Травми м'яких тканин становлять 90 усіх травм щелепно-лицевої ділянки. 65 травм отримують діти віком 6-14 років, хлопчики у 2 рази частіше, ніж дівчатка



Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.



Травми м'яких тканин становлять 90 % усіх травм щелепно-лицевої ділянки. 65 % травм отримують діти віком 6—14 років, хлопчики у 2 рази частіше, ніж дівчатка. Близько 35% хворих — це діти віком 4—5 років, які звертаються на пункт невідкладної допомоги з приводу травм м'яких тканин лиця.

  • Травми м'яких тканин становлять 90 % усіх травм щелепно-лицевої ділянки. 65 % травм отримують діти віком 6—14 років, хлопчики у 2 рази частіше, ніж дівчатка. Близько 35% хворих — це діти віком 4—5 років, які звертаються на пункт невідкладної допомоги з приводу травм м'яких тканин лиця.





Лікують забиття на початку прикладанням холоду, а далі — тепловими процедурами, компреси з димексидом, лазеротерапією, ультразвуком. Якщо під час травми ушкоджуються великі судини, то утворюються значні за розміром гематоми. У першу добу їх можна відсмоктати шприцом і накласти тиснучу пов'язку, а далі лікувати, як забиття. У разі утворення великих гематом лікування їх повинно проводитися в умовах щелепно-лицевого стаціонару.

  • Лікують забиття на початку прикладанням холоду, а далі — тепловими процедурами, компреси з димексидом, лазеротерапією, ультразвуком. Якщо під час травми ушкоджуються великі судини, то утворюються значні за розміром гематоми. У першу добу їх можна відсмоктати шприцом і накласти тиснучу пов'язку, а далі лікувати, як забиття. У разі утворення великих гематом лікування їх повинно проводитися в умовах щелепно-лицевого стаціонару.



Садна — це ушкодження поверхневого шару шкіри (епідермісу). Виникають від тертя шкіри з шорсткою твердою поверхнею, зазвичай під час падіння дитини (дошка, асфальт). За їх наявності на ушкодженій поверхні спостерігається кровоточивість з капілярів у вигляді крапель.

  • Садна — це ушкодження поверхневого шару шкіри (епідермісу). Виникають від тертя шкіри з шорсткою твердою поверхнею, зазвичай під час падіння дитини (дошка, асфальт). За їх наявності на ушкодженій поверхні спостерігається кровоточивість з капілярів у вигляді крапель.



За механізмом та характером травмуючого агента рани поділяють на:

  • За механізмом та характером травмуючого агента рани поділяють на:

  • різані (Vulnera incisa),

  • рубані (Vulnera caesa),

  • колоті (Vulnera puncta),

  • забиті (Vulnera contusa),

  • рвані (Vulnera lacerata),

  • укушені (Vulnera morsua),

  • вогнепальні (Vulnera sclopetaria),

  • мішані (Vulnera mixta).



Вище перелічені види ран характеризуються певним порушенням цілісності м'яких тканин:

  • Вище перелічені види ран характеризуються певним порушенням цілісності м'яких тканин:

  • якщо рани різані, то краї їх рівні, лінійної форми;

  • рвані та забиті рани неправильної форми з рваними краями;

  • колоті мають малий вхідний отвір і довгий рановий канал,

  • вогнепальні частіше супроводжуються дефектом м'яких тканин



Кількість хворих з укушеними ранами лиця в останній час значно зросла. Вони складають 10 % загальної кількості хворих з ізольованими ранами. Кусають звичайно свійські тварини (собаки, кішки), укуси інколи мають множинний характер, у деяких випадках супроводжуються ушкодженням нервових стовбурів, великих судин, а також (часто) дефектами м'яких тканин з нерівними краями, комбінаціями різних видів ран, подовженими термінами перебігу ранового процесу (на 3-тю—5-ту добу набряк тканин може збільшуватися, виникає запалення).

  • Кількість хворих з укушеними ранами лиця в останній час значно зросла. Вони складають 10 % загальної кількості хворих з ізольованими ранами. Кусають звичайно свійські тварини (собаки, кішки), укуси інколи мають множинний характер, у деяких випадках супроводжуються ушкодженням нервових стовбурів, великих судин, а також (часто) дефектами м'яких тканин з нерівними краями, комбінаціями різних видів ран, подовженими термінами перебігу ранового процесу (на 3-тю—5-ту добу набряк тканин може збільшуватися, виникає запалення).





Хірургічна обробка рани може бути:

  • Хірургічна обробка рани може бути:

  • первинною (первинна рання — до 36 год, відкладена — до 48 год, пізня — після 72 год)

  • вторинною — проведеною вдруге.



1) асептична та антисептична обробка операційного поля;

  • 1) асептична та антисептична обробка операційного поля;

  • 2) знеболювання;

  • 3) остаточне припинення кровотечі;

  • 4) ревізія рани;

  • 5) пошарове ушивання рани із глибини



Для проведення первинної хірургічної обробки (ПХО) рани організаційно вирішується питання щодо знеболювання, вибору виду шовного матеріалу, забезпечення нерухомості обробленої ділянки обличчя, подальшого харчування дитини (особливо у разі травми тканин приротової ділянки).

  • Для проведення первинної хірургічної обробки (ПХО) рани організаційно вирішується питання щодо знеболювання, вибору виду шовного матеріалу, забезпечення нерухомості обробленої ділянки обличчя, подальшого харчування дитини (особливо у разі травми тканин приротової ділянки).



У разі місцевого знеболювання перевагу треба віддати інфільтраційному методу розчином анестетика малої концентрації. Якщо є можливість і необхідність, то хірургічну обробку проводять під провідниковим знеболюванням (екстраоральними способами), наприклад, рани на верхній губі — під інфраорбітальною анестезією, на нижній — під ментальною.

  • У разі місцевого знеболювання перевагу треба віддати інфільтраційному методу розчином анестетика малої концентрації. Якщо є можливість і необхідність, то хірургічну обробку проводять під провідниковим знеболюванням (екстраоральними способами), наприклад, рани на верхній губі — під інфраорбітальною анестезією, на нижній — під ментальною.



Якщо анестезіолог і хірург-стоматолог дійшли висновку, що операцію необхідно проводити під наркозом, то методом вибору повинно бути:

  • Якщо анестезіолог і хірург-стоматолог дійшли висновку, що операцію необхідно проводити під наркозом, то методом вибору повинно бути:

  • інтубаційне знеболювання, якщо рана у ротовій порожнині

  • за наявності поверхневих ран — інгаляційний масковий, внутрішньовенний або внутрішньом'язовий наркоз.



Із антисептиків у разі забруднених ран використовують розчин фурациліну, марганцевокислого калію (1:5000), 2 % розчин перекису водню, риванолю, мікроциду, діоксидину, мірамістину, йодовидону, йодобаку, ектерициду, поверхнево-активні речовини (рокал, катамін АБ).

  • Із антисептиків у разі забруднених ран використовують розчин фурациліну, марганцевокислого калію (1:5000), 2 % розчин перекису водню, риванолю, мікроциду, діоксидину, мірамістину, йодовидону, йодобаку, ектерициду, поверхнево-активні речовини (рокал, катамін АБ).

  • Обробка прилеглих тканин проводиться антисептиком рухами від рани. Далі необхідно остаточно зупинити кровотечу із рани для подальшої її ревізії. Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допомогою фізичних (механічних, термічних) та медикаментозних засобів.

  • У дітей не застосовуються концентровані розчини, наприклад: спирт, йод.



Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допомогою:

  • Зупинку кровотечі зі всієї поверхні рани здійснюють за допомогою:

  • фізичних (механічних, термічних) та медикаментозних засобів.

  • За наявності кровоточивої судини необхідно накласти кровозатискач і провести електрокоагуляцію чи лігірувати її.



Тампони, просякнуті розчинами перекису водню, тромбіну з адреналіном, капрофером чи гемостатичною серветкою. Додатково зверху на тампон накладають міхур із льодом.

  • Тампони, просякнуті розчинами перекису водню, тромбіну з адреналіном, капрофером чи гемостатичною серветкою. Додатково зверху на тампон накладають міхур із льодом.

  • В останній час для припинення кровотечі широко використовують гемостатичні губки ("Стеріпсон", "Спонгостан", "Гелофоам", "Кровостан"), а також клеї, основою яких є мономерні ефіри ціанакрилової кислоти ("ЕДП-адгезив", "Ціанобонд-5000", "Істмен-910"), похідні фероцену("Ціакрин АП-1").



уточнюють розміри рани,

  • уточнюють розміри рани,

  • хід ранового каналу і ступінь ушкодження тканин та органів за його напрямком

  • наявність сторонніх тіл.

  • Перед обстеженням рани слід добре її освітити (використовувати лобові рефлектори), визначити глибину рани, наявність її сполучення із ротовою, носовою, верхньощелепною порожнинами;



на колоті рани (на піднебінні, у крило-щелепній ділянці). У такому випадку треба обов'язково дістатися до дна рани, щоб не залишити непоміченим стороннє тіло, тому її переводять у різану. Далі визначають усі нежиттєздатні тканини розчавлені, синюшного кольору, дрібні і позбавлені кровопостачання клапті тканин, що не спроможні прижитися та які потрібно економно висікти.

  • на колоті рани (на піднебінні, у крило-щелепній ділянці). У такому випадку треба обов'язково дістатися до дна рани, щоб не залишити непоміченим стороннє тіло, тому її переводять у різану. Далі визначають усі нежиттєздатні тканини розчавлені, синюшного кольору, дрібні і позбавлені кровопостачання клапті тканин, що не спроможні прижитися та які потрібно економно висікти.



Рани без дефекту тканин ушивають пошарово, з глибини, щільно, не залишаючи місць для формування гематом та «кишень» з рановим вмістом, які у подальшому є загрозою нагноєння. У разі ран, що проникають у ротову порожнину, спочатку ушивають слизову оболонку всередині, а потім м'язи, підшкірну жирову клітковину та шкіру — зовні.

  • Рани без дефекту тканин ушивають пошарово, з глибини, щільно, не залишаючи місць для формування гематом та «кишень» з рановим вмістом, які у подальшому є загрозою нагноєння. У разі ран, що проникають у ротову порожнину, спочатку ушивають слизову оболонку всередині, а потім м'язи, підшкірну жирову клітковину та шкіру — зовні.



Відносною гарантією заживання первинним натягом є адекватне дренування рани протягом 2—3 діб. За необхідності дренування рани з боку шкіри, коли це має естетичне значення, можна використати 2—3 тоненьких дренажі з товстої поліамідної лігатури. Для профілактики нагноєння глибокі рани дренують, а якщо вони проникають у ротову порожнину, дренаж роблять наскрізним, з кінцем, виведеним у рот та зафіксованим швом, щоб дитина не виштовхнула його язиком. У разі нагноєння рани принциповим є зняття 2— З швів і дренування її у нижньому полюсі.

  • Відносною гарантією заживання первинним натягом є адекватне дренування рани протягом 2—3 діб. За необхідності дренування рани з боку шкіри, коли це має естетичне значення, можна використати 2—3 тоненьких дренажі з товстої поліамідної лігатури. Для профілактики нагноєння глибокі рани дренують, а якщо вони проникають у ротову порожнину, дренаж роблять наскрізним, з кінцем, виведеним у рот та зафіксованим швом, щоб дитина не виштовхнула його язиком. У разі нагноєння рани принциповим є зняття 2— З швів і дренування її у нижньому полюсі.



поліамідну нитку № 4—6 нулів (нею ушивають шкіру й іноді — слизову оболонку). На м'язи, підшкірну жирову клітковину накладають шви з кетгуту, вікрилу та інших матеріалів, що розсмоктуються.

  • поліамідну нитку № 4—6 нулів (нею ушивають шкіру й іноді — слизову оболонку). На м'язи, підшкірну жирову клітковину накладають шви з кетгуту, вікрилу та інших матеріалів, що розсмоктуються.

  • Для поліпшення умов загоєння використовують такі види фізіотерапії, як лазерне опромінювання, ультразвук.

  • Шви на шкірі знімають на 7—8-му добу, кетгутові та подібні до них розсмоктуються самостійно.



Після зняття швів для формування еластичного атрофічного рубця доцільно використовувати еластопротектори — контрактубекс, цепан, ворен тощо протягом тривалого часу (до 6 міс) у вигляді легкого масажу або фонофорезу з цими мазями.

  • Після зняття швів для формування еластичного атрофічного рубця доцільно використовувати еластопротектори — контрактубекс, цепан, ворен тощо протягом тривалого часу (до 6 міс) у вигляді легкого масажу або фонофорезу з цими мазями.

  • За наявності ран з дефектом тканин використовують місцево-пластичні прийоми за Шимановським, Лімбергом або вільну пересадку шкіри, клаптем на ніжці.



Мал. 1. Етап вільної шкірної пластики у хворого

  • Мал. 1. Етап вільної шкірної пластики у хворого

  • Мал. 2. Укушена рана лівої щоки з дефектом тканин після первинної хірургічної обробки . Дефект лівої щоки навмисне залишений для наступної вільної пластики

  • Мал. 3. Дефект тканин лівої щоки ліквідовано вільним шкірним клаптем



Мал. 4. Тотальний дефект носа, який ліквідований філатовським круглим стеблом (у 8-річному віці) та вільним шкірно-хрящовим трансплантатом за Сусловим (у 12 років). Ніс дитини у віці 10 міс відкусила свиня

  • Мал. 4. Тотальний дефект носа, який ліквідований філатовським круглим стеблом (у 8-річному віці) та вільним шкірно-хрящовим трансплантатом за Сусловим (у 12 років). Ніс дитини у віці 10 міс відкусила свиня

  • Мал. 5. Після первинної пізньої хірургічної обробки рани з надією на приживлення вільного шкірного клаптя

  • Мал. 6. Фото тієї ж дитини на 11 добу. Сподівання на приживлення реплантованого клаптя не виправдалось



Забиття зуба.

  • Забиття зуба.

  • Травматична дистопія зуба (вивих):

  • по вертикалі, сагіталі, трансверзалі.

  • Втрата зуба.

  • Порушення цілісності зуба:

    • перелом коронкової частини;
    • перелом кореневої частини (косий, поздовжній, поперечний).
  • Комбінована травма.



— це механічне ураження зуба без ушкодження його анатомічної цілісності. У разі забиття зуба можливий крововилив у пульпу внаслідок розриву судинно-нервового пучка. У тимчасовому прикусі спостерігається дуже рідко.

  • — це механічне ураження зуба без ушкодження його анатомічної цілісності. У разі забиття зуба можливий крововилив у пульпу внаслідок розриву судинно-нервового пучка. У тимчасовому прикусі спостерігається дуже рідко.



Під час огляду виявляється незначна рухомість травмованого зуба в одному із напрямків, болісна перкусія його, ніяких змін прилеглих тканин та зуба не спостерігається. Колір зуба може змінюватися на рожевий, це відбувається тоді, коли цілісність судинно-нервового пучка порушена.

  • Під час огляду виявляється незначна рухомість травмованого зуба в одному із напрямків, болісна перкусія його, ніяких змін прилеглих тканин та зуба не спостерігається. Колір зуба може змінюватися на рожевий, це відбувається тоді, коли цілісність судинно-нервового пучка порушена.

  • Стан пульпи оцінюють за даними електроодонтодіагностики.

  • За наявності в ньому хронічного періодонтита або хронічного пульпіту після механічного ушкодження зуба можливе загострення процесу, а на рентгенограмі спостерігаються зміни в періодонті, характерні для вищеназваних захворювань.



— зміщення зуба щодо комірки за рахунок розриву або розтягнення волокон періодонта і травмування стінки комірки коренем зуба.

  • — зміщення зуба щодо комірки за рахунок розриву або розтягнення волокон періодонта і травмування стінки комірки коренем зуба.

  • У такому разі відбувається зміна положення зуба в одному з трьох напрямків:

  • по вертикалі (зміщення у бік оклюзійної площини — екструзія або занурення його у кісткову тканину коміркового відростка — інтрузія; поворот навколо поздовжньої осі — посттравматична тортооклюзія),

  • по сагіталі (зміщення у присінковому напрямку, в бік ротової порожнини),

  • по трансверзалі (зміщення у бік сусідніх зубів).



Травматична дистопія зуба характеризується підвищеною його рухомістю, зміною звичайного положення. У разі екструзії зуб переміщується на верхній щелепі донизу, а на нижній — догори, при цьому різальний край виступає над оклюзійною площиною. За умови травматичної тортооклюзії коронкова частина зуба змінює положення під різними кутами навколо поздовжньої осі. У разі зміщення по сагіталі коронка зуба переміщується вперед чи назад, а по трансверзалі — вправо чи вліво, іноді перекриваючи коронку сусіднього зуба. Унаслідок таких переміщень зубів порушується прикус. Крім того, виникає біль у зубі, неможливість відкушувати, закривати рот. Часто це супроводжується набряком тканин губи, ясен, гіперемією їх, інколи може бути кровотеча із періодонтальної щілини, що свідчить про травму судинно-нервового пучка. У разі травматичної дистопії зуба судинно-нервовий пучок розтягується, але не рветься, тобто пульпа функціонує. Перкусія травмованого зуба болюча. На рентгенограмі виявляється розширення періодонтальної щілини (рівномірне чи нерівномірне).

  • Травматична дистопія зуба характеризується підвищеною його рухомістю, зміною звичайного положення. У разі екструзії зуб переміщується на верхній щелепі донизу, а на нижній — догори, при цьому різальний край виступає над оклюзійною площиною. За умови травматичної тортооклюзії коронкова частина зуба змінює положення під різними кутами навколо поздовжньої осі. У разі зміщення по сагіталі коронка зуба переміщується вперед чи назад, а по трансверзалі — вправо чи вліво, іноді перекриваючи коронку сусіднього зуба. Унаслідок таких переміщень зубів порушується прикус. Крім того, виникає біль у зубі, неможливість відкушувати, закривати рот. Часто це супроводжується набряком тканин губи, ясен, гіперемією їх, інколи може бути кровотеча із періодонтальної щілини, що свідчить про травму судинно-нервового пучка. У разі травматичної дистопії зуба судинно-нервовий пучок розтягується, але не рветься, тобто пульпа функціонує. Перкусія травмованого зуба болюча. На рентгенограмі виявляється розширення періодонтальної щілини (рівномірне чи нерівномірне).



— це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в губчасту кістку.

  • — це часткове чи повне проникнення кореня та коронки зуба в губчасту кістку.

  • Частіше така травматична дистопія за вертикаллю спостерігається на верхній шелепі у ділянці різців.



Набряк м'яких тканин губи. У ротовій порожнині — набряк ясен, кровотеча з них; зуба на місці немає чи частково видно його коронкову частину, горизонтальна площина вбитого зуба на верхній щелепі вища, а на нижній — нижча, ніж поряд розташованих зубів. Перкусія травмованого зуба болюча. Іноді під час пальпації коміркового відро­стка можна виявити коронкову частину зуба.

  • Набряк м'яких тканин губи. У ротовій порожнині — набряк ясен, кровотеча з них; зуба на місці немає чи частково видно його коронкову частину, горизонтальна площина вбитого зуба на верхній щелепі вища, а на нижній — нижча, ніж поряд розташованих зубів. Перкусія травмованого зуба болюча. Іноді під час пальпації коміркового відро­стка можна виявити коронкову частину зуба.

  • На рентгенограмі — різальний край коронки травмованого зуба верхньої щелепи розташований вище (на нижній — нижче), ніж сусідні зуби. Виявляються ділянки нормальної періодонтальної щілини та тінь кореня без неї (у місці вбиття).



У разі такого виду травми зуб втрачає повністю зв'язок із коміркою та м'якими тканинами (відбувається розрив тканин періодонта, циркулярної зв'язки, судинно-нервового пучка). Частіше уражаються центральні різці верхньої щелепи.

  • У разі такого виду травми зуб втрачає повністю зв'язок із коміркою та м'якими тканинами (відбувається розрив тканин періодонта, циркулярної зв'язки, судинно-нервового пучка). Частіше уражаються центральні різці верхньої щелепи.





Розрізняють:

  • Розрізняють:

  • відкол емалі,

  • відлом коронки у межах дентину,

  • відлом усієї коронки.



Виявляється порушення цілісності коронки зуба у межах емалі та дентину (можливо, з розкриттям порожнини зуба) або відсутність коронки. Підвищена рухомість зуба спостерігається рідко або може бути І ступеня. Іноді виникає больова реакція на перкусію. На рентгенограмі виявляється дефект коронки у межах емалі та дентину, над пульповою камерою є прошарок дентину (якщо камера закрита) або він відсутній (порожнина зуба відкрита); корені зубів можуть знаходитися на різних стадіях формування, змін у тканинах періодонта звичайно не виявляється (за умови, що їх не було до моменту травми).

  • Виявляється порушення цілісності коронки зуба у межах емалі та дентину (можливо, з розкриттям порожнини зуба) або відсутність коронки. Підвищена рухомість зуба спостерігається рідко або може бути І ступеня. Іноді виникає больова реакція на перкусію. На рентгенограмі виявляється дефект коронки у межах емалі та дентину, над пульповою камерою є прошарок дентину (якщо камера закрита) або він відсутній (порожнина зуба відкрита); корені зубів можуть знаходитися на різних стадіях формування, змін у тканинах періодонта звичайно не виявляється (за умови, що їх не було до моменту травми).



Переломи кореня зуба поділяють на:

  • Переломи кореня зуба поділяють на:

  • Косі,

  • Поздовжні,

  • Осколкові,

  • Комбіновані.

  • Частіше перелом кореня відбувається у постійних зубах фронтальної групи. Переломи коренів тимчасових зубів спостерігаються дуже рідко, що обумовлено анатомічними особливостями будови зуба та коміркового відростка (частини).



характеризується поєднанням кількох видів травм зубів.

  • характеризується поєднанням кількох видів травм зубів.

  • Розрізняють:

  • зміщення зуба у двох чи кількох напрямках у разі травматичної дистопії;

  • травматичну дистопію зуба з переломом коронки;

  • травматичну дистопію зуба з переломом кореня;

  • інтрузію зуба з переломом коронки;

  • інтрузію зуба з переломом кореня;

  • втрату зуба як наслідок травми у поєднанні з переломом коронки чи кореня його.



ЗАБИТТЯ ЩЕЛЕП

  • ЗАБИТТЯ ЩЕЛЕП

  • ПЕРЕЛОМИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

  • ПЕРЕЛОМИ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

  • ПЕРЕЛОМИ ВИЛИЧНОЇ КІСТКИ І ДУГИ

  • ПОЄДНАНІ ТА КОМБІНОВАНІ УШКОДЖЕННЯ



У разі забиття ділянки жувальних м'язів може виникати післятравматичний міозит або контрактура. У таких випадках під час обстеження дитини виявляють несправжню (хибну) симптоматику однобічного перелому нижньої щелепи (зміщення середньої лінії нижньої щелепи відносно верхньої у бік місця забиття). Найгрізнішим наслідком забиття щелепи може бути розвиток саркоми у дітей молодшого віку, оскільки саме у віці до 8 років окістя перебуває у стані активного росту та перебудови і його малодиференційовані клітини можуть набувати ознак атипового росту.

  • У разі забиття ділянки жувальних м'язів може виникати післятравматичний міозит або контрактура. У таких випадках під час обстеження дитини виявляють несправжню (хибну) симптоматику однобічного перелому нижньої щелепи (зміщення середньої лінії нижньої щелепи відносно верхньої у бік місця забиття). Найгрізнішим наслідком забиття щелепи може бути розвиток саркоми у дітей молодшого віку, оскільки саме у віці до 8 років окістя перебуває у стані активного росту та перебудови і його малодиференційовані клітини можуть набувати ознак атипового росту.



Переломи нижньої щелепи без зміщення фрагментів часто поєднуються з гематомами, саднами або ранами м'яких тканин, тому під час огляду спостерігається набряк тканин навколо місця удару (лінії перелому), тобто значна асиметрія обличчя. Відкривання рота звичайно болісне, порушення прикусу не відбувається. Може спостерігатися травма зубів — забиття, травматична дистопія, перелом.

  • Переломи нижньої щелепи без зміщення фрагментів часто поєднуються з гематомами, саднами або ранами м'яких тканин, тому під час огляду спостерігається набряк тканин навколо місця удару (лінії перелому), тобто значна асиметрія обличчя. Відкривання рота звичайно болісне, порушення прикусу не відбувається. Може спостерігатися травма зубів — забиття, травматична дистопія, перелом.



Переломи щелепи, які відбулися за умови сильного удару та супроводжувались зміщенням відламків, клінічно характеризуються наявністю гематоми, рани у місці травмування м'яких тканин, болісністю і неможливістю відкривання та закривання рота, кровотечею з тканин ясен, ранами слизової оболонки та окістя, відсутністю одного або кількох зубів, порушенням прикусу. Останнє залежить від того, в якому напрямку зміщені уламки щелепи.

  • Переломи щелепи, які відбулися за умови сильного удару та супроводжувались зміщенням відламків, клінічно характеризуються наявністю гематоми, рани у місці травмування м'яких тканин, болісністю і неможливістю відкривання та закривання рота, кровотечею з тканин ясен, ранами слизової оболонки та окістя, відсутністю одного або кількох зубів, порушенням прикусу. Останнє залежить від того, в якому напрямку зміщені уламки щелепи.



обмежене відкривання рота та наявність болісного набряку привушної ділянки;

  • обмежене відкривання рота та наявність болісного набряку привушної ділянки;

  • асиметрія обличчя за рахунок зміщення щелепи у бік перелому;

  • біль з боку перелому під час надавлювання на підборіддя;

  • зміщення середньої лінії у хворий



У дітей віком до 7 років зміщення відламків практично не відбувається, а частіше виникають переломовивихи головки або переломи шийок виросткового відростка типу зеленої гілки.

  • У дітей віком до 7 років зміщення відламків практично не відбувається, а частіше виникають переломовивихи головки або переломи шийок виросткового відростка типу зеленої гілки.

  • У дітей старшого віку переважають переломи виросткових відростків зі зміщенням, тоді обидві гілки нижньої щелепи зміщуються догори, а нижня щелепа — назад й упирається молярами в моляри верхньої щелепи, тому виникає відкритий і дистальний прикус.



переломів нижньої щелепи залежить від віку дитини, локалізації перелому, зміщення уламків, супутніх ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки тощо.

  • переломів нижньої щелепи залежить від віку дитини, локалізації перелому, зміщення уламків, супутніх ушкоджень тканин щелепно-лицевої ділянки тощо.

  • Консолідація уламків нижньої щелепи на комірковій частині відбувається у терміни до 2 тиж, у ділянці тіла та гілки щелепи — до 3 тиж.

  • Саме на цей час накладаються пристрої для іммобілізації уламків.



У дітей розрізняють:

  • У дітей розрізняють:

  • Нижній,

  • Середній,

  • Верхній тип перелому.



Травми верхньої щелепи часто супроводжуються дефектом кісткової тканини, піднебіння, носа. Зумовлено це як силою удару, так й анатомічною будовою середнього відділу лиця (наявність повітроносних пазух, носової порожнини, щільне з'єднання слизової оболонки пазух із кістками). Крім того, близкість мозкового черепа (верхня щелепа тісно пов'язана з кістками основи черепа) сприяє у разі травми щелепи виникненню явищ струсу або забиття головного мозку, а також переломів або тріщин решітчастих кісток, турецького сідла, великих та малих крил клиноподібної, скроневої і кісток очної ямки.

  • Травми верхньої щелепи часто супроводжуються дефектом кісткової тканини, піднебіння, носа. Зумовлено це як силою удару, так й анатомічною будовою середнього відділу лиця (наявність повітроносних пазух, носової порожнини, щільне з'єднання слизової оболонки пазух із кістками). Крім того, близкість мозкового черепа (верхня щелепа тісно пов'язана з кістками основи черепа) сприяє у разі травми щелепи виникненню явищ струсу або забиття головного мозку, а також переломів або тріщин решітчастих кісток, турецького сідла, великих та малих крил клиноподібної, скроневої і кісток очної ямки.



рентгенологічне обстеження щелепи та черепа в різних укладках, що обумовлено складністю виявлення лінії перелому, будовою верхньої щелепи тощо. Так, у разі перелому коміркового відростка виконують внутрішньоротові знімки у прикус; переломів виличної кістки — оглядову рентгенограму в носо-підборідній проекції, аксіальну та напіваксіальну; для визначення порушення цілісності стінок верхньо­щелепної пазухи — рентгенограму приносових пазух. Широко застосовують ортопантомограму та комп'ютерну томографію, МРТ, спіральну комп'ютерну томографію з мультипланарною реконструкцією.

  • рентгенологічне обстеження щелепи та черепа в різних укладках, що обумовлено складністю виявлення лінії перелому, будовою верхньої щелепи тощо. Так, у разі перелому коміркового відростка виконують внутрішньоротові знімки у прикус; переломів виличної кістки — оглядову рентгенограму в носо-підборідній проекції, аксіальну та напіваксіальну; для визначення порушення цілісності стінок верхньо­щелепної пазухи — рентгенограму приносових пазух. Широко застосовують ортопантомограму та комп'ютерну томографію, МРТ, спіральну комп'ютерну томографію з мультипланарною реконструкцією.



Скарги

  • Скарги

  • на наявність болю з боку ураження, що підсилюється під час відкривання рота, яке може бути обмеженим, неможливість стиснути зуби, іноді — на кровотечу з носа, що виникла відразу після травми, набряк і деформацію м'яких тканин виличної та підочноямковоі ділянки.



Обличчя асиметричне за рахунок набряку і крововиливу у м'які тканини щоки та підочноямкової ділянки з ураженого боку, що поширюються на повіки, у зв'язку з чим повікова щілина звужена. Під час пальпації з боку шкіри визначається характерна для перелому виличної кістки зі зміщенням деформація нижнього очноямкового краю у вигляді сходинки. Відкривання рота обмежене через біль або через те, що під час відкривання вінцевий відросток упирається у виличну кістку, яка зміщується донизу. За умови значного зміщення кістки відбувається зміна розташування очного яблука, що може спричинити розвиток диплопії — двоїння в очах.

  • Обличчя асиметричне за рахунок набряку і крововиливу у м'які тканини щоки та підочноямкової ділянки з ураженого боку, що поширюються на повіки, у зв'язку з чим повікова щілина звужена. Під час пальпації з боку шкіри визначається характерна для перелому виличної кістки зі зміщенням деформація нижнього очноямкового краю у вигляді сходинки. Відкривання рота обмежене через біль або через те, що під час відкривання вінцевий відросток упирається у виличну кістку, яка зміщується донизу. За умови значного зміщення кістки відбувається зміна розташування очного яблука, що може спричинити розвиток диплопії — двоїння в очах.



Поєднана травма характеризується ушкодженням твердих і м'яких тканин різних анатомо-топографічних ділянок щелепно-лицевої ділянки.

  • Поєднана травма характеризується ушкодженням твердих і м'яких тканин різних анатомо-топографічних ділянок щелепно-лицевої ділянки.

  • Комбіновані ушкодження — це ушкодження тканин не лише щелепно-лицевої локалізації, а й інших анатомічних ділянок (кінцівок, внутрішніх органів).



Мал. 7. Поєднана травма щелепно-лице­вої ділянки (забита рана верхньої губи, повний вивих 51 та 71 зубів, відлом коронки 82 зуба, відкритий присередній перелом нижньої щелепи

  • Мал. 7. Поєднана травма щелепно-лице­вої ділянки (забита рана верхньої губи, повний вивих 51 та 71 зубів, відлом коронки 82 зуба, відкритий присередній перелом нижньої щелепи

  • Мал. 8. Дитина з поєднаним ушкоджен­ням лівої верхньої щелепи та м'яких тканин підочноямкової, щічної ділянок, верхньої та нижньої губ, підборіддя



1. За етіологічним чинником:

  • 1. За етіологічним чинником:

  • а) врождені вади розвитку;

  • б) набуті:

  • запальні (артрити);

  • дистрофічні (артрози, вторинні деформуючі артрози);

  • запально-дистрофічні (артрито-артрози).

  • 2.3а перебігом: гострі, хронічні, хронічні у стадії загострення.

  • 3. Анкілози (фіброзні, кісткові):

  • вроджені і набуті;

  • однобічні, двобічні;

  • запальні, травматичні.



Скарги дітей у разі гострих артритів (Artritis articulationis temporomandibularis acutae) СНЩС різної етіології на припухлість тканин і біль у привушно-жувальній ділянці з іррадіацією її у вухо й потилицю, скованість рухів нижньої шелепи (найбільш ранній та стійкий симптом), неможливість нормального вживання їжі, підвищення температури тіла. У разі ревматичного артриту виникає біль в обох СНЩС, ревматоїдного — в одному СНЩС та колінному або плечовому суглобі.

  • Скарги дітей у разі гострих артритів (Artritis articulationis temporomandibularis acutae) СНЩС різної етіології на припухлість тканин і біль у привушно-жувальній ділянці з іррадіацією її у вухо й потилицю, скованість рухів нижньої шелепи (найбільш ранній та стійкий симптом), неможливість нормального вживання їжі, підвищення температури тіла. У разі ревматичного артриту виникає біль в обох СНЩС, ревматоїдного — в одному СНЩС та колінному або плечовому суглобі.







Хронічний артрит {artritis articulationis temporomandibularis chronica) розвивається непомітно, протягом тривалого часу, і виявляється частіше у пре- та пубертатному періодах (12-15 років).

  • Хронічний артрит {artritis articulationis temporomandibularis chronica) розвивається непомітно, протягом тривалого часу, і виявляється частіше у пре- та пубертатному періодах (12-15 років).

  • Скарги дитини зазвичай лише на ранкову скутість та помірний біль у СНЩС, який підсилюється під час рухів щелепи, появу "хрусту" при цьому, головний біль, можливо, запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, іноді сухість у роті або печіння в язиці (дещо нагадує синдром Костена у дорослих). Поява "хрусту" свідчить про перехід запального процесу в дистрофічний.





Вибіркове зішліфування зубів, які підвищують прикус.

  • Вибіркове зішліфування зубів, які підвищують прикус.

  • Виготовлення кап та пластин, апаратів функціональної і механічної дії у разі зниження оклюзійної висоти.

  • Виготовлення тимчасових знімних протезів, раціональне протезування.

  • Медикаментозне лікування у разі ревматоїдного та ревматичного артриту передбачає призначення нестероїдних протизапальних препаратів, які не впливають на прогресування артриту, але запобігають процесу "руйнування" суглоба.

  • Нестероїдні протизапальні препарати поділяють на 3 групи:

  • препарати, що не впливають на біосинтез глікозамінгліканів (ГАГ) у хрящовій тканині (піроксикам, диклофенак, суліндак);

  • препарати, що пригнічують біосинтез ГАГ (ацетилсаліцилова кислота, індометацин, фенопродин);

  • препарати, що стимулюють біосинтез ГАГ(парацетамол)





  • Скарги дітей у разі деформівного артрозу на обмежене відкривання рота, відчуття незручності під час рухів щелепи, незначну асиметрію обличчя.

  • Клінічні ознаки артрозу поділяють на суглобові та позасуглобові. Переважна більшість їх є суглобовими — це обмеженість рухів, важкорухомість і, за такої умови, швидка втомлюваність під час їди. Після тривалого навантаження та періоду спокою (після сну, на початку їди) виникає "стартовий біль". Дитина іноді навіть відмовляється від їжі, оскільки під час їди виникає незручність у суглобі.

  • Однобічна мікрогенія, що з часом наростає, є позасуглобовою клінічною ознакою, яка добре виявляється рентгенологічно.









Анкілоз (Ankylosis articulationis temporomandibularis) — це повне чи часткове обмеження рухомості нижньої шелепи, зумовлене змінами у суглобі, на відміну від контрактури. Остання також характеризується повною чи частковою нерухомістю суглоба, яка розвивається унаслідок будь-яких позасуглобових причин (запальні процеси, травми, пухлини). Розрізняють анкілози фіброзні та кісткові, останні у дітей складають 95 %.

  • Анкілоз (Ankylosis articulationis temporomandibularis) — це повне чи часткове обмеження рухомості нижньої шелепи, зумовлене змінами у суглобі, на відміну від контрактури. Остання також характеризується повною чи частковою нерухомістю суглоба, яка розвивається унаслідок будь-яких позасуглобових причин (запальні процеси, травми, пухлини). Розрізняють анкілози фіброзні та кісткові, останні у дітей складають 95 %.



Скарги дітей або їх батьків на зміну конфігурації обличчя, іноді — хропіння під час сну, різке обмеження відкривання рота та неможливість нормального вживання їжі. Оскільки батьки бачать свою дитину кожен день, вони, на жаль, пізно помічають обмежене відкривання рота і основною скаргою їх є неможливість годування дитини за допомогою ложки. В анамнезі — травма, перенесена під час пологів або в старшому віці, отит або паротит, інфекційні захворювання.

  • Скарги дітей або їх батьків на зміну конфігурації обличчя, іноді — хропіння під час сну, різке обмеження відкривання рота та неможливість нормального вживання їжі. Оскільки батьки бачать свою дитину кожен день, вони, на жаль, пізно помічають обмежене відкривання рота і основною скаргою їх є неможливість годування дитини за допомогою ложки. В анамнезі — травма, перенесена під час пологів або в старшому віці, отит або паротит, інфекційні захворювання.







Скарги батьків на наявність деформації нижньої третини лиця у дитини, неможливість відкривання рота, утруднене харчування, порушення дихання та хропіння уві сні.

  • Скарги батьків на наявність деформації нижньої третини лиця у дитини, неможливість відкривання рота, утруднене харчування, порушення дихання та хропіння уві сні.









  • проводиться одразу після установлення діагнозу, тобто не чекають, доки дитина підросте; у дітей необхідно якомога раніше відновити функцію суглоба;

  • оскільки соматичний розвиток дитини залежить від нормального харчування, стає зрозумілим, що спочатку дитині треба забезпечити умови для цього, тобто відкрити рот;

  • єдиним способом відкриття рота є артропластика, суть якої полягає у проведенні остеотомії. Остання повинна бути виконана:

  • а) якомога вище (ближче до колишнього суглоба);

  • б) остеотомовані поверхні повинні бути розведені апаратом чи ізольовані одна від одної біологічно сумісними матеріалами до того часу, поки не замкнуться кортикальні пластинки обох томованих кінців щелепи, що відбувається через 1—1,5 міс після втручання;

  • вирішення питання про одноетапну ліквідацію анкілозу та мікрогенії залежить від віку дитини і соматичного стану її.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка