Шевченко Т. Г. Назар Стодоля / Т. Г. Шевченко. Київ : Дніпро, 1985. 103 с



Дата конвертації30.05.2016
Розмір445 b.













Шевченко Т. Г. Назар Стодоля / Т. Г. Шевченко. – Київ : Дніпро, 1985. – 103 с.

  • Шевченко Т. Г. Назар Стодоля / Т. Г. Шевченко. – Київ : Дніпро, 1985. – 103 с.

  • Шевченко Т. Г. Вірші / Т. Г. Шевченко, Ф. Шіллер, Л. Українка, Г. Гейне. – Дніпропетровськ : Січ, 2008. – 241 с.



  • Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали український народ.



Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві / Авт.-упоряд. : О. І. Поляничко, С. Є. Драбинко, Г. П. Матійко. – Київ : Мистецтво, 1986. – 126 с.

  • Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві / Авт.-упоряд. : О. І. Поляничко, С. Є. Драбинко, Г. П. Матійко. – Київ : Мистецтво, 1986. – 126 с.

  • Огієнко І. Тарас Шевченко / І. Огієнко. – Київ : Наша культура і наука, 2003. – 432 с.

  • Єфремов С. О. Шевченкознавчі студії / С. О. Єфремов. – Київ : Україна, 2008. – 368 с.

  •  



Меншиков І. І. Поетичне слово Кобзаря: Словник лексичних компонентів атрибутивних конструкцій / І. І. Меншиков, Н. В. Підмогильна. – Київ : Дирекція ФВД, 2008. – 211с.

  • Меншиков І. І. Поетичне слово Кобзаря: Словник лексичних компонентів атрибутивних конструкцій / І. І. Меншиков, Н. В. Підмогильна. – Київ : Дирекція ФВД, 2008. – 211с.

  • Мельниченко В. Ю. На славу нашої преславної України ( Тарас Шевченко і Осип Бодянський ) / В. Ю. Мельниченко. – Москва : Медіа Групп, 2008. – 560 с.

  • Цвілюк С. А. Історична мудрість великого Кобзаря / С. А. Цвілюк. – Одеса : Маяк, 2008. – 312 с.



Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..

  • Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..

  • Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люде, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? «Нічого робить»,— Не сказали б на сміх...

  • Квіти мої, діти! Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всім світі, Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи,— Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!



Засідала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає, І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки,— Бо дотепні... А я... а я Тілько вмію плакать, Тілько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає! А надто той, що дивиться На людей душою,— Пекло йому на сім світі, А на тім...

  • Засідала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає, І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки,— Бо дотепні... А я... а я Тілько вмію плакать, Тілько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає! А надто той, що дивиться На людей душою,— Пекло йому на сім світі, А на тім...

  • Засідала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом



Нишком — люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — Карай того, боже!

  • Нишком — люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — Карай того, боже!




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка