За глибиною розташування: поверхневі і глибокі



Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.





























Гемангіоми — це дизембріопластичні пухлини, які розвиваються доти, поки не закінчиться повне диференціювання у будові їх клітин . Згідно з наявними класифікаціями гемангіоми щелепно-лицевої ділянки розподіляють таким чином:

  • Гемангіоми — це дизембріопластичні пухлини, які розвиваються доти, поки не закінчиться повне диференціювання у будові їх клітин . Згідно з наявними класифікаціями гемангіоми щелепно-лицевої ділянки розподіляють таким чином:

  • За походженням: вроджені (95—96 %) і набуті, що найчастіше виникають після травматичних ушкоджень м'яких тканин.

  • За глибиною розташування: поверхневі і глибокі (що не деформують тканини).

  • За місцем розташування: у м'яких тканинах і кістках (внутрішньощелепні гемангіоми).

  • За будовою: капілярні, або прості; кавернозні, або печеристі; гроноподібні, або розгалужені; змішані.

  • За судинами, із яких походять гемангіоми: артеріальні, венозні, артеріо­венозні.



Скарги. У разі капілярної гемангіоми батьки скаржаться лише на наявність червоної плями, що швидко чи повільно збільшується або не росте, але ніколи не підвищується над поверхнею шкіри. Досить часто спостерігаються капілярні гемангіоми типу винної плями, які охоплюють великі ділянки. Ділянка шкіри в таких випадках має вигляд плями, насиченої кров'ю, від червоного до синюшного відтінку мал. Деякі лікарі відносять такі гемангіоми до гемангіоматозних невусів та капілярних ангіодисплазій.

  • Скарги. У разі капілярної гемангіоми батьки скаржаться лише на наявність червоної плями, що швидко чи повільно збільшується або не росте, але ніколи не підвищується над поверхнею шкіри. Досить часто спостерігаються капілярні гемангіоми типу винної плями, які охоплюють великі ділянки. Ділянка шкіри в таких випадках має вигляд плями, насиченої кров'ю, від червоного до синюшного відтінку мал. Деякі лікарі відносять такі гемангіоми до гемангіоматозних невусів та капілярних ангіодисплазій.



Клініка. Кавернозні гемангіоми лиця, особливо значні за розміром, спотворюють його, спричиняють деформацію органів ротової порожнини, підлеглих тканин . Локалізуючись на язиці, губі, щоці, привушних ділянках, пухлина зумовлює не лише деформацію, а й функціональні розлади у вигляді порушення жування, зми­кання губ, рухів щелепи тощо. У разі травмування утворення виникає значна кровотеча, може розвинутися запалення. Характерним є симптом спустошення — наповнення. Шкіра над поверхнево розташованою кавернозною гемангіомою червоного або синюшного кольору, а в разі глибокої її локалізації може не змінюватися. Підсилення судинного малюнка шкіри над пухлиною є важливим симптомом глибоких кавернозних гемангіом. Деформація відповідної ділянки може бути незначною. Частою ознакою кавернозної гемангіоми є ділянки змішаної форми гемангіоми на поверхні шкіри над каверномою (частіше у привушних ділянках). У разі венозних кавернозних гемангіом у їх товщі пальпаторно можна виявити флеболіти, що звичайно з'являються після 10-літнього віку.

  • Клініка. Кавернозні гемангіоми лиця, особливо значні за розміром, спотворюють його, спричиняють деформацію органів ротової порожнини, підлеглих тканин . Локалізуючись на язиці, губі, щоці, привушних ділянках, пухлина зумовлює не лише деформацію, а й функціональні розлади у вигляді порушення жування, зми­кання губ, рухів щелепи тощо. У разі травмування утворення виникає значна кровотеча, може розвинутися запалення. Характерним є симптом спустошення — наповнення. Шкіра над поверхнево розташованою кавернозною гемангіомою червоного або синюшного кольору, а в разі глибокої її локалізації може не змінюватися. Підсилення судинного малюнка шкіри над пухлиною є важливим симптомом глибоких кавернозних гемангіом. Деформація відповідної ділянки може бути незначною. Частою ознакою кавернозної гемангіоми є ділянки змішаної форми гемангіоми на поверхні шкіри над каверномою (частіше у привушних ділянках). У разі венозних кавернозних гемангіом у їх товщі пальпаторно можна виявити флеболіти, що звичайно з'являються після 10-літнього віку.





Клініка. У дітей перших двох років життя така гемангіома має найактивніший ріст. Звичайно вона розташовується у 2—3 анатомічних ділянках, спричиняючи явну деформацію тканин лиця, при цьому функції (дихання, ссання, жування) можуть не порушуватися. Улюблена локалізація її - привушно-жувальна ділянка, щока, губа, ніс. Пухлина має горбисту поверхню, покриту багряно-синюшною або червоною шкірою, безболісна та гаряча на дотик, м’яко-еластичної консистенції. Симптом спустошення — наповнення позитивний. Часто представлена кавернами та гроноподібними гемангіоматозними ділянками.

  • Клініка. У дітей перших двох років життя така гемангіома має найактивніший ріст. Звичайно вона розташовується у 2—3 анатомічних ділянках, спричиняючи явну деформацію тканин лиця, при цьому функції (дихання, ссання, жування) можуть не порушуватися. Улюблена локалізація її - привушно-жувальна ділянка, щока, губа, ніс. Пухлина має горбисту поверхню, покриту багряно-синюшною або червоною шкірою, безболісна та гаряча на дотик, м’яко-еластичної консистенції. Симптом спустошення — наповнення позитивний. Часто представлена кавернами та гроноподібними гемангіоматозними ділянками.



Скарги батьків або дитини на наявність безболісного новоутворення, що з'явилося після травми відповідної ділянки, швидко росте та кровоточить під час доторкування.

  • Скарги батьків або дитини на наявність безболісного новоутворення, що з'явилося після травми відповідної ділянки, швидко росте та кровоточить під час доторкування.

  • Клініка. На ранніх стадіях розвитку пухлина має гладеньку поверхню яскраво-червоного кольору, легко кровоточить у разі мінімальної травматизації, блідне під час натискання, може звиразковуватися та некротизуватися з виділенням гнійно-кров'янистого секрету. Локалізується переважно на щоках, губах, слизовій оболонці ротової порожнини .



  • Склерозивна терапія

  • Метод діатермокоагуляції

  • Висічення

  • Метод емболізації привідних судин гемангіоми

  • Метод рентгенотерапії

  • Метод селективного фототермолізису

  • Метод заповнення внутрішньокісткових гемангіом полімерним адгезивом КЛ-3



Лімфангіома (lymphangioma) — пухлина дизембріогенетичного походження, що розвивається з лімфатичних судин. Лімфангіоми спостерігаються у 5— 10% випадків усіх доброякісних пухлин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Виявляються частіше у віці до 1 року. Улюблена локалізація — м'які тканини лиця, шиї і язика. Пухлина характеризується повільним, але прогресивним ростом. Нерідко вона супроводжується іншими вадами розвитку: гемангіомою, нейро­фіброматозом, атрофією м'язів обличчя. Дуже рідко можлива вікова регресія пухлин за рахунок спустошення лімфатичних судин, розростання та склерозу проміжної тканини. Таким чином невелика лімфангіома може перетворитися на м'яку рубцову тканину

  • Лімфангіома (lymphangioma) — пухлина дизембріогенетичного походження, що розвивається з лімфатичних судин. Лімфангіоми спостерігаються у 5— 10% випадків усіх доброякісних пухлин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Виявляються частіше у віці до 1 року. Улюблена локалізація — м'які тканини лиця, шиї і язика. Пухлина характеризується повільним, але прогресивним ростом. Нерідко вона супроводжується іншими вадами розвитку: гемангіомою, нейро­фіброматозом, атрофією м'язів обличчя. Дуже рідко можлива вікова регресія пухлин за рахунок спустошення лімфатичних судин, розростання та склерозу проміжної тканини. Таким чином невелика лімфангіома може перетворитися на м'яку рубцову тканину



1. За етіологією:

  • 1. За етіологією:

  • вроджені;

  • набуті (лімфокісти).

  • 2. За будовою:

  • капілярні;

  • кістозні та полікістозні.

  • 3. За поширеністю:

  • локальні;

  • дифузні.

  • 4. За впливом на прилеглі тканини й органи:

  • з порушенням функції;

  • без порушення функції;

  • з вираженою деформацією обличчя і щелепно-лицевої ділянки.



Найулюбленіше місце розташування капілярної лімфангіоми — щоки, губи, язик, під'язикова ділянка.

  • Найулюбленіше місце розташування капілярної лімфангіоми — щоки, губи, язик, під'язикова ділянка.

  • Скарги. У разі капілярної лімфангіоми батьки скаржаться на наявність у дитини деформації тієї чи іншої ділянки м'яких тканин лиця, що повільно збільшується, безболісна. Під час простудних захворювань спостерігається збільшення лімфангіоми, що є однією з її ознак.

  • Клініка. Виявляється безболісна, тістоподібної консистенції пухлина, що випинається, покрита незміненою шкірою або слизовою оболонкою. Пухлина являє собою ніби просякнуту рідиною тканину без чітких меж, яка плавно переходить у здорові прилеглі тканини, може тиснути на підлеглі тканини та спричиняти деформацію кісток. У деяких випадках за умови атрофії підшкірної жирової клітковини спостерігається виражений судинний малюнок підшкірних вен.

  • Якщо капілярна лімфангіома великих розмірів локалізується на язиці, може порушуватися його функція. Сосочки язика гіпертрофовані, змінені в кольорі (вишнево-червоні), у разі травмування їх можлива незначна кровотеча



Лікування капілярних форм лімфангіом хірургічне. Воно полягає у видаленні пухлини (у разі значних її розмірів — поетапне) та наступній корекції деформацій. Усі операції проводяться під загальним знеболюванням в умовах спеціалізованого щелепно-лицевого стаціонару.

  • Лікування капілярних форм лімфангіом хірургічне. Воно полягає у видаленні пухлини (у разі значних її розмірів — поетапне) та наступній корекції деформацій. Усі операції проводяться під загальним знеболюванням в умовах спеціалізованого щелепно-лицевого стаціонару.



Скарги Батьки скаржаться на наявність пухлини у дитини, що збільшується з її ростом. Після гострих респіраторних захворювань пухлина може швидко рости, ущільнюватися, ставати болючою, але ніколи не нагноюватися. Звичайно такі лімфангіоми досягають дуже великих розмірів, зміщують трахею, стравохід, язик; тоді з'являються скарги на утруднене дихання та неможливість нормального ковтання і ссання.

  • Скарги Батьки скаржаться на наявність пухлини у дитини, що збільшується з її ростом. Після гострих респіраторних захворювань пухлина може швидко рости, ущільнюватися, ставати болючою, але ніколи не нагноюватися. Звичайно такі лімфангіоми досягають дуже великих розмірів, зміщують трахею, стравохід, язик; тоді з'являються скарги на утруднене дихання та неможливість нормального ковтання і ссання.

  • Клініка. Ознаками полікістом або кавернозних лімфангіом є асиметрія щелепно-лицевої ділянки за рахунок безболісного новоутворення м'яко-еластичної тістоподібної консистенції, шкіра над ним бліда. У разі поверхнево розташованих пухлин виявляється флюктуація. Зазвичай полікістома охоплює 2—3 анатомічні ділянки, дуже рідко спостерігаються поодинокі кісти. Полікістоми, що розташовуються у ділянці дна ротової порожнини, призводять до порушення функції дихання, ковтання. У такому разі необхідне термінове хірургічне втручання.





  • Тератоми — вроджені доброякісні сполучнотканинні утворення дизонтогенетичної природи. Найчастіше вони локалізуються у ділянці надбрівних дуг, перенісся, лоба, спинки носа.

  • Скарги батьків чи дитини на наявність безболісної деформації певної ділянки, яка збільшується з ростом дитини.

  • Клініка. Новоутворення м'яко-еластичної консистенції, під час пальпації безболісне, обмежено рухоме за рахунок спаяності його з окістям, звичайно кулястої або продовгуватої форми, покрите незміненою шкірою. Якщо пухлину довго не видаляти, вона тисне на кістку, що може призводити до деформації чи дефекту останньої.

  • Лікування хірургічне — видалення пухлини.



Невуси — вроджені вади розвитку, та розвиваються із шванівських клітин оболонок чутливих нервів. Розрізняють пігментні невуси, депігментовані, "монгольські" плями, голубі невуси, бородавчасті невуси, м'які бородавки і щільні, молюски, судинні невуси, а також краплеподібні, павукоподібні, вузлуваті, анемічні, невуси придатків шкіри (волосяних фолікулів) .

  • Невуси — вроджені вади розвитку, та розвиваються із шванівських клітин оболонок чутливих нервів. Розрізняють пігментні невуси, депігментовані, "монгольські" плями, голубі невуси, бородавчасті невуси, м'які бородавки і щільні, молюски, судинні невуси, а також краплеподібні, павукоподібні, вузлуваті, анемічні, невуси придатків шкіри (волосяних фолікулів) .

  • Скарги дітей на наявність пігментованої плями на обличчі, яка росте разом з дитиною та може бути вкритою волоссям.

  • Клініка. Пігментні невуси мають чіткі межі, волосяний покрив, охоплюють 3-4 анатомічні ділянки лиця. Улюблена локалізація їх — перенісся, крила носа , під очноямкові ділянки; можуть мати вигляд метелика. Шкіра кавового відтінку, може бути щільно вкритою жорстким волоссям синьо-чорного кольору, межі новоутворення чіткі.

  • Лікування невусів хірургічне і передбачає їх видалення. У разі великих за розмірами невусів — багатоетапне і полягає у поступовому видаленні пухлини та заміщенні дефекту шкіри місцевими тканинами чи клаптем на судинній ніжці або проведенні вільної пластики шкіри. Остання у дітей небажана, оскільки пересаджений клапоть шкіри з часом темніє і відрізняється від прилеглої здорової шкіри.





Скарги дитини на наявність болючої пухлини та деформацію обличчя.

  • Скарги дитини на наявність болючої пухлини та деформацію обличчя.

  • Клініка. Обличчя асиметричне. Частіше пухлина локалізується у товщі щоки, біля підборідних отворів, на скроні, язиці. Пальпаторно виявляється болюче, щільне, іноді м'яке новоутворення. У подальшому пухлина набуває вигляду м'яких вузлів на ніжці. Іноді розвивається величезна пласка пухлина, яка майже не підвищується над поверхнею шкіри або, навпаки, має вигляд випуклих горбів, перетягнутих глибокими борознами.

  • Диференційну діагностику проводять з пухлинами м'яких тканин.

  • Лікування нейрофіброми передбачає хірургічне видалення з подальшим патогістологічним дослідженням її.



У ротовій порожнині рабдоміома локалізується переважно на корені та спинці язика, м'язах глотки і м'якого піднебіння; спостерігається на комірковому відростку у новонароджених.

  • У ротовій порожнині рабдоміома локалізується переважно на корені та спинці язика, м'язах глотки і м'якого піднебіння; спостерігається на комірковому відростку у новонароджених.

  • Скарги батьків на наявність у дитини безболісного новоутворення, яке повільно росте.

  • Клініка. Рабдоміома має щільну консистенцію, відмежована від прилеглих тканин, нерідко інкапсульована, невеликих розмірів, неболюча.

  • Лікування — хірургічне видалення пухлини в межах здорової тканини, що виконується тільки в умовах щелепно-лицевого стаціонару під загальним знеболюванням з попереднім прошиванням язика для гемостазу за умови локалізації пухлини в ньому. Зріз пухлини рожево-жовтого або жовто-сірого кольору, має однорідну чи часточкову волокнисту структуру.



Папілома — доброякісне пухлиноподібне утворення, що розвивається з багатошарового епітелію. Частіше спостерігається у дівчаток віком 7—12 років.

  • Папілома — доброякісне пухлиноподібне утворення, що розвивається з багатошарового епітелію. Частіше спостерігається у дівчаток віком 7—12 років.

  • Скарги на наявність безболісної пухлини на ніжці, що повільно росте.

  • Клініка. Локалізується папілома на слизовій оболонці щік, коміркового відростка, рідко — на нижній і верхній губі, язиці, іноді — в ділянці кута рота, твердого і м'якого піднебіння. Пухлина частіше має вузьку ніжку, кулясту форму. Слизова оболонка над папіломою не змінена в кольорі, але має шорстку поверхню, епітелій над нею зроговіває. Консистенція пухлини м'яко-еластична.

  • Лікування полягає у видаленні новоутворення разом з ніжкою під інфільтраційною анестезією — у старших дітей або під наркозом — у дітей молодшого віку.



Дермоїдні та епідермоїдні кісти

  • Дермоїдні та епідермоїдні кісти

  • Розвиваються у ділянці ембріональних щілин, борозен та складок ектодерми з дистопованих елементів її у період ембріонального розвитку і локалізуються завжди ближче до середини, у проекції зябрових дуг. У зв'язку з цим вони мають певну локалізацію: частіше (47%) — дно ротової порожнини, ділянка шиї, підщелепна та періорбітальна; приносова ділянка і крила носа.

  • Скарги. Скарг дитина не пред'являє, лише у разі виникнення деформації обличчя хворий або його батьки звертають на це увагу.



Клініка. Характерна локалізація даних утворень та клінічні ознаки допомагають визначенню діагнозу: пухлина має кулясту форму, гладеньку поверхню, щільна на дотик, безболісна, повільно збільшується, великих розмірів досягає рідко, лише у разі локалізації у ділянці дна ротової порожнини, іноді нагноюється. Шкіра над утворенням не змінена, вільно береться у складку.

  • Клініка. Характерна локалізація даних утворень та клінічні ознаки допомагають визначенню діагнозу: пухлина має кулясту форму, гладеньку поверхню, щільна на дотик, безболісна, повільно збільшується, великих розмірів досягає рідко, лише у разі локалізації у ділянці дна ротової порожнини, іноді нагноюється. Шкіра над утворенням не змінена, вільно береться у складку.

  • Клінічно відрізнити дермоїд від епідермоїда дуже важко. Лише гістологічно визначають, що оболонка дермоїдної кісти складається із трьох шарів шкіри та її похідних (сальні, потові залози, волосся), а оболонка епідермоїдної кісти побудована з епідермісу і не має дериватів шкіри. Вміст дермоїдної кісти має кашоподібну консистенцію, сірого кольору, з неприємним запахом. Це продукти діяльності сальних та потових залоз. Епідермоїдні кісти містять салоподібну масу без запаху. Проведення пункції з метою підтвердження діагнозу не показане, бо отримати пунктат неможливо через густу консистенцію вмісту.



Лікування кіст хірургічне — видалення разом із оболонкою. У разі локалізації у надбрівній ділянці розріз шкіри робиться паралельно лінії брів, на переніссі — по природних складках. Під час видалення кіст, розташованих у цих ділянках, спостерігається інтимний зв'язок їх з окістям, а в кістці є вдавлення від пухлини. Тому видалення оболонки кісти в цій ділянці треба проводити обережно, щоб не розірвати її. Дермоїди та епідермоїди, що локалізуються у ділянці дна ротової порожнини, звичайно розташовані ближче до слизової оболонки під язиком, тому у таких випадках розтинають тільки слизову оболонку та підслизовий шар по вуздечці язика.

  • Лікування кіст хірургічне — видалення разом із оболонкою. У разі локалізації у надбрівній ділянці розріз шкіри робиться паралельно лінії брів, на переніссі — по природних складках. Під час видалення кіст, розташованих у цих ділянках, спостерігається інтимний зв'язок їх з окістям, а в кістці є вдавлення від пухлини. Тому видалення оболонки кісти в цій ділянці треба проводити обережно, щоб не розірвати її. Дермоїди та епідермоїди, що локалізуються у ділянці дна ротової порожнини, звичайно розташовані ближче до слизової оболонки під язиком, тому у таких випадках розтинають тільки слизову оболонку та підслизовий шар по вуздечці язика.

  • Асистент зміщує пухлину з боку шкіри у підборідній ділянці доверху, в напрямку до ротової порожнини, після чого хірург за допомогою затискача типу "москіт" тупо видаляє її разом з оболонкою . У тому разі, коли кісти розміщуються у нижньому поверсі дна ротової порожнини і деформація виходить назовні, розтин шкіри роблять по присередній лінії . Правильно виконане хірургічне втручання, яке передбачає вилущення пухлини з оболонкою, не дає рецидивів. Кісту, що нагноїлася, треба видаляти після зняття запальних явищ, уважно стежачи під час операції за тим, щоб не залишилося частин оболонки. Якщо пухлина спаяна з підлеглими тканинами, її видаляють разом з ними.



  • Присередні кісти шиї належать до аномалій розвитку зябрового апарата та його похідних (щитоподібна і загруднинна залози).

  • Присередні нориці шиї є наслідком незарощення щито-язикової протоки, про що свідчить їх зв'язок із під'язиковою кісткою та сліпим отвором язика, а також відповідність ходу повної присередньої нориці топографії зачатка щитоподібної залози.

  • Скарг у разі при середніх кіст обмаль. Дитина або її батьки вказують на наявність безболісної кульки на присередній лінії шиї, яка довго існує, іноді поступово збільшується у розмірах, може нагноюватися; у разі присередніх нориць — на наявність "крапки", через яку виділяється слизоподібний вміст.



Клініка. Присередня кіста, що не нагноїлася, визначається у проекції передньої поверхні шиї як пухлиноподібне утворення кулястої форми, з чіткими межами, щільно-еластичної або тістоподібної консистенції, яке зміщується під час ковтання разом із тілом під'язикової кістки. Це відбувається за рахунок шнуроподібного тяжа, який з'єднує кісту та тіло під'язикової кістки.

  • Клініка. Присередня кіста, що не нагноїлася, визначається у проекції передньої поверхні шиї як пухлиноподібне утворення кулястої форми, з чіткими межами, щільно-еластичної або тістоподібної консистенції, яке зміщується під час ковтання разом із тілом під'язикової кістки. Це відбувається за рахунок шнуроподібного тяжа, який з'єднує кісту та тіло під'язикової кістки.

  • Якщо кіста сполучається з ротовою порожниною, то її розміри можуть періодично зменшуватися після виділення вмісту в ротову порожнину.

  • Досить часто (у 60%) присередні кісти можуть запалюватися та нагноюватися. Це проявляється болем під час ковтання, запальним інфільтратом на передній поверхні шиї з гіперемованою шкірою над ним. Такі кісти за клінічним перебігом нагадують абсцес.

  • Присередня нориця шиї має вигляд отвору незначних розмірів на передній поверхні шиї, вище чи нижче від під'язикової кістки, через який виділяється прозорий слизоподібний вміст . Зондування виявляє норицевий хід, що веде до під'язикової кістки. У разі нагноєння нориці з'являється болючий інфільтрат, виділення стають гнійними. Якщо отвір нориці закривається, то гній накопичується у ній, що призводить до формування абсцесу і потребує негайного розтину та проведення протизапальної терапії.



Лікування кіст хірургічне. Кістектомію проводять під внутрішньовенним наркозом. Розтин шкіри та підшкірної жирової клітковини роблять паралельно складкам шиї або вертикально по присередній лінії шиї. Тупо і гостро видаляють кісту разом з оболонкою у межах здорових тканин. Для запобігання рецидиву необхідно резецирувати і частину тіла під'язикової кістки. У разі нагноєння кісти проводять розтин її з наступним тривалим дренуванням. Явища запалення у кісті та хірургічне втручання можуть у подальшому спричинити рубцювання її порожнини. Але якщо кіста "відновилася", то видаляти її треба лише через 2—3 міс після ліквідації запального процесу.

  • Лікування кіст хірургічне. Кістектомію проводять під внутрішньовенним наркозом. Розтин шкіри та підшкірної жирової клітковини роблять паралельно складкам шиї або вертикально по присередній лінії шиї. Тупо і гостро видаляють кісту разом з оболонкою у межах здорових тканин. Для запобігання рецидиву необхідно резецирувати і частину тіла під'язикової кістки. У разі нагноєння кісти проводять розтин її з наступним тривалим дренуванням. Явища запалення у кісті та хірургічне втручання можуть у подальшому спричинити рубцювання її порожнини. Але якщо кіста "відновилася", то видаляти її треба лише через 2—3 міс після ліквідації запального процесу.

  • Певні труднощі виникають у хірурга під час видалення нориць, оскільки стінка їх дуже тонка. Крім того, епітеліальний норицевий хід може бути не один і додаткові тоненькі нориці візуально не виявляються, чим, до речі, і пояснюються часті рецидиви їх. У разі нагноєння нориці стінки її стають товстішими, що полегшує роботу хірурга. Перед початком видалення нориці за ходом її уводять зонд або фарбувальну речовину, що дає змогу дослідити його напрямок. Обов'язковим етапом операції є резекція тіла під'язикової кістки та виділення нориці до сліпого отвору язика, де вона закінчується, і ретельне обстеження рани з метою виявлення додаткових тяжів.




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка