Т. Шевченко 1814—1861 Він видатний український поет та художник



Дата конвертації25.12.2016
Розмір444 b.


Т. Шевченко (1814—1861

  • Він видатний український поет та художник.

  • Народився в сім'ї кріпака.

  • У 1832 р. його віддано на навчання в Петербург до художника В. Ширяева, а у 1838 р. було викуплений з кріпацтва. З 47 років, які прожив Т. Шевченко, 24 роки він був кріпаком. У 1845 р. повернувся в Україну і у квітні 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

  • У своїх творах геніальний поет викривав і гнівно засуджував усі вади кріпосницького ладу: безправ'я селян, їх гноблення, убоге й злиденне життя кріпацького села, безсоромну торгівлю кріпосними "душами", насильства і жорстокість поміщиків.

  • Поет гнівно викривав колонізаторську політику Петра 1 і Катерини II, а найбільше — Миколу ! та його ставлеників — губернаторів, які, за його висловом, "Україну правили". Головна книга поета "Кобзар" побачила світ у Петербурзі 1840 р. Значення великого Кобзаря полягає в утвердженні української мови та розширенні її потенційних можливостей, в утвердженні ідей демократизму; палкому захисті соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні його права на вільний розвиток. Т. Шевченко багато їздив по Україні і пропагував серед народу революційні ідеї. В його творах "І мертвим, і живим...", "Сон", "Кавказ" звучать заклики до всіх народів Російської імперії єднатися в боротьбі проти самодержавства. Ці твори зачитували на засіданнях братства, постійно використовували в агітаційній роботі.


  • Його погляди - національно-політичні, що найяскравіше простежується в таких творах поета, як "Гайдамаки", "Сон", "Гамалія", "Кавказ", "Заповіт".

  • Найбільшою трагедією українського народу поет вважав те, що він змирився з важкою неволею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи своє героїчне минуле. Тому закликав народ до боротьби за свою волю та визволення. За участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства Т. Шевченка було віддано в солдати в Оренбурзький край. І в засланні, незважаючи на заборону писати й малювати, він боровся проти царизму, писав революційні вірші. Не зломили Т. Шевченка десять років жахливої муштри і знущань. "Караюсь, мучусь..., але не каюсь", — твердо заявляв він про несхитність своїх поглядів.

  • Поезія Т. Шевченка мала для українського народу величезне значення. Вона сприяла:

  • • формуванню української нації;

  • • розвиткові національної самосвідомості;

  • • прагненню до волі і незалежності.

  • У 1857 р. повернувся із заслання. 1861 р. помер у Петербурзі, але згідно із "Заповітом" його прах перевезено в Україну. Похований на Чернечій горі в Каневі.



Микола Костомаров (1817-1885)

  • Видатний історик, громадсько-політичний діяч, фольклорист, поет і прозаїк, людина високої освіченості, великого розуму, наполегливої праці. "...Він став визначним просвітником і пробуджувачем народного руху, національної свідомості ", — писав про М. Костомарова М. Драгоманов. Народився 16 травня 1817 р. в с. Юрасівці Острогозького повіту Воронезької губернії. Його мати була кріпачкою, а батько - її господар, поміщик Іван Петрович Костомаров, який одружився з нею після народження Миколи. Батька вбили кріпаки. Після смерті батька він залишався кріпаком, поки його не викупила з кріпацтва мати у спадкоємців свого чоловіка.

  • Мати намагалася дати синові освіту, бо велика була у нього жадоба до знань. Після закінчення гімназії у 1833 р. вступив до Харківського університету. Його учителем був великий учений, педагог І. Срезневський.

  • Захистив дисертацію, отримав звання магістра історичних наук. У 1846 р. був обраний професором кафедри російської історії Київського університету.



  • У Київському університеті він зблизився з передовими представниками інтелігенції: М. Гулаком, В. Білозерським, П. Кулішем та іншими. І вони створили Кирило-Мефодіївське товариство (братство). М. Костомаров брав активну участь у його роботі, складав програмні документи товариства, був автором "Книги буття українського народу". Він вважав, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх усіх політичних і соціальних перетворень. Обстоював провідну роль загальнолюдських та християнських ідей, ліберально-поміркований реформізм. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства його заарештували і він попав до Петропавловської фортеці, а потім на заслання — до Саратова.

  • Після заслання М. Костомаров поїхав до Петербурга, читав лекції в Петербурзькому університеті, багато працював як учений, дослідник. За своє життя написав 300 наукових праць як з історії Росії, так і з історії України. Його історичні праці "Мазепа", "Руїна", "Богдан Хмельницький" увійшли в скарбницю української історичної науки. Велику цінність мають дослідження про гетьманів Івана Виговського, Івана Мазепу, Юрія Хмельницького, Павла Полуботка та інших. Помер М. Костомаров 19 квітня 1885 р. в Петербурзі, похований на Волковому цвинтарі.



Василь Білозерський (1825-1899)

  • Видатний український громадсько-політичний діяч, журналіст, педагог.

  • Народився на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Закінчив Київський університет Св. Володимира. Працював у Полтаві вчителем Петровського кадетського корпусу. Був одним із організаторів Кирило-Мефодіївського братства, написав його статут. Був автором "Записки" — пояснень до статуту братства. Виступав за проведення ліберально-поміркованих реформ, за об'єднання всіх слов'янських народів, у якому провідна роль належатиме Україні, відстоював ідеї християнського братства.

  • У 1847 р. був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під нагляд поліції.

  • У 1856 р. звільнений, після чого повернувся в Петербург, де проживали після закінчення термінів заслання кирило - мефодіївці T. Шевченко, M. Костомаров, П. Куліш. Довкола них зібрався гурт письменників і публіцистів. На початку 1861 р. завдяки зусиллям В. Білозерського і фінансовій підтримці поміщиків-патріотів Г. Ґалаґана і В. Тарновського вийшов український щомісячник "Основа", де він працював редактором. Його провідними діячами були і П. Куліш та М. Костомаров. Вони обстоювали самостійність української нації та її літератури.

  • Останні роки свого життя жив на хуторі Мотронівці, де й помер 1899 року.



Микола Гулак (1822-1899)

  • Видатний український громадсько-політичний діяч, педагог, учений-дослідник історії права, людина різнобічних знань.

  • Народився у дворянській родині Золотоніського повіту на Полтавщині. Закінчив юридичний факультет Дерптського університету, здобув науковий ступінь кандидата права. Служив у канцелярії Київського генерал-губернаторства. Брав активну участь в організації Кирило-Мефодіївського братства. Намагався осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному розвитку. Виступав за рішучі методи боротьби проти самодержавства.

  • Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства був заарештований і ув'язнений у Шліссельбурзьку фортецю, де просидів три роки, а потім засланий під нагляд поліції в Перм.

  • Після заслання проживав у різних містах Російської імперії — Одесі, Керчі, Кутаїсі, Тбілісі. Займався науковою діяльністю, писав праці з історії, математики, філософії, права, робив переклади з грузинської та азербайджанської літератур. Одночасно займався і педагогічною діяльністю, викладаючи історію, математику, природничі науки.

  • Помер 1899 року в Азербайджані, похований в Єлисаветполі, тепер м. Гянджа.



Пантелеймон Куліш (1814-1885)

  • Видатний український письменник, людина різнобічних інтересів і знань.

  • Походив із старовинного козацького роду. Народився в містечку Вороніж на Чернігівщині. Навчався в гімназії в Новгороді-Сіверському, де познайомився з творами П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, оповіданнями М. Гоголя та інших. Захоплювався збіркою пісень М. Максимовича, яку вивчив напам'ять.

  • Навчався в Київському університеті. Велике враження було в нього від лекцій М. Максимовича, якому П. Куліш передав багато записаних ним українських народних пісень, що їх співала його мати.

  • Університет П. Кулішеві довелося покинути, бо сім'я втрапила у матеріальну скруту. П. Куліш шукав заробітку і влаштувався за допомоги М. Максимовича на посаду вчителя в м. Луцьку на Волині, а згодом — учителем у Києві, де познайомився з X Шевченком, М. Костомаровим, що тоді був професором у Київському університеті, і студентом Василем Білозерським. Єднала їх усіх любов до народу й палке бажання визволити його від кріпацтва. До їх групи приєдналися й інші, які в 1846 р. з ініціативи М. Костомарова перетворили свій гурток на таємне Кирило-Мефодіївське братство.



  • Після розгрому братства П. Куліш був заарештований і попав до Петропавловської фортеці, а перегодом засланий до Тули, де пробув три роки і три місяці. Після звільнення з заслання П. Куліш проживав у Петербурзі, куди згодом повернулися із заслання М. Костомаров, Т. Шевченко. Тут багато працював, видав своїм новим правописом "кулішівкою" етнографічний збірник "Записки про Південну Русь", роман "Чорна рада", у якому описав часи після смерті Б. Хмельницького, "Граматику" для народу, заснував власну друкарню та брав участь у виданні популярних книжечок для народної освіти.

  • У 1861 р. П. Куліш став головним співробітником журналу "Основа", що його видавав В. Білозерський. Друкував у журналі поезії, драми, оповідання, повісті, статті літературно-історичного характеру.

  • Після припинення видання журналу П. Куліш виїхав за кордон. У різні періоди проживав в Італії, Німеччині, Відні, Празі.

  • У1871 р, після чергового перебування за кордоном повернувся в Україну і видав два перших томи "Історії возз'єднання Русі" (1874 p.).

  • Із драматичних творів П. Куліша відомі "Байда, князь Вишневецький". "Петро Сагайдачний", "Цар Наливай". Ще він переклав твори Байрона, драми Шекспіра.



Риси ментальнісних установок, що відрізняли українців від сусідніх національних спільнот: поляків і росіян

  • М. Костомаров у „Книзі буття українського народу" висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній народ. У 1861 р. він опублікував велику статтю, в якій аналізує основні риси української духовності порівняно з російською. Коротко про принципові відмінності українського і російського народів за Костомаровим:

  • 1. У росіян панує загальність над особистістю. Українець вище цінує окрему людину, ніж загал.

  • 2. Росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. В Україні ж люди звикли з незапам'ятних часів чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям,

  • 3. Росіяни — люди матеріальні, українці ж прагнуть „одухотворити весь світ".



  • 4. Українці дуже люблять природу, землю, тоді як росіяни становляться до неї байдуже.

  • 5. Українці цінують особисту свободу. У творах М. Достоєвського, Л. Толстого, О. Пушкіна російський народ характеризується вічним пошуком істини, прагненням до абсолютного добра, до визначення сенсу життя. Звідси максималізм росіян у прагненні до волі, політична ідейна пристрасність, гарячкуватість, безрозсудність, „комплекс старшого брата" тощо.

  • Для поляків була характерна зверхність, зневажливе ставлення до українців, яких часто називали „бидлом", „холопами", вважаючи їх людьми другого ґатунку. Для української ментальності характерні такі риси:

  • переважання на першому місці не розуму, а серця (Григорій Сковорода);

  • • дотримання гармонії з природою (Тарас Шевченко);

  • • характерна надія на краще життя (Пантелеймон Куліш);

  • • природна мудрість;

  • • культ матері, жінки;

  • • працелюбність;

  • • гостинність;

  • • індивідуалізм;

  • • самостійність та незалежність;

  • • шанобливе ставлення до старших;

  • • повага і шана до батьків.

  • Перебування під постійним гнобленням інших держав породило в частини українців комплекс „меншовартості".




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка