Європейська валютна система. Європейський валютний союз (I) Лекція 5



Дата конвертації17.06.2016
Розмір445 b.


Європейська валютна система. Європейський валютний союз (I)

  • Лекція 5


Новак А. Європейська інтеграція. Шанси для Польщі – досвід для України. – Перекл. з польськ. – Львів, 2006. – 192 с. (Розділ 5)

  • Новак А. Європейська інтеграція. Шанси для Польщі – досвід для України. – Перекл. з польськ. – Львів, 2006. – 192 с. (Розділ 5)

  • Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет та ін.; за ред. О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2003. – 784 с. (Ч.1, Розділ 5)

  • Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - Ч. IІ. Учебное пособие для вузов. - М.: 416 с. (с.32-37)

  • Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч.посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон, 2000-2003. – (“Modus vivendi”) (2-а книга, частина 3, с.243-258)

  • Turnovec, F.: Political Economy of European Integration. Karolinum, Charles University Press, Prague, 2003, chapter 2, pp. 23-26.



Оптимальні валютні зони

  • Оптимальні валютні зони

  • Європейський валютна система

  • Наступна тема (продовження):

  • Європейський валютний союз

  • Маастрихтські критерії

  • Механізм валютних курсів (ERM II)

  • Європейський Центральний Банк

  • Монетарна і фіскальна політика в межах ЄМС (EMU). Пакт стабільності та зростання



Оптимальна валютна зона (optimal currency area) = оптимальний валютний регіон:

  • Оптимальна валютна зона (optimal currency area) = оптимальний валютний регіон:

  • це географічний регіон, в межах якого використовується спільна валюта, що сприяє максимізації економічної ефективності.

  • Ця теорія часто застосовується для визначення того, на скільки певний регіон готовий до створення монетарного союзу.



Створення валютного союзу має сенс лише тоді, коли для всіх членів валютного союзу додаткові прибутки, пов'язані з його створенням, перевищують відповідні додаткові витрати (від застосування кількох валют)

  • Створення валютного союзу має сенс лише тоді, коли для всіх членів валютного союзу додаткові прибутки, пов'язані з його створенням, перевищують відповідні додаткові витрати (від застосування кількох валют)

  • Основний недолік: відмовляючись від номінальних валютних курсів на користь спільної валюти, країна втрачає ефективне знаряддя макроекономічного регулювання – здатність реагувати на внутрішні і зовнішні зміни попиту та пропозиції (шоки) через девальвацію або ревальвацію національної валюти. Якщо країна не має додаткових інструментів захисту, то вона несе економічні збитки.



Валютний союз можуть утворювати лише ті країни, які від початку:

  • Валютний союз можуть утворювати лише ті країни, які від початку:

  • Мають спільні або схожі економічні структури, тому наслідки від шоків справлятимуть приблизно однаковий (симетричний) вплив на їх економічний розвиток. У цьому випадку реагування шляхом зміни валютного курсу не потрібне;

  • Мають різні економічні структури, але можуть реагувати на асиметричні шоки (за відсутності інструменту валютних курсів) через вживання інших стабілізаційних заходів.





Критерії оптимальності валютної зони:

  • Критерії оптимальності валютної зони:

  • 1) мобільність факторів виробництва;

  • 2) відкритість економіки і її розмір;

  • 3) диверсифікованість виробництва;

  • 4) подібність темпів інфляції;

  • 5) економічна інтеграція;

  • 6) гомогенні преференції,

  • 7) політична інтеграція;

  • 8) інші критерії ( проксі-критерії).



Три основні передумови ОВЗ:

  • Три основні передумови ОВЗ:

  • Мобільність праці в межах регіону

  • Відкритість економік, що передбачає мобільність капіталу, а також гнучкість цін та заробітних плат

  • Автоматичний фіскальний трансфертний механізм перерозподілу грошей до зон/секторів, на які негативний вплив мають перші два критерії



Моделі, у межах якої розглядалися дві країни, постійно знаходяться в ситуації повної зайнятості і рівноваги платіжного балансу;

  • Моделі, у межах якої розглядалися дві країни, постійно знаходяться в ситуації повної зайнятості і рівноваги платіжного балансу;

  • Повна немобільність робочої сили між країнами;

  • Номінальна заробітна плата і ціни в короткостроковому періоді не могли змінюватися без виникнення безробіття;

  • Зміни реального курсу, а отже, конкурентноздатності економіки цілком визначаються коливаннями номінального обмінного курсу;

  • Політика центрального банку була спрямована на стримування інфляції;

  • В основі моделі лежав ефект зрушення попиту, який проявлявся у переході регіону від споживання товару, що виробляла країна А на споживання товару, що виробляла країна В.



Ситуація, коли країни А і В мають власні валюти:

  • Ситуація, коли країни А і В мають власні валюти:

  • Зрушення попиту приводить до безробіття і падіння рівня ВВП в країні А та зростання ВВП й інфляційного тиску в країні В, а також до негативного сальдо країни А і позитивного сальдо торгового балансу країни В.

  • У моделі виконується закон єдиної ціни (тобто, коли ріст попиту на продукцію країни В приводить до появи інфляційного тиску на ціни продукції усередині країни В, а також до подальшого росту пропозиції продукції). Це, у свою чергу, призводить до збільшення попиту на працю в країні В й у короткостроковому періоді до підвищення рівня заробітної плати, що також сприяє росту цін.

  • У країні А буде спостерігатися зниження цін на вироблену продукцію і рівня зайнятості.

  • Якщо дві країни мають різні валюти, то цього можна досягти зміною обмінного курсу.

  • Країна А мусить провести номінальну девальвацію її валюти по відношенню до валюти країни В з метою зменшення експортних цін країни А для відновлення попиту на її продукцію.

  • Альтернативно, за умов відсутності дій країн А, країна В для стримування цін повинна провести номінальну ревальвацію своєї валюти. При цьому країна В бере на себе частину тягаря адаптації в регіоні за рахунок зміцнення реального обмінного курсу.

  • У випадку, коли практикується фіксований обмінний курс, весь тягар, викликаний впливом шоку, цілком ляже на країну А, у якій будуть спостерігатися падіння виробництва і ріст безробіття. Отже, в цьому випадку оптимальною валютною політикою для розглянутих країн буде відхід від фіксованого обмінного курсу, що дозволяє нейтралізувати вплив шоку.





Якщо обидві країни мають спільну валюту, або продовжують застосовувати фіксований обмінний курс між їхніми національними валютами - виробництво і зайнятість в країні А можуть бути відновлені за допомогою інших методів:

  • Якщо обидві країни мають спільну валюту, або продовжують застосовувати фіксований обмінний курс між їхніми національними валютами - виробництво і зайнятість в країні А можуть бути відновлені за допомогою інших методів:

  • зниження номінальної заробітної плати, а отже, цін;

  • зміщення вверх кривої пропозиції товарів, вироблених всередині країни А через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну Б;

  • експансіоністська фіскальна політика в країні А.



Р. Манделл провів аналіз моделі двох країн — А та Б.

  • Р. Манделл провів аналіз моделі двох країн — А та Б.

  • Він дійшов висновку, що зменшення попиту в країні А на користь Б, за незмінних інших умов, веде до зростання безробіття в країні А та збільшення зайнятості в країні Б.

  • У цій ситуації міграція робочої сили з країни А до країни Б може повернути економіку до стану рівноваги, тобто усунути негативні наслідки шоку пропозиції без застосування номінального валютного курсу як регулятивного інструменту. Однак відновлення рівноваги можливе лише за умови достатньої мобільності фактора праці. Якщо ця вимога не виконується, то створення валютного союзу означатиме для його членів перевищення витрат над прибутками, отже, є неприйнятним.





Модель двох країн — А та Б.

  • Модель двох країн — А та Б.

  • Зменшення попиту в країні А на користь Б, за незмінних інших умов, веде до зростання безробіття в країні А та збільшення зайнятості в країні Б.

  • Після трансформації попиту країна А знижує рівень заробітної платні. Тим самим ціни на її товари зменшуються, що робить їх привабливішими для кінцевих споживачів. Підвищення конкурентоспроможності товарів країни А щодо товарів країни Б повертає попит до стану рівноваги.





Європейська валютна система (1979 - 1998 рр.)

  • Європейська валютна система (1979 - 1998 рр.)

  • Європейський валютний союз (1998 - до тепер)



Доповідь про валютну політику в Західній Європі П. Вернер подав у жовтні 1970р. Він виходив з того, що без узгодження загальноекономічної політики європейських країн неможлива стабілізація монетарної сфери країн-членів ЄЕС, що майже унеможливлює загальний процес інтеграції.

  • Доповідь про валютну політику в Західній Європі П. Вернер подав у жовтні 1970р. Він виходив з того, що без узгодження загальноекономічної політики європейських країн неможлива стабілізація монетарної сфери країн-членів ЄЕС, що майже унеможливлює загальний процес інтеграції.

  • П. Вернер пропонував для нового інтеграційного утворення назву “Економічний і валютний союз”.

  • * План Вернера передбачав створення Економічного і валютного союзу (ЕВС) — Economic and monetary union (EMU); існуюче нині європейське інтеграційне утворення має назву Європейський валютний союз (ЄВС) — European monetary union (EMU). Англійські абревіатури мають однакове написання, але різний економічний зміст (!).



План Вернера передбачав:

  • План Вернера передбачав:

  • перехід країн-членів до повної конвертованості валют,

  • скасування меж коливання їх курсів,

  • фіксування паритетів,

  • абсолютну свободу руху капіталу.

  • Крім того, наголошувалося на необхідності координації економічної політики та створенні засад для здійснення спільної для ЄЕС валютної політики і забезпечення країн-членів співтовариства засобами ліквідності.



Процес створення валютного союзу П. Вернер поділяв на три етапи.

  • Процес створення валютного союзу П. Вернер поділяв на три етапи.

  • Перший етап — підготовчий (закладання економічних підвалин і підготовка місця для інституціонального розвитку майбутнього союзу).

  • Другий етап — поєднання економічного та інституціонального процесів попереднього етапу. На цьому етапі валютні курси мали визначатися лише спільною угодою країн-членів. На перших двох етапах передбачалася зростаюча політична координація з метою уможливлення здійснення спільної політики щодо складання державних бюджетів. Інституціональні заходи на другому етапі було зведено до мінімуму: пропонувалося створення лише Європейського фонду валютної співпраці (ЄФВС), на який покладалося завдання управління резервами країн-членів, централізації розрахунків між центральними банками, що виникли внаслідок здійснення валютних інтервенцій, і надання коротко- і середньострокових кредитів.

  • Третій етап — остаточна фіксація валютних курсів і здійснення централізованої монетарної політики спільним центральним банком.



Розпад Бреттон-Вудської системи унеможливив звуження коливань європейських валют одна щодо одної, і це розглядалося як базова умова створення валютного союзу.

  • Розпад Бреттон-Вудської системи унеможливив звуження коливань європейських валют одна щодо одної, і це розглядалося як базова умова створення валютного союзу.

  • У березні-квітні 1972 р. після підписання Смітсонівської угоди Резолюцією Ради Співтовариства було запроваджено знамениту європейську "змію в тунелі", яка й визначала можливості коливання валют країн-членів ЄЕС.

  • Спочатку дія "валютної змії" поширювалася на шість країн-членів ЄЕС (Бельгію, Францію, Німеччину, Італію, Люксембург і Нідерланди) та на Великобританію.



Принцип дії базувався на двох правилах:

  • Принцип дії базувався на двох правилах:

  • курс валюти, що має найбільшу вартість, не повинен перевищувати більш як на 2,25% курс валюти, що має найменшу вартість, тобто всі валюти повинні розташовуватися всередині "змії", завширшки 25%;

  • вся "змія", тобто курси всіх валют, не повинні згідно із Смітсонівською угодою відхилятися більш як на 2,25% від курсу долара, тобто мають знаходитися у межах тунелю завширшки 4,5%.



Через ризик виходу певної валюти за межі "змії" починав діяти спеціальний механізм:

  • Через ризик виходу певної валюти за межі "змії" починав діяти спеціальний механізм:

  • центральний банк, що випускав найсильнішу валюту, зобов'язаний був купувати за долари на своєму національному ринку найслабкішу валюту, а центральний банк, що мав найслабшу валюту, навпаки, повинен був продавати за долари валюту, що мала найсильніші позиції. Завдяки таким операціям найсильніша валюта втрачала свою вартість, а курс найслабкішої валюти зростав.

  • Через світову валютну кризу 1972-1973 pp. британський та італійський уряди вирішили вивести свої валюти з "валютної змії", а в березні 1973 p., з остаточним розпадом Бреттон-Вудської системи, припинив своє існування і тунель: європейські валюти отримали змогу вільно коливатися щодо долара, не залишаючи, однак, меж "валютної змії".

  • У тому чи іншому вигляді вона проіснувала до 1979 р. До її складу входили валюти шести країн (Німеччини, Нідерландів, Данії, Норвегії, Бельгії та Люксембургу), однак суттєвого економічного значення "валютна змія" вже не мала.



березень 1975 р. - створення єдиної європейської розрахункової одиниці ЕКЮ (European Currency Unit, ECU).

  • березень 1975 р. - створення єдиної європейської розрахункової одиниці ЕКЮ (European Currency Unit, ECU).

  • 6-7 липня 1978 p. з ініціативи Р. Дженкінса і за підтримки Президента Франції Ж. Д'Естена та федерального канцлера Німеччини Г. Шмідта Європейська рада прийняла рішення про утворення Європейської валютної системи.



створення зони монетарної стабільності, що передбачало підтримання низьких темпів інфляції і стабільних валют­них курсів;

  • створення зони монетарної стабільності, що передбачало підтримання низьких темпів інфляції і стабільних валют­них курсів;

  • забезпечення ефективнішої співпраці країн-членів у галузі економічної політики;

  • послаблення світової валютної нестабільності завдяки здійсненню спільної політики щодо третіх країн.



ЄВС базувалася на так званому механізмі валютних курсів (exchange rate mechanism, ERM), що складався з чотирьох компонентів:

  • ЄВС базувалася на так званому механізмі валютних курсів (exchange rate mechanism, ERM), що складався з чотирьох компонентів:

  • ЕКЮ,

  • сітки паритетів,

  • індикатора відхилення,

  • системи кредитування.



Європейська розрахункова одиниця ЕКЮ — штучно створений резервний і розрахунковий засіб, який виконував також функцію міри вартості.

  • Європейська розрахункова одиниця ЕКЮ — штучно створений резервний і розрахунковий засіб, який виконував також функцію міри вартості.

  • Визначалася вартість ЕКЮ — на основі валютного кошика.

  • Для обчислення вартості ЕКЮ необхідно було визначити:

  • а) валюти, що входять до кошика;

  • б) частки окремих валют у валютному кошику;

  • в) центральні (офіційно встановлені) ЕКЮ-курси або двосторонні центральні курси валют, що входять до кошика.



До валютного кошика ЕКЮ входили валюти дванадцяти європейських країн з чітко фіксованим внеском bi - кожної валюти до кошика, тобто щоб визначити вартість одногр ЕКЮ треба було до 3,301 бельгійського франка додати 0,08784 британського фунта стерлінгів і т. д.

  • До валютного кошика ЕКЮ входили валюти дванадцяти європейських країн з чітко фіксованим внеском bi - кожної валюти до кошика, тобто щоб визначити вартість одногр ЕКЮ треба було до 3,301 бельгійського франка додати 0,08784 британського фунта стерлінгів і т. д.



Розмір внеску встановлювався за рішенням Ради міністрів ЄЕС на основі трьох головних критеріїв:

  • Розмір внеску встановлювався за рішенням Ради міністрів ЄЕС на основі трьох головних критеріїв:

  • частки країни у внутрішньоєвропейській торгівлі;

  • частки країни у ВНП країн-членів ЄЕС;

  • внеску країни у механізм короткострокової валютної підтримки.

  • Валютний кошик переглядався кожні п'ять років.

  • За необхідності внески валют змінювалися. Остання така зміна відбулася 21 вересня 1989 р. і була пов'язана із запровадженням до кошика двох нових валют: іспанської песети і португальського ескудо.

  • З набранням чинності Маастрихтською угодою 1 листопада 1993 р. кошик ЕКЮ став фіксованим, і валюти трьох країн, що приєдналися до ЄС (у 1993 р. ЄЕС було перейменовано на.Європейський Союз — ЄС) у 1995 p., до нього не ввійшли.



Між центральним курсом щодо ЕКЮ і двосторонніми центральними курсами існував певний зв'язок у такому ви­гляді:

  • Між центральним курсом щодо ЕКЮ і двосторонніми центральними курсами існував певний зв'язок у такому ви­гляді:

  • де eDM/GBP - двосторонній центральний курс між німецькою маркою і британським фунтом стерлінгів;

  • e dm/ecu ~ Центральний ЕКЮ-курс німецької марки;

  • E £/ЕCU ~ Центральний ЕКЮ-курс британського фунта стерлінгів.

  • Це означає, що для розрахунку двостороннього курсу між двома валютами необхідно було мати центральні ЕКЮ-курси обох валют.



Ринковий валютний курс ЕКЮ міг відхилятися від центрального курсу. Розрахувати ринковий валютний курс ЕКЮ, наприклад німецької марки, що виражений у певній валюті, припустимо, в німецьких марках, можна за формулою:

  • Ринковий валютний курс ЕКЮ міг відхилятися від центрального курсу. Розрахувати ринковий валютний курс ЕКЮ, наприклад німецької марки, що виражений у певній валюті, припустимо, в німецьких марках, можна за формулою:

  • де, е DM/ECU ~ ринковий курс ЕКЮ в одиницях німецької марки;

  • bi - чітко фіксований внесок кожної валюти до кошика;

  • e Dм/і ~ двосторонній ринковий курс німецької марки щодо валюти i;

  • n - кількість валют у кошику.



Використовуючи фіксовані внески країн у валютний кошик і вартість ЕКЮ, виражену у валюті і, розраховують частку аi валюти в кошику ЕКЮ:

  • Використовуючи фіксовані внески країн у валютний кошик і вартість ЕКЮ, виражену у валюті і, розраховують частку аi валюти в кошику ЕКЮ:

  • Оскільки внесок валюти є фіксованим, фактична частка цієї валюти в кошику зменшуватиметься за знецінення валюти щодо ЕКЮ і зростатиме у протилежному випадку.





Офіційний ЕКЮ створювався переданням центральними банками Європейському валютному інституту, що виконував роль валютного центру ЄВС, 20% своїх золотих і валютних резервів. Він використовувався насамперед для вирівнювання сальдо інтервенцій між центральними банками. Саме через це ЕКЮ визначався як резервний актив, хоча центральні банки окремих країн включали до резервних активів і приватні ЕКЮ.

  • Офіційний ЕКЮ створювався переданням центральними банками Європейському валютному інституту, що виконував роль валютного центру ЄВС, 20% своїх золотих і валютних резервів. Він використовувався насамперед для вирівнювання сальдо інтервенцій між центральними банками. Саме через це ЕКЮ визначався як резервний актив, хоча центральні банки окремих країн включали до резервних активів і приватні ЕКЮ.

  • У рамках ЄВС офіційний ЕКЮ виконував такі функції:

  • базової величини механізму валютних курсів. Завдяки цьому окремі валюти були пов'язані між собою;

  • функцію еталонної одиниці для індикатора відхилень. Встановлення еталонної одиниці відповідало вимозі мати у валютній системі попереджувальний засіб, який би своєчасно виявляв валютні проблеми всередині ЄЕС. З цією метою використовувалося відхилення ринкового ЕКЮ-курсу певної валюти від її центрального ЕКЮ-курсу;

  • функцію одиниці вартості в механізмі інтервенцій і механізмі кредитування;

  • функцію інструменту для розрахунку між центральними банками країн-членів ЄЕС. Усі розрахунки щодо операцій кредитування чи інтервенцій здійснювалися в ЕКЮ. Отже, на доповнення до резервного активу офіційний ЕКЮ був і розрахунковою одиницею.



Приватний ЕКЮ:

  • Приватний ЕКЮ:

  • являв собою деноміновані в ЕКЮ цінні папери та активи комерційних банків. У ЄВС він активно використовувався приватними ринковими агентами лише за згоди учасників ринку.

  • використовувався він і в міжнародних міжбанківських розрахунках; в операціях між банківськими і небанківськми установами, в операціях з облігаційними позиками;

  • для опосередкування торговельних розрахунків.

  • Таким чином, приватний ЕКЮ виконував функції, ідентичні функціям офіційного ЕКЮ. Приватне використання ЕКЮ формувало його ринкову вартість, яка могла бути відмінною від офіційно встановленої (стовпчики 5 і 9 табл. 2). Поступово в усіх країнах ЄЕС і багатьох інших державах ЕКЮ було визнано як самосійну і повноцінну валюту. І це за умов, що емісія ЕКЮ у формі паперових грошей і монет не здійснювалася, і він існував лише у формі запису на рахунках.



Ринковий курс валюти країни-члена ЄЕС мав перебувати в межах ± 2,25% від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках — в межах ± 6%. Ці межі було розширено лише під впливом різких валютних коливань у серпні 1993 р. і встановлено нову межу: ± 15%.

  • Ринковий курс валюти країни-члена ЄЕС мав перебувати в межах ± 2,25% від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках — в межах ± 6%. Ці межі було розширено лише під впливом різких валютних коливань у серпні 1993 р. і встановлено нову межу: ± 15%.

  • Сам механізм підтримання стабільного курсу був відносно простим: як тільки виникала загроза виходу валютного курсу між двома валютами на вільному ринку за встановлені межі, центральні банки обох країн зобов'язані були здійснювати інтервенції у необмежених обсягах (так звані обов'язкові інтервенції).

  • Наприклад, якщо внаслідок знецінення французького франка двосторонній ринковий курс німецької марки щодо французького франка відхилявся від свої центрального значення на встановлену величину (2,25% або 6% або 15%), Німецький Бундесбанк зобов'язаний був купувати франки за марки, а Французький національний банк — продавати марки за франки.



Індикатор відхилення (divergence indicator, DI) – індикатор, що вимірював відхилення поточного ринкового ЕКЮ-курсу певної європейської валюти від її центрального ЕКЮ-курсу у відсотках від максимально дозволеного відхилення:

  • Індикатор відхилення (divergence indicator, DI) – індикатор, що вимірював відхилення поточного ринкового ЕКЮ-курсу певної європейської валюти від її центрального ЕКЮ-курсу у відсотках від максимально дозволеного відхилення:

  • де DIі – значення індикатора відхилення для валюти і;

  • MDi – значення максимального відхилення для валюти і.

  • MDi = межі коливання для валюти і * (1- аі)

  • де аі – ідеальна частка валюти і в кошику ЕКЮ:



Фінансування інтервенційної діяльності центральних банків країн, що входили до механізму валютних курсів, за необхідності могло здійснюватися за допомогою кредитів. В цілому Європейська валютна система надавала кредити трьох видів:

  • Фінансування інтервенційної діяльності центральних банків країн, що входили до механізму валютних курсів, за необхідності могло здійснюватися за допомогою кредитів. В цілому Європейська валютна система надавала кредити трьох видів:

  • надкороткострокові,

  • короткострокові,

  • середньострокові.



За критерієм рівня валютної стабільності ЄВС період функціонування Європейської валютної системи поділяють на три етапи:

  • За критерієм рівня валютної стабільності ЄВС період функціонування Європейської валютної системи поділяють на три етапи:

  • І етап (1979-1987): одинадцять змін центральних курсів, які характеризувалися зростанням вартості німецької марки щодо валют інших країн-учасниць. Така ситуація була наслідком зовнішньої нерівноваги як реакції на відмінності у процентних ставках різних країн. Часті, але незначні зміни центральних курсів і контроль за рухом капіталу в окремих країнах стабілізуюче впливали на ЄВС. Масові зміни центрального курсу спостерігалися на початку 80-х років, коли протягом трьох років (1981-1983) відбулося 6 таких змін.

  • ІІ етап (1987-1992): період відносної валютної стабільності. Відбулися незначні зміни центрального курсу щодо ескудо, ліри і фунта стерлінгів, а німецька марка була якірною валютою, тобто німецький Бундесбанк був єдиним центральним банком у Європі, який здійснював незалежну грошову політику з метою забезпечення валютної стабільності. Інші центральні банки орієнтувалися на його дії з тим, щоб утримувати свої темпи інфляції, а відтак і валютні курси на стабільному рівні щодо німецької марки.

  • ІІІ етап (1992-1998): з вересня 1992 p. ЄВС охопила перманентна валютна криза, спричинена, з одного боку, відхиленнями в економічному розвитку західноєвропейських країн (Європа двох швидкостей), а з іншого — особливою економічною ситуацією в Німеччині після її об'єднання. В більшості випадків індикатор відхилення не відігравав жодної ролі, а нові значення центрального курсу встановлювалися на основі суто політичних, а не економічних міркувань.



У 1998 р. Європейська валютна система перестала функціонувати. Головними причинами її розпаду були:

  • У 1998 р. Європейська валютна система перестала функціонувати. Головними причинами її розпаду були:

  • Відмінності в темпах інфляції. Для Португалії, Іспанії, Великої Британії, Італії та Греції типовим було перевищення темпів інфляції порівняно із Францією, Німеччиною та іншими країнами. Відтак для цих країн характерним було реальне завищення вартості їх валют, що вимагало систематичного здійснення політики, спрямованої на зменшення рівня інфляції. Оскільки більшість країн не була готова до політики низьких процентних ставок, вона вдалася до девальвації валюти або вийшла з механізму валютних курсів.

  • Недовіра до окремих центральних банків. Такі країни, як Франція, Бельгія і Данія, успішно здійснювали стабілізаційну грошову політику і досягли відносної стабільності своєї валюти. Однак, незважаючи на це, на початку кризи французькому франку не вдалося уникнути знецінення через різке зростання рівня безробіття і очікування багатьма учасниками ринку докорінної зміни валютних і внутрішньоконюнктурних орієнтирів грошової політики. Довіра до французької політики стабілізації булп нестійкою. Така ситуація склалася і в Бельгії та Данії.

  • Об'єднання Німеччини, що вплинуло на валютну ситуацію в ЄЕС.

  • Несумісність абсолютної мобільності капіталу, фіксованих валютних курсів і грошово-політичної незалежностів одній валютній системі.






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка