1. Особливості розвитку української культури другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст.
1. Особливості розвитку української культури другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст.
2.Реформування церкви та освіти у другій половині ХУІІ –ХУІІІ ст.
3. Роль Петра Могили у формуванні українського національного культурного середовища та відновленні культурних пам’яток Києва.
4. Наука у другій половині ХУІІ –ХУІІІ ст. Розвиток філософських ідей Г.Сковороди, Ф.Прокоповича.
5. Українська література та книгодрукування у другій половині ХУІІ –ХУІІІ ст.
6. Барокова архітектура та образотворче мистецтво у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст.
7.Розвиток українського музичного та театрального мистецтва у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст.
Бароко, козацьке бароко, партесний спів, козацькі літописи, шкільна драма, вертеп, інтермедія, акровірші, раки, луни, фігурні вірші, думи, історичні пісні, іконостас, жовківський художній осередок, портретний живопис.
Бароко, козацьке бароко, партесний спів, козацькі літописи, шкільна драма, вертеп, інтермедія, акровірші, раки, луни, фігурні вірші, думи, історичні пісні, іконостас, жовківський художній осередок, портретний живопис.
Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – 408 с.
Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 408 с.
Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 69 – 127. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip
Білодід І.К. Києво-Могилянська академія і розвиток східнослов’янських літературних мов у XVII-XVIII ст. – Київ, 1973
Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – 130 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf
Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 28 – 56.
Українські гуманісти епохи Відродження. – К., 1995.— Ч. 1-2
Формування козацького стану в Україні (друга половина XV—середина XVII).— К., 1997
Розвиток української культури у ХVІІ – ХVІІІ ст. був зумовлений складними суспільно-політичними умовами, що були спричинені національно-визвольною боротьбою та її наслідками.
Розвиток української культури у ХVІІ – ХVІІІ ст. був зумовлений складними суспільно-політичними умовами, що були спричинені національно-визвольною боротьбою та її наслідками.
Наприкінці ХVІ – на поч. ХVІІ ст. Україною прокотилась низка селянсько-козацьких повстань під проводом К.Косинського (1591 – 1593), С.Наливайка (1594–1596), Т.Федоровича (1630), І.Сулими (1635).
Кульмінаційною точкою боротьби українського народу за власне самовизначення стала національно-визвольна війна 1648 – 1657 рр. під проводом Б. Хмельницького, спрямована на створення незалежної української держави. Вона мала суперечливі наслідки:
відновлення на Лівобережній Україні під російським протекторатом української держави – Гетьманщини;
втрата єдності українських земель, оскільки Правобережна Україна до кінця ХVІІІ ст. залишалася під владою Речі Посполитої;
розпочався період, що увійшов в історію під назвою Руїна (60–70-ті рр. ХVІІ ст.), що негативно позначився на культурному житті української нації;
зазначені історичні події стали живильним середовище для появи і подальшого поступу барокової культури.
Бароко (з італ. barocco – вибагливий, химерний) – стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі ХVІІ–ХVІІІ ст., що прийшов після кризи гуманістичного світобачення Відродження.
Бароко (з італ. barocco – вибагливий, химерний) – стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі ХVІІ–ХVІІІ ст., що прийшов після кризи гуманістичного світобачення Відродження.
Ознаки бароко:
Ускладнена і вибаглива форма.
Пишне оздоблення.
Поєднанання теоцентризму (погляд на Бога як на вершину досконалості, серцевину буття) й антропоцентризму (людина – найдосконаліше Боже творіння).
Збереження античного ідеалу краси, поєднання його з християнським.
Релігійне забарвлення усіх сфер культури, як у добу Середньовіччя.
Посилення ролі держави і церкви.
Відтворення постійного руху: у пластичному мистецтві – це любов до складної кривої лінії; у літературі – це змалювання мандрівки, трагічного напруження, сміливих авантюр («Мандри Гулівера» Д.Свіфта, «Робінзон Крузо» Д.Дефо).
Головне завдання – зворушити людину, справити на неї сильне враження, через емоції вплинути на розум, свідомість. Звідси такі стильові якості бароко, як: контраст, алегоризм, гіперболізм, парадокс, гротеск, складна метафоризація.
Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564), скульптора, художника, архітектора, поета й інженера.
Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564), скульптора, художника, архітектора, поета й інженера.
Чинники розквіту бароко в Україні
1. Бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до зрівноваження різних начал української душі.
2. Поява в Україні у вирі національно-визвольної боротьби досить сильної гетьманської держави, що всіляко сприяла розвиткові культури (особливо за часів І. Мазепи).
Українське бароко нерідко називають козацьким. Це образне визначення, але частина істини в ньому є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку, воно було основним замовником видатних творів архітектури і живопису. Козацтво не лише споживало цінності, а й було їх творцем (думи, пісні, танці, козацькі літописи, собори).
Естетичні особливості українського бароко:
контрастність
багатобарвність
мальовничість,
посилена декоративність,
динамізм
небачена раніше вигадливість форми.
ХVІІ – ХVІІІ ст. в Україні позначені підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти.
ХVІІ – ХVІІІ ст. в Україні позначені підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти.
Заснована 1632 р. як колегія митрополитом Петром Могилою шляхом об’єднання лаврської та братської шкіл.
Заснована 1632 р. як колегія митрополитом Петром Могилою шляхом об’єднання лаврської та братської шкіл.
Згідно з Гадяцьким трактатом (1658) колегії було надано статус вищої школи, тобто Академії. Києво-Могилянська академія стала першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом.
Царський указ 1701 р. підтвердив привілеї, статус і назву Київської академії. За гетьманування І.Мазепи для академії спорудили низку споруд. Кількість студентів досягла 2 тис. Тут навчалися переважно діти української шляхти, козацької старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Навчалися і студенти з різних православних країн – Росії, Білорусії, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції, Молдови.
Повний курс тривав 12 років і поділявся на класи. У трьох молодших вивчали різні мови (латинську, старослов’янську, книжну українську, польську), основи арифметики, геометрії, нотного співу, катехізису. У двох середніх класах навчали складати вірші, ораторському мистецтву. Вища ланкаскладалась з двох класів: вивчення філософії (3 роки) та богослов’я (4 роки).
Навколо академії згуртувалися відомі науковці того часу –
Інокентій Гізель
Іоникій Галятовський
Лазар Баранович
Антоній Радивиловський
Симеон Полоцький та ін.
Інокентій Гізель — укр. освітній, церковний і суспільний діяч, учений-богослов, філософ, історик. Сучасники називали його українським Аристотелем. З 1646 р. ректор Києво-Могилянської Колегії, де читав курси філософії, психології та ін. Першим висував тезу про незнищенність речовини, випередивши цим у нові часи Ломоносова. І.Ґізелю приписують авторство «Синопсиса» — першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів.
Інокентій Гізель — укр. освітній, церковний і суспільний діяч, учений-богослов, філософ, історик. Сучасники називали його українським Аристотелем. З 1646 р. ректор Києво-Могилянської Колегії, де читав курси філософії, психології та ін. Першим висував тезу про незнищенність речовини, випередивши цим у нові часи Ломоносова. І.Ґізелю приписують авторство «Синопсиса» — першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів.
Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. У своїх головних роботах «Правда волі монаршої», «Слово в неделю цветную о власти и чести царской» Прокопович виклав свою концепцію «просвіченого абсолютизму». Державна влада, на думку філософа, має божественний характер, а монарх є по суті батьком для своїх підданих.
Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. У своїх головних роботах «Правда волі монаршої», «Слово в неделю цветную о власти и чести царской» Прокопович виклав свою концепцію «просвіченого абсолютизму». Державна влада, на думку філософа, має божественний характер, а монарх є по суті батьком для своїх підданих.
Григорій Сковорода (1722—1794) – видатний філософ, мислитель-гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х рр. вів життя мандрвного філософа. Започаткував новий науковий напрям – філософію серця, яка ґрунтовно розроблена у ХІХ ст. у працях П.Юркевича. Серце в розумінні Г.Сковороди означало душу людини, вищий розум, Бога.
Григорій Сковорода (1722—1794) – видатний філософ, мислитель-гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х рр. вів життя мандрвного філософа. Започаткував новий науковий напрям – філософію серця, яка ґрунтовно розроблена у ХІХ ст. у працях П.Юркевича. Серце в розумінні Г.Сковороди означало душу людини, вищий розум, Бога.
Найвідомішою збіркою поезій Г.Сковороди є «Сад божественних пісень», у якій виявляються конкретні ознаки барокового стилю:
циклізація віршів – об’єднання їх у певні групи, сполучення якоюсь внутрішньою єдністю;
Українська література ХVІІ – ХVІІІ ст. представлена творами різних видів і жанрів:
Українська література ХVІІ – ХVІІІ ст. представлена творами різних видів і жанрів:
1. Полемічна проза (трактати, діалоги, диспути, памфлети). Серед її творців були церковні діячі, письменники, вчені, зокрема Л.Баранович, І.Гізель, І.Галятовський та ін.
2. Ораторсько-проповідницька проза (проповіді, за допомогою яких роз’яснювалася християнська догматика і мораль). Л.Баранович, Ф.Прокопович, С.Яворський та ін. виступали з проповідями, у яких високо оцінювали доброчинні діяння людей і викривали людські пороки.
3.Історико-мемуарна проза (козацькі літописи – «Літопис Самовидця», «Літопис Григорія Граб’янки», «Літопис Самійла Величка», а також «Історія Русів»).
4. Поезія (поширені були такі форми віршів: акровірші, «раки», «луни», граматичні вірші, фігурні вірші – у формі піраміди, сокири, чаші, серця, геометричного візерунку тощо. Найвідоміші поети – І.Величковський, Л.Баранович, Г.Сковорода.
5. Драма (шкільні драми, діалоги, декламації). Їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії, духовенство: Г.Кониський «Воскресіння мертвих», Ф.Прокопович «Володимир» та ін. До шкільних драм додавалися інтермедії та інтерлюдії, найвідоміші з яких інтермедії Я.Гаватовича, Г.Кониського. Саме інтермедії започаткували український театр.
Розвиткові українського театру сприяв пересувний ляльковий театр-вертеп, що поєднував у собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народної творчості. Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію.
Розвиткові українського театру сприяв пересувний ляльковий театр-вертеп, що поєднував у собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народної творчості. Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію.
З 30-х рр. ХVІІІ ст. на Україні з’являються колективи професійного характеру. Зокрема, у м. Глухові діяв придворний театр гетьмана Кирила Розумовського. Першим постійним театром був Харківський, заснований 1798 р.
Лазар Баранович (1616 — †1693) — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини ХVII ст., ректор Києво-Могилянської академії, книговидавець, автор понад 1500 поет. творівОдним із його учнів був майбутній гетьман І.Мазепа.
Лазар Баранович (1616 — †1693) — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини ХVII ст., ректор Києво-Могилянської академії, книговидавець, автор понад 1500 поет. творівОдним із його учнів був майбутній гетьман І.Мазепа.
Автор кількох богословських трактатів, книг поезій, проповідей:
«Меч духовний» (1666, 1668);
«Труби словес проповідних» (1674, 1679);
«Лютня Аполлонова» (1671) – збірка поезій польською мовою.
Найбільш яскраво і самобутньо українське бароко проявилося в архітектурі.
Найбільш яскраво і самобутньо українське бароко проявилося в архітектурі.
Українське (козацьке) бароко відзначалося«вертикалізмом», динамізмом, підкресленою ошатністю, криволінійним декором, яскравими розписами, а також високою професійною майстерністю. Назва «козацьке бароко» покликана підкреслити, що в Україні архітектура набуває своєрідних мистецьких форм і національного колориту.
Найвідоміші в Україні архітектори стилю бароко:
Йоган Готфрід Шедель(брама Заборовського в огорожі Софійського собору (1746),Велика дзвіниця Києво-Печерської Лаври (1731 – 1744)
Бартоломео Растреллі(Андріївська церква у Києві (1746 – 1753), Маріїнський палац (1752 – 1755)
Степан Ковнір (дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври, церкви Антонія і Феодосія у Василькові),
Іван Григорович-Барський (церква Миколи Набережного на Подолі у Києві, ротонда з павільйоном-фонтаном «Феліціан» ).
Назва «козацьке бароко» покликана підкреслити, що в Україні архітектура бароко набуває своєрідних мистецьких форм і національного колориту.
Назва «козацьке бароко» покликана підкреслити, що в Україні архітектура бароко набуває своєрідних мистецьких форм і національного колориту.
Однією із перших споруд у стилі козацького бароко була Миколаївська церква у Ніжині (1668–1669), центрі одного з козацьких полків.
Це споруда часів раннього українського бароко. Могутній, спрямований вгору центричний об'єм споруди заввишки 55 м, зі щільно стуленими п'ятьма банями, став в українській бароковій архітектурі прототипом мурованих хрещатих п'ятибанних храмів.
Храм побудований приблизно в 1650-1660 рр. козаками Ніжинського полку за гроші братів Золотаренків.
Як свідчить «Літопис Самовидця» від 18 червня 1663 року, саме Миколаївський собор став центром драматичних подій, пов'язаних із «Чорною радою».
Риси українського бароко своєрідно проявилися також у цивільному будівництві (житловий будинок чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90-ті рр. ХVІІ ст.).
Риси українського бароко своєрідно проявилися також у цивільному будівництві (житловий будинок чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90-ті рр. ХVІІ ст.).
Великим меценатом українського мистецтва, зокрема архітектури, був Іван Мазепа (1639–1709) – український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України (1687–1704). Зробив великий внесок в економічно-культурний розвиток Лівобережжя.
Великим меценатом українського мистецтва, зокрема архітектури, був Іван Мазепа (1639–1709) – український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України (1687–1704). Зробив великий внесок в економічно-культурний розвиток Лівобережжя.
В архітектурі навіть сформувалося мазепинське бароко – новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монументальність, велич і сила; це вже не народно-козачий, а гетьманський храм, пронизаний пафосом утвердження сильної влади. Заходами Мазепи було закінчено будівництво Спаської церкви Мгарського монастиря біля Лубен, у Києві збудовано Богоявленську церкву, церкву Всіх Святих Києво-Печерської Лаври, Миколаївський та Вознесенський собори у Переяславі.
У бароковому стилі оформлено Софіївський собор, Успенську церкву Києво-Печерської Лаври, Михайлівську церкву Видубицького монастиря.
У бароковому стилі оформлено Софіївський собор, Успенську церкву Києво-Печерської Лаври, Михайлівську церкву Видубицького монастиря.
