Значно переважають хворі над носіями



Дата конвертації08.06.2016
Розмір445 b.



гостре інфекційне захворювання, яке характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок

  • гостре інфекційне захворювання, яке характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок



Серед особливостей захворюваності на дифтерію останніми роками важливим є можливість виникнення захворювання у щеплених, велика кількість так званих “нетипових” форм, особливо у осіб з хронічною лор-патологією і у осіб з видаленими мигдаликами, що поряд із низькою настороженістю лікарів первинної ланки, призводять до несвоєчасної діагностики хвороби, віддаляють терміни госпіталізації хворих і початок специфічної терапії [Л.М.Вовк, 2006].

  • Серед особливостей захворюваності на дифтерію останніми роками важливим є можливість виникнення захворювання у щеплених, велика кількість так званих “нетипових” форм, особливо у осіб з хронічною лор-патологією і у осіб з видаленими мигдаликами, що поряд із низькою настороженістю лікарів первинної ланки, призводять до несвоєчасної діагностики хвороби, віддаляють терміни госпіталізації хворих і початок специфічної терапії [Л.М.Вовк, 2006].



ЗНАЧНО ПЕРЕВАЖАЮТЬ ХВОРІ НАД НОСІЯМИ;

  • ЗНАЧНО ПЕРЕВАЖАЮТЬ ХВОРІ НАД НОСІЯМИ;

  • ЗАХОДИ З ЕКСТРЕНОЇ ТА ПЛАНОВОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДИФТЕРІЇ ВИЯВИЛИСЬ НЕДІЄВИМИ;

  • ВИДІЛЕННЯ ПРИ ТИПОВИХ ОЗНАКАХ ДИФТЕРІЇ НЕДИФТЕРІЙНИХ КОРИНЕБАКТЕРІЙ. [Еміроглу Н., 2001];

  • В ГРУПІ ЩЕПЛЕНИХ, ЩО ПЕРЕХВОРІЛИ НА ДИФТЕРІЮ СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ВІРОГІДНО ЧАСТІШЕ ЗУСТРІЧАЛИСЬ УСКЛАДНЕННЯ [А.М.Печінка, І.А.Анастасій, 2003];

  • СЕРЕД ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕХВОРІЛИ НА ДИФТЕРІЮ І В АНАМНЕЗІ У ЯКИХ БУЛА ПРОВЕДЕНА ВАКЦИНАЦІЯ, АЛЕ З ПОРУШЕННЯМ СХЕМИ, ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАННЯ БУВ БІЛЬШ БУРХЛИВИМ І ТЯЖКИМ, З ЧАСТІШИМ РОЗВИТКОМ УСКЛАДНЕНЬ І БІЛЬШ ШВИДКИМ КІНЦЕМ [А.М.Печінка, І.А.Анастасій, 2003];

  • СЕРЕД ПОМЕРЛИХ ВІД ДИФТЕРІЇ ПРОТЯГОМ 1992-1998рр. ЩЕПЛЕНИХ БУЛО 44,5 %, [А.М.Печінка, І.А.Анастасій, 2003].



Коринебактерія дифтерії ( Corinebacterium diphteriae) – тонка злегка загнута паличка з булавовидним потовщенням на кінчиках, нерухома, спор і джгутиків не утворює, добре забарвлюється аніліновими барвниками, є грампозитивною, стійка до факторів зовнішнього середовища (добре переносить висушування, низькі температури, може довго зберігатись на предметах, при кип’ятінні гине через 1 хв.), для культивації вимагає середовищ із вмістом тваринних білків (сироватка, кров, асцитична рідина – селективне середовище Леффлера і Клауберга). Патогенні властивості палички пов’язані із виділенням екзотоксину. Крім останнього, вона ще виділяє в процесі своєї життєдіяльності нейрамінідазу, гіалуронідазу, гемолізуючий, некротизуючий і дифузний фактори, які здатні викликати некроз і розмягчення основної речовини сполучної тканини (дифузний фактор).

  • Коринебактерія дифтерії ( Corinebacterium diphteriae) – тонка злегка загнута паличка з булавовидним потовщенням на кінчиках, нерухома, спор і джгутиків не утворює, добре забарвлюється аніліновими барвниками, є грампозитивною, стійка до факторів зовнішнього середовища (добре переносить висушування, низькі температури, може довго зберігатись на предметах, при кип’ятінні гине через 1 хв.), для культивації вимагає середовищ із вмістом тваринних білків (сироватка, кров, асцитична рідина – селективне середовище Леффлера і Клауберга). Патогенні властивості палички пов’язані із виділенням екзотоксину. Крім останнього, вона ще виділяє в процесі своєї життєдіяльності нейрамінідазу, гіалуронідазу, гемолізуючий, некротизуючий і дифузний фактори, які здатні викликати некроз і розмягчення основної речовини сполучної тканини (дифузний фактор).



За здатністю виділяти токсин всі коринебактерії поділяють на токсигенні та нетоксигенні.

  • За здатністю виділяти токсин всі коринебактерії поділяють на токсигенні та нетоксигенні.

  • За культуральними та морфологічними властивостями всі дифтерійні палички розділяються на 3 варіанти: gravis, mitis, intermedius. Сьогодні відомо, що кожен біовар коринебактерій дифтерії має 3 генотипових варіанти, котрі не мають аналогів серед інших біоварів і можуть бути віддиференційовані шляхом ПЛР-генотипуванням з універсальними праймерами [А.І.Савчук та співав., 2006]. Виявлено також залежність ступеня тяжкості патологічного процесу від генотипу збудника.



є хвора людина (з останнього дня інкубаційного періоду до санації організму від збудника) чи бактеріоносій. До останньої епідемії вважалось, що епідеміологічна небезпека одного хворого в 10 разів перевищує одного бактеріоносія. Проте в публікаціях останніх років говориться про значне збільшення кількості “бактеріоносіїв”, особливо в осередках хвороби [М.Б.Тітов та співав., 2006].

  • є хвора людина (з останнього дня інкубаційного періоду до санації організму від збудника) чи бактеріоносій. До останньої епідемії вважалось, що епідеміологічна небезпека одного хворого в 10 разів перевищує одного бактеріоносія. Проте в публікаціях останніх років говориться про значне збільшення кількості “бактеріоносіїв”, особливо в осередках хвороби [М.Б.Тітов та співав., 2006].



повітряно-крапельний

  • повітряно-крапельний

  • можливим є контактно-побутовий - через предмети побуту

  • є повідомлення про харчовий шлях (фекально-оральний) - через інфіковане молоко.



визначається антитоксичним імунітетом, індекс контагіозності 10 -15 %. Найбільш сприйнятливими вважаються діти віком 3-7 років. Інші вікові групи менш сприйнятливі через так званий побутовий природній імунітет [В.Ф.Учайкін, 1998]. Після перенесеної дифтерії формується антитоксичний та антимікробний імунітет, які є відносно короткотривалими. Практика свідчить, що антитоксичний імунітет (поствакцинальний чи постінфекційний) перешкоджає розвитку тяжких форм, але не захищає від легких форм, носійства і іноді є причиною розвитку алергічних ускладнень [О.І.Поліщук та співавт., 2006].

  • визначається антитоксичним імунітетом, індекс контагіозності 10 -15 %. Найбільш сприйнятливими вважаються діти віком 3-7 років. Інші вікові групи менш сприйнятливі через так званий побутовий природній імунітет [В.Ф.Учайкін, 1998]. Після перенесеної дифтерії формується антитоксичний та антимікробний імунітет, які є відносно короткотривалими. Практика свідчить, що антитоксичний імунітет (поствакцинальний чи постінфекційний) перешкоджає розвитку тяжких форм, але не захищає від легких форм, носійства і іноді є причиною розвитку алергічних ускладнень [О.І.Поліщук та співавт., 2006].



І. Маніфестні форми:

  • І. Маніфестні форми:

  • А. За локалізацією:

  • 1. Дифтерія ротоглотки (мигдаликів)

  • 2. Дифтерійний назофарингіт

  • 3. Дифтерія переднього відділу носа

  • 4. Дифтерія гортані (дифтерійний ларинготрахеїт)\

  • 5. Дифтерія іншої локалізації

  • Б. За поширеністю процесу:

  • Локалізована форма

  • Розповсюджена форма

  • Комбінована



В. За характером процесу:

  • В. За характером процесу:

  • Катаральна форма

  • Острівцеві форма

  • Плівчаста форма

  • Г. За тяжкістю інтоксикації:

  • Субтоксична

  • Легка

  • Середньої тяжкості

  • Тяжка

  • Гіпертоксична

  • ІІ. Безсимптомна форма



– початок гострий;  – температура тіла нормальна або субфебрильна, триває 1-2 дні; – збільшення мигдаликів рівномірне кулясте; – гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком; – наліт фібринозного або частково фібринозного характеру (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму у воді) знімається важко або без труднощів, поверхня слизової оболонки ротоглотки після зняття нальоту кровоточить або не кровоточить, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців білувато-сірого або білого кольору;

  • – початок гострий;  – температура тіла нормальна або субфебрильна, триває 1-2 дні; – збільшення мигдаликів рівномірне кулясте; – гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком; – наліт фібринозного або частково фібринозного характеру (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму у воді) знімається важко або без труднощів, поверхня слизової оболонки ротоглотки після зняття нальоту кровоточить або не кровоточить, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців білувато-сірого або білого кольору;



– може бути наліт, розміщений на мигдаликах, гнійного характеру; – біль у горлі незначний; – регіонарний підщелепний лімфаденіт; – головний біль, слабкість, кволість; – епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію дорослим або дитиною, порушення календаря щеплень проти дифтерії. 

  • – може бути наліт, розміщений на мигдаликах, гнійного характеру; – біль у горлі незначний; – регіонарний підщелепний лімфаденіт; – головний біль, слабкість, кволість; – епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію дорослим або дитиною, порушення календаря щеплень проти дифтерії. 





– гострий початок; температура тіла фебрильна, субфебрильна, триває 2-3 дні; – біль у горлі помірний, нерідко не відповідає характеру і поширеності процесу; – збільшення піднебінних мигдаликів рівномірне кулясте; – гіперемія слизової оболонки ротоглотки здебільшого із ціанотичним відтінком; – наліт плівчастий, фібринозного характеру, щільний, блискучий, сіруватого кольору, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки, важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить, нерідко виходить за межі мигдаликів;

  • – гострий початок; температура тіла фебрильна, субфебрильна, триває 2-3 дні; – біль у горлі помірний, нерідко не відповідає характеру і поширеності процесу; – збільшення піднебінних мигдаликів рівномірне кулясте; – гіперемія слизової оболонки ротоглотки здебільшого із ціанотичним відтінком; – наліт плівчастий, фібринозного характеру, щільний, блискучий, сіруватого кольору, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки, важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить, нерідко виходить за межі мигдаликів;



– набряк мигдаликів, слизових оболонок ротоглотки більш виражений порівняно із місцевою гіперемією; – регіонарний підщелепний або шийний лімфаденіт; – головний біль, слабкість, кволість, зниження апетиту, нудота, одноразова блювота; – блідість шкіри; тахікардія; – епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії. 

  • – набряк мигдаликів, слизових оболонок ротоглотки більш виражений порівняно із місцевою гіперемією; – регіонарний підщелепний або шийний лімфаденіт; – головний біль, слабкість, кволість, зниження апетиту, нудота, одноразова блювота; – блідість шкіри; тахікардія; – епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії. 



– гострий початок; температура тіла гектична, фебрильна в перші години захворювання, у подальшому субфебрильна або нормальна на фоні погіршення загального стану; – головний біль, слабкість, кволість, ломота в м’язах та суглобах, порушення сну, знижений або відсутній апетит, повторна блювота; біль у животі; – біль у горлі помірний, відчуття клубка у горлі, утруднене ковтання;  – блідість шкіри, періоральний ціаноз; – різко виражений набряк мигдаликів та м’яких тканин ротоглотки дифузного характеру; запах з рота солодко-гнильний, приторний;

  • – гострий початок; температура тіла гектична, фебрильна в перші години захворювання, у подальшому субфебрильна або нормальна на фоні погіршення загального стану; – головний біль, слабкість, кволість, ломота в м’язах та суглобах, порушення сну, знижений або відсутній апетит, повторна блювота; біль у животі; – біль у горлі помірний, відчуття клубка у горлі, утруднене ковтання;  – блідість шкіри, періоральний ціаноз; – різко виражений набряк мигдаликів та м’яких тканин ротоглотки дифузного характеру; запах з рота солодко-гнильний, приторний;



– наліт фібринозного характеру, плівчастий, щільний, сірувато-білого або брудно-сірого кольору, не знімається шпателем, поверхня слизової під ним кровоточить, розміщений на мигдаликах та за їхніми межами – на піднебінних дужках, язичку, м’якому та твердому піднебінні, бічній та задній поверхні горла; – гіперемія слизової оболонки ротоглотки із ціанотичним відтінком; – регіонарний підщелепний та шийний лімфаденіт; –– набряк підшкірно-жирової клітковини шиї різного поширення (від підщелепної ділянки до грудей, обмежений або поширений, однобічний або симетричний); – геморагії на слизовій оболонці твердого та м’якого піднебіння;  – ранні ускладнення. 

  • – наліт фібринозного характеру, плівчастий, щільний, сірувато-білого або брудно-сірого кольору, не знімається шпателем, поверхня слизової під ним кровоточить, розміщений на мигдаликах та за їхніми межами – на піднебінних дужках, язичку, м’якому та твердому піднебінні, бічній та задній поверхні горла; – гіперемія слизової оболонки ротоглотки із ціанотичним відтінком; – регіонарний підщелепний та шийний лімфаденіт; –– набряк підшкірно-жирової клітковини шиї різного поширення (від підщелепної ділянки до грудей, обмежений або поширений, однобічний або симетричний); – геморагії на слизовій оболонці твердого та м’якого піднебіння;  – ранні ускладнення. 



– дуже гострий початок; – біль у горлі при ковтанні; – біль у ділянці шиї; – біль при відкриванні рота; – біль при пальпації лімфатичних вузлів; – температура тіла гектична; – прогресуюча слабкість, млявість, запаморочення, нудота, багаторазове блювання, анорексія; – набряк мигдаликів та супутніх слизових оболонок ротоглотки різко виражений; – гіперемія ротоглотки із ціанотичним відтінком; – регіонарний підщелепний, шийний лімфаденіт; – наліт на піднебінних мигдаликах плівчастий, фібринозний.

  • – дуже гострий початок; – біль у горлі при ковтанні; – біль у ділянці шиї; – біль при відкриванні рота; – біль при пальпації лімфатичних вузлів; – температура тіла гектична; – прогресуюча слабкість, млявість, запаморочення, нудота, багаторазове блювання, анорексія; – набряк мигдаликів та супутніх слизових оболонок ротоглотки різко виражений; – гіперемія ротоглотки із ціанотичним відтінком; – регіонарний підщелепний, шийний лімфаденіт; – наліт на піднебінних мигдаликах плівчастий, фібринозний.



– початок поступовий; – температура тіла субфебрильна; – осиплість голосу в перші години (добу) хвороби, потім – афонія; – кашель спочатку гучний, грубий, гавкаючий, потім – беззвучний; – швидке наростання симптомів дихальної недостатності; – у розпал хвороби характерне утруднення дихання під час вдиху, шумне дихання з подовженим вдихом, за участю допоміжної мускулатури; – характерна стадійність – катаральна, стадії – стенотична та асфіктична; – в асфіктичній стадії – серцеві тони приглушені, пульс частий, аритмія; сплутаність свідомості, непритомність, судоми. – під час ларингоскопії – набряк, гіперемія слизової оболонки, сіруваті плівки в гортані та на істинних голосових зв’язках, при поширеному крупі – плівки в трахеї та бронхах; – часте поєднання з дифтерією мигдаликів та назофарингеальною дифтерією.

  • – початок поступовий; – температура тіла субфебрильна; – осиплість голосу в перші години (добу) хвороби, потім – афонія; – кашель спочатку гучний, грубий, гавкаючий, потім – беззвучний; – швидке наростання симптомів дихальної недостатності; – у розпал хвороби характерне утруднення дихання під час вдиху, шумне дихання з подовженим вдихом, за участю допоміжної мускулатури; – характерна стадійність – катаральна, стадії – стенотична та асфіктична; – в асфіктичній стадії – серцеві тони приглушені, пульс частий, аритмія; сплутаність свідомості, непритомність, судоми. – під час ларингоскопії – набряк, гіперемія слизової оболонки, сіруваті плівки в гортані та на істинних голосових зв’язках, при поширеному крупі – плівки в трахеї та бронхах; – часте поєднання з дифтерією мигдаликів та назофарингеальною дифтерією.



– утруднення носового дихання; – гугнявість голосу; – біль у горлі з іррадіацією у вуха;  – виділення з носа сукровично-гнійного характеру;  – відсутнє видиме запалення у порожнині носа; – при задній риноскопії – набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика і (або) на його поверхні – фібринозні плівки; – «списоподібний» наліт, який сповзає по задній стінці глотки; – регіонарний (задньошийний) лімфаденіт;  – прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури).

  • – утруднення носового дихання; – гугнявість голосу; – біль у горлі з іррадіацією у вуха;  – виділення з носа сукровично-гнійного характеру;  – відсутнє видиме запалення у порожнині носа; – при задній риноскопії – набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика і (або) на його поверхні – фібринозні плівки; – «списоподібний» наліт, який сповзає по задній стінці глотки; – регіонарний (задньошийний) лімфаденіт;  – прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури).



– утруднення носового дихання і смоктання у дітей першого року життя з невеликим слизовим, серозно-слизистим або кров’янисто-гнійним виділенням; – подразнення шкіри біля отворів носа з екскоріаціями та тріщинами;  – температура тіла субфебрильна, рідко – фебрильна; – в’ялий тривалий затяжний перебіг;  – під час риноскопії – типові фібринозні дифтеритичні нальоти на перегородці носа або поверхневі ерозії можуть бути на раковинах, дні носа, у навколоносових пазухах;  – починається з ураження однієї половини носа, потім процес переходить на другу половину; – набряки в ділянці перенісся, щік, під очима – при тяжкій формі.

  • – утруднення носового дихання і смоктання у дітей першого року життя з невеликим слизовим, серозно-слизистим або кров’янисто-гнійним виділенням; – подразнення шкіри біля отворів носа з екскоріаціями та тріщинами;  – температура тіла субфебрильна, рідко – фебрильна; – в’ялий тривалий затяжний перебіг;  – під час риноскопії – типові фібринозні дифтеритичні нальоти на перегородці носа або поверхневі ерозії можуть бути на раковинах, дні носа, у навколоносових пазухах;  – починається з ураження однієї половини носа, потім процес переходить на другу половину; – набряки в ділянці перенісся, щік, під очима – при тяжкій формі.





  – ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунка); – частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа; – характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня; – регіонарний лімфаденіт; – набряк навколишньої підшкірної клітковини; – незначно виражений токсикоз.

  •   – ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунка); – частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа; – характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня; – регіонарний лімфаденіт; – набряк навколишньої підшкірної клітковини; – незначно виражений токсикоз.





– найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт; – дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа; – дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія; – швидке наростання клінічних симптомів та їх динаміки; – токсикоз значно виражений; – поліморфізм клінічних проявів.

  • – найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт; – дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа; – дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія; – швидке наростання клінічних симптомів та їх динаміки; – токсикоз значно виражений; – поліморфізм клінічних проявів.



6. РНА з дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину в сироватці крові. 7. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС – визначення рівня дифтерійного токсину в сироватці крові. 8. Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія. 9. Ниркові тести – підвищення рівня залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини. 10. ЕКГ-дослідження в динаміці, огляд отоларингологом у динаміці. 13. Ларингоскопія та риноскопія. 

  • 6. РНА з дифтерійним антигеном – виявлення дифтерійного токсину в сироватці крові. 7. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС – визначення рівня дифтерійного токсину в сироватці крові. 8. Коагулограма – гіперкоагуляція або коагулопатія. 9. Ниркові тести – підвищення рівня залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини. 10. ЕКГ-дослідження в динаміці, огляд отоларингологом у динаміці. 13. Ларингоскопія та риноскопія. 



В дитячих закладах медичний огляд дітей і персоналу здійснює отоларинголог щоденно. Виявлених носіїв токсигенних штамів ізолюють і лікують. Якщо виникли повторні захворювання на дифтерію у дитячому закладі, групу (або весь заклад) роз'єднують на 7 днів. У приміщенні роблять заключну дезінфекцію, а дітей патронують вдома. Носіїв нетоксигенних культур в умовах загальної імунізації не ізолюють.

  • В дитячих закладах медичний огляд дітей і персоналу здійснює отоларинголог щоденно. Виявлених носіїв токсигенних штамів ізолюють і лікують. Якщо виникли повторні захворювання на дифтерію у дитячому закладі, групу (або весь заклад) роз'єднують на 7 днів. У приміщенні роблять заключну дезінфекцію, а дітей патронують вдома. Носіїв нетоксигенних культур в умовах загальної імунізації не ізолюють.



В епідемічному осередку роблять заключну дезинфекцію (білизни, постільних речей, іграшок), використовуючи 1-2 % розчин хлораміну, кип'ятіння або пароформалінові камери. Носіїв токсигенних штамів дифтерійних паличок виявляють планово: у дітей при вступі до дитячих закладів і в соматичні лікарні, у дорослих - при вступі на роботу у дитячі заклади, у пологові будинки, а також при госпіталізації до ЛОР відділення.

  • В епідемічному осередку роблять заключну дезинфекцію (білизни, постільних речей, іграшок), використовуючи 1-2 % розчин хлораміну, кип'ятіння або пароформалінові камери. Носіїв токсигенних штамів дифтерійних паличок виявляють планово: у дітей при вступі до дитячих закладів і в соматичні лікарні, у дорослих - при вступі на роботу у дитячі заклади, у пологові будинки, а також при госпіталізації до ЛОР відділення.



це група захворювань, які зумовлюються менінгококом і мають різноманітну клінічну картину, переважно у вигляді ринофарингіту, септицемії (менінгококцемія) та запалення мозкових оболонок (менінгіт).

  • це група захворювань, які зумовлюються менінгококом і мають різноманітну клінічну картину, переважно у вигляді ринофарингіту, септицемії (менінгококцемія) та запалення мозкових оболонок (менінгіт).



Менінгококова інфекція є важливою проблемою охорони здоров’я, що пов’язано з високим рівнем захворюваності нею та летальністю. Щороку в світі реєструють близько 500 тис. випадків менінгококової інфекції, з яких майже 50 тис. летальних. Попри те, що рівень захворюваності на цю інфекцію є відносно невисоким порівняно з іншими інфекціями, летальність від неї становить близько 10%.

  • Менінгококова інфекція є важливою проблемою охорони здоров’я, що пов’язано з високим рівнем захворюваності нею та летальністю. Щороку в світі реєструють близько 500 тис. випадків менінгококової інфекції, з яких майже 50 тис. летальних. Попри те, що рівень захворюваності на цю інфекцію є відносно невисоким порівняно з іншими інфекціями, летальність від неї становить близько 10%.

  • У людей, які перенесли менінгококову інфекцію, можуть виникати такі тяжкі ускладнення, як глухота, епісиндром, затримка фізичного і розумового розвитку, а також призвести до ампутації кінцівок. Сьогодні в Європі найвищий рівень захворюваності (від 6 до 13 випадків на 100 тис. населення) спостерігається переважно в таких країнах, як Ісландія, Ірландія, Шотландія, Мальта.



Захворюваність від 3 до 6 випадків на 100 тис. населення в окремі роки реєструвалася у Великій Британії, Бельгії, Голландії, Іспанії.

  • Захворюваність від 3 до 6 випадків на 100 тис. населення в окремі роки реєструвалася у Великій Британії, Бельгії, Голландії, Іспанії.

  • В Італії, Франції, США рівень захворюваності на менінгококову інфекцію коливається від 0,3 до 0,9 випадків на 100 тис. населення. В Україні рівень захворюваності серед дітей на менінгококову інфекцію в різні роки становив від 11,89 до 7,58 випадків на 100 тис. дитячого населення. Середня летальність при менінгококовій інфекції в Україні у 2004 році сягала 11%, у регіонах ця цифра коливалася в межах від 1,7 до 50%.



Збудник менінгококової інфекції — менінгокок, нестійкий у навколишньому середовищі. Виділяють 4 серологічніх типи менінгокока: А, В, С та D. У нашій країні домінують серотипи А та В.

  • Збудник менінгококової інфекції — менінгокок, нестійкий у навколишньому середовищі. Виділяють 4 серологічніх типи менінгокока: А, В, С та D. У нашій країні домінують серотипи А та В.



Джерелом інфекції є хворий з клінічно вираженою або безсимптомною (носій менінгокока) формою менінгококової інфекції. Шлях передачі менінгококової інфекції — повітряно-краплинний. Сприйнятливість загальна, але тільки деякі контактні особи, які захворіли, мають клінічно виражені форми менінгококової інфекції. Індекс контагіозності становить 0,05—0,5 %.

  • Джерелом інфекції є хворий з клінічно вираженою або безсимптомною (носій менінгокока) формою менінгококової інфекції. Шлях передачі менінгококової інфекції — повітряно-краплинний. Сприйнятливість загальна, але тільки деякі контактні особи, які захворіли, мають клінічно виражені форми менінгококової інфекції. Індекс контагіозності становить 0,05—0,5 %.



І. За поширеністю патологічного процесу: А. Локалізовані форми: 1. Бактеріоносійство. 2. Назофарингіт. Б. Генералізовані форми: 1. Менінгококцемія (менінгококовий сепсис) типова. 2. Менінгококцемія атипова (без геморагічної висипки). 2.1. З метастазами у внутрішні органи. 2.2. Без метастазів у внутрішні органи. 3. Менінгіт (менінгоенцефаліт). 4. Змішана форма (поєднання менінгококцемії

  • І. За поширеністю патологічного процесу: А. Локалізовані форми: 1. Бактеріоносійство. 2. Назофарингіт. Б. Генералізовані форми: 1. Менінгококцемія (менінгококовий сепсис) типова. 2. Менінгококцемія атипова (без геморагічної висипки). 2.1. З метастазами у внутрішні органи. 2.2. Без метастазів у внутрішні органи. 3. Менінгіт (менінгоенцефаліт). 4. Змішана форма (поєднання менінгококцемії

  • та менінгіту або менінгоенцефаліту).



ІІ. За тяжкістю перебігу: 1. Легкий. 2. Середньотяжкий. 3. Тяжкий. 4. Дуже тяжкий (блискавична, гіпертоксична, фульмінантна форма). ІІІ. За тривалістю перебігу: 1. Гострий (до 3 міс). 2. Затяжний (до 6 міс). 3. Хронічний (понад 6 міс). ІV. Основні ускладнення: 1. Інфекційно-токсичний шок. 2. Набряк/ набухання головного мозку. 3. ДВЗ-синдром. 4. Синдром Уотерхауза-Фрідеріксена. 5. Гостра ниркова недостатність. 6. Респіраторний дистрес-синдром. 7. Епендиматит. 8. Гангрена, некрози.

  • ІІ. За тяжкістю перебігу: 1. Легкий. 2. Середньотяжкий. 3. Тяжкий. 4. Дуже тяжкий (блискавична, гіпертоксична, фульмінантна форма). ІІІ. За тривалістю перебігу: 1. Гострий (до 3 міс). 2. Затяжний (до 6 міс). 3. Хронічний (понад 6 міс). ІV. Основні ускладнення: 1. Інфекційно-токсичний шок. 2. Набряк/ набухання головного мозку. 3. ДВЗ-синдром. 4. Синдром Уотерхауза-Фрідеріксена. 5. Гостра ниркова недостатність. 6. Респіраторний дистрес-синдром. 7. Епендиматит. 8. Гангрена, некрози.



Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (найчастіше 2—3 дні). Менінгококова інфекція проявляється у трьох основних клінічних формах:

  • Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (найчастіше 2—3 дні). Менінгококова інфекція проявляється у трьох основних клінічних формах:

  • - ринофарингіт,

  • - менінгококцемія,

  • - менінгіт.



Основні симптоми: нездужання, головний біль, субфебрильне підвищення температури тіла (приблизно у 40 % хворих температура тіла залишається нормальною), утруднення носового дихання, незначні серозні або серозно-гнійні виділення з носа, кашель. Менінгококовий ринофарингіт діагностується звичайно у вогнищі інфекції під час бактеріологічного обстеження контактних. Тривалість хвороби — 4—7 днів.

  • Основні симптоми: нездужання, головний біль, субфебрильне підвищення температури тіла (приблизно у 40 % хворих температура тіла залишається нормальною), утруднення носового дихання, незначні серозні або серозно-гнійні виділення з носа, кашель. Менінгококовий ринофарингіт діагностується звичайно у вогнищі інфекції під час бактеріологічного обстеження контактних. Тривалість хвороби — 4—7 днів.





характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт).

  • характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт).

  • висип при менінгококцемії на ранніх етапах хвороби може бути розеольозним, але найчастіше з самого початку він геморагічний: від точкових петехій до значних крововиливів у товщу шкіри. Великі елементи висипу мають неправильну «зірчасту» форму. Висип локалізується переважно на сідницях, нижніх кінцівках. Значно менше елементів висипу є на верхній частині тулуба, руках та обличчі.



У багатьох випадках менінгококцемія ускладнюється недостатністю надниркових залоз, що клінічно

  • У багатьох випадках менінгококцемія ускладнюється недостатністю надниркових залоз, що клінічно

  • проявляється судинною недостатністю:

  • зниженням артеріального тиску та

  • температури тіла (іноді до субнормальних

  • чисел), ціанозом, появою прижиттєвих

  • трупних плям.





розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофарингітом

  • розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофарингітом

  • температура тіла підвищується до 39 °С та більше, з'являються нестерпний головний біль, повторне блювання. Характерною є гіперестезія шкіри та підвищена чутливість до світлових подразників. З'являються і швидко наростають симптоми подразнення мозкових оболонок ригідність м'язів потилиці, позитивні симптоми Керніга та Брудзінського



- на основі типової клінічної симптоматики хвороби

  • - на основі типової клінічної симптоматики хвороби

  • - вагоме значення має спинномозкова діагностична пункція: ліквор каламутний, вміст білка підвищений, різко підвищеним є цитоз (з 3—7 клітин на 1 мм3 до тисячі — десятків тисяч). Цитоз нейтрофільний. У нейтрофілах та за їхніми межами при бактеріоскопії осаду ліквору виявляють грамнегативні диплококи (менінгококи).



- завдяки бактеріологічному дослідженню можна зробити заключне етіологічне розшифрування хвороби: менінгокок можна виділити з крові, ліквору, елементів висипу, слизу носоглотки.

  • - завдяки бактеріологічному дослідженню можна зробити заключне етіологічне розшифрування хвороби: менінгокок можна виділити з крові, ліквору, елементів висипу, слизу носоглотки.

  • - для підтвердження діагнозу менінгококової інфекції використовують також серологічні реакції.

  • - певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. Для менінгококової інфекції характерним є нейтрофільний лейкоцитоз або гіперлейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ.



повинно бути комплексним і відповідати варіанту клінічного перебігу та тяжкості хвороби

  • повинно бути комплексним і відповідати варіанту клінічного перебігу та тяжкості хвороби

  • при генералізованих формах (менінгококцемія, менінгіт) проводять інтенсивну антибактеріальну терапію у поєднанні з патогенетичними засобами

  • при менінгококовому ринофарингіті потрібна санація локального вогнища запалення






База даних захищена авторським правом ©pres.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка