2. Нація й націєтворення: ключові парадигми інтерпретації.
2.1. Ґенеалогія поняття “нація”.
2.2. Етнос і нація: кореляція понять.
2.3. Основні моделі націєтворення.
2.4. Етапи націєтворення.
Давньогрецьке слово «ethnos» позначало окремі колективи, об’єднані спільністю життя, звичаями, традиціями.
Давньогрецьке слово «ethnos» позначало окремі колективи, об’єднані спільністю життя, звичаями, традиціями.
Аристотель це слово використовував для протиставлення еллінів і варварських народів.
Вживання слова «етнос» для позначення периферійних народів від класичної античності перейшло в новогрецьку мову.
Після Великих географічних відкриттів слово “етнос” вживалося в негативному сенсі, щоб протиставити колоніальні народи «цивілізованим народам». Ідеологічне значення такого застосовування виражало ідею легітимації колоніальної політики у «піднятті дикунів до рівня цивілізації».
Спочатку етнологія як наука про етноси акцентувалися на вивченні неєвропейських народів і лише на певному етапі етнологи звернулися до європейського соціально-культурного контексту. Перехід від розвідок у колоніальному просторі до метрополії відбувся у середині ХХ ст.
Спочатку етнологія як наука про етноси акцентувалися на вивченні неєвропейських народів і лише на певному етапі етнологи звернулися до європейського соціально-культурного контексту. Перехід від розвідок у колоніальному просторі до метрополії відбувся у середині ХХ ст.
Показово, що й нині в німецькомовних країнах використовують поняття «фелькеркунде» і «фолькскунде». Традиції власного народу (німців, шведів, датчан, голландців) є об’єктом вивчення фолькскунде, а традиції інших народів, неєвропейських – фелькеркунде.
Склалося дві паралельні традиції: етнологія (еволюціонізм, дифузіонізм, соціальна й культурна антропологія) – описова дисципліна для дослідження неєвропейських народів; соціологія – аналітичний рівень досліджень етносу.
Найбільш виразно репрезентована в працях П’єра ван ден Берга.
Інша назва підходу - культурний варіант примордіалізму, оскільки акцент аналізу робиться не на біологічних, а на культурних етнічних чинниках.
Інша назва підходу - культурний варіант примордіалізму, оскільки акцент аналізу робиться не на біологічних, а на культурних етнічних чинниках.
ОСНОВНІ ІДЕЇ:
етноси розглядаються як висхідні, окремі та незмінні соціокультурні спільноти, що існують лише, тільки і завжди у відповідності до соціально-історичного контексту;
етнос – це спільнота, об’єктивними характеристиками приналежності до якої виступають: мова, релігія, психічний склад, звичаї, норми поведінки, народне мистецтво;
у центрі уваги знаходиться духовна основа буття народу.
групове власне ім’я, яке дає можливість ідентифікувати себе;
групове власне ім’я, яке дає можливість ідентифікувати себе;
міф про спільних предків, який містить ідею спільного початку в часу та просторі і який надає етносу відчуття уявленого споріднення;
спільна історична пам’ять;
один або більше елементів загальної культури (релігія, мова, звичаї);
символічна прив’язаність до конкретної «рідної землі»;
почуття солідарності у значної частини населення.
Етнонім – титульна назва етносу.
Етнонім – титульна назва етносу.
Етнофор – представник етносу.
Етногенез – процес формування етносу в історичній ретроспективі.
Етнічна солідарність – згуртованість представників одного етносу через протиставлення іншим етнічним групам.
Етнічна ідентичність – ототожнення себе з певним етносом, конституюючий вплив етнічної ознаки на формування Я-образу індивіда.
Примордіальні етнодетермінанти – об'єктивні чинники, що вплинули на появу та специфіку певного етносу.
Представники:
Представники:
Л. Гумильов;
Ю. Бромлєй;
С. Широкогоров;
С. Токарєв;
Ю. Семенов
та інші.
Ця школа виноситься на самостійне опрацювання.
ОСНОВНІ ІДЕЇ:
ОСНОВНІ ІДЕЇ:
наголошується штучний характер етносів і націй;
етнос/нація розглядається як ідеологічне утворення, що використовується політичним класом для укріплення панівного впливу на суспільство і суспільною елітою для мобілізації мас у боротьбі за владу;
етнічність є не спадкоємною якістю (як в примордіалізмі), а прескрипцією, тобто приписаною якістю;
велика увага приділяється маніпуляції символами культури з метою створення політичної ідентичності.
етнічна ідентичність – це штучне утворення, що виникає завдяки зусиллям правлячої еліти; це процес мобілізації навколо культурних символів;
зміст етнічної ідентичності в кожному суспільстві змінюється відповідно до закону циркуляції еліт.
Н. Глезер,
Н. Глезер,
Д. Горовіц,
Д. Нейгел;
К. Вердері.
ОСНОВНІ ІДЕЇ:
ОСНОВНІ ІДЕЇ:
Етнос розглядається як певна конструкція, яка виникає і існує в результаті цілеспрямованих дій зацікавлених груп.
Етнічність тлумачиться виключно як інтелектуальний конструкт політиків, письменників, вчених.
Етнос виступає не як об’єктивна спільнота, що вимірюється економічними, політичними й іншими об’єктивними критеріями, а як суб’єктивна спільнота, що вимірюється виключно соціально-психологічними критеріями.
ОСНОВНІ ІДЕЇ (продовження):
ОСНОВНІ ІДЕЇ (продовження):
Етнічність вважається похідною від етнічної свідомості. При цьому питання автохтонного походження і етнічної ґенези самої по собі проголошуються вторинними.
При описуванні етноґенези підкреслюється, що основним детермінантним чинником є колективне уявлення про неї, а не та чи інша етноконсолідуюча чи етнодиференціюча ознака.
Б. Андерсон (“Уявлені спільноти”);
Б. Андерсон (“Уявлені спільноти”);
Ф. Барт;
Е. Гелнер;
П. Бурдйо;
Е. Гобсбаум;
В. Тишков (“Реквієм по етносові”).
Етнос – це форма соціальної організації культурних відмінностей.
Етнос – це форма соціальної організації культурних відмінностей.
Вводиться поняття “етнічний кордон” як ключове для розуміння етнонаціональної проблематики – суб'єктивно усвідомлювана мінлива межа між етносами.
Природа етнічних конфліктів полягає в мобілізації етнічних почуттів, яка може змінити межі етнічної групи, суспільства і держави (класичний приклад - колишня Югославія).
Ключову роль в конструюванні етнічності відіграє політика етнічного підприємництва, тобто мобілізація членів етнічної групи з боку лідерів.
Ключову роль в конструюванні етнічності відіграє політика етнічного підприємництва, тобто мобілізація членів етнічної групи з боку лідерів.
Етнічна ідентичність є множинною за своєю природою, адже сучасна людина може жити і діяти в декількох культурах.
Замість відродження, формування, переходу, зникнення етносів – мандрування індивідуальної/колективної ідентичності доступними в цей момент культурними конфігураціями або системами.
2.1. Ґенеалогія поняття “нація”
2.1. Ґенеалогія поняття “нація”
Слово «нація» має латинське походження: nation означає плем’я, рід чи походження. В Давньому Римі воно позначало ім’я богині народження і походження Natio.
В латинському перекладі Святого Письма (Вульгаті) термін «нація» позначав віддалені народи, тобто чужинців, тоді як слово «народ» є відповідним «богообраним» євреям.
В ХІІ-ХІІІ ст. словом «нація» позначались великі замкнуті групи людей, наприклад студентські спільноти, об’єднання купців, церковну еліту тощо.
У Новий час в англійській мові й за доби Просвітництва у французькій мові слово «нація» стало синонімом слова «народ».
Тотожність (примордіалізм)
Тотожність (примордіалізм)
Послідовні етапи (радянська традиція)
Різні сфери: етнос – культурна спільнота, нація – соціально-політична спільнота.
Етнос – моноспільнота, нація – поліспільнота.
Нація – це етнос, що прагне державної визначеності (нація – це етнос+).
1. РОМАНТИЧНИЙ ЕТАП: збір інтелігенцією етнографічного, історичного, лінгвістичного тощо матеріалу про автентичність етносу, відділення від суміжної етнонаціональної групи.
1. РОМАНТИЧНИЙ ЕТАП: збір інтелігенцією етнографічного, історичного, лінгвістичного тощо матеріалу про автентичність етносу, відділення від суміжної етнонаціональної групи.
На даному етапі затребувана примордіалістська ідеологія: доведення “об’єктивності”, “реальності” етносу.
2. МОДЕРНИЙ ЕТАП: національний рух за здобуття незалежності.
2. МОДЕРНИЙ ЕТАП: національний рух за здобуття незалежності.
Складається з двох пунктів:
2.1. формування концепту національної держави
2.2. кристалізація національної ідеї
3. ПОСТ-МОДЕРНИЙ ЕТАП – розмивання, фрагментація, деактуалізація метанаративу нації та її ситуативна актуалізація на індивідуальному рівні.
Ключове питання – етнонаціональна ідентичність, її місце у структурі індивідуальної ідентичності.
У контексті становлення національної державності та інститутів громадянського суспільства в Україні гармонізація співвідношення етнічної та національної ідентичностей має велике практичне значення для консолідації суспільства навколо демократичних цінностей. Фрагментарність і проблемність української національної ідентичності на локальному рівні та етнічна забарвленість глобальних процесів (етнонаціональні конфлікти у сучасному глобалізованому світі) вимагають опрацювання етнонаціонального питання, насамперед, на теоретичному рівні.
У контексті становлення національної державності та інститутів громадянського суспільства в Україні гармонізація співвідношення етнічної та національної ідентичностей має велике практичне значення для консолідації суспільства навколо демократичних цінностей. Фрагментарність і проблемність української національної ідентичності на локальному рівні та етнічна забарвленість глобальних процесів (етнонаціональні конфлікти у сучасному глобалізованому світі) вимагають опрацювання етнонаціонального питання, насамперед, на теоретичному рівні.
Етнічне і національне занадто часто розглядалися дослідниками або як тотожні феномени, або етнічне вважалось складовою частиною національного, або національне підмінювалось етнічним.
Етнічне і національне занадто часто розглядалися дослідниками або як тотожні феномени, або етнічне вважалось складовою частиною національного, або національне підмінювалось етнічним.
Розведення понять етнос (територіально-мовні і культурно-психологічні компоненти) і нація (яка окрім етнічного, охоплює також соціальні процеси) є необхідною процедурою для аналізу етнокультурних і національних процесів.
Етнос є спільнотою, що утворюється на культурно-історичних і духовно-регулятивних засадах, а нація є утворенням політико-правовим та соціально-економічним. Нація передбачає інтегрованість різних форм єдиного економічного, соціального, політичного і духовного організму, цілісність якого підтримується державою.
Основні підходи до вивчення етносу та нації наступні: примордіалізм, інструменталізм та конструктивізм. Основні парадигми національної ідентичності: романтична, модерна, постмодерна.
Основні підходи до вивчення етносу та нації наступні: примордіалізм, інструменталізм та конструктивізм. Основні парадигми національної ідентичності: романтична, модерна, постмодерна.
Сьогодні у філософії проблематика етнонаціонального здебільшого артикулюється через проблему національної ідентичності, яка – у межах модерної традиції – розглядається як колективна ідентичність, вторинна щодо нації як продукту модерну, а в межах постнекласичної філософської рефлексії національна ідентичність розглядається як проект, реалізований завдяки розмаїтим дискурсивним практикам.
