Українська народна іграшка Історія створення народної іграшки



Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.


Українська народна іграшка


Історія створення народної іграшки

  • Українська народна іграшка є особливим, яскравим і самобутнім видом декоративно-прикладного мистецтва.

  • Вона захоплює тематикою, довершеною простотою форми, конструктивною вигадливістю, лаконічним декором, емоційною налаштованістю. З іграшками, створеними з тканини і ниток, з глини, дерева, трави, соломи і навіть з сиру ми сьогодні познайомимося.

  • На території України найдавніші прототипи іграшок виявлені на пізньопалеолітичній стоянці в с. Мезин (тепер Коропського району Чернігівської області). Це були виготовлені з мамонтового бивня фігурки пташок і вовка (собаки), що мали тотемне значення. Стародавні іграшки виготовлялися переважно з матеріалів, що зустрічалися в природі, таких як камінь, дерево, трава. Однак є знахідки ляльок, зроблених з тканини.

  • Дослідник Марко Грушевський (1865 – 1938) зазначав, що в Україні ганчір’яні ляльки були популярні серед дівчат. Навіть після одруження молодиці везли із собою ляльки, які ховали у скринях. 

  •  



Історія створення народної іграшки

  • Іграшки — це галузь українського народного мистецтва, що об’єднує вироби з кераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. Від давніх українських іграшок XIV—XVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли переважно керамічні й дерев'яні зразки, датовані XIX ст. — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо.

  • Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Саме у цей період в Україні історично сформувались три найбільші регіони виготовлення забавок: Подніпров'я, Поділля і Прикарпаття, а в їх межах утворилися провідні осередки. Протягом тривалого часу тут формувалися місцеві стильові особливості.

  • Народні керамічні, дерев’яні та плетені іграшки були переважно побічним промислом у системі основного виробництва — гончарства, художнього деревообробництва чи плетіння виробів.

  • Іграшка при всій своїй різноманітності й багатофункціональності залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.



Історія створення народної іграшки

  • Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX – початку ХХ ст. Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки. Скажімо, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, особливо для жінки-матері.

  • Велику колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у Музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія). Вони були зібрані на початку ХХ ст. засновником музею Миколою Бартрамом (1873 – 1931).

  •  



Лялька-мотанка

  • Власне, ляльки-мотанки мали символічний характер. Їх, зазвичай, робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри-лялькарі стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уява. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.

  • Є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з обличчям із хрестом. Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.

  • За народними віруваннями, для того, щоб лялька оберігала та захищала свого власника, потрібно, щоб майстриня, яка працює над лялькою, була в доброму гуморі.



  • Ляльки-мотанки



  • Ляльки-мотанки



  • Ляльки-мотанки



  • Ляльки-мотанки



Солом’яна лялька

  • Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах. Про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

  • Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків, відображає у своїй грі щоденні реалії. Саме тому серед іграшок для хлопчиків були популярні фуркалки, калатальця та музичні ріжки. Ріжки, зокрема, використовували лісники, мисливці та пастухи для оповіщення про свій прихід або заманювання здобичі. Таким чином за чоловіком закріплювалася соціальна роль мисливця, годувальника і батька. 



  • Янгол – солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Солом’яна лялька



  • Новорічна ялинка, прикрашена іграшками із соломи



Трав’яна лялька

  • Виявляється, різновидів ляльок-мотанок є дуже багато, і кожна має своє символічне призначення. Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами.

  • Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.

  • Ляльки-трав’янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня – сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки – яскраве вбрання та прикраси.

  • Трав’яна іграшка виготовляється із трав, що мають довге стебло в період їх масового цвітіння ( кінець червня – серпня). Рвати траву необхідно після того, як з неї спаде роса, тільки правою рукою. Рвати стільки трави, щоб помістилася в середній кулак людини, а для дитини три жмені. Іграшки виготовляються за образом дівчини- ляльки ( з руками) або без рук. Іграшка є простою у виконанні, доступною для самостійного виготовлення дітьми.



  • Трав’яні ляльки



  • Трав’яні ляльки



  • Трав’яні ляльки



Глиняна іграшка

  • Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки. У с. Опішня Полтавської області гончар Остап Ночівник ліпив витончені фігурки дівчат з кошиками; вершників він зображав на трійці, застосовуючи відомий прийом: одному коневі прилаштовував три голови. Так повелось, що такі фігурки виготовляли і дружини та діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина: коники, баранці, півники. Найчастіше з глини виготовляли свищики – улюблену забавку хлопчиків. Про те, що ця іграшка не втратила актуальності і в наш час, свідчить той факт, що на етнофестивалі «Країна мрій» діти буквально шаленіли від цієї забавки, подекуди абстрагуючись від навколишнього середовища на кілька годин. Висновок: магнетизм української народної іграшки діє крізь віки.

  • Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Адже якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не треба жодних косметичних засобів. Ще одною перевагою такого роду заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами. 



  • Глиняна лялька – свищик



  • Глиняні ляльки – свищики



  • Опішнянські глиняні ляльки



  • Глиняні ляльки



Іграшка з тіста

  • Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу натуру її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими стали іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят.

  • Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонків», аби ті з їхньою допомогою закликали повернутися з вирію пташок.

  • На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників». Діти так само долучалися до цього процесу, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства з частуванням одне одного смачною випічкою.

  •  



  • Іграшка з тіста – різдвяний півник



  • Іграшки з тіста



  • Новорічна ялинка, прикрашена іграшками з тіста



  • Іграшка з тіста – жайворонок



  • Іграшки з тіста – жайворонки



  • Іграшки з тіста – жайворонки



  • Іграшка з тіста – лебідь



  • Іграшка з тіста – баранчик



Іграшка із сиру

  • Близькими до іграшок із глини та з із тіста є пластичні вироби з сиру у вигляді коників, оленів, кіз, пташок та ін. Їх виготовляють у гірських селах Гуцульщини, Буковини та Закарпаття.

  • Виготовляти фігурки із сиру почали пастухи на полонинах. Ще з давних-давен, коли господарі приходили високо в гори, щоб подивитися на свою худібку, вони дарували їм маленьких коників, овечок — як символ того, що з їхнім добром усе гаразд. Та це було в давнину. Хоч ще й нині на деяких полонинах можна дістати такого гостинця. Тепер же коників роблять переважно жінки. Найкраще це виходить у газдинь з села Брустори, що на Косівщині, яке нині вважається центром виготовлення гуцульських іграшок із сиру.

  • Із різних областей України та закордону у карпатських майтринь замовляють подарункових великих та маленьких сирних коників, курей, лебедів, оленів, баранчиків. Новинкою є фігурки людей з сиру, які тепер модно дарувати на день народження, весілля, хрестини та професійні свята.



  • Курочка - іграшка із сиру



  • Іграшки із сиру



  • Іграшки із сиру



  • Іграшки із сиру



Дерев’яна іграшка

  • У селах Подніпров'я, де виготовляли з дерева на продаж різноманітні побутові речі, оздоблені різьбленням, водночас створювали їхні маленькі моделі, що відрізнялися від справжніх хіба що масштабом. У с. Мокієвка Полтавської області у XIX ст. виточували і витісували іграшкові товкачики, рублі, оздоблені різьбленням.

  • Серед іграшок Подніпров'я кінця XIX ст. трапляються оригінальні дерев'яні кухлики для зачерпування рідини; загальним обрисом вони нагадують качечку.

  • Окрему групу утворюють дотепні механічні забавки з відповідно рухомими елементами – вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, що «працюють» унаслідок руху планок.

  • Яворівські столярі у XVIII — на початку XX ст. виготовляли різноманітні візочки з драбинками, з одним або двома силуетно вирізаними кониками на передній частині основи. Користувалися популярністю іграшкові меблі, музичні інструменти та ін.



  • Дерев’яна іграшка



  • Дерев’яна іграшка з рухомими елементами



  • Дерев’яні іграшки з рухомими елементами



Паперова іграшка

  • З давніх-давен, а саме з тих часів, як люди перейшли від курінної хати до чистої світлиці, жінки-українки почали прикрашати їх рушниками, мальованками, витинанками, розписами.

  • Витинанки – один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, іграшки ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу.

  • Ажурні витинанки були відомі ще з V століття до нашої ери. Це були вироби із шкіри й хутра. Ними прикрашали одяг людини, взуття.

  • А в Україні перші паперові витинанки з’явилися у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Це були підкладки для печаток, так звані «кустоді».

  • Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’явилися в середині ХІХ століття. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний та рослинний, трапляються також фігурки людей або тварин, зображення предметів побуту, архітектури тощо.



  • Паперовий вертеп



  • Паперова маска



  • Українське орігамі – іграшки із серветок



Майстри народної іграшки

  • Традиційна іграшка, поряд з образною та символічно-смисловою інформацією, містить у собі ще й інформацію атавістичну, пластично-інтуїтивну, обрядову, духовну. Вона, зазвичай, є набагато інформативнішою, ніж будь-яка сучасна техніко-механічна іграшка або комп'ютерна гра.

  • В прикарпатських осередках ще на початку XX ст. глиняною іграшкою займалися Й. Табахорнюк та П. Тимчук з Пістині, згодом - П. Й. Цвілик та Г. В. Цвілик з Косова, Ганна та Михайло Рощиб'юки з с. Старий Косів, М. Волощук з с. Старі Кути. У більш пізні часи, як зазначає М. Є. Станкевич, традиційні зозульки-свистунці, дрібний посуд почали виробляти Юрій та Розалія Ілюки. Новий напрям тематичної пластики, відмінний від народних іграшок, започаткували майстри Михайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамісти Василь Аронець, Григорій Колос, Василь Озерний та ін.

  • Типологічно близькі до іграшок антропоморфні та зооморфні фігурки з глини робить Н. Вербовська з Косова.

  • Сучасними майстрами глиняної іграшки є М. Піщенко, І. Сухий, Л. Яременко, М. Тарасенко; вузлової ляльки: М. Грепиняк, К. Ляшко, О. Кононенко, Г. Руденко; деревяної іграшки: М. Кошеренко, М. Матвійчук.



Список використаної літератури

  • Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995.

  • Історія української культури. – К.: Наукова думка, 2001.

  • Легенький Ю. Г. Від ремесла до творчості. – К.: Час, 1990.

  • Легенький Ю. Г. Скавронский В. Н. Народные ремёсла. – К.: Урожай, 2003.

  • Нелюба А. Словник образотворчого мистецтва. – Харків, 1996.

  • Інтернет-ресурси

  • http:\\www.google.com.ua;

  • http://images.google.com.ua



  • Автор: Сімон Л. Е., вчитель образотворчого мистецтва Шполянського НВК: “ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 – гімназія”




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка