Судово-фармацевтична характеристика правопорушень у сфері охорони здоров’я система прав людини у сфері охорони здоров’я



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.


СУДОВО-ФАРМАЦЕВТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

  • Система прав людини у сфері охорони здоров’я


Систему законодавчого забезпечення прав людини у сфері охорони здоров’я можливо розділити на дві основні групи:

  • 1. міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною

  • Загальна декларація прав людини

  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

  • Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

  • Конвенція ООН проти катувань та інших видів жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання

  • Європейська Конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському поводженню або такому, що принижує гідність,честь

  • Європейська соціальна хартія (із застереженнями)

  • Європейська Конвенція із захисту прав людини та основних свобод

  • Інші



З метою реалізації права кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зобов’язує держав-учасниць вживати наступні заходи:

  • a) забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини;

  • b) поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості;

  • c) запобігання та лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними;

  • d) створення умов, які забезпечували б усім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.





Європейська соціальна хартія (із застереженнями) у статті 11 передбачає зобов’язання України для забезпечення ефективного здійснення права на охорону здоров’я безпосередньо або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів, спрямованих на:

  • 1) усунення, наскільки це можливо, причин погіршення здоров’я;

  • 2) надання послуг консультаційного та освітнього характеру, спрямованих на зміцнення здоров’я і розвиток почуття особистої відповідальності за своє здоров’я;

  • 3) запобігання, наскільки це можливо, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням.



Стаття 49 Конституції України містить положення про те, що «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм».

  • Цивільний кодекс України у статті 270 передбачає право на охорону здоров’я і на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.



До прав громадян у сфері охорони здоров’я Основи законодавства про охорону здоров’я відносять:

  • 1) право на безпечні та здорові умови праці, навчання, проживання та відпочинку;

  • 2) право на кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування та установ охорони здоров’я.

  • 3) право на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори і ступінь ризику.

  • 4) право на участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи;

  • 5) право на правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

  • 6) право на відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

  • 7) право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників установ та органів охорони здоров’я;

  • 8) право на проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди з висновками державної медичної експертизи, застосування примусового лікування і в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути обмежені права людини;

  • 9) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для здійснення богослужіння і релігійних обрядів.





Зміст поняття “безоплатна медична допомога”:

  • На думку Президента України – це форма безоплатних чи субсидованих медичних або цільових виплат, які дозволять людині оплатити необхідні їй за станом здоров’я медичні послуги

  • З позиції Комітету Верховної Ради України – це повна фінансова забезпеченість визначених згідно з вимогами закону основних видів медичних послуг та придбання необхідних для їх надання основних медикаментів за рахунок сформованих у колективному порядку (оподаткування чи сплати, у тому числі найманими працівниками, обґрунтованих страхових внесків) контрольованих державою суспільних фінансових ресурсів

  • З підходу Міністерства охорони здоров’я – це відсутність безпосереднього розрахунку пацієнта за одержану послугу не лише в момент, а й до та після її надання. В цьому разі витрати на медичну допомогу відшкодовуються за рахунок бюджету, страхових фондів або інших джерел, визначених законодавством

  • Міністерство фінансів України розуміє безоплатність медичної допомоги як відсутності прямого розрахунку пацієнта за медичну допомогу виключно у момент її надання.



У правовому значенні термін «медична допомога» вживається у преамбулі, статтях 4, 16, 25, 33, 37, 52, 58, 60, 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Статті 33, 35, 58, 67, 68, 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначають вузлові складові медичної допомоги (швидка, невідкладна, первинна, спеціалізована, високоспеціалізована тощо). Її дефініція дається у спеціальних словниках понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я, визнаних тими ж Основ законодавства України про охорону здоров’я (стаття 3)

  • Словосполучення «безоплатність медичної допомоги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків) тощо.





Співвідношення права і закону

  • Право і закон можуть бути тотожними поняттями лише в тому разі, якщо закон є правовим, тобто відповідає інтересам суспільства. Закон, навіть ухвалений належним суб’єктом і в належній процедурній формі, може не мати правового змісту, бути не правовим законом і відображати політичне свавілля.



Принцип “верховенства права”

  • Верховенство права — це правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.



Складові “Верховенства права”:

  • доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);

  • вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;

  • рівність перед законом;

  • влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;

  • права людини повинні бути захищені;

  • повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;

  • наявність справедливого суду;

  • держава повинна дотримуватися своїх зобов'язань у рамках як міжнародного, так і національного права.



Принцип “верховенство закону”:

  • Сутність даного принципу полягає в тому, що закон має вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів та джерел юридичного права

  • ОЗНАКИ:

  • закони видаються єдиним законодавчим органом державної влади – Верховною Радою України;

  • закон не може бути змінений чи скасований іншим органом державної влади, окрім Верховної Ради України;

  • усі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до норм закону і не суперечити їм. Звідси й їх назва – підзаконні акти.



Судова фармація – це складова фармацевтичного права, що вивчає причини та умови, які спричиняють правопорушення у фармацевтичному секторі (нелегальний обіг лікарських засобів) з метою їх профілактики та попередження

  • При вилученні лікарських засобів (під час обшуку і огляду місця події) слід пам’ятати, що вони є речовими доказами і будуть направлені на експертизу.



Законодавство, що передбачає відповідальність медичних та фармацевтичних працівників:

  • Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 44, 83, 127, 156, 156-1, 167, 178, 180)

  • Кримінальний кодекс України (статті 227, 305, 306, 307, 309, 311, 312, 315, 317, 318, 320, 321, 366, 369)

  • Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції”





Злочини, що вчиняються медичним чи фармацевтичними працівниками у зв’язку зі здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна поділити на такі:

  • злочини проти життя і здоров'я особи;

  • злочини проти прав особи;

  • злочини у сфері господарської діяльності з фармацевтичної практики;

  • злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

  • інші злочини, вчинені фармацевтичними працівниками у зв’язку з їхньою професійною діяльністю.



Кодекс про адміністративні правопорушення містить визначення адміністративного правопорушення, що за своєю сутністю являє собою протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (стаття 9)

  • До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров'я населення належать, зокрема:

  • порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КпАП)

  • незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП)

  • порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 451 КпАП)



Цивільно-правова відповідальність у фармацевтичній сфері - це вид юридичної відповідальності, який виникає внаслідок порушення у галузі майнових або особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я, що полягає, здебільшого, в необхідності відшкодування шкоди

  • Згідно з частиною першою статті 1172 ЦКУ юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків

  • Відповідно до положень глави 82 ЦКУ передбачена відповідальність у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, спричиненого медичною допомогою неналежної якості.



ЮРИДИЧНА ОПІКА СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ



Юридична опіка — це комплексна програма нормативно-правового регулювання правовідносин між лікарем, пацієнтом і провізором в галузі цивільного, адміністративного та кримінального права протягом усього періоду їх громадсько-правових взаємовідносин:

  • з лікарем — з моменту постановки діагнозу і проведення усього комплексу лікування до моменту повного закінчення курсу лікування і одужання пацієнта (чи погіршення стану здоров’я, неправильного діагнозу,

  • неправильного лікування і т. п., що призвело за судово-медичним критерієм оцінки до легких, середніх чи тяжких тілесних ушкоджень



Види юридичної опіки:

  • Медична опіка — це комплексна програма взаємодії лікаря і пацієнта (з виникаючою цивільно-правовою відповідальністю перед конкретним пацієнтом) протягом усього періоду лікування, починаючи з моменту постановки діагнозу і проведення всього комплексу лікування до моменту повного закінчення курсу лікування та одужання пацієнта



При здійсненні юридичної опіки, застосовуються наступні принципи фармацевтичного права:

  • принцип соціальної справедливості — є основною засадою правового регулювання обігу психоактивних речовин в цивілізованій державі

  • принцип демократизму — визначає правовий статус особистості в системі правовідносин «лікар — пацієнт — провізор — працівники контролюючих і правоохоронних органів»

  • принцип гуманізму — закріплює та реально гарантує природні і невід’ємні права і свободи кожного суб’єкта правовідносин на життя, здоров’я, недоторканність і безпеку

  • принцип рівності — проголошує рівність усіх суб’єктів правовідносин перед законом

  • принцип законності — безумовне та повне здійснення чинних правових норм, верховенство закону



Специфічні ознаки, що визначають причини і умови появи юридичних конфліктів у сфері фармацевтичної діяльності:

  • а) розбіжність цільових настанов у суб'єктів, що надають фармацевтичні послуги, і суб'єктів, що одержують її.

  • б) необхідність втручання третьої сторони (яка не є суб'єктом юридичного конфлікту) для визначення правильності надання фармацевтичних послуг. Такою стороною можуть виступати органи судово-медичної експертизи.

  • в) фінансово-економічні перепони вітчизняної системи охорони здоров'я, у результаті яких багато прав пацієнтів найчастіше не можуть бути реалізовані.



Юридичний конфлікт у сфері фармації - це відкрите протистояння суб'єктів фармацевтичних правовідносин, пов'язане з реалізацією ними інтересів взаємовиключного характеру

  • Суб'єктами юридичного конфлікту в сфері фармацевтичної діяльності можуть виступати фізичні (пацієнт, фармацевт, провізор) і юридичні особи (аптека, аптечний кіоск).

  • За ступенем суспільного значення необхідно виділяти фармацевтичні проступки й злочини, а за ступенем вини - винні й невинні діяння.



Класифікація юридичних конфліктів у сфері фармації:

  • Залежно від предмета правового регулювання: адміністративно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові

  • За часовою тривалістю: довгострокові та короткострокові



Нормативно-правова база системи захисту прав як фармацевтів, так і пацієнтів:

  • Конституція України;

  • Цивільний кодекс України;

  • Кримінальний кодекс України;

  • Основи законодавства України про охорону здоров'я;

  • Закон України «Про захист прав споживачів».



Форми захисту прав працівників фармації:

  • Неюрисдикційна

  • Реалізується шляхом самозахисту своїх прав і законних інтересів



Основні поняття й терміни Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”

  • адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, визначеному законом

  • захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення

  • інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення



Юридична опіка спеціалістів у сфері фармації здійснюється наступними шляхами:

  • 1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності провізорів, фармацевтів

  • 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру

  • 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення

  • 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні



Юридична опіка спеціалістів у сфері фармації здійснюється наступними шляхами (продовження):

  • 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні

  • 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами

  • 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України

  • 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка