Судом було відмовлено Маркину



Дата конвертації08.06.2016
Розмір502 b.



Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

  • Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.





Константин Маркин, 1976 р.н.; Проживає в Новгороді; проходить службу по контракту в ЗС

  • Константин Маркин, 1976 р.н.; Проживає в Новгороді; проходить службу по контракту в ЗС

  • Після разлучення та народження 3 дитини, родина Маркина вирішил що дитина буде проживати з Маркиним.

  • Маркин звертається до командиру військової частини з проханням надати йому відпустку по догляду за дитиною по досягненню дитини віку 3 років; Маркину відмовляють оскільки п. 13 ст. 11 Федерального Закону «Про статус військовослужбовців» не передбачає такого права для військовослужбовців чоловічої статі.

  • Судом було відмовлено Маркину.

  • Маркину військова частина відшкодовує відпустку та фінансову допомогу в розмірі 5900 Євро.



Конституційний суд РФ відмовив в прийнятті скарги до розгляду з підстав:

  • Конституційний суд РФ відмовив в прийнятті скарги до розгляду з підстав:

  • Військова служба – є особим видом державної служби, пов’язаної с забезпеченням оборони держави та її безпеки; Військова служба пов’язана з обмеженнями цивільних прав і специфічними обов'язками. Служба по контракту передбачає надання добровільної згоди та обмеження.

  • Обмеження переслідують конституційні цілі оскільки використання відпустки може привести до великої кількості не виконання свої обов'язків пов'язаних з охороною держави. А надання відпустки тільки для жінок це є не надання права а пільги (які пов'язані з обмеженою кількістю жінок в ЗС та їх особою суцільною метою матері)



- Питання щодо надання відпустки по догляду за дитиною та питання про надання допомоги підпадає під визначення «сімейного життя»;

  • - Питання щодо надання відпустки по догляду за дитиною та питання про надання допомоги підпадає під визначення «сімейного життя»;

  • - Право на відпустку по доглядом за дитиною (та отримання відповідних виплат) в Конвенції не визначено, однак вказанам можливість забезпечує та створює умови сімейного життя та забезпечення умов та рівного доступу до такої можливості.



1. Чи має місце різниця в зверненні?

  • 1. Чи має місце різниця в зверненні?

  • Має місце встановлена законом різниця в зверненні по двум підставам – служба в армії та стать. имеет место установленное законом различие в обращении по двум основаниям – служба в армии и пол

  • 2. Чи перебуває заявник в аналогічной ситуації с жінками-військовослужбовцями?

  • Що стосується турботи за дитиною, мати та батько перебувають в порівняній ситуації



Чи існують розумні та обєктивні пілстави для різного звернення як з чоловіками так і жінками що стосується відпустки по догляду за дитиною?

  • Чи існують розумні та обєктивні пілстави для різного звернення як з чоловіками так і жінками що стосується відпустки по догляду за дитиною?

  • В більшості Европейських країн вказаний був досягнутий консенсус у відношеннях по наданню відпустки по догляду за дитиною.

  • Вільний розсуд держав в даному відношенню не є широким, і держава не має право посилатися на доктрину вільного розсуду та засновувати свою позицію на аргументах пов’язаних з особим статусом матері.



В цій справі не мається на увазі позитивна дискримінація;

  • В цій справі не мається на увазі позитивна дискримінація;

  • Посилання на специфічні традиції які характерні для конкретного суспільства не обгрунтовані;

  • Гендерні стереотипи по відношенню до соціальної ролі жінок не приємлемі

  • Вывод: Нет.



Чи існують розумні та обєктивні обгрунтування для різного ставлення з військовослужбовцями в сфері сімейного життя?

  • Чи існують розумні та обєктивні обгрунтування для різного ставлення з військовослужбовцями в сфері сімейного життя?

  • Безпека держави – легітимна мета обмежень;

  • Обмеження прав військовослужбовців само по собі не суперечить Конвенції, однак повино бути пропорційним;

  • Вільний розсуд держави може бути більш широким у відносинах з військовослужбовцями у передбачених статтями 5, 9, 10, 11, но не статтею 8 Конвенції;

  • Держава повинна надати конкретні приклади того, як негативно впливає відсутність обмежень на оперативну здатність армії.



Інформація про загальне співвідношення чоловіків та жінокв армії не є достатньою;

  • Інформація про загальне співвідношення чоловіків та жінокв армії не є достатньою;

  • Аргументи про зменшення боєздатності армії не повинні розглядатися окремо від посади, рангу та функції військовослужбовця;

  • Відсутність гнучкого правового ругулювання (абсолютна, бланкетна заборона );

  • Маркин працює в якості оператора радіорозвідки і мог бути замінений жінкою.

  • Вывод: Нет.



Стаття 14 не має автономного застосування;

  • Стаття 14 не має автономного застосування;

  • Має допоміжний характер права;

  • Необхідний зв’язок з субстативним правом передбаченим Конвенцією.

  • Порушення субстативного права не є необхідним.



Чи підпадає скарга під дискримінацію в предмет захисту субстативного права?

  • Чи підпадає скарга під дискримінацію в предмет захисту субстативного права?

  • Чи має місце порушення субстативного права?

  • Чи має місце різниця в ставленні?

  • Чи має місце схожа ситуація/ аналогічна ситуація?

  • Чи має місце різниця в ставленні обєктивне та достатнє обгунтування?

  • Чи переслідує різниця в ставленні законну мету?

  • Чи є використані заходи пропорційними по досягненню законної мети?

  • Чи не виходить різниця в зверненні за межі вільного розсуду Держави?





З 1 липня 2004 року пан І.В. повернувся після проходження військової служби на підприємство з виробництва прикрас з повною зайнятістю з місячною платнею 722,92 євро (EUR).

  • З 1 липня 2004 року пан І.В. повернувся після проходження військової служби на підприємство з виробництва прикрас з повною зайнятістю з місячною платнею 722,92 євро (EUR).

  • Заявник повідомив 3 співробітникам про його побоювання що він заразився вірусом (ВІЛ). 11 лютого 2005 року, коли він перебував у річній відпустці, аналіз показав, що він дійсно є носієм цього вірусу.



Власниця підприємства отримала листа від трьох співробітників про звільнення пана І.В. до закінчення щорічної відпустки.

  • Власниця підприємства отримала листа від трьох співробітників про звільнення пана І.В. до закінчення щорічної відпустки.

  • Відомості про захворювання пана І.В. поширились на все підприємство яке нараховувало приблизно 70 працівників.

  • Власник запросила медичного лікаря який повинен був розповісти працівникам про ВІЛ і шляхи його поширення. Лікар намагався заспокоїти працівниць і пояснив, яких запобіжних заходів слід вживати.



33 працівника звернулись з листом про звільнення пана І.В. для захисту їхніх прав на здоров’я та працю.

  • 33 працівника звернулись з листом про звільнення пана І.В. для захисту їхніх прав на здоров’я та працю.

  • 25 лютого 2005 року заявника було звільнено за 2 дня до його повернення з відпустки.



13 червня 2006 року суд вирішив, що звільнення було незаконним, оскільки суперечило статті 281 Цивільного кодексу, яка забороняє реалізацію права, якщо це вочевидь переходить межі, встановлені добросовісністю або добропорядністю. Суд визнав, що розірвання трудової угоди було мотивоване виключно хворобою заявника, і присудив йому 6 339,18 євро, що відповідало несплаченій заробітній платі від моменту звільнення. Суд підкреслив, що поведінка роботодавця, навіть беручи до уваги тиск з боку працівників, становила зловживання правом.

  • 13 червня 2006 року суд вирішив, що звільнення було незаконним, оскільки суперечило статті 281 Цивільного кодексу, яка забороняє реалізацію права, якщо це вочевидь переходить межі, встановлені добросовісністю або добропорядністю. Суд визнав, що розірвання трудової угоди було мотивоване виключно хворобою заявника, і присудив йому 6 339,18 євро, що відповідало несплаченій заробітній платі від моменту звільнення. Суд підкреслив, що поведінка роботодавця, навіть беручи до уваги тиск з боку працівників, становила зловживання правом.



Відмовив в задоволені моральної шкоди та відновлені на посаді.

  • Відмовив в задоволені моральної шкоди та відновлені на посаді.

  • Рішенням від 29 січня 2008 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляцію власниці С.K. і задовольнив скаргу заявника за двома пунктами, а саме, зловживання правом і шкода особистості.

  • Суд дійшов висновку, що те, що С. K. «поступилась проханням працівників, звільнила заявника і розірвала з ним трудову угоду, не могло бути виправдане добросовісністю або інтересом роботодавця у дійсному значенні цього поняття».



Касаційний суд скасував рішення апеляційного суду, зокрема, на тій підставі, що цей суд неправильно витлумачив і застосував статтю 281 Цивільного кодексу стосовно обставин справи. Суд вирішив, що розірвання трудової угоди не було неправомірним, оскільки було виправдане інтересами роботодавця «у дійсному значенні цього поняття», такими як відновлення гармонійної співпраці між працівниками і нормальне функціонування підприємства, яким могло зашкодити збереження на роботі звільненого працівника. Касаційний суд висловився таким чином:

  • Касаційний суд скасував рішення апеляційного суду, зокрема, на тій підставі, що цей суд неправильно витлумачив і застосував статтю 281 Цивільного кодексу стосовно обставин справи. Суд вирішив, що розірвання трудової угоди не було неправомірним, оскільки було виправдане інтересами роботодавця «у дійсному значенні цього поняття», такими як відновлення гармонійної співпраці між працівниками і нормальне функціонування підприємства, яким могло зашкодити збереження на роботі звільненого працівника. Касаційний суд висловився таким чином:



Касаційний суд зазначив в своєму рішенні, що … звільнення було повністю виправдане інтересам роботодавця і таке рішення було прийнято щоб відновити спокій на підприємстві так як працівники були серйозно схвильовані заразною хворобою пані І.В…»

  • Касаційний суд зазначив в своєму рішенні, що … звільнення було повністю виправдане інтересам роботодавця і таке рішення було прийнято щоб відновити спокій на підприємстві так як працівники були серйозно схвильовані заразною хворобою пані І.В…»



Уряд робить висновок, що ані Касаційний суд, ані роботодавець не ставились до заявника у несприятливий спосіб через стан його здоров’я. Роботодавець не порівнювала стан здоров’я заявника зі здоров’ям інших працівників; вона вирішила звільнити його не тому, що він був ВІЛ позитивним, а для відновлення спокою на підприємстві.

  • Уряд робить висновок, що ані Касаційний суд, ані роботодавець не ставились до заявника у несприятливий спосіб через стан його здоров’я. Роботодавець не порівнювала стан здоров’я заявника зі здоров’ям інших працівників; вона вирішила звільнити його не тому, що він був ВІЛ позитивним, а для відновлення спокою на підприємстві.

  • Уряд вважає, що ані стаття 8 окремо, ані ця ж стаття в сукупності зі статтею 14 або навіть з Протоколом № 12, не зобов’язують держави ухвалювати рішення на користь ВІЛ позитивних працівників, аби заборонити їхнє звільнення з посади, яку вони займають у приватному секторі.



1.  Щодо застосування статті 8 в сукупності зі статтею 14

  • 1.  Щодо застосування статті 8 в сукупності зі статтею 14

  • Суд визнав що було порушено право на приватне життя яке було визначено в широкому колі цього значення і заявник скаржиться не на пряме втручання державної влади, яке призвело до звільнення, а на неспроможність з її боку захистити його приватну сферу від втручання його роботодавця, що може спричиняти відповідальність держави (див., mutatis mutandis, Palomo Sanchez і Інші, цитовано вище, § 60).



чи заявник знаходився у становищі, аналогічному до інших працівників підприємства?

  • чи заявник знаходився у становищі, аналогічному до інших працівників підприємства?

  • до заявника поставились менш сприятливо, ніж до інших його колег, виключно через ВІЛ позитивність. Суд зазначає, що клопотом роботодавця було, звичайно ж, відновлення спокою на підприємстві, але джерелом цих клопотів була ситуація, створена ставленням колег заявника до його ВІЛ позитивності.



чи відмінність у ставленні була об’єктивно і розумно виправдана?

  • чи відмінність у ставленні була об’єктивно і розумно виправдана?

  • Оскільки заявник довів існування відмінності у ставленні, то Уряд-відповідач має довести, що така відмінність була виправдана. Це виправдання має бути об’єктивним і розумним, тобто, має переслідувати законну мету, і має існувати розумне пропорційне співвідношення між вжитими засобами і метою, яка переслідується.



Суд визнав, що особи, які живуть з ВІЛ, є вразливою групою, і що держави мають вузьку можливість розсуду для запровадження заходів, які створюють для цієї групи особливе ставлення.

  • Суд визнав, що особи, які живуть з ВІЛ, є вразливою групою, і що держави мають вузьку можливість розсуду для запровадження заходів, які створюють для цієї групи особливе ставлення.

  • Особи-носії ВІЛ змушені стикатись з численними проблемами, і не лише медичними, але й професійними, соціальними, особистими і психологічними, а головне – із забобонами, вкоріненими навіть поміж найосвіченішими особами.



ВИСНОВКИ СУДУ ЄСПЛ

  • ВИСНОВКИ СУДУ ЄСПЛ

  • Суд підкреслив, що оскільки хвороба заявника не мала негативного впливу на робочі стосунки або нормальну діяльність підприємства (провокуючи прогули або зменшення працездатності тощо), то вона не могла бути об’єктивним виправданням для розірвання трудової угоди.



Суд вважає, що Касаційний суд достатньо не висвітлив, чому інтереси роботодавця заявника переважали над інтересами заявника, а також не збалансував права двох сторін у спосіб, який відповідав би Конвенції.

  • Суд вважає, що Касаційний суд достатньо не висвітлив, чому інтереси роботодавця заявника переважали над інтересами заявника, а також не збалансував права двох сторін у спосіб, який відповідав би Конвенції.

  • Заявник був жертвою дискримінації, заснованої на стані здоров’я, всупереч статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 8.






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка