Закон України "Про доступ до публічної інформації "



Дата конвертації03.06.2016
Розмір445 b.


Закон України “Про доступ до публічної інформації ” (проблеми його реалізації)

  • Паліюк Василь Павлович,

  • кандидат юридичних наук,

  • заслужений юрист України,

  • суддя апеляційного суду у відставці


Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Реалізація доступу до публічної інформації (листопад 2011 р.)



Характер отриманої публічної інформації (листопад 2011 р.)



Міжнародне право про доступ до публічної інформації

  • Загальна декларація прав людини 1948 р. зазначає, що: «кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів» (ст. 19).

  • Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р., проголошує, що: «кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір» (ст. 19).

  • Конвенція 1950 р. звертає увагу на те, що: «кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від їх кордонів» (п. 1 ст. 10).

  • Страсбурзька Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 р. має на меті, поміж іншого, запобігання несанкціонованому доступу, зміненню або поширенню».

  • Конвенція про кіберзлочинність 2001 року, ратифікована із застереженнями і заявами Законом України від 7 вересня 2005 р. передбачає, що: «кожна Сторона вживає такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за навмисний доступ до цілої комп’ютерної системи або її частини без права на це.

  • Орхунська конвенція про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля 1998 р., ратифікована Законом України від 6 липня 1999 р., не регулює питання доступу до інформації у загальному розумінні, а лише стосується питань довкілля.



Документи Ради Європи щодо права на доступ до публічної інформації

  • Парламентська Асамблея Ради Європи у 1979 р. затвердила Рекомендацію № 854 про необхідність створення в усіх державах-членах Ради Європи законодавчої системи гарантій свободи інформації, зокрема, можливості вимагати і отримувати інформацію з державних агенцій та департаментів, ефективно захищати право на інформацію в суді.

  • Рекомендація № R (81) 19 1981 р. Комітету Міністрів Ради Європи «Про доступ до інформації, якою володіють державні органи влади» визначила принципи доступу до інформації, які мають бути закріплені в законодавстві держав-членів Ради Європи. Так, в одному із них наголошується, що: “ кожна людина має право отримувати за запитом інформацію, яку мають у своєму розпорядженні державні відомства, окрім органів законодавчої та судової влади “.

  • Рекомендація (2002)2 Кабінету Міністрів Ради Європи від 21 лютого 2002 р. щодо доступу до офіційних документів, на відміну від попередньої, пропонує державам-членам Ради Європи застосовувати наведені вище принципи не лише до органів виконавчої влади, а й розглянути можливість їх поширення і на законодавчу та судову владу.



Конвенція 1950 р. щодо права на доступ до публічної інформації (таке право не визнавалося в рішеннях Євросуду)

  • Норми ст. 10 Конвенції 1950 р. сформульовані вужче, ніж ст. 19 Декларації чи ст. 19 Пакту, надаючи право кожному лише «одержувати» і передавати «інформацію», а не «шукати» її, як це передбачено в цих же Декларації та Пакті. Тому цілком закономірно, що спочатку Євросуд дотримувався позиції про те, що право на отримання інформації, яке закріплене в ст. 10 Конвенції 1950 р., не включає кореспондуючого права на «доступ до інформації» або права на обов’язок надання такої інформації. Це підтверджується наступними рішеннями Євросуду:

  • 1) «Леандер проти Швеції» (1987) – органи влади відмовили заявнику у прийомі на державну службу з тих підстав, що він не відповідав вимогам безпеки для цієї посади. В зв’язку з чим, заявник зробив запит стосовно характеру відомостей щодо нього та бажав усунути можливі неточності. Однак органи влади відмовили йому в її наданні з мотивів національної безпеки;

  • 2) «Гаскін проти Сполученого Королівства» (1989) – органи місцевої влади на запит заявника про отримання доказів на підтвердження позовних вимог, не надали тих протоколів, за якими над ним встановлювалась опіка;

  • 3) «Групо Інтерпрес С.А.» проти Іспанії» (1996) – охороняючи інтереси приватних осіб від втручання як зі сторони держави, так і зі сторони третіх осіб, Євросуд розцінив законною відмову комерційній компанії «Групо Інтерпрес С.А.» в доступі до інформації з судових архівів з метою отримання відомостей про пошукачів кредитів, для того щоб продавати таку інформацію фінансовим структурам;

  • 4) «Роуча проти Сполученого Королівства» (2005) – заява від колишнього військовослужбовця, який скаржився на недостатній доступ до інформації, що стосувалась його військової медичної справи та серії дослідів, в яких він брав участь.



Конвенція 1950 р. щодо права на доступ до публічної інформації (таке право уже визнається в рішеннях Євросуду)

  • У рішенні по справі «Угорського об’єднання громадянських свобод проти Угорщини» (2009) Євросуд змінив свою практику щодо розуміння поняття «свобода на отримання інформації» і таким способом – до визнання права на доступ до публічної інформації.

  • Так, відповідно до обставин цієї справи, вказана неурядова організація – Угорське об’єднання громадських свобод, – мета якої покращувати основні права та зміцнювати громадське суспільство, а також, яка є активною в сфері політики у боротьбі з наркотиками, подала запит до Конституційного Суду Угорщини для отримання інформації із справи, яку він розглядав. В цій справі, яка була порушена за конституційним зверненням члена парламенту Угорщини, вирішувалося питання щодо деяких додатків до Кримінального кодексу Угорщини, які стосувалися певних питань щодо наркотиків. Однак, Конституційний Суд Угорщини відмовив надати інформацію по такому запиту, оскільки на це не було згоди члена парламенту Угорщини.

  • Національні суди, які розглядали скаргу Угорського об’єднання громадських свобод щодо необґрунтованої відмови про надання інформації стосовно конституційного звернення члена парламенту Угорщини, відмовили в її задоволенні з посиланням на те, що «конституційне звернення» не відноситься до тих «даних», які зазначені в положеннях Акту про доступ до інформації 1992 р., а також на те, що «конституційне звернення» містило інформацію особистого характеру.

  • Тоді як, Євросуд, на відміну від національних судів, визнав порушення Угорщиною положень ст. 10 Конвенції 1950 р. і наголосив, що:

  • а) «головною проблемою вищезгаданого обговорення була конституційність кримінального законодавства, конкретніше – правопорушення, які пов’язані із наркотиками. Тому подача конституційного звернення на розгляд даного законодавства на підставі досвіду, а особливо членом Угорського парламенту, без сумніву становила суспільний інтерес. Тоді як, органи державної влади втрутились у підготовчий етап цього процесу, створивши адміністративну перешкоду. Зокрема, виняткове (монопольне) право Конституційного Суду Угорщини на інформацію набрало вигляду цензури» (п. 27 – 28);

  • б) «інформація, яку шукало Угорське об’єднання громадських свобод у даній судовій справі була вже готова та доступна і не вимагала збирання ніяких даних органами державної влади. Отже, держава не мала права заважати потоку інформації, яку шукала вказана неурядова організація» (п. 36).



Правова база України щодо доступу до публічної інформації



Правова база України щодо доступу до публічної інформації (безпосередня)

  • 1.Конституція України

  • 2.ЦК України

  • 3.Спеціальні закони:

  • “Про доступ до публічної інформації ”;

  • “Про інформацію “;

  • “Про захист персональних даних “;

  • “Про державну таємницю “;

  • “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах “;

  • “…”

  • 4.Інші нормативно-правові акти:

  • Граничні норми витрат на копіювання або друк документів що надаються за запитом на інформацію (Пост. КМУ від 13 липня 2011 р. № 740),

  • Питання виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації ” в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади (Пост. КМУ від 25 травня 2011 р. № 583);

  • Роз'яснення щодо використання інформації з Державного реєстру виборців при забезпеченні доступу до публічної інформації відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації ” (Пост. ЦВКУ від 19 травня 2001 р. № 69);

  • Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Верховному Суді України (наказ керівника апарату ВСУ від 6 травня 2011 р. № 16/0/18-11);

  • Інструкція про порядок забезпечення доступу до публічної інформації у Генеральній прокуратурі України (наказ від 10 травня 2011 р. № 53);

  • “…”



Правова база України щодо доступу до публічної інформації (опосередкована)

  • 1.Конституція України

  • 2.ЦК України

  • 3.Спеціальні закони:

  • «Про телебачення і радіомовлення»

  • «Про захист суспільної моралі»

  • «Про авторське право і суміжні права»

  • «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»

  • «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»

  • «Про рекламу»

  • «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»

  • «Про банки і банківську діяльність»

  • «Про місцеве самоврядування»

  • «Про концесії»

  • «Про захист економічної конкуренції»

  • «Про звернення громадян»

  • «Про основи національної безпеки України»

  • «Про Службу безпеки України»

  • «Про Раду національної безпеки і оборони України»

  • «Про державний кордон України»

  • «Про Державну прикордонну службу України»

  • «Про оборону України»

  • «Про збройні сили України»

  • «Про міліцію»

  • «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»

  • «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»

  • «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення»

  • «Про надзвичайний стан»

  • «Про рекламу»

  • Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.

  • «Про лікарські засоби»

  • «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»

  • «Про донорство крові та її компонентів»

  • «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

  • «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення»



Поняття публічної інформації (порівняльний аналіз)

  • ст. 1 Закона Эстонии от 15 ноября 2000 г. «О публичной информации»:

  • «публичная информация – это запечатленная и документированная любым способом и на любом носителе информация, полученная или созданная в процессе выполнения публичных обязанностей, установленных законом или издании на их основании правовыми актами».



Публічна інформація з обмеженим доступом

  • 1. Інформацією з обмеженим доступом є:

  • 1) конфіденційна інформація

  • (ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”);

  • 2) таємна інформація

  • (ст. 8 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”);

  • 3) службова інформація

  • (ст. 9 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”);



Публічна інформація з обмеженим доступом (конфіденційна та таємна інформація)

  • Ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”:

  • 1. Конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

  • 2. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

  • Ст. 8 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”:

  • 1. Таємна інформація – інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

  • 2. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.



Публічна інформація з обмеженим доступом (службова інформація)

  • Ст. 9 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”:

  • 1. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

  • 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

  • 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

  • 2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

  • 3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.



Обмеження щодо обмежень доступу до публічної інформації з обмеженим доступом

  • Ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації ”:

  • Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

  • Не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які:

  • 1) претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;

  • 2) обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

  • Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.



Суспільний інтерес (українське законодавство)

  • В Законі України “Про доступ до публічної інформації” відсутнє визначення суспільний інтерес ”.

  • Водночас, на законодавчому рівні також вживаються близькі, але не тотожні терміни «суспільному інтересу» (ст. 89 Конституції України), а саме:

  • «інтереси суспільства» (ст. 41 конституції України), ст. 319 ЦК),

  • «державні інтереси» (ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», ст. 4 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування»),

  • «загальнодержавні інтереси» (Закон України від 16 липня 1999 р. «Про концесії»),

  • «публічні інтереси» (положення КАС).



Суспільний інтерес (практика Євросуду)

  • З тексту рішень Євросуду по справах «Лінгенс проти Австрії» (1986), «Кастеллс проти Іспанії» (1992), «Яновський проти Польщі» (1999), «Константинеску проти Румунії» (2000), «Тома проти Люксембургу» (2001), «Українська Прес-Група» проти України» (2005), «Ляшко проти України» (2006) тощо …

  • випливає, що, так би мовити, ширшим режимом свободи має користуватися не тільки інформація про визначних політиків чи значні політичні події, а «політична інформація, що розуміється більш широко як відомості, що можуть становити предмет «суспільного (громадського) інтересу».




База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка