Вікторія Едуардівна шевченко художньо-технічне редагування різновидів текстового матеріалу



Дата конвертації29.05.2016
Розмір445 b.


Вікторія Едуардівна ШЕВЧЕНКО

  • Художньо-технічне редагування різновидів текстового матеріалу


Проблематика: різновиди текстового матеріалу, їх особливості і принципи оформлення та редагування.

  • План:

  • 1. 1. Драматичні твори

  • 1.1. Заголовки

  • 1.2. Ремарки

  • 1.3. Дійові особи та їх репліки

  • 2. Оформлення ритмізованого тексту

  • 2.1. Види ритмізованого тексту

  • 2.2. Розташування віршованих рядків

  • 2.3. Розбиття на строфи

  • 2.4. Підписи і дати

  • 3. Робота над додатково-допоміжним текстом

  • 3.1. Вступні та заключні тексти

  • 3.2. Епіграф, присвята, подяка

  • 3.3. Додатки і доповнення

  • 3.4. Фактичні відомості

  • 3.5. Пояснення, завдання



1. Драматичні твори

  • Основний текст драматичного твору – репліки, додатковий – ремарки й імена дійових осіб. Крім того, текст розбивається на дії, акти, картини і яви.



1.1 Заголовки

  • Заголовки драматичних творів, що позначають структуру видання, виділяють:

  • розрядкою;

  • великими літерами;

  • іншою гарнітурою.



1.2 Ремарки

  • При репліці в прозі крапку після імені переносять за ремарку, а ремарку пишуть з малої літери. Крапку усередині дужок у цьому випадку не ставлять.

  • Приклад: К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви - темна сила прилізла.

  • У віршованій репліці оформлення таке ж, але крапка не ставиться ні після імені, ні після ремарки.

  • Внутрішні ремарки після закінченого речення в середині чи кінці репліки пишуть з великої літери і закінчують крапкою перед дужкою, що закривається.

  • Приклад: К о п и с т к а. Ось воно! Впіймав! Провокація... От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця.) Попи - раз. (Загнув другого, третього.) Дяки - два. Монахи - три. Пани - чотири.



Для візуального відокремлення ремарок від іншого тексту, їх складають меншим кеглем (на 1-2 п.) порівняно зі шрифтом реплік. Авторські ремарки, що стоять усередині репліки не можуть починати нову сторінку.

  • У дужки текст зовнішніх ремарок не заключають. Якщо зовнішні ремарки стоять у новому рядку з абзацу, тоді їхній останній рядок центрують.

  • Приклад: Напровесні Копистка сидів у сільраді сам. Коли чує: бам-бам-бам! - задзвонили в церкві. Задзвонили - перестали.



1.3 Дійові особи та їхні репліки

  • Кожне ім’я переліку дійових осіб розміщують у новому рядку і виділяють розрядкою або напівжирним накресленням гарнітури основного тексту, або складають шрифтом ремарок другої і третьої груп, але рядки вирівнюють ліворуч з абзацного відступу.

  • Якщо після імені дійової особи міститься його характеристика, вік, вони відокремлюються від імені комою чи тире. У кінці тексту ставиться крапка.

  • Приклад: ДІЙОВІ ЛЮДИ

  • С м и к С е р г і й - голова сільради



Способи розташування імен дійових осіб:

  • в окремий рядок із вирівнюванням відповідно до графічної концепції видання, чи на середину, чи ліворуч;

  • Приклад: Д і д Ю х и м (обернувся, подивився на всіх)

  • Солдат пекла не боїться!..

  • ліворуч від реплік в окремий стовпець.

  • Приклад: М а з а й л о про себе. Ага! Це значить жучку звуть Толя,

  • Толька… (Голосно). Толька жучка

  • Удалая в рихлом сене, как в валнах…



Текст репліки прозового твору після зовнішньої ремарки починають від лівої межі формату набору (якщо ім’я складається з абзацним відступом). Перед продовженням репліки ім’я дійової особи не повторюють. Приклад: К о п и с т к а. Не Богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!.. Побіг Вася. (Закуривши, до Ганни.) От моя жінка цього б не зробила.

  • Якщо віршована репліка розділяється на дві особи, тоді друга частина її складається з відступом, рівним довжині першої частини того ж рядка, вимовленої першою дійовою особою.

  • Приклад: М а з а й л о демонстративно перебив

  • Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...

  • Б а р о н о в а - К о з и н о

  • В ажіданьї.

  • М а з а й л о

  • Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.



У віршованому драматичному творі колективні репліки оформляються так само, як і прозові, але репліки, що складають один віршований рядок, розміщують сходинками (наступна частина починається на рівні кінця попередньої), і перша репліка також починається з тире.

  • Кожна репліка різних осіб після імені колективної дійової особи – Діти, Солдати, Голоси – (крім першої) починається з тире, із вирівнюванням другої і наступної реплік по межі першої репліки. Приклад: С е л я н и. Підемо!

  • – Не треба!

  • – Не ходіть!



2. Оформлення ритмізованого тексту

  • 2.1 Види ритмізованого тексту



Стопа – сполучення сильного та слабкого місця у віршованому метрі, що повторюється і служить одиницею довжини вірша (наприклад, 2-, 3-, 4-стопні розміри віршів)

  • Якщо усі рядки віршованого твору рівностопні та складаються зі стоп однакової будови, їх початок розміщується від однієї вертикалі.

  • Приклад: Не одлюби свою тривогу ранню, –

  • той край, де обрію хвиляста каламуть,

  • де в надвечір’ї вітровії тчуть

  • єдвабну сизь, не віддані ваганню.



Оформлення віршів із рядками різних розмірів, що довільно чергуються, потребує набору від однієї вертикалі сусідніх рядків, тісно пов’язаних між собою римою чи за сенсом, навіть якщо вони нерівномірні (як у байках).

  • У деяких випадках особливості віршованої будови краще виявляються, якщо з відступом розташовані рядки з більшою кількістю стоп – це підкреслює закінчення строфи чи напівстрофи.

  • Приклад: Це ви, ви,

  • мої найрідніші люди:

  • тонко виспівує віттям

  • зголілий Чорторий,

  • син грав у футбола,

  • мати втішалася.



2.2 Розташування та оформлення віршованих рядків

  • Варіанти розташування віршів:

  • Кожний вірш на окремій сторінці або розвороті.

  • Кожний вірш із нової сторінки.

  • Упідверстку.



Відступ зліва визначається індивідуально для кожного вірша. Для розрахунку відступу при вирівнюванні посередині розрахунок проводиться за такою формулою: (a-b) / 4, Де: а – ємність повного рядка тексту даної гарнітури, кегля, накреслення і формату набору; b – ємність середнього рядка даного вірша.

  • Між двома частинами діалогу всередині вірша ставиться тире. Кожна частина діалогу може починатися з нового рядка або у тому ж рядку – на розсуд автора. Але, якщо наступна і попередня частина діалогу складають повний рядок, між ними тире не ставиться.

  • Приклад:



2.3 Розбиття на строфи

  • Строфи (від грецьк. strophe – поворот) – групи віршів (стоп), об’єднаних ритмічно і за змістом якою-небудь формальною ознакою, що повторюється періодично.



2.4 Підписи, дати, епіграфи

  • Прізвище та ім’я автора розміщують під віршованим твором із вирівнюванням праворуч. Якщо вірш перекладений, прізвище перекладача встановлюється ліворуч від автора.

  • Під останнім рядком лівої межі перед рядком з іменами автора і перекладача може бути зазначена дата написання твору.



3. Додатково-допоміжний текст

  • Додатковий текст містить потрібну читачеві інформацію, але не основну, тому зорово ці елементи видання повинні відрізнятися від основного тексту, мати визначене місце у виданні та сторінці, відповідати вимогам стандартів щодо змістового і графічного оформлення. Кожен із додаткових текстів виконує свою функцію у виданні і має бути відповідно оформлений.



3.1 Вступні та заключні тексти

  • Передмова – елемент службової частини видання, що характеризує надруковані у виданні твори для зацікавлення читача, кращої підготовки до ефективного читання з урахуванням особливостей видання. З передмови читач дізнається про особливості змісту, побудови, призначення, відмінності від інших близьких за темою і змістом видань.



Передмова у друкований твір не входить і є обов’язковою у наукових, виробничих, довідкових, навчальних виданнях.

  • У виданнях літературно-художніх найчастіше вміщують вступ.

  • Вступ – перша, вхідна частина твору, у якій автор починає розкривати тему.



Приклади передмов і вступів

  • Передмову або вступ розміщують на перших сторінках видання і починають такими заголовками (найчастіше зі спуском):

  • «Передмова»;

  • «Вступ»;

  • «До читача»;

  • «Передмова автора»;

  • «Передмова до українського видання»;

  • «Від видавництва».

  • Авторські передмови до перевидань розміщають у зворотному порядку їх номерів:

  • «Передмова до другого видання»;

  • «Передмова до першого видання».



Вступна стаття призначена допомогти читачеві краще, глибше, точніше, тонше, з урахуванням сучасних досягнень наукової думки, сприйняти художню чи наукову творчість письменника або вченого – автора твору.

  • Найчастіше вступна стаття супроводжує видання творів класики. Вона не може бути написана автором твору і є аналізом, осмисленням творчості чи твору, історико-літературним, науковим, теоретичним твором.



Післямова дуже близька за призначенням до вступної статті, але автор післямови значною мірою оперує матеріалом твору, оскільки передбачає, що читач вже з ним знайомий. Її розміщують після додатків, перед бібліографією, примітками, коментарями, покажчиками, оскільки до цих частин видання читач неодноразово звертається. Заголовок може бути типовим («Післямова») чи тематичним.

  • У висновках як структурному елементі, обов’язковому лише для наукових видань, наводять оцінку одержаних результатів роботи або її окремого етапу (негативних також) з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленої задачі; можливі галузі використання результатів роботи; народногосподарську, наукову, соціальну значущість.

  • Розташовують висновки безпосередньо після викладення твору, починаючи з нової сторінки.



Супровідна стаття за своїм призначенням узагальнює передмову, вступну і заключну частини. По суті, вона – самостійне багатопланове дослідження видання, щоносить не допоміжне значення, а є доповненням до твору.

  • Редакційна стаття – вид матеріалу періодичного видання, в якому виражається думка редакційного колективу, головного редактора або відомого журналіста, що працює в даному виданні.

  • Мета цієї статті – проаналізувати яку-небудь тему чи висловити думку редакції щодо певної події.



3.2 Епіграф, присвята, подяка

  • Епіграф вказує у стислій формі головний зміст, провідну ідею, надзавдання твору через яскраві цитати з творів відомих авторів, крилаті вислови, прислів’я чи афоризми. Він є невід’ємною частиною твору і ретельно підбирається автором.



Епіграф до всього твору, якщо йому не передує вступна стаття, вміщують на наступній сторінці після титулу і змісту, як правило непарній, з порожнім чи заповненим оборотом, або на спуску першої текстової сторінки, перед текстом твору і його заголовками у праву межу сторінки, або з великим відступом ліворуч (приблизно на половину формату набору); над таким епіграфом може бути тільки графічна заставка.

  • Епіграф до частини твору (глави, розділу) заверстується після заголовка цієї частини на шмуцтитулі чи спускній сторінці перед її текстом із проміжками не менше 20 п. над епіграфом і 12 п. під ним.



Присвятою називають напис на початку видання, у якій автор указує особу чи групу осіб, яким даний твір присвячується. Вона розміщується після заголовка твору до його тексту або на окремій сторінці, або на спуску початкової текстової сторінки у верхній частині зі спуском 1-2 кв. на вузький формат видільним шрифтом (курсив, курсив напівжирний, шрифт іншої гарнітури), кегль якого не менше за кегль основного тексту з відступом праворуч на 1/2 - 11/2 кв. чи на оптичній середині сторінки.

  • На початку видання також може міститися текст із вдячністю тим, хто допоміг авторові в роботі над твором і в підготовці видання, але цей текст може входити і в авторську передмову. Його розміщують після титульного аркуша, якщо він стосується видання в цілому, чи на звороті шмуцтитулу із заголовком твору, якщо він належить тільки йому.



3.3 Примітки, коментарі, додатки і доповнення

  • Примітки – порівняно короткі пояснення конкретного місця основного чи додаткового тексту, таблиці чи ілюстрації без широкого тлумачення змісту. Їх застосування обумовлюється необхідністю пояснення тексту, запобіганню його подвійного розуміння і перекручування.



Примітки

  • За змістом розрізняють:

  • значеннєві пояснення основного чи додаткового тексту;

  • переклад іншомовних слів, словосполучень, речень;

  • визначення термінів чи пояснення значення застарілих слів;

  • довідки про осіб, події, твори, які згадуються в основному тексті;

  • перехресні посилання, що зв’язують дане місце видання з іншими, в яких подані детальні чи додаткові відомості.



Внутрішньотекстові примітки тісно пов’язані з текстом твору і можуть бути розміщені всередині тексту або окремими рядками

  • Підрядковими примітками називають пояснення основного тексту, необхідні читачеві у процесі читання, винесені вниз сторінки.

  • До їх складу можуть входити наступні елементи: знак виноски, текст пояснення чи доповнення, текст примітки, авторська приналежність, вказівка про мову тексту, продовження чи закінчення примітки на наступній сторінці.



Текст примітки до таблиці розміщують під нею або внизу сторінки й відокремлюють лінією довжиною 30-40 мм, проведеною в лівій частині сторінки. Текст виноски починають з абзацного відступу та складають із мінімальним міжрядковим інтервалом. Приклад: «Він базується на використанні інтуїтивного прогнозування за методом Дельфи1». _______ 1 У стародавньому місті Дельфи....

  • Примітки-боковики доречні, якщо обсяг приміток майже дорівнює основному тексту. Вони зручні, оскільки читач може одночасно знайомитися як з основним текстом, так і з поясненнями, розташованими поряд, а за бажанням – пропустити примітки.



Затекстові примітки – пояснення основного тексту видання, винесені у кінець видання.

  • Затекстові примітки мають відносно самостійне значення, істотно не впливають на розуміння змісту твору і застосовуються у:

  • наукових виданнях із додатковими відомостями, що несуть важливу інформацію самі по собі (характеристику джерел дослідження, істотні фактичні дані) і можуть бути вивчені читачем окремо від основного тексту, або в ілюстрованому виданні, коли зображеннями зайнятий весь формат набору, або ж за великій кількості приміток;

  • науково-популярних і виробничих виданнях для порівняно малої групи читачів, коли примітки можуть бути потрібні не всім читачам;

  • ілюстрованих виданнях для збереження композиції видання;

  • художній літературі, щоб не відволікати від сприйняття основного тексту за їхньої невеликої кількості і значного обсягу, або якщо вони можуть бути прочитані після всього тексту.



Коментарі – додатково-допоміжні тексти, що містять тлумачення й оцінку твору (у цілому чи в окремих місцях) і тим допомагають читачеві глибоко зрозуміти його.

  • Коментарі можуть:

  • розкривати історичні обставини основного тексту;

  • пояснювати фрази, цитати, події, факти, значення особистостей, маловідомих читачеві деталей побуту, про які йдеться у творі;

  • висвітлювати історію видання, творчу історію твору чи інформувати про першу і найважливішу публікації.



Додатки – вид додаткового тексту (найчастіше наукового, навчального чи технічного), що доповнює, роз’яснює чи ілюструє текст і має цінність сам по собі, а не розтлумачує чи пояснює основний текст.

  • Додатки завжди вміщуються окремо від тексту – найчастіше у кінці видання – оскільки вони:

  • є самостійними творами чи дослідженнями, що розкривають положення основного тексту;

  • містять довідкові матеріали, до яких постійно звертаються;

  • не можуть бути послідовно розміщені в основній частині через великий обсяг або способи відтворення;

  • необхідні для повноти твору, але включення їх у повному обсязі до основної частини може порушити логіку викладу і композицію твору;

  • можуть бути вилучені для широкого кола читачів, але є необхідними для фахівців даної галузі.



Матеріали додатків не є другорядними відносно основного тексту, адже твір може бути виданий і без них, хоча цінність видання при цьому знизиться. Додатки вміщують саме для того, щоб розширити можливості використання видання, збагатити знання читачів.

  • За змістом і призначенням додатки бувають:

  • текстологічні (редакції і варіанти);

  • довідкові (таблиці статистичних даних, нормативні показники, таблиці, хронологічні списки, дати життя і діяльності, розрахункові формули;

  • документальні (документи, листи, розпорядження, постанови, накази);

  • бібліографічні (внутрішньокнижкові та внутрішньожурнальні бібліографічні покажчики чи списки);

  • додаткові тексти;

  • додаткові твори.



З.4 Фактичні відомості

  • Обґрунтованість цитування у тексті має бути виправданим, без дублювання у цитаті основного тексту і заміни цитати розвитком теми автором.



Оформлення текстів документів, відтворених за архівними джерелами вимагає особливого підходу, оскільки в них трапляються літери, символи, дати, скорочення, позначення, не зрозумілі сучасному читачеві.

  • Текст рукописних документів від кінця XVIII ст. відтворюється сучасним алфавітом. У документах початку XVI ст., відтворених у наукових виданнях для дослідників, зберігаються такі неуживані тепер літери:



Титло (від грецьк. titlos – надпис) – надрядковий знак, що вказує на скорочене написання слова чи цифрове значення букви в середньовічній латинській, грецькій і слов’янській писемності – у текстах документів розкривається (скорочені літери вписують у рядок).

  • При цьому, відновлені під титлами літери беруть у круглі дужки, якщо документ належить періоду до початку XVI ст., а видання наукового типу.

  • Приклад: ...м(а)т(е)рі, і за бл(а)г(о)с(ло)в(е)нням...

  • Примітка: якщо документ належить до періоду від початку XVI до кінця XVIII ст., то відновлені під титлами літери не позначають.



Скорочення в тексті не повинні суперечити виду видання, його читацькому і соціально-функціональному призначенню.

  • За способом скорочення розрізняють:

  • Графічні скорочення – замість опущених літер чи складів застосовують графічний знак:

  • а) крапка – при відсіканні кінцевої частини слова (м. – місто);

  • б) дефіс – при вилученні середньої частини слова (з-н – закон);

  • в) тире – замість початкової частини;

  • г) коса риска – при відсіканні кінцевої частини слів словосполучення (Ростов н/Д – Ростов-на-Дону).

  • Ініціальні абревіатури – скорочення, утворені з назв перших літер чи звуків слів, що входять у вихідне словосполучення, і вимовляються при читанні в скороченій, а не повній формі.

  • Складноскорочені слова, утворені зі слів скорочення, усі чи частина з яких вилучені (авіазавод – авіаційний завод).

  • Урізані слова отримують вилученням літер чи складів, крім початкових і кінцевих літер (млрд - м[і]л[ья]рд).

  • Змішані скорочення є поєднанням кількох перелічених вище способів.



3.5 Пояснення, завдання

  • Дидактичний матеріал складається з навчальних завдань, усе різноманіття яких можна звести до трьох основних:

  • рецептивних,

  • репродуктивних,

  • продуктивних.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка