Велика група вірусних і бактерійних інфекцій дихальних шляхів, які характеризуються гарячкою, інтоксикацією та катаральними явищами



Дата конвертації27.12.2016
Розмір445 b.



велика група вірусних і бактерійних інфекцій дихальних шляхів, які характеризуються гарячкою, інтоксикацією та катаральними явищами.

  • велика група вірусних і бактерійних інфекцій дихальних шляхів, які характеризуються гарячкою, інтоксикацією та катаральними явищами.

  • До ГРІ належить більше 20 % всіх заразних захворювань людей.









Реалізація повітряно-краплинного механізму передачі.

  • Реалізація повітряно-краплинного механізму передачі.









«Чистий» антропоноз.

  • «Чистий» антропоноз.

  • Зараження при безпосередньому контакті з джерелом (можливе також через пил і предмети побуту – при стійкості збудника в зовнішньому середовищі – натуральна віспа, сибірка).

  • Епідемічний процес різко інтенсифікується завдяки швидкому і масовому переміщенню людей, а також великим їх скупченням.

  • Періодичність епідемічного процесу.



Густина населення.

  • Густина населення.

  • Скученість розміщення.

  • Народжуваність.

  • Формування організованих колективів.

  • Міграція.

  • Організація

  • профілактичних щеплень.



на ГРІ хворіє щороку кожний третій житель планети;

  • на ГРІ хворіє щороку кожний третій житель планети;

  • припадає 75 % всіх інфекційних захворювань, а в роки епідемій – до 90 %;

  • причина до 20 % втрат від тимчасової непрацездатності;

  • займають перше місце серед причин тимчасової непрацездатності;

  • з ГРІ повязаний розвиток хронічної патології серця, легень, нирок та ін.





гостра антропонозна вірусна хвороба з повітряно-крапельним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням; характеризується ураженням дихальних шляхів з вираженою інтоксикацією, гарячкою та помірними катаральними явищами.

  • гостра антропонозна вірусна хвороба з повітряно-крапельним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням; характеризується ураженням дихальних шляхів з вираженою інтоксикацією, гарячкою та помірними катаральними явищами.



Перші відомості про захворювання, яке перебігає із симптомами, характерними для грипу, містяться ще в античних сувоях (V-III ст. до н.е.).

  • Перші відомості про захворювання, яке перебігає із симптомами, характерними для грипу, містяться ще в античних сувоях (V-III ст. до н.е.).

  • Історичні факти стверджують, що уперше епідемію грипу, яка охопила Європу, у 1403 р. описав французький лікар Етьєн Паск’є. Прийнято вважати, що з того часу людство перенесло 20 пандемій цієї недуги.

  • Під час Першої світової війни (1918-1919 рр.) світ охопила друга пандемія грипу, під час якої перехворіло близько 500 млн людей і померло 20 млн.

  • Аналізуючи пандемії грипу протягом історії людства, вчені прогнозують виникнення їх у середньому 3-4 рази за століття. Так, протягом ХХ століття після пандемії грипу 1918-1919 рр. відбулись пандемії 1957-1958 і 1968-1969 рр.



Збудник грипу – Myxovirus influenzae належить до РНК-вірусів.

  • Збудник грипу – Myxovirus influenzae належить до РНК-вірусів.

  • Залежно від антигенної будови РНК, розрізняють три роди вірусу, які умовно позначають буквами А, В і С.

  • Віруси грипу малостійкі у довкіллі, протягом кількох годин за кімнатної температури вони руйнуються. При 4 °С суспензія вірусу зберігається життєздатною протягом місяця, а при -76 °С у ліофілізованому стані – необмежено довго.

  • Віруси грипу швидко гинуть під впливом звичайних, передусім хлоровмісних, дезінфектантів, кислот, лугів, ультрафіолетового опромінення.









- людина:

  • - людина:

  • 1) здорова особа

  • в кінці інкубаційного

  • періоду;

  • 2) хворий протягом усього періоду захворювання – в середньому 5-7 діб;

  • 3) реконвалесцент – доведено, що в окремих осіб вірус може зберігатись до 14-15 діб.



Передача збудника здійснюється повітряно-краплинним механізмом. Здорова людина заражається, вдихаючи видихуваний хворим інфекційний аерозоль з крапельок слини і катаральних виділень, на відстань до 2 м при чханні і до 2,0-3,5 м – при кашлі.

  • Передача збудника здійснюється повітряно-краплинним механізмом. Здорова людина заражається, вдихаючи видихуваний хворим інфекційний аерозоль з крапельок слини і катаральних виділень, на відстань до 2 м при чханні і до 2,0-3,5 м – при кашлі.

  • Украй обмежену роль у передачі «людських» вірусів грипу можуть відігравати контаміновані предмети побуту (рушник, носові хустинки тощо), на яких за сприятливих умов збудник може зберігати життєздатність протягом декількох діб.

  • Максимальна захворюваність грипом А припадає на зимово-весняну пору. Епідемії грипу В, як правило, виникають на початку весни.

  • Грип уражає всі вікові групи людей.

  • Інкубаційний період триває від декількох годин до 1-2 діб.



Епідемії грипу типу А трапляються, як правило, восени або взимку (Північна півкуля), навесні або влітку (Південна півкуля). Під час епідемії занедужує 25-40 % населення, особливо висока захворюваність серед дітей. Під час пандемій захворюваність 80-90 %. Тривалість спалахів становить 1-3 міс., після чого вірус знову зникає.

  • Епідемії грипу типу А трапляються, як правило, восени або взимку (Північна півкуля), навесні або влітку (Південна півкуля). Під час епідемії занедужує 25-40 % населення, особливо висока захворюваність серед дітей. Під час пандемій захворюваність 80-90 %. Тривалість спалахів становить 1-3 міс., після чого вірус знову зникає.

  • Епідемії грипу В, як правило, виникають на початку весни. Цьому сприяють такі фактори:

  • почастішання катарів верхніх дихальних шляхів,

  • вітамінний дефіцит і, як наслідок, – частковий імунодефіцит,

  • скупченість у приміщеннях.

  • Сезонні підвищення захворюваності грипом типу А виникають через кожні 1-2 роки, типу В – 3-4 роки.









Необхідна рання ізоляція хворого. Хворі з тяжкими й ускладненими формами грипу підлягають госпіталізації.

  • Необхідна рання ізоляція хворого. Хворі з тяжкими й ускладненими формами грипу підлягають госпіталізації.

  • Профілактичне розмежування організованих дитячих колективів (превентивне сезонне «накладання карантину» на дитячі садки та школи), заборона проведення велелюдних заходів у період епідемії грипу тощо.

  • Під час підвищеної захворюваності необхідне запровадження карантину й у лікувальних закладах.





В епідемічному осередку грипу контактним особам (у сім’ях, гуртожитках, на виробництві) дають таміфлю по 1 таб. або лейкоцитарний інтерферон по 5 крапель у кожний носовий хід 2-3 рази на день.

  • В епідемічному осередку грипу контактним особам (у сім’ях, гуртожитках, на виробництві) дають таміфлю по 1 таб. або лейкоцитарний інтерферон по 5 крапель у кожний носовий хід 2-3 рази на день.

  • Введення протигрипозного імуноглобуліну показане передусім для захисту дітей до 3 років, вагітних і дуже ослаблених осіб. Під час епідемії достатньо 2 ін’єкції по 3 мл з інтервалом у 2-3 тиж.

  • Планова неспецифічна профілактика – імунокорекція (загартування, УФ і лазерне опромінення рефлексогенних зон, екстракти ехінацеї, елеутерокока).



З метою специфічної профілактики використовують живі й інактивовані вакцини зі штамів вірусів А та В.

  • З метою специфічної профілактики використовують живі й інактивовані вакцини зі штамів вірусів А та В.

  • Живі вакцини вводять тільки інтраназально або перорально, інактивовані – також підшкірно і внутрішньошкірно.

  • В епідсезоні 2012-2013 років можуть використовуватися вакцини, які мають державну реєстрацію та пройшли на сьогодні лабораторний контроль якості:

  • ФЛЮАРИКС/FLUARIX;

  • ВАКСІГРИП/VAXIGRIP;

  • ІНФЛУВАК®/INFLUVAC®

  • Розвиток імунітету починається з 2-го дня після вакцинації, досягає максимуму на 15-30-й день після щеплення і триває всього 6-12 міс., що вимагає щорічного повторення вакцинації. Профілактична ефективність – 70-90 %.





















Хворіли в основному молоді люди до 30 років – 54,5 %, старші 60 років – 3,4 %.

  • Хворіли в основному молоді люди до 30 років – 54,5 %, старші 60 років – 3,4 %.

  • Перебіг хвороби важкий, з частими ускладненнями у вигляді позашпитальної вірусно-бактерійної пневмонії, з високою летальністю.





гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок рото- і носоглотки, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем.

  • гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок рото- і носоглотки, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем.

  • «Керована» інфекція.



Згадки про дифтерію зустрічаються з часів Гіппократа. Перший вірогідний опис належить греку Аретею, що спостерігав в I ст.. н.е. епідемію дифтерії в Єгипті і Сірії – «єгипетська», або «сірійська» виразка.

  • Згадки про дифтерію зустрічаються з часів Гіппократа. Перший вірогідний опис належить греку Аретею, що спостерігав в I ст.. н.е. епідемію дифтерії в Єгипті і Сірії – «єгипетська», або «сірійська» виразка.

  • Масштабні епідемії дифтерії спостерігалися в 16-17-му ст. в Іспанії і Італії, в 18-19-у – в Англії, Австрії, Німеччині та ін. країнах Європи.

  • 1826 р. Вперше як окрема нозологічна одиниця дифтерія описана П. Бретонно.

  • 1883-1884 рр. Збудник відкритий Т. Клебсом і Ф. Леффлером

  • 1888 р. Е. Берингом і Е. Ру одержана протидифтерійна сироватка, за що автори в 1902 р. були удостоєні Нобелівській премії.

  • 1913 р. Шик запропонував внутрішньошкірну пробу для виявлення осіб, чутливих до дифтерії.

  • 1923 р. Г. Рамон одержав дифтерійний анатоксин і запропонував імунізацію для активної профілактики хвороби.



Збудник дифтерії – дифтерійна бацила (Corynebacterium diphtheriae), відома також під назвою палички Клебса-Лефлера, належить до роду коринебактерій, грам (+), утворює сильний токсин, виділяє первинний некротизуючий фактор, гіалуронідазу, гемолітичний фактор і нейрамінідазу.

  • Збудник дифтерії – дифтерійна бацила (Corynebacterium diphtheriae), відома також під назвою палички Клебса-Лефлера, належить до роду коринебактерій, грам (+), утворює сильний токсин, виділяє первинний некротизуючий фактор, гіалуронідазу, гемолітичний фактор і нейрамінідазу.

  • Розрізняють три біовари (типи) – gravis, intermedius і mitis.

  • Коринебактерії стійкі у довкіллі (за кімнатної температури вони зберігають життєздатність до 15 діб, у воді та молоці – до 20 діб), добре зберігаються при висушуванні (до 6 міс.) і на холоді. Чутливі до високої температури (при нагріванні до 60 °С гинуть через 10 хв.) і звичайних дезінфектантів.







Інкубаційний період – 2-5 діб (зрідка можливе подовження інкубаційного періоду – максимум до 10 діб).

  • Інкубаційний період – 2-5 діб (зрідка можливе подовження інкубаційного періоду – максимум до 10 діб).

  • Заразний період розпочинається з кінця інкубаційного періоду, триває протягом клінічних проявів, а іноді й у стадії реконвалесценції. Тривалість заразливості хворого прямо пов’язана зі ступенем тяжкості недуги і зберігається протягом усього захворювання, звичайно від 2 до 4 тиж., в окремих випадках до 3-4 міс.

  • Набутий поствакцинний імунітет та імунітет, отриманий у результаті природного проепідемічування, в основному є антитоксичним.





Обов’язкова госпіталізація і лікування хворих. Виписка з лікарні після клінічного одужання і негативних результатів дворазового бактеріологічного дослідження, яке проводиться з проміжком у 2 доби. Допуск реконвалесцента дифтерії у дитячий заклад після додаткового дворазового дослідження на наявність збудника з негативним результатом.

  • Обов’язкова госпіталізація і лікування хворих. Виписка з лікарні після клінічного одужання і негативних результатів дворазового бактеріологічного дослідження, яке проводиться з проміжком у 2 доби. Допуск реконвалесцента дифтерії у дитячий заклад після додаткового дворазового дослідження на наявність збудника з негативним результатом.

  • Ушпиталення носіїв токсигенних дифтерійних паличок і санація антибіотиками (тетрациклін, еритроміцин, левоміцетин) протягом 5-7 діб. Результати перевіряють дворазовим бактеріологічним обстеженням через 3 доби після відміни антибіотиків.





Планова імунізація за календарем щеплень (вакцинація в 3, 4, 5 міс. вакциною АКДП, ревакцинація в 18 міс., 6, 14, 18 років вакциною АДП-М).

  • Планова імунізація за календарем щеплень (вакцинація в 3, 4, 5 міс. вакциною АКДП, ревакцинація в 18 міс., 6, 14, 18 років вакциною АДП-М).

  • Дорослим ревакцинація проводиться з інтервалом 10 років до 50 років, після 50 років – за епідемічними показаннями. Якщо немає відомостей, то вакцинація робиться двократно з інтервалом 1,5 міс, ревакцинація через 6-12 міс.



гостра інфекція дихальних шляхів, яка спричинюється менінгококом (Neisseria meningitidis) і клінічно перебігає у формі назофарингіту, менінгококцемії або менінгіту.

  • гостра інфекція дихальних шляхів, яка спричинюється менінгококом (Neisseria meningitidis) і клінічно перебігає у формі назофарингіту, менінгококцемії або менінгіту.



Менінгіт був відомий з глибокої давнини, про що свідчить опис клінічної картини цього захворювання античним лікарем Аретеєм. Як самостійну нозологічну форму вперше епідемічний цереброспінальний менінгіт описав М. В’єсо (M. Viesseux) під час спалаху цієї хвороби в Женеві у 1805 р. У 1887 р.

  • Менінгіт був відомий з глибокої давнини, про що свідчить опис клінічної картини цього захворювання античним лікарем Аретеєм. Як самостійну нозологічну форму вперше епідемічний цереброспінальний менінгіт описав М. В’єсо (M. Viesseux) під час спалаху цієї хвороби в Женеві у 1805 р. У 1887 р.

  • Менінгококова інфекція трапляється у вигляді спорадичних випадків і спалахів (групових випадків) менінгококового менінгіту; більшість випадків спостерігається у дітей віком до 5 років.

  • Тяжкість генералізованих форм менінгококової інфекції, часта інвалідність після перенесеної хвороби, висока летальність (при цереброспінальному менінгіті вона іноді досягає 10-20 %, а при енцефаліті – 90 %), навіть ця невисока захворюваність становить важливу медичну і соціальну проблему.



Збудник менінгококової інфекції – Neisseria meningitidis належить до родини Neisseriaceae роду Neisseria. Це аеробні нерухливі грамнегативні мікроорганізми, які в мазках мають вигляд диплококків, розташованих попарно у виді бобових зерен.

  • Збудник менінгококової інфекції – Neisseria meningitidis належить до родини Neisseriaceae роду Neisseria. Це аеробні нерухливі грамнегативні мікроорганізми, які в мазках мають вигляд диплококків, розташованих попарно у виді бобових зерен.

  • Менінгококи дуже нестійкі у довкіллі: швидко гинуть при висиханні, при відхиленні температури від 37 ºС. Типові дезінфектанти інактивують їх протягом декількох хвилин.

  • Менінгококи мають складну антигенну структуру. Зараз відомі наступні серогрупи: А, В, С, D, Н, J, К, L, X, Y, Z, W135. Найбільш небезпечні так звані епідемічні – А, В, С.





Менінгококова інфекція

  • Менінгококова інфекція

  • суворий антропоноз.

  • Розрізняють три категорії джерел:

  • 1) носії – найбільша група,

  • 2) хворі на менінгококовий назофарингіт – 10-30 % від усієї кількості джерел збудника,

  • 3) хворі на генералізовані форми – не більше 3 % від числа інфікованих осіб.

  • На 1 хворого на генералізовану форму менінгококової інфекції в рік припадає 45 000-50 000 носіїв.

  • Імунітет після перенесеного захворювання (у тому числі й носійства) напружений, тривалий, але типоспецифічний.





Менінгококцемія

  • Менінгококцемія





Раннє виявлення і специфічна медикаментозна санація маніфестних хворих, хворих на стерті форми менінгіту, з назофарингітами, й, особливо, «здорових» носіїв задля максимального обмеження можливостей поширення інфекції з осередку.

  • Раннє виявлення і специфічна медикаментозна санація маніфестних хворих, хворих на стерті форми менінгіту, з назофарингітами, й, особливо, «здорових» носіїв задля максимального обмеження можливостей поширення інфекції з осередку.

  • Обов’язкова реєстрація з надсиланням термінового повідомлення до санепідстанції випадків генералізованої форми менінгококової інфекції і бактеріально підтверджений назофарингіт.

  • При виявленні 5 i > випадків генералізованої форми менінгококової інфекції в одному осередку подають позачергове донесення в МОЗ країни.



Своєчасна нейтралізація джерела збудника

  • Своєчасна нейтралізація джерела збудника

  • Виявлення і госпіталізація хворих на менінгококовий менінгіт і сепсис; госпіталізація в інфекційну лікарню або ізоляція вдома хворих на менінгококовий назофарингіт та носіїв з осередків інфекції, до клінічного видужання;

  • виписування хворих дозволяється після дворазового бактеріологічного обстеження з негативним результатом, яке починають проводити після зникнення клінічних явищ і не раніше ніж через 3 доби після закінчення антибіотикотерапії, з інтервалами в 1-2 дні.

  • Медичне спостереження за контактними особами протягом 10 діб (термометрія, огляд шкіри і носоглотки) . Бактеріологічне обстеження - дітей двічі, дорослих одноразово.

  • 10-денний карантин на дитячий заклад, який відвідував хворий, санація виявлених носіїв антибіотиками (ампіцилін, еритроміцин).



Дезінфекція (провітрювання, кварцове опромінювання, вологе прибирання приміщень з використанням дезінфікуючих засобів).

  • Дезінфекція (провітрювання, кварцове опромінювання, вологе прибирання приміщень з використанням дезінфікуючих засобів).

  • У стаціонарах для хворих на менінгококову інфекцію суворо повинен дотримуватися санітарно-епідемічний режим; а персонал зобов’язаний носити маски. Заключну дезінфекцію в осередку не проводять.



За епідпоказаннями – щеплення менінгококовою вакциною серогруп А, В і С.

  • За епідпоказаннями – щеплення менінгококовою вакциною серогруп А, В і С.

  • З метою термінового імунного захисту дітям, які спілкувалися з хворими на діагностовану генералізовану форму менінгококової інфекції, у перші 7 днів після контакту одноразово внутрішньом’язово вводять імуноглобулін (з донорської або плацентарної крові) по 1,5 мл малюкам до 1 року і по 3 мл – дітям від 2 до 7 років.




















База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка