В листі з заслання 22 жовтня 1847 р до А. Лизогуба Шевченко згадав малюнок київського саду: «Шкода, що я не покинув тоді у вас рисунок київського саду, бо він І всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея»



Дата конвертації04.06.2016
Розмір445 b.



В листі з заслання 22 жовтня 1847 р. до А. Лизогуба Шевченко згадав малюнок київського саду: «Шкода, що я не покинув тоді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея».

  • В листі з заслання 22 жовтня 1847 р. до А. Лизогуба Шевченко згадав малюнок київського саду: «Шкода, що я не покинув тоді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. У І. І. Фундуклея».

  • Про малювання Золотих воріт згадано у О. Чужбинського. Малюнки печер і лаврських старців не збереглися. Після арешту Шевченка портфель з його малюнками залишився у м. Сажина. Про це поет писав у заслання до А. Лизогуба 11 грудня 1847 р.: «… Не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте, та й візьміть до себе…»

  • Ми так і не знаємо, чи це були ті малюнки, про які згадував О.Чубинський і сам Шевченко в листі до І.Фрундуклея, чи ще якість інші, нам зовсім невідомі.



Кінець травня 1843 р. Шевченко прожив у Качанівці. Можливо, тоді ж він виїжджав і в інші сусідні села: Сокиринці (маєток Г.Галагана, з яким поет був знайомий), Григорівку ( маєток Петра Скоропадського, якому на засланні присвячено вірш «П.С.»), де він побачив аналогіні з Качанівкою картини. Можливо він відвідав Дігтярі, Іваницю, Іржавець, Ічню, Батурин, Власівку.

  • Кінець травня 1843 р. Шевченко прожив у Качанівці. Можливо, тоді ж він виїжджав і в інші сусідні села: Сокиринці (маєток Г.Галагана, з яким поет був знайомий), Григорівку ( маєток Петра Скоропадського, якому на засланні присвячено вірш «П.С.»), де він побачив аналогіні з Качанівкою картини. Можливо він відвідав Дігтярі, Іваницю, Іржавець, Ічню, Батурин, Власівку.



З Качанівки Шевченко виїхав до Києва. Він оглянув його історичні пам'ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був рисунок олівцем «У Києві», на якому зображено берег Дніпра й низку людських постатей (УІІ, 160). Пізніше зроблено ще один подібний етюд, але вже без людських постатей (УІІ, № 165). Ці та інші етюди лягли потім в основу офорта «У Києві». Намалював він також «Краєвид Києва» - Володимирську гірку, орієнтовано з того місця, де нині міститься філармонія (УІІ, № 169).

  • З Качанівки Шевченко виїхав до Києва. Він оглянув його історичні пам'ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був рисунок олівцем «У Києві», на якому зображено берег Дніпра й низку людських постатей (УІІ, 160). Пізніше зроблено ще один подібний етюд, але вже без людських постатей (УІІ, № 165). Ці та інші етюди лягли потім в основу офорта «У Києві». Намалював він також «Краєвид Києва» - Володимирську гірку, орієнтовано з того місця, де нині міститься філармонія (УІІ, № 169).

  • Оглядаючи лавру, Шевченко зробив в альбомі начерк олівцем «Дальні печери Києво-Печерської лаври» (УІІ, №172), а переїхавши на лівий берег Дніпра, намалював олівцем лаврську дзвіницю та інші лаврські будови ( «Київ з-за Дніпра» - УІІ, № 174).



На окремому аркуші, вирваному, очевидно, з альбома, виконано цілком закінчений малюнок олівцем «Видубецький монастир» ( УІІ, № 81), що ліг потім в основу однойменного офорта.

  • На окремому аркуші, вирваному, очевидно, з альбома, виконано цілком закінчений малюнок олівцем «Видубецький монастир» ( УІІ, № 81), що ліг потім в основу однойменного офорта.

  • Немає сумніву, що Шевченко оглянув й інші історичні місця Києва.

  • Познайомився він у Києві з професором університету М. Максимовичем, про якого чув в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато цікавих і потрібних йому відомостей у зв'язку з майбутніми подорожами до Межигір'я, на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у зв'язку із підготовкою офортів на історичні теми в альбомі «Живописная Украина».



Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта «Судня рада» (УІІ, №180,184). На третьому ескізі, де є кінець запису народної пісні, рукою П.Куліша зафіксовано точну дату перебування Шевченка в Межигір'ї: «1843, июня 13, в ночи на плыту, на Днепрь против Межигорского монастыря» (УІІ, № 193).

  • Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта «Судня рада» (УІІ, №180,184). На третьому ескізі, де є кінець запису народної пісні, рукою П.Куліша зафіксовано точну дату перебування Шевченка в Межигір'ї: «1843, июня 13, в ночи на плыту, на Днепрь против Межигорского монастыря» (УІІ, № 193).



Велике серце поета особливо розкривалося у ставленні до дітей. Той же О.Чужбинський згадував: «Большое удовольствие доставляли Шевченко крестьянские дети, которые в деревнях обыкновенно целые дни проводят на улице. Т.Г. не раз садился к ним в кружок и, ободрив пугливое общество, рассказывал им сказки, пел детские песни, которых знал множество, серьезно делал пищалки и вскоре приобретал привязанность всех ребятишек».

  • Велике серце поета особливо розкривалося у ставленні до дітей. Той же О.Чужбинський згадував: «Большое удовольствие доставляли Шевченко крестьянские дети, которые в деревнях обыкновенно целые дни проводят на улице. Т.Г. не раз садился к ним в кружок и, ободрив пугливое общество, рассказывал им сказки, пел детские песни, которых знал множество, серьезно делал пищалки и вскоре приобретал привязанность всех ребятишек».



  • Уже надвечір О.Чужбинський зайшов за Шевченком і побачив таку картину: « Т.Г. разостлал свой цветной платок, на который посадил трехлетнюю девочку и из лоскутков бумажки делал ей какую-то игрушку. Он рассказал мне свое приключение. Часу в пятом Т.Г. сидел и работал, как за валом внизу послышался детский плач, на который он сперва не обратил внимания. Но плач не умолкал и становился сильнее. Место пустое. Шевченко не выдержал, пошел по гребню вала и взглянул вниз. Во рву сидело дитя и жалобно плакало. Возле ни души, лишь несколько телят паслись в отдалении. Он пробежал шагов двадцать, - никого. Нечего делать, надо было спуститься и взять ребенка. Девочка перепугалась и заплакала еще сильнее. Успокоив ее, насколько было можно, Т.Г. понес свою находку к Золотым воротам. Ему как-то удалось забавить ее, но добиться толку не было никакой возможности, потому что девочка лепетала «мама», «няня» и больше ни слова. Давал ей бублик, но дитя не могло укусить и все повторяло только «мама», «няня». Т.Г. не знал, что делать. Два-три прохожих постояли, посмотрели и не признали девочки, а ему и не хотелось утерять чудного освещения и вместе жаль было оставлять девочку возле себя в жертву страха и, конечно, голода. Я пришел кстати и тотчас же отправился в соседние дома, которых было вблизи весьма немного. Нигде, однако же, не знали девочки. Положение становилось затруднительным. Мы решились идти домой и объявить в полиции. Я взял портфель, Т.Г. ребенка, и таким образом дошли мы до Софийского собора. Молодая женщина в домашнем костюме, с испуганным видом выбежала из переулка и, увидя нас, бросилась к нам навстречу.

  • -Мати!- сказал Шевченко и, не говоря ей ни слова, подал ребенка».



21 вересня 1846 р. Шевченко одержав від Археографічної комісії велике і серйозне доручення, серед яких було таке: «Отправьтесь в Почаевскую Лавру и там снимите:

  • 21 вересня 1846 р. Шевченко одержав від Археографічної комісії велике і серйозне доручення, серед яких було таке: «Отправьтесь в Почаевскую Лавру и там снимите:

  • а) общий наружный вид Лавры;

  • б) внутренность храма;

  • в) вид на окрестность с террасы.

  • Все собранные вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне» ( підпис генерал-губернатора)



  • 3 жовтня 1846 р. датовані записи українських народних пісень, почутих від учителя Петра Чуйкевича в м.Кам'янці-Подільському: «Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха», «Зійшла зоря ізвечора, да й не назорилася», «Ой Кармелюче, по світу ходиш».

  • З Кам'янця Шевченко виїхав до Почаєва, містечка Кременецького повіту на Волині, де 1771 р. збудовано лавру. Тут він згідно з завданням намалював чотири акварелі: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра з заходу», «Собор Почаївської лаври» (внутрішній вигляд) і «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври». Хоч акварелі виконано на замовлення, але на всіх малюнках позначився загальнимй принцип Шевченка – художника: він не любив природу, не оживленного постаттю людини. Цей принцип можна простежити маййже в усіх малюнках Шевченка, де зображено історичні пам'ятки. З Почаєва поет поїхав до Кременця, Острога, Дубна.



Дискуційним лишається питання про перебування Шевченка в с. Вербка біля Ковеля й с. Секунь.

  • Дискуційним лишається питання про перебування Шевченка в с. Вербка біля Ковеля й с. Секунь.

  • Свого часу М. Шугуров повідомляв, що художник ще намалював церкву в с. Вербка, де поховано А. Курбського, та церкву в с.Секунь. в академічному виданні в розділі «Незнайдені твори» про ці два малюнки не згадуються. Проте й досі в літературі йде мова про перебування Шевченка в цих місцевостях. Восени 1846 р. Т.Шевченко намалював сепію «Синагога». Поет об'їхав майже всю Україну.

  • Ці історичні пам'ятки викликали у Шевченка низку соціальних асоціацій.



Тут, на Волині й Поділлі записані ним народні пісні: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, боже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», « І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля», «Козак козаком», « Ой хоч маю, пане-брате», «Не разом Краков збудований», «Ой піду я до церковці», «Ой за пана Браницького орали волами», «Дітки, дітки», «Зажурився бідний сірома», « А в городі в Самарі», «Ой сидить пугач та на могилоньці», «Чи я ж тобі не казала».

  • Тут, на Волині й Поділлі записані ним народні пісні: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, боже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», « І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля», «Козак козаком», « Ой хоч маю, пане-брате», «Не разом Краков збудований», «Ой піду я до церковці», «Ой за пана Браницького орали волами», «Дітки, дітки», «Зажурився бідний сірома», « А в городі в Самарі», «Ой сидить пугач та на могилоньці», «Чи я ж тобі не казала».



25 листопада 1846 р. знайомий Шевченка художник Капітон Павлов подав до Куратора Київської шкільної округи прохання увільнити його з посади вчителя малювання в Київському університеті.

  • 25 листопада 1846 р. знайомий Шевченка художник Капітон Павлов подав до Куратора Київської шкільної округи прохання увільнити його з посади вчителя малювання в Київському університеті.

  • 27 листопада Шевченко подає прохання на ім'я куратора Київської учбової округи О. Траскіна про призначення на цю посаду: «Окончив курс учения в императорской Академии художеств в классе профессора истории Карла Брюллова и посвятив себя преимущественно изучению художественной старины нашего отечества, я бы желал» употребить приобретенные мною в искусстве сведения на образование в оном молодых людей по тем самым началам, какие я усвоил себе под руководством знаменитого моего учителя, а потому осмеливаюсь покорнейше просить В. Превосходительство определить меня на открывшуюся вакансию учителя рисования в университете св. Владимира, где я, кроме преподавания живописи, обязуюсь исполнять безвозмездно все поручения начальства по части литографирования».





  • В січні 1847 р. побував Шевченко у родині білозерських в їх маєтках Мотронівці й Миколаєві. Тоді намальовано портрет сина Білозерського (до нас не дійшов).

  • Шевченко був душею товариства. З натхненням виконував свою улюблену пісню:

  • Ой зійди, зійди, зіронька та вечірняя,

  • Ой вийди, вийди, дівчинонька моя вірная…

  • Співав і інші любі йому пісні: « У Києві на риночку», «Ой горе, горе, який я вдався», «Де ж ти ти, доню, барилася?»

  • 28 січня 1847 р. пісні, які співав поет, були записані з його уст до альбома Білозерських.



Деякий час Шевченко жив у с. Бігачі Городнинського повіту у маєтку князя М.І. Кейкуатова, який запросив художника намалювати портрет членів його родини. Є деякі цікаві деталі про перебування поета в сім'ї князя. Познайомились вони ще 1843 р. в Яготині, бував у с. Бігачі Шевченко й 1846 р. Тут у березні-квітні 1847 р. намальовано олійний портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової, яка походила з родини Лукашевичів, і груповий портрет олівцем дітей Кейкуатових: Варвари, Віри та Михайла.

  • Деякий час Шевченко жив у с. Бігачі Городнинського повіту у маєтку князя М.І. Кейкуатова, який запросив художника намалювати портрет членів його родини. Є деякі цікаві деталі про перебування поета в сім'ї князя. Познайомились вони ще 1843 р. в Яготині, бував у с. Бігачі Шевченко й 1846 р. Тут у березні-квітні 1847 р. намальовано олійний портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової, яка походила з родини Лукашевичів, і груповий портрет олівцем дітей Кейкуатових: Варвари, Віри та Михайла.



«Несмотря на такой короткий срок, поэт успел приобрести расположение к себе всего дворового и служащего люда. Одет он был плохо…, скудные пожитки его помещались в маленьком, ветхом чемоданчике; но зато этот удивительный человек обладал другими богатствами – умом и сильною любовью к трудящемуся народу. Каждый вечер, после дневных работ, вокруг поэта собирались все служащие княжеской «экономии». Шевченко что-нибудь читал или рассказывал и при том так интересно, что все слушали с большим вниманием. Приветливый и словоохотливый с простыми тружениками, Т.Г. заметно не любил оставаться долго среди «господ» и избегал княжеских хором, хотя его туда часто приглашали, тем более, что к князю приезжали соседние помещики с желанием посмотреть, как на диковинку, на знаменитого в то время Кобзаря»

  • «Несмотря на такой короткий срок, поэт успел приобрести расположение к себе всего дворового и служащего люда. Одет он был плохо…, скудные пожитки его помещались в маленьком, ветхом чемоданчике; но зато этот удивительный человек обладал другими богатствами – умом и сильною любовью к трудящемуся народу. Каждый вечер, после дневных работ, вокруг поэта собирались все служащие княжеской «экономии». Шевченко что-нибудь читал или рассказывал и при том так интересно, что все слушали с большим вниманием. Приветливый и словоохотливый с простыми тружениками, Т.Г. заметно не любил оставаться долго среди «господ» и избегал княжеских хором, хотя его туда часто приглашали, тем более, что к князю приезжали соседние помещики с желанием посмотреть, как на диковинку, на знаменитого в то время Кобзаря»

  • 4 квітня 1847 р. поет виїхав до Києва.



Тарас Григорович виявляв непослабний інтерес до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. В перші дні повернення до Петербурга з великим зацікавленням слухав лекції з геології професора Роде. Про ці лекції поет відзивався дуже позитивно: «Лекция мироздания прекрасна». Це була остання лекція Роде. Публічні наукові виступи професора було припинено, а причетним до цього був митрополит перебурзький Григорій, який надіслав спеціальну скаргу до обер-прокурора синоду..

  • Тарас Григорович виявляв непослабний інтерес до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. В перші дні повернення до Петербурга з великим зацікавленням слухав лекції з геології професора Роде. Про ці лекції поет відзивався дуже позитивно: «Лекция мироздания прекрасна». Це була остання лекція Роде. Публічні наукові виступи професора було припинено, а причетним до цього був митрополит перебурзький Григорій, який надіслав спеціальну скаргу до обер-прокурора синоду..



Сучасники відзначають в своїх спогадах пристрасть Шевченка до музики. М. Микешин писав: «Музыку любил он страстно, особенно пение… Глубоко почитал Даргомыжского; Глинку боготворил.» Зустрічався з композитором Мусоргським, талановитим польським піаністом і композитором Антонієм Контським, який заснував у Петербурзі в 1857 році школу фортепіанної гри.

  • Сучасники відзначають в своїх спогадах пристрасть Шевченка до музики. М. Микешин писав: «Музыку любил он страстно, особенно пение… Глубоко почитал Даргомыжского; Глинку боготворил.» Зустрічався з композитором Мусоргським, талановитим польським піаністом і композитором Антонієм Контським, який заснував у Петербурзі в 1857 році школу фортепіанної гри.



Упорядники: В.Х. Косян, Д.Ф. Красицький, Г.П. Паламарчук, К.В.Чумак. Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. Державне учбово-педагогічне видавництво “Радянська школа”. Київ 1960.

  • Упорядники: В.Х. Косян, Д.Ф. Красицький, Г.П. Паламарчук, К.В.Чумак. Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. Державне учбово-педагогічне видавництво “Радянська школа”. Київ 1960.

  • Є.П.Кирилюк, Є.С. Шабліовський, В.Є. Шубравський. Т.Г. Шевченко. Біографія. “Наукова думка” Київ 1964 р.

  • Упорядники: В.Х.Косян, Г.П.Паламарчук, О.І. Поляничко, К.В.Чумак.Тарас Шевченко. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. “Радянська школа” 1991 р.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка