Виникнення давньогрецького театру



Дата конвертації01.01.2017
Розмір445 b.



Виникнення давньогрецького театру

  • Театр (грец. еeathron – місце видовища) – споруда, призначена для драматичних вистав. Первісно у Давній Греції – місце урочистостей для відправки культу бога Діоніса.

  • Цей культ прийшов із Фракії і з блискавичною швидкістю поширився в VII ст. до н. е. по всій території країни, відтиснувши на другий план найвпливовіший на той час культ богині Деметри. В другій половині VI ст. до н. е. були встановлені свята на його честь: "Великі Діонісії (у березні), Ленеї (у січні) та Малі, або Сільські, Діонісії (у грудні).



Обов'язковим елементом культу Діоніса було виконання хором гімнів на його честь – дифірамбів. Дифірамбічний хор розташовувався півколом, складався з 50 хоревтів, підібраних за статевим і віковим принципом (хор юнаків, хор літніх жінок тощо), на чолі хору стояв заспівувач (ексархос). Поряд з дифірамбічним хором ще з VII ст. до н. е. існували старовинні сатирівські хори, учасники яких одягали на себе козлину шкуру й зображували козлоногих супутників Діоніса - сатирів. Танцями й рухами вони відтворювали міф про Діоніса.

  • Обов'язковим елементом культу Діоніса було виконання хором гімнів на його честь – дифірамбів. Дифірамбічний хор розташовувався півколом, складався з 50 хоревтів, підібраних за статевим і віковим принципом (хор юнаків, хор літніх жінок тощо), на чолі хору стояв заспівувач (ексархос). Поряд з дифірамбічним хором ще з VII ст. до н. е. існували старовинні сатирівські хори, учасники яких одягали на себе козлину шкуру й зображували козлоногих супутників Діоніса - сатирів. Танцями й рухами вони відтворювали міф про Діоніса.



Більшість дослідників схиляється до думки, що головним фактором для появи трагедії став саме культ Діоніса, народні свята на його честь. Видатний грецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель прямо твердить, що трагедія виникла «від заспівувачів дифірамбів». Саме слово «трагедія» безпосередньо пов'язане з дифірамбічним заспівом і складається з двох слів - «трагос» (козел) і «оде» (пісня), тобто «пісня козлів», що інколи ототожнювалися з сатирами, які були головними героями ранньої трагедії в її сатирівській стадії розвитку.

  • Більшість дослідників схиляється до думки, що головним фактором для появи трагедії став саме культ Діоніса, народні свята на його честь. Видатний грецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель прямо твердить, що трагедія виникла «від заспівувачів дифірамбів». Саме слово «трагедія» безпосередньо пов'язане з дифірамбічним заспівом і складається з двох слів - «трагос» (козел) і «оде» (пісня), тобто «пісня козлів», що інколи ототожнювалися з сатирами, які були головними героями ранньої трагедії в її сатирівській стадії розвитку.



На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, де провідною фігурою був заспівувач, який розповідав про події. Хор коментував вчинки героїв, звертався до глядачів. Театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали частиною державних свят — Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).

  • На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, де провідною фігурою був заспівувач, який розповідав про події. Хор коментував вчинки героїв, звертався до глядачів. Театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали частиною державних свят — Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).



Розквіт давньогрецького

  • Розквіт давньогрецького

  • театру припадає на IV-V ст. до

  • н. е. , особливо в “золоту добу”

  • афінської демократії за часів

  • правління Перікла.

  • Найбільшої популярності серед

  • драматичних жанрів набуває

  • трагедія, комедія, сатирівська

  • драма.

  • Починаючи з V ст. до н. е.

  • театр стає засобом ідейно-

  • виховного впливу на греків.



Антична історія передає, що першим афінським трагічним поетом був Феспід (VI ст.до н.е.). Перша постановка його трагедії (назва її невідома) відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік прийнято вважати роком народження світового театру.

  • Антична історія передає, що першим афінським трагічним поетом був Феспід (VI ст.до н.е.). Перша постановка його трагедії (назва її невідома) відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік прийнято вважати роком народження світового театру.

  • Феспіду приписують удосконалення масок і театральних костюмів. Але головним нововведенням Феспіда було виділення з хору одного виконавця, актора. Цей актор, або, як його називали в Греції, гіпокріт ("відповідач"), міг обертатися до хору з питаннями, відповідати на питання хору, зображувати по ходу дії різноманітних персонажів, покидати сценічну площадку і повертатися на неї.



Будова театру

  • Класичний театр складався з трьох

  • частин: театрону, орхестри і скене.

  • Театрон (від слова “теомай” дивлюсь) -

  • місця для глядачів, розташовані на схилі

  • пагорба.

  • Орхестра (або коністра) – друга частина

  • театру (від слова “орхеомай” – танцюю,

  • звідси і слово “оркестр”) – майданчик, де

  • розташовувся хор, включаючи корифея

  • (заспівувача).

  • Скене (схене) (намет для переодягання

  • акторів, сучасна сцена) – спочатку була

  • справді наметом, а пізніше дерев’яною,

  • потім кам’яною або мармуровою

  • будівлею.

  • Перед скене знаходився просценіум

  • (проскеній), де можливо грали

  • актори.





Організація театрального дійства



Головні ролі в трагедії, чоловічі й жіночі, виконував перший актор - протагоніст. Другий актор (девтерагоніст) і третій (тритагоніст), введені пізніше відповідно Есхілом і Софоклом, виконували менш значні ролі, але також чоловічі й жіночі. Оскільки актор виступав перед тисячами людей, був віддалений від публіки, у нього відпадала необхідність у мімічній грі. Проте необхідно було донести до глядачів певний трагічний настрій, в якому перебував герой,- а елліни нараховували 28 таких настроїв.

  • Головні ролі в трагедії, чоловічі й жіночі, виконував перший актор - протагоніст. Другий актор (девтерагоніст) і третій (тритагоніст), введені пізніше відповідно Есхілом і Софоклом, виконували менш значні ролі, але також чоловічі й жіночі. Оскільки актор виступав перед тисячами людей, був віддалений від публіки, у нього відпадала необхідність у мімічній грі. Проте необхідно було донести до глядачів певний трагічний настрій, в якому перебував герой,- а елліни нараховували 28 таких настроїв.



Це досягалося введенням трагічних масок, які водночас служили й своєрідними підсилювачами голосу. Зникаючи на мить у приміщенні скене, актор за ходом дії змінював одну маску на іншу , тобто досягав необхідного ефекту. Щоб поновити порушену пропорцію між головою (маска значно збільшувала її) і тілом актора, Есхіл увів котурни - черевики на дуже товстій підошві, що набагато збільшували зріст актора.

  • Це досягалося введенням трагічних масок, які водночас служили й своєрідними підсилювачами голосу. Зникаючи на мить у приміщенні скене, актор за ходом дії змінював одну маску на іншу , тобто досягав необхідного ефекту. Щоб поновити порушену пропорцію між головою (маска значно збільшувала її) і тілом актора, Есхіл увів котурни - черевики на дуже товстій підошві, що набагато збільшували зріст актора.



Будова давньогрецької драми

  • Первісно саме хор був стрижнем усієї трагедії, головним її персонажем. Входом хору на орхестру через два бокові входи (parodoi) й починалась вистава. Звідси й назва структурної частини трагедії – парод, тобто пісня, яку виконував хор, вступаючи на орхестру, пізніше трагедії відкривалися також прологом – «передмовою». Завершував трагедію переважно ексод – урочиста (часто похоронна) процесія хору, що покидав орхестру. У цих рамках чергувалися мовні й хорові сцени. Саме з діями хору та появою на орхестрі нового актора пов’язані назви всіх інших структурних частин трагедії: епісодій – діалогічна пісня хору та актора, стасим – пісня, яку виконував хор, залишаючись на орхестрі, коммосжалібна пісня, яку виконував актор, а хор відповідав йому рефреном. Таким чином, композиція трагедії була цілком вмотивована діями хору, який виконував роль так би мовити колективного актора.





Діячі театру



Драматичні жанри




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка