Шістдесятники Шістдеся́тники



Дата конвертації30.05.2016
Розмір499 b.


Шістдесятники


Шістдеся́тники

  • назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 60-70 років 20 століття «шістедесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радяського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «вязні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 80-х - напочаток 90-х рр.) «шістедесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд формувався на кінці 50х-початку 60-х років і що прийшла до влади - М. С. Горбачова, А. Н. Яковлева; філософів А. А. Зинов'єва, М. Мамардашвілі, Ю. Леваду, редакторів масмедіа - В. О. Коротича, Є. В. Яковлева, С. І. Залигіна та багатьох інших.



Зміст



Шістдесятники України

  • Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники І.Драч, М.Вінграновський, В.Симоненко, Л.Костенко, В.Шевчук, Є.Гуцало, художники А.Горська, В.Зарецький, літературні критики І.Дзюба, Є.Сверстюк, режисер Л.Танюк, кінорежисери С.Параджанов, Ю.Іллєнко, перекладачі Г.Кочур, М.Лукаш та ін. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ-початку ХХ ст.



Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

  • Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.



Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

  • Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

  • Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.



Початок 60-х

  • Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко.

  • Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та інші. На початку близько до шістдесятників стояв Віталій Коротич.

  • У прозі визначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у критиці — Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Бойчак.

  • З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Зі свого боку, дехто зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівський) вороже поставився до експерименту й новаторства шістдесятників.



Для поезії шістдесятників характеристичне було оновлення заштампованої соцреалістичною догматикою поетики, інтелектуалізм, замилування в ускладненій метафорі й синтаксі, урізноманітнення ритміки тощо; у прозі — звільнене від соцреалістичного фальшу реалістичне зображення дійсности, часто з дотепним гумором (оповідання Григорія Тютюнника), а то й у гостро сатиричному плані («Катастрофа», «Маслини» Володимира Дрозда), витончені мотивації поведінки героїв, зацікавлення історичною тематикою (Валерій Шевчук).

  • Для поезії шістдесятників характеристичне було оновлення заштампованої соцреалістичною догматикою поетики, інтелектуалізм, замилування в ускладненій метафорі й синтаксі, урізноманітнення ритміки тощо; у прозі — звільнене від соцреалістичного фальшу реалістичне зображення дійсности, часто з дотепним гумором (оповідання Григорія Тютюнника), а то й у гостро сатиричному плані («Катастрофа», «Маслини» Володимира Дрозда), витончені мотивації поведінки героїв, зацікавлення історичною тематикою (Валерій Шевчук).



Кінець «відлиги»

  • Рух Ш. виразно протримався ледве одне десятиліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічи творчої інтелігенції з керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після внутріщнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію різко посилився. Після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» (весна 1965), а особливо після вводу віськ СРСР у Чехословаччину (кінець «Празької весни») (влітку 1968 року) КПРС взяла курс на реставрацію тоталітаризму. З «відлигою» у культурі та політикою лібералізації було покінчено. Після Праги єдиновласно правляча країною партія (КПРС) небезпідставно бачила в творчій, ліберальній та демократичній інтелігенції головну загрозу своїй диктатурі, монополії на владу.



Рух «шістдесятників» було розгромилено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp. У цьому процесі частина Ш. без особливого опору перейшла на офіц позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а ін. взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так що їх подальша доля зовсім не відома.

  • Рух «шістдесятників» було розгромилено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp. У цьому процесі частина Ш. без особливого опору перейшла на офіц позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а ін. взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так що їх подальша доля зовсім не відома.

  • Ще інших, що не припиняли опору національній дискримінації й русифікації, заарештовано й покарано довголітнім ув'язненням (І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), в якому вони або загинули (В. Стус, В. Марченко), або після звільнення їм цілковито заборонена участь у літературному процесі. З цих останніх, що були заарештовані, єдиний Іван Дзюба офіційно капітулював і був звільнений з ув'язнення та допущений до літературної праці, але вже цілковито в річищі соцреалізму.



У висліді цих процесів на початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито заник, лише в творчості кількох поетів і прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглися прикмети літературного оновлення, ними започаткованого.

  • У висліді цих процесів на початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито заник, лише в творчості кількох поетів і прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглися прикмети літературного оновлення, ними започаткованого.

  • Окрім того, рух Ш. відіграв значну роль у поширенні самвидавної літератури і головне — в посиленні в Україні руху опору проти російського великодержавного шовінізму й русифікації (кн. І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», есеї Є. Сверстюка, самвидавні поезії багатьох авторів, зокрема В. Симоненка, М. Холодного й ін., викривальні памфлети й протестні листи В. Стуса. В. Марченка тощо).



Шістдесятники у мистецтві

  • Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці.

  • Усвідомлення українською творчою молоддю злочинної суті комуністичної системи сприяло її звільненню з-під впливу ідеологічних догм «соціалістичного реалізму», підвищувало статус загальнолюдських цінностей та ідеалів. Формування світогляду Ш. відбувалося під впливом гуманістичної культури Заходу, ознайомлення з якою сприяло зростанню зацікавлення до надбань власної культури, історії та традицій українського народу. Ш. у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство.



Найвідомішими представниками Ш. були поети і прозаїки М.Вінграновський, В.Голобородько, Є.Гуцало, І.Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Л. Костенко, Б. Мамайсур, Ю.Мушкетик, М. Руденко, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники А. Горська, О.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери С.Параджанов, Ю.Ільєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш.

  • Найвідомішими представниками Ш. були поети і прозаїки М.Вінграновський, В.Голобородько, Є.Гуцало, І.Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Л. Костенко, Б. Мамайсур, Ю.Мушкетик, М. Руденко, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники А. Горська, О.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери С.Параджанов, Ю.Ільєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш.

  • На поч. 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок» (голова — М. Косів), які стали центрами громадської діяльності Ш. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.



Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Ш., насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Ш. у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи забороняли, а потім і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Ш., закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість Ш. була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

  • Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Ш., насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Ш. у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи забороняли, а потім і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Ш., закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість Ш. була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

  • Деякі шістдесятники під тиском влади пристосувалися до нових умов і перейшли на офіційні позиції. Проте більшість Ш. не змирилася і мужньо відстоювала свої переконання, їхні твори продовжували з'являтися у самвидаві, та вже замість суто культурологічних проблем усе частіше аналізувалися питання суспільно-політичного життя, зокрема колоніального становища республіки у складі СРСР та необхідності створення організованого визвольного руху.

  • Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.



Література

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

  • Кошелівець І. Шестидесятники // Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

  • Кошелівець І. Панорама найновішої літератури в УРСР. Мюнхен 1963 і 1974;

  • Кошелівець І. Сучасна література в УРСР. Мюнхен 1964;

  • Кравців Б. «Велика ведмедиця» і «Гончі пси». «Сучасність», ч. 2, 1962;

  • Кравців Б. Шістдесят поетів шістдесятих років. Мюнхен 1967;

  • La nouvelle vague littéraire en Ukraine (Textes recueillis et présentés par Myroslawa Maslow). Париж 1967.

  • Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х рр. — К., 1995; Баран В. Україна у 1950-1960-х рр. — Львів, 1996.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка