Українська ділова мова в державних установах мета: Удосконалення мовної компетенції працівників державної податкової служби



Дата конвертації01.01.2017
Розмір444 b.


УКРАЇНСЬКА ДІЛОВА МОВА В ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ


Мета:

  • Удосконалення мовної компетенції працівників державної податкової служби;

  • Забезпечення практичного володіння мовою;

  • Вироблення рекомендацій щодо формування моделей мовної поведінки податківця у різних ситуаціях офіційного спілкування.



Після вивчення теми слухач зможе:

  • Формувати навички укладання і мовно-термінологічного опрацювання фахових текстів;

  • Систематизувати теоретичні знання про професійну мову, систему мовних засобів (лексичних, морфологічних, синтаксичних);

  • Засвоїти норми професійного мовлення, їх удосконалювати



Зміст теми:

  • 1. Суспільний характер мови.

  • 2. Українська мова - державна мова України.

  • 3. Особливості професійного мовлення працівників податкової сфери.

  • 4. Становлення і систематизація податкової термінології, її синкретичний характер.

  • 5. Морфологічні засоби ділового мовлення.

  • 6. Особливості синтаксису в офіційному спілкуванні податківців.



1. Суспільний характер мови

  • Мова – явище суспільне. Вона постійно змінюється і розвивається разом із розвитком суспільства.

  • Одна з мов, що використовуються в країні, визнається, як правило, на законодавчому рівні, державною або офіційною (ці терміни в даному випадку є синонімічними) і є обов”язковою для використання в офіційному спілкуванні.

  • З 1998 року державною мовою України є українська.



2. Українська мова - державна мова України

  • Із усього багатства національної мови прийнятною для офіційного спілкування є лише літературна мова, яка:

  • унормована, грамотна, правильна мова;

  • використовується для спілкування в усіх сферах людської життєдіяльності;

  • характеризується багатофункціональністю і розвиненою системою функціональних стилів.



3. Особливості професійного мовлення працівників податкової сфери

    • Лексичні норми літературної мови полягають у доречному слововживанні залежно від лексичного значення лексичних одиниць.
    • Варто пам”ятати, що часто помилки виникають через незнання лексичних значень передусім запозичених слів (виникають тавтологічні словосполучення), через невиправдану взаємозаміну слів-cинонімів, що розрізняються відтінками лексичного значення, через стилістично невиправдане слововживання (книжних – у розмовному спілкувнні, та розмовних, просторічних – у писемному мовленні).
    • Слід уникати у текстах документів універсальних слів, що з'являються як результат приблизності уявлення про предмет думки, а також через невміння знайти точний відповідник серед наявних у мові слів.


4. Становлення і систематизація податкової термінології, її синкретичний характер

  • Лише професійних знань для успішної фахової діяльності недостатньо, працівникам податкових органів необхідна й комунікативна компетенція та культура.

  • Мовленнєвий компонент комунікативної компетентності складається із багатого словникового запасу, граматичної правильності, чистоти, зрозумілості мовлення, техніки мовлення, логічності висловлювання, стилістичної цілісності.



5. Морфологічні засоби ділового мовлення

    • Форми чоловічого роду є офіційними, основними назвами осіб чоловічої і жіночої статі за посадою, професією, званням, родом занять.
    • Необхідно пам”ятати про варіантні закінчення іменників чоловічого роду в окремих відмінках: родовому, давальному, місцевому, а також про особливості творення кличного відмінка як єдиної правильної форми звертання в українській мові.
  • Варто уникати надмірного використання якісних прикметників у ділових текстах та пам”ятати про правила творення форм ступенів порівняння.

  • Використовуючи числівники в текстах і особливо в усному офіційному спілкуванні необхідно пам’ятати, що правила їх відмінювання суттєво відрізняються від правил у російській мові. До того ж, практикою вироблені особливі правила передачі цифрової інформації в офіційних текстах.



6. Особливості синтаксису в офіційному спілкуванні податківців

  • Велике значення для швидкості сприймання інформації, правильності її тлумачення й використання має не тільки підбір слів, але й спосіб їх поєднання - формулювання думки, організація висловлення, тобто творення словосполучень та побудова речень.

  • В українській мові не використовуються дієприкметники активної форми у ролі означень до назв осіб, груп людей. Зовсім не утворюються в українській мові активні дієприкметники від дієслів на – ся.

  • Замість них для позначення особи використовують описові звороти.

  • Спостерігається активізація і поширення іменникових віддієслівних форм на -ач, -ник; віддієслівних прикметників на -льний.

  • У діловому спілкуванні перевага надається простим реченням.

  • Для ділових текстів характерне також використання інфінітивних, безособових речень. Складні, зокрема складнопідрядні речення теж використовуються у ділових текстах, вони дають можливість поєднати прохання й причини, що спонукали звернутися із проханням, відмову й переконливу її аргументацію в рамках єдиної конструкції.

  • Для скорочення текстів часто використовуються дієприслівникові звороти, за допомогою яких найчастіше визначаються причини, що викликали ті чи інші рішення. Дієприслівниковий зворот уточнює, доповнює, пояснює сказане в основній частині речення про дію іменника-підмета. Дієприслівниковим зворотом треба починати, а не закінчувати фразу.

  • Для офіційно-ділового стилю характерне переважання прямого порядку слів.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка