаталова досить легко отримували п’ятірки, а те що отримується легко – не ціниться.





1. Цілеспрямованість. Контроль має бути спрямованим на певні навики і вміння, рівень досягнення яких визначається і оцінюється.

  • 1. Цілеспрямованість. Контроль має бути спрямованим на певні навики і вміння, рівень досягнення яких визначається і оцінюється.

  • 2. Репрезентативність. Під час контролю має бути охоплений весь той матеріал, засвоєння якого перевіряється.

  • 3. Об'єктивність. Контроль має бути гранично об'єктивним, щоб забезпечити ефективність реалізації головних його функцій, а саме зворотного зв'язку та оцінювання.

  • 4. Систематичність. Контроль набуває ефективності і виправдовує себе лише за умови його регулярного проведення у процесі навчання математики. Систематичність контролю реалізується в таких його випадках як проміжний контроль (в ході вивчення конкретної теми для визначення рівня сформованості окремої навички або вміння, якості засвоєння певної порції навчального матеріалу), рубіжний контроль (після закінчення роботи над темою, циклом, в кінці чверті), підсумковий контроль (після завершення певного етапу навчання).





Валідність — це міра відповідності тесту вимірюваним знанням, умінням і навичкам, для перевірки яких був розроблений тест, міра відповідності стандартам і програмам навчання, а також результатам тестування. Це найбільш важлива, комплексна характеристика, що відображає точність тестування.

  • Валідність — це міра відповідності тесту вимірюваним знанням, умінням і навичкам, для перевірки яких був розроблений тест, міра відповідності стандартам і програмам навчання, а також результатам тестування. Це найбільш важлива, комплексна характеристика, що відображає точність тестування.

  • Рекомендації по добору завдань для тестової перевірки знань були запропоновані у статті В.М.Казієва "Готовимся к ЕГЭ по информатике" в журналі "Информатика в школе" № 2’ 2006. Наведемо основні правила розробки якісних тестів, запропоновані в названій публікації.

  • Тест повинен мати необхідний і достатній рівень складності.

  • Складність — міра розумових зусиль, потрібних для вибору відповіді. Часто цей параметр називається вагою і визначається як частка правильних або неправильних відповідей при відповіді на завдання в групі тестованих.

  • Тест повинен бути об'єктивним і надійним.

  • Надійністьміра правильності і адекватності відображення тестом рівня знань учнів. Надійний тест забезпечує рівні права кожній групі учнів і кожному учню в групі.

  • Тест повинен бути стійким і таким, що може бути співставлений певній шкалі.

  • Стійкість тесту — міра збереження надійності і валідності при перенесенні тесту в інше, аналогічне середовище, міра рівнозначності і однорідності тестів для різних груп учнів.

  • Шкалювання тесту — здатність тесту відображати результати навчальних досягнень в деякій системі (шкалі) оцінок або балів.

  • Тест повинен бути репрезентативним.

  • Репрезентативність тесту (або бази тестів) — міра повноти обхвату завданнями навчального матеріалу, програми, відображення тестами різних рівнів навчання.

  • Тест повинен бути значущим і дискримінантним.

  • Значущість тесту — міра необхідності, актуальності включення в тест ключових знань.

  • Дискримінантність тесту — міра диференціації тестованих щодо максимального або мінімального рівня навчання.

  • Тест повинен бути достовірним, науковим, несуперечливим.

  • Достовірність, науковість, несуперечність тесту — міра істинності тесту, узгодженості, відповідності сучасному стану науки і технології, методиці навчання.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка